Ухвала суду № 57606112, 10.05.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/8879/15-ц 10.05.2016 10.05.2016 10.05.2016

Провадження №22-ц/784/971/16 Суддя по 1 інстанції - Мамаєва О.В.

Категорія 52 Доповідач апеляційного суду Шолох З.Л.

Ухвала

Іменем України

10 травня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання - Лівшенко О.С.,

за участю:

- позивачки ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3,

- представника третьої особи - органу опіки та піклування - Соколової С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 січня 2016 року у справі за

позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування - виконком Миколаївської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

встановила:

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_5 про позбавлення його батьківських прав відносно сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обгрунтування позову вказувала, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від шлюбних відносин у них народився син ОСОБА_6, який проживає з нею та знаходиться лише на її утриманні. У 2008 році відповідач виїхав на заробітки в Італію. У серпні 2009 року шлюб між ними розірвано. Відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню і утриманню дитини.

Посилаючись на викладені обставини та вимоги ст. 164 СК України, позивачка просила задовольнити її позов.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 січня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2

В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на незаконність рішення суду та порушення прав дитини, просила його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обгрунтованість рішення районного суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

В абз. 2 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Пунктом 15 цієї ж постанови Пленуму передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 10 липня 2004 року.

В період шлюбу у них народився син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьком якого в свідоцтві про народження записаний відповідач.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 серпня 2009 року, яке набрало законної сили 25 серпня 2009 року, шлюб між сторонами розірвано (а.с. 16). 18 січня 2014 року в орані РАЦСу ОСОБА_2 отримала свідоцтво про розірвання шлюбу (а.с. 10).

В обґрунтування позову позивачка зазначала, що у лютому 2008 року відповідач виїхав на заробітки до Італії і з цього часу він не приймає участі у вихованні та утриманні їх дитини, не спілкується з ним. Конкретне місце перебування відповідача у Італії їй невідомо. Вони спілкувалися в соціальних мережах.

З позовом до відповідача про стягнення аліментів на утримання сина вона не зверталась.

На її прохання 7 лютого 2014 року, а також і 15 червня 2015 року відповідач прибув у Генеральне консульство України в Мілані та надав відповідні заяви про те, що він не заперечує проти тимчасової поїздки свого сина за межі України з метою оздоровлення в супроводі матері (а.с. 18-19).

При цьому на запит суду першої інстанції, Генеральний консул у Мілані надав відповідь про те, що відповідач за період з 2011-2015 років не значиться як такий, що перебуває на тимчасовому або постійному консульському обліку в Генконсульстві України в Мілані (а.с. 51).

На підтвердження своїх доводів позивачка також посилалась на показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які допитані судом першої інстанції та пояснили, що чоловіка позивачки та батька її дитини вони не бачили з 2008 року. При з'ясуванні думки дитини - сина ОСОБА_6, судом першої інстанції встановлено, що він з батьком не спілкується і потреби в цьому не виявляє, зазначав, що колись батько присилав йому подарунки (велосипед та машинку).

Із матеріалів справи також вбачається та підтверджено й позивачкою, що 23 грудня 2008 року вони складом своєї сім'ї (вона, чоловік і дитина) знялися із реєстрації у гуртожитку по АДРЕСА_3 та зареєструвалися по АДРЕСА_1 ( у Миколаївському обласному центрі обліку бездомних громадян), де вони з сином зареєстровані й на час звернення до суду (а.с.5-7,15). Фактичне місце проживання позивачка неодноразово змінювала, в зв'язку зі зміною оренди житла. Станом на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції фактичне її місце проживання АДРЕСА_2.

Згідно із висновком органу опіки і піклування Миколаївської міської ради від 20 січня 2016 року позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_6, є недоцільним (а.с. 62-64).

Інших доказів матеріали справи не містять.

За такого, суд повно, всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам у справі та прийшов до вірного висновку про те, що відсутні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Оскільки докази умисного ухилення відповідача від виконання свого обов'язку по вихованню дитини відсутні.

Доводи позивачки в апеляційній скарзі про порушення прав дитини є необґрунтованими, оскільки не підтверджуються матеріалами справи.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильність висновків суду.

Враховуючи викладене, колегія не вбачає підстав для скасування рішення районного суду, постановленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: