Рішення № 57588359, 26.04.2016, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/2639/16-ц

Провадження № 2/369/1702/16

РІШЕННЯ

Іменем України

26.04.2016 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

Головуючої судді: Дубас Т.В.,

при секретарі Дідур М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з даним позовом, мотивуючи його тим що, він з 14 липня 2001 року перебував в шлюбних відносинах з ОСОБА_2.

16 грудня 2004 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_3 16.12.2004 р. та зареєстрований в реєстрі за № 2728. Відповідно до умов п. 1 Оспорюваного договору позивач передає у власність обдаровуваному безоплатно земельну ділянку площею 606 кв.м. (0,0606 гектара), що знаходиться в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області с/т «СТРУМОК», кадастровий номер земельної ділянки 3222482000:05:005:0006. Цільове призначення земельної ділянки ведення садівництва.

Позивач вважає, що оспорюваний договір є таким, що суперечить нормам чинного законодавства України, оскільки є укладеним внаслідок помилки, у звязку з чим порушує права позивача та внаслідок чого підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Дійсною метою укладення оспорюваного договору, було отримання у власність подружжя двох земельних ділянок з подальшим їх обєднанням в одну. При цьому необхідним було оформлення права власності на них за одним із подружжя, що спрощувало процес оформлення права власності та реєстрації вказаної нової обєднаної земельної ділянки.

Укладаючи оспорюваний договір та передаючи у власність відповідачеві земельну ділянку, позивач мав усі підстави вважати і відповідно вважав, що обєкт, яким є подарована земельна ділянка, буде після дарування та обєднання перебувати у спільній власності подружжя і щодо нього будуть наявні спільні права та обовязки кожного з подружжя.

Після розірвання шлюбу з відповідачем, позивач був змушений звернутись до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовною заявою про поділ земельної ділянки загальною площею 0,1219 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222482000:05:005:0021, яка розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, Гореницька сільська рада, с/т «Струмок». Однак в результаті розгляду цього позову судом було встановлено і зафіксовано в рішенні від 22.02.2016 р. у справі № 369/10767/15-ц, що 1/2 цієї земельної ділянки, якою є земельна ділянка, яка передана відповідачеві на підставі Оспорюваного договору, належить відповідачеві на праві особистої приватної власності, а тому в позові про поділ земельної ділянки було відмовлено.

Таким чином, цим рішення було фактично встановлено, що позивач, укладаючи оспорюваний договір, помилявся щодо його дійсного змісту та природи, а також щодо прав та обовязків сторін цього договору, які будуть наслідком укладення оспорюваного договору, зокрема, щодо права спільної сумісної власності сторін на предмет оспорюваного договору та прав позивача і відповідача на отримання рівних часток при його поділі.

Тому, позивач просив визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який посвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_3 16.12.2004 р. та зареєстровано в реєстрі за № 2728. Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили позов задоволити.

Відповідач та її представник проти задоволення позовних вимог заперечували, просили в позові відмовити.

Третя особа Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_3 заперечувала проти позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення сторін по справі та покази свідка, перевіривши матеріали справи та зібрані в ній докази, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні, 14 липня 2001 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Радянського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 260, було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

16 грудня 2004 р. між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_3 16.12.2004 р. та зареєстрований в реєстрі за № 2728. Відповідно до умов п. 1 Оспорюваного договору позивач передає у власність обдаровуваному безоплатно земельну ділянку площею 606 кв.м. (0,0606 гектара), що знаходиться в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області с/т «СТРУМОК», кадастровий номер земельної ділянки 3222482000:05:005:0006. Цільове призначення земельної ділянки ведення садівництва.

Відчужувана земельна ділянка належала позивачу на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 137077.ю виданого 24 вересня 2004 року виданого Києво-Святошинською райдержадміністрацією Київської області.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 січня 2016 року шлюб між сторонами було розірвано.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.02.2016 р. було відмовлено позивачу ОСОБА_1П, у позові про розподіл земельної ділянки та визнання за ним права власності на 1/2 частину земельну ділянку що знаходиться в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області с/т «СТРУМОК», кадастровий номер земельної ділянки 3222482000:05:005:0006.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Пленум Верховного Суду України у п. 19 постанови від 06.11.2009, № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз»яснив, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Згідно ст. 44 ЗУ «Про нотаріат», нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.

Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Згідно даного договору дарування від 16.12.2004 року вбачається, що він посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_3 Договір підписано сторонами у присутності нотаріуса. Особи сторін встановлено, їх дієздатність, перевірено.

Зі спірного договору дарування від 16.12.2004 року вбачається, що нотаріусом було роз»яснено сторонам зміст ст.ст. 90, 91, 120, 125, 126 Земельного кодексу України, ст.ст. 717, 722 Цивільного кодексу України.

Згідно п. 8 договору дарування, сторони підтверджують, що цей договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного. Дарувальник стверджує, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального.

Крім того, згідно ст. ст. 6, 627 ЦК України у цивільних правовідносинах проголошений принцип свободи договору, в силу якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Оспорюваний Договір дарування був укладений на загальних умовах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що відповідає ч. ч. 1-6 ст. 203 ЦК України, був підписаний усіма сторонами, тобто за правилом ч. 1 ст. 638 ЦК України є укладеним, оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, застережень до договору не висловлювали.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивач розуміючи значення, умови та правові наслідки укладання договору дарування підписав його, тим самим підтвердив свою волю та намір на вчинення правочину, тобто саме укладення договору дарування земельної ділянки.

Відповідно до ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів, які б свідчили про те, що позивач на момент вчинення спірного правочину помилявся щодо правової природи спірного правочину та його істотних обставин, суду не надано та дані обставини не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.

З огляду на викладене, оцінюючи надані докази та досліджені в судовому засіданні матеріали справи, суд вважає, що позивачем не доведено наявності помилки, яка мала істотне значення при укладанні спірного договору дарування., а тому вимогах позову необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 203, 215, 229, 717 ЦК України, Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, ст.ст. 3,4, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215,218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області протягом десяти днів з дня його оголошення.

Суддя: Дубас Т.В.