Ухвала суду № 57586722, 05.05.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 0305/1981/2012 Головуючий у 1 інстанції: Хитрик Р.І. Провадження № 22-ц/773/173/16 Категорія: 39 Доповідач: Мудренко Л. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Мудренко Л. І.,

суддів - Русинчука М. М., Осіпука В. В.,

з участю:

секретаря - Лимаря Р. С.,

позивача - ОСОБА_1,

відповідачів - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представника відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_6 - ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_6 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими спорудами в порядку спадкування за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_6 на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 08 грудня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_6 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими спорудами в порядку спадкування.

Позов мотивовано тим, що він є спадкоємцем за заповітом житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 Дане спадкове майно належало його бабі ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Після смерті баби відкрилася спадщина, спадкування здійснювалося за заповітом, до кола спадкоємців після її смерті ввійшов він, як особа зазначена у заповіті. Нотаріус відмовив видати свідоцтво про право власності на вказане спадкове майно у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу на ім'я померлої ОСОБА_9 Позивач просив визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_2, як на спадкове майно за заповітом після смерті баби ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 08 грудня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду відповідач ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції змінити, позов ОСОБА_1 задовольнити частково за мінусом розміру належної їй обов'язкової частки у спадщині.

В судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_6 - ОСОБА_7 підтримала апеляційну скаргу ОСОБА_6 з підстав в ній наведених та просила її задовольнити.

Позивач ОСОБА_1, відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_6 не визнали та просили її відхилити.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_5 апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_6 підтримали з підстав в ній наведених.

Інші особи в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, а також доводи апеляційної скарги, пояснення сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_6 слід відхилити з наступних підстав.

Судом першої інстанції із наявних у матеріалах справи та досліджених в судовому засіданні письмових доказів, а саме: виписки з погосподарської книги № 7 за 2012 рік (а.с. 7), довідки Сокиричівської сілької ради № 865 від 03.07.2012 року (а.с. 9), архівної довідки архівного відділу Ківерцівської районної державної адміністрації № 14/Ш-207з від 26.07.2012 року (а.с.10), встановлено, що будинковолодіння по АДРЕСА_2, належало ОСОБА_9.

ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 15.12.2011 року (а.с. 6).

Відповідно до заповіту ОСОБА_9 належний їй житловий будинок з господарськими і побутовими будівлями, присадибну земельну ділянку, що знаходяться в с. Заброди Ківерцівського району Волинської області, заповіла своєму внукові ОСОБА_1 (а.с. 8).

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 20.07.2012 року нотаріусом відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом, посвідченим виконкомом Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на ім'я спадкодавця ОСОБА_9 на спадкове нерухоме майно: житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами в АДРЕСА_2

Згідно висновку про вартість майна орієнтовна ринкова вартість будинковолодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_2 станом на 26.07.2012 року становить 30400.00 грн (а.с. 12).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ст.ст. 10,11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно із ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У відповідності з ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Статями 1233, 1235 ЦК України передбачено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині - встановлюється на час відкриття спадщини. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Статтями 1268,1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Відповідно до ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, що визначений статтею 1241 ЦК, є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує. Той зі спадкоємців, який має право на обов'язкову частку у спадщині та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї. Якщо той зі спадкоємців, хто має право на обов'язкову частку та не проживав зі спадкодавцем на день його смерті, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Суд першої інстанції встановив, що у встановленому законом порядку заповіт, відповідно до якого спадкоємцем житлового будинку з господарськими і побутовими будівлями, присадибної земельної ділянки, що знаходяться в с. Заброди Ківерцівського району Волинської області після смерті ОСОБА_9 є її внук ОСОБА_1, не скасовувався і не змінювався, що підтвердили в судовому засіданні сторони по справі.

Довідкою Сокиричівської сілької ради № 865 від 03.07.2012 року підтверджується, що спадкодавець до дня своєї смерті у спадковому житловому будинку проживала сама (а.с. 9).

З копії спадкової справи № 40/2012 від 03.02.2012 року вбачається, що позивач звернувся до Ківерцівської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом за Р№ 115 від 01.06.2004 року після смерті бабусі ОСОБА_9 (а.с. 205-215).

Відповідач ОСОБА_6 проживає у місті Херсоні.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 11 лютого 2014 року (справа № 1-1/2014) у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_10 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 1241 ЦК України зміст поняття "повнолітні непрацездатні діти", що використовується в абзаці першому частини першої статті 1241 ЦК України щодо права на обов'язкову частку у спадщині, ґрунтується на положеннях ч. 3 ст. 75 СК України, яка відносить до категорії "непрацездатні" інвалідів I, II та III груп, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття "непрацездатний".

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років (в редакції станом на 20.04.2011 р.).

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Також цей закон визначає інші категорії працівників для яких знижується пенсійний вік. Тобто для осіб, які мають право на пільгову пенсію, пенсійний вік скорочений.

Зазначаючи у мотивувальній частині рішення, що відповідач ОСОБА_6 на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_9 не була непрацездатною, оскільки отримувала пенсію на пільгових умовах, так як її вік становив 50 років, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що вимога щодо досягнення 50-річного віку для отримання права на пенсію за віком на пільгових умовах закріплена законом і помилково вважав, що вихід на пенсію на пільгових підставах права на обов'язкову частку у спадщині не дає.

З пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2, виданого 20.04.2011 року вбачається, що ОСОБА_6 отримує пенсію по віку (а.с. 23, 27).

Таким чином, посилання суду у рішенні на те, що ОСОБА_6 не є спадкоємцем, яка має право на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_9, слід виключити з мотивувальної його частини.

Разом з тим, в суді апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_6 спадщину після смерті матері ОСОБА_9 не прийняла. Дана обставина підтверджується постановою нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 02.06.2014 року, згідно якої однією з підстав відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину було неприйняття спадщини в установлені законом строки (а.с. 49), та рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 29 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 11 березня 2016 року, про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.

Отже, враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції підставно визнав право власності на весь житловий будинок з господарськими спорудами в порядку спадкування за позивачем ОСОБА_1

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. 309 ЦПК України як підстави для скасування чи зміни рішення.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 08 грудня 2015 року в даній справі залишити без змін, виключивши з його мотивувальної частини посилання суду на те, що ОСОБА_6 не є спадкоємцем, яка має право на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_9.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: