Постанова № 57589368, 06.05.2016, Київський районний суд м. Полтави

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №552/1993/16-а

Провадження № 2-а/552/67/16

ПОСТАНОВА

іменем України

06 травня 2016 року Суддя Київського районного суду м. Полтави Яковенко Н.Л.,

розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 обєднаного Управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач ОСОБА_1 19 квітня 2016 року звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 обєднаного Управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити певні дії.

Посилалася на те, що з 10 квітня 1986 року по 23 листопада 2015 року працювала суддею апеляційного суду Полтавської області, а з 23 листопада 2015 року набула статусу судді у відставці.

Вказувала, що загальний стаж роботи на посаді судді становить близько 30 років, з 2011 року перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві, яке на даний час реорганізовано в ОСОБА_2 обєднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області, отримувала пенсію за віком.

Також позивач зазначала, що з метою реалізації свого права обирати вид соціального (пенсійного) забезпечення двічі в грудні 2015 року та в березні 2016 року зверталася до відповідача з заявами про призначення замість пенсії за віком щомісячного довічного грошового утримання, але листом від 01 січня 2016 року та рішенням від 28 березня 2016 року Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві відмовило в задоволенні заяв та призначення довічного грошового утримання.

Таку відмову вважає безпідставною.

В своїй позовній заяві просила суд визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві, правоприємником якого є ОСОБА_2 обєднане Управління Пенсійного фонду України Полтавської області, щодо відмови їй у призначенні довічного грошового утримання судді у відставці. Просила також зобовязати ОСОБА_2 обєднане Управління Пенсійного фонду України Полтавської області здійснити нарахування їй щомісячного довічного грошового утримання та виплачувати його в розмірі 90 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, починаючи з дня звільнення 24 листопада 2015 року.

Також позивач просила суд встановити місячний строк для подання субєктом власних повноважень відповідачем ОСОБА_2 обєднаним Управлінням Пенсійного фонду України Полтавської області до суду звіту про виконання постанови, яка вимагає вчинення певних дій.

Відповідач ОСОБА_2 обєднане управління Пе6нсійного фонду України Полтавської області подав на позовну заяву свої письмові заперечення, в яких просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Суддя, розглянувши справу в порядку скороченого провадження, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 рішенням ОСОБА_2 обласної ОСОБА_3 народних депутатів від 10 квітня 1986 року була обрана членом Полтавського обласного суду. Постановою Верховної ОСОБА_3 України № 441/97-ВР від 10 липня 1997 року позивач обрана безстроково суддею Полтавського обласного суду (в подальшому - апеляційного суд) Полтавської області), де і працювала до свого звільнення у відставку.

У відповідності до ст. 102 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» подана позивачем заява про відставку 6 травня 2014 року направлена до ОСОБА_3 Юстиції України.

12 листопада 2015 року Верховною ОСОБА_3 України прийнято постанову № 788- У111 «Про звільнення суддів», якою на підставі п.гі.2,3,6,9 ч.5 ст. 126 Конституції України позивача ОСОБА_1 звільнено з посади судді апеляційного суду Полтавської області.

Також встановлено, що 23 листопада 2015 року наказом в.о. голови апеляційного суду Полтавської області № 07-10/66 позивача звільнено з посади судді апеляційного суду Полтавської області.

Таким чином, з 10 квітня 1986 року по 23 листопада 2015 року позивач працювала суддею апеляційного суду Полтавської області, а з 23 листопада 2015 року набула статусу судді у відставці. При цьому загальний стаж роботи на посаді судді становить 29 років 7 місяців 3 дні.

Також судом встановлено, що з 2011 року позивач ОСОБА_1 перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві, яке на даний час реорганізовано в ОСОБА_2 обєднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області, отримувала пенсію за віком.

За нормами ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді, який вийшов у відставку, після досягнення пенсійного віку виплачується пенсія або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

Позивач з метою реалізації свого права обирати вид пенсійного забезпечення двічі в грудні 2015 року та в березні 2016 року зверталася до відповідача з заявами про призначення замість пенсії за віком щомісячного довічного грошового утримання.

Листом від 06 січня 2016 року № 151/Ю-08 та рішенням 28 березня 2016 року Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві відмовило ОСОБА_1 в призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з посиланням на те, що скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким щомісячне довічне утримання призначається відповідно до закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Разом з тим, відповідно до ч. 2ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 126 Конституції України, Конституція і закони України повинні гарантувати незалежність і недоторканність суддів. До таких конституційних гарантій віднесено обов`язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів (ч.1 ст. 130 Конституції України).

Згідно з п.14 ч.1 ст. 92 Конституції України статус суддів визначаєтьсявиключно законами України, матеріальне та соціально - побутове забезпечення, в тому числі й суддівська винагорода, є елементами статусу судді.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав свобод.

Конституційний Суд України зазначив, що невід'ємною складовою статусу суддів є їх незалежність, яка забезпечується, у тому числі, гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту (підпункт 1.1 пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 19-рп/2004).

В пункті 7 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.

Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі, після звільнення від виконання обов'язків судді. Також у цьому рішенні Конституційний Суд України вказав, що надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя. Щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага.

У рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2007 року № 4-рп/2007 зазначено, що довічне грошове утримання судді це особлива форма забезпечення суддів, яка виражається у гарантованій державою щомісячній, звільненій від сплати податків, грошовій виплаті, що забезпечує їх належним матеріальним утриманням. Особливість щомісячного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування, які визначені у Конституції України та спеціальному законі України «Про статус суддів». Не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами України гарантії незалежності суддів, в тому числі гарантії їх матеріального та соціального забезпечення. Це положення узгоджується з частиною 3 статті 22 Конституції України.

Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Що узгоджується і з міжнародними стандартами у сфері судочинства, зокрема, згідно з пункту 54 Рекомендацій СМ/Rec (2010) 12 Комітету ОСОБА_4 Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки (Рекомендація № CM/REC (2010)12): «Оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці.».

Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності суддів закріплено також у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (04 листопада 1950 року), ратифікованій Верховною ОСОБА_4 України 17 липня 1997 року, та в низці інших міжнародних документів, а саме: Основні принципи незалежності судових органів, ухвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року Генеральної Асамблеї ООН, Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів, затверджені 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 15-го пленарного засідання Економічної та ОСОБА_5 ООН «Процедури ефективного здійснення основних принципів незалежності судових органів».

Таким чином, щомісячне довічне грошове утримання є не тільки соціальною виплатою /пенсією/, але й конституційною гарантією незалежності судді у відставці, є складовою його правового статусу як діючого судді з урахуванням правомірних /законних/ очікувань на майбутнє щодо захищеного соціального статусу при видаленні його з посади /відставки/, яке у своєму розмірі має бути максимально наближеним до рівня грошового утримання судді, який перебуває на відповідній посаді.

Щомісячне довічне грошове утримання судді, який вийшов у відставку, та пенсія є різними поняттями та права на них виникають з різних підстав, що також підтверджується Рішенням Конституційного Суду України від 03.06.2013 року № 3-рп/2013, в якому зокрема вказано, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Зі змісту розділу IX Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вбачається, що єдиним видом грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, є суддівська винагорода, яка в свою чергу складається із посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Починаючи з 1992 року Україна понад 20 років на конституційному (пункти 2, 9 частини 5 статті 126 Конституції України) та законодавчому (статті 43 Закону України № 2862-ХII від 15.12.1992 року «Про статут суддів», статті 138 Закону України від 07.07.2010 року № 2453 VI «Про судоустрій і статус суддів» та статті 141 цього Закону, у редакції Закону України від 12.02.2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд») рівнях гарантувала право судді на відставку та отримання суддями за наявності стажу на посаді судді не менше 20 років, виплати щомісячного довічного грошового утримання в розмірі максимально наближеному до розміру суддівської винагороди.

28 березня 2015 року набрав чинності Закон України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», яким викладено в новій редакції всі положення Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».

Частинами 1-3 статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (зі змінами, внесеними Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року) встановлено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу", або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки ІНФОРМАЦІЯ_1 і старші після досягнення ними такого віку: 60 років 6 місяців - які народилися з 1 січня 1953 року по 31 грудня 1953 року; 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року. Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу». Розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має визначатись виходячи з розміру грошового утримання працюючого на відповідній посаді судді.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1, 3, 4, 5 ст. 109 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Отже, суд приходить до висновку, що у позивача є право на отримання щомісячного грошового утримання судді, а рішення відповідача є таким, що підлягає скасуванню як протиправне.

Несвоєчасне вирішення заяви позивача про звільнення відбулося з підстав, незалежних від волевиявлення ОСОБА_1 та жодним чином не впливає на наявність у позивача права на щомісячне грошове утримання судді.

За положенням частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Таким чином, до правовідносин щодо виходу позивача у відставку та призначення йому довічного грошового утримання підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на час виникнення цих правовідносин.

Оскільки зверненню до органів пенсійного забезпечення з заявою про призначення довічного утримання передує обов'язкова та особлива процедура звільнення судді у відставку, до вказаних правовідносин застосовуються норми законодавства, які були чинними на час звернення позивача до Верховної ОСОБА_5 України із заявою про звільнення у відставку.

Наведенні обставини дають підстави для висновку про те, що довічне грошове утримання судді у відставці не є пенсією у прямому розумінні Закону 1058, а гарантією матеріального забезпечення судді у відставці, на яке суддя у відставці має право за своїм вибором замість пенсії, і рівень якого має бути якомога ближчим до рівня останньої заробітної плати на посаді судді.

Суд також погоджується з позовними вимогами щодо призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90 відсотків, оскільки право на довічне грошове утримання у такому розмірі у позивача виникло, а будь-які обмеження передбачених частиною 3 статті 138 Закону України ,,Про судоустрій і статус суддів" в редакції до 08.07.2011 року розмірів щомісячного грошового утримання рішенням Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року №3рп/2013 визнанні неконституційними.

Частиною 3 ст.138 Закону України ,,Про судоустрій і статус суддів" в редакції до 08.07.2011 року передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Крім того, такі обмеження суперечать положенням Європейської хартії про закон ,,Про судоустрій і статус суддів" від 10 липня 1998 року та принципам верховенства права.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_5 України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Оскільки на час розгляду справи Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві реорганізоване в ОСОБА_2 обєднане Управління пенсійного фонду України Полтавської області, саме дане управління є належним відповідачем.

Щодо вимоги про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення відповідно до положень ст. 267 КАС України, то суд приходить до висновку про відмову в тій частині вимог, оскільки згідно ч. 1 ст. 267 КАС України це право суду, а не обов'язок.

Ч. 1 ст. 94 КАС України передбачає, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

У звязку з задоволенням позовних вимог, підлягають стягненню з Державного бюджету України судові витрати повязані зі сплатою судового збору у розмірі 551 грн. 20 коп.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 158, 159, 163, 167, 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві в призначені ОСОБА_1 у відповідності до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України Київського району у м. Полтава від 28 березня 2016 року № 17 про відмову в призначенні ОСОБА_1 відповідності до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці.

Зобовязати ОСОБА_2 обєднане Управління Пенсійного фонду України Полтавської області призначити, нарахувати і виплачувати з 24 листопада 2015 року ОСОБА_1 згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без обмеження граничного розміру щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді судді.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 551грн. 20 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Київський районний суд м. Полтави протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя /підпис/ ОСОБА_6

Суддя Н.Л.Яковенко

06.05.2016