Ухвала суду № 57580726, 05.05.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/8745/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Клименко А. Я.Номер провадження 22-ц/788/728/16 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 57

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

05 травня 2016 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Криворотенка В. І. , Лузан Л. В. ,

з участю секретаря судового засідання -Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго»

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 09 березня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго», третя особа - ОСОБА_4, про визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативними актами обов'язкової дії,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 09 березня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано укладеним між ПАТ «Сумиобленерго», як енергопостачальником, та ОСОБА_3, як споживачем, від 03 серпня 2015 року договір про користування електроенергією щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1, на умовах, визначених Правилами користування електричною енергією для населення, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року №1357 «Про затвердження Правил користування електричною енергією для населення», та іншими нормативними актами обов'язкової дії, з дати набрання даним рішенням законної сили на термін три роки з подальшим продовженням строку дії договору на умовах, передбачених чинними нормативними актами обов'язкової дії.

Зобов'язано ПАТ «Сумиобленерго» підключити квартиру за адресою: АДРЕСА_1 до електропостачання.

В апеляційній скарзі ПАТ «Сумиобленерго», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Вказує, зокрема, що позивач та власник квартири ОСОБА_4 з 11 червня 2013 року припинили сімейні відносини, що підтверджується рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми у справі №592/2826/13-ц, яким встановлено, що власник квартири ОСОБА_4 не проживає разом з сім'єю. Те, що власник квартири тривалий час не проживає разом з членами своєї колишньої сім'ї підтверджується представником позивача в позовній заяві, з якої вбачається, що позивач і її колишній чоловік - третя особа не проживають разом, за адресою: АДРЕСА_1, де проживають позивач з донькою; позивач не є власником квартири, належної на праві особистої приватної власності третій особі ОСОБА_4, який у вказаній квартирі тривалий час не проживає, фактично проживає по АДРЕСА_2.

В зв'язку з зазначеним відповідач вважає, що, згідно ст. ст. 405, 406 ЦК України, у позивача припинене право користування квартирою (сервітут), яка належить третій особі і щодо якої позивач вимагає визнати договір укладеним.

Зазначає, що, у відповідності до ч. 3 ст. 403 ЦК України, особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Вважає, що судом при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано зазначених положень матеріального права, які, відповідно до роз'яснень, що містяться у постанові № 5 від 07 лютого 2014 року Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", повинні застосовуватися, не були досліджені фактичні обставини справи, зокрема, щодо внесення плати позивачем як особою, що користується сервітутом, відповідно до положень ст. 403 ЦК України.

Посилається на положення частин 1, 2 ст. 319 ЦК України, якими визначено, що саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Визнавши укладеним між ПАТ "Сумиобленерго", як енергопостачальником, та ОСОБА_3, як споживачем, від 03 серпня 2015 року договір про користування електричною енергією щодо квартири АДРЕСА_1, з дати набрання рішенням законної сили, суд не врахував, що споживач електричної енергії - юридична або фізична особа, що використовує електричну енергію для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору (п. 1.2 Правил користування електричною енергією) може набути статусу споживача електроенергії лише при умові укладення відповідного договору про користування електроенергією, а не з 03 серпня 2015 року, як зазначено в рішенні суду.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача ПАТ «Сумиобленерго», який підтримав скаргу з мотивів, в ній викладених, позивача та її представника, які заперечують проти скарги та вважають рішення суду вірним, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

24 грудня 2015 року представник позивача ОСОБА_3 ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що 19 лютого 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений шлюб, від якого вони мають дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка є інвалідом з дитинства, що підтверджується довідкою №4288 від 31 липня 2015 року, виданою Управлінням соціального захисту населення Сумської міської ради. Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 11 червня 2013 року у справі №592/2826/13-ц шлюб між сторонами розірвано.

ОСОБА_3 зареєстрована в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 з 19 травня 2010 року. Дочка позивачки і третьої особи ОСОБА_4 також зареєстрована у вказаній квартирі. Квартира, де проживають позивач з дочкою, належить на праві особистої приватної власності третій особі ОСОБА_4, який в квартирі тривалий час не проживає.

30 липня 2015 року ПАТ «Сумиобленерго» припинило надання послуг з електропостачання до вказаної квартири. На усний запит позивачки посадові особи ПАТ «Сумиобленерго» повідомили, що припинення електропостачання відбулося на підставі заяви власника квартири ОСОБА_4 про розірвання договору на електропостачання, який заявив, що у квартирі ніхто не проживає.

Проживання у вказаній квартирі за умови відключення електропостачання ставить під загрозу життя та здоров'я малолітньої дитини - інваліда, яка не винна в мотивах, з яких ОСОБА_4 створює нестерпні умови для життя позивачки та дитини.

30 липня 2015 року позивач повідомила директора філії Сумське міжрайонне відділення «Енергозбуту» ПАТ «Сумиобленерго» Склярова С.І. про те, що вона з малолітньою дитиною-інвалідом проживає у вказаній квартирі і просила укласти з нею договір про надання послуг з електропостачання, на що директор відмовив, відповівши, що зробить це лише на підставі рішення суду про зобов'язання ПАТ «Сумиобленерго» до підключення електропостачання.

30 липня 2015 року позивач звернулася до відповідача з листом, в якому просила укласти з нею договір про надання послуг з електропостачання, та з запитом адвоката з вимогою пояснити причини припинення електропостачання у квартиру за умови проживання у ній позивача та її дочки. Вказані лист та запит не були прийняті в канцелярії філії Сумське міжрайонне відділення «Енергозбуту» ПАТ «Сумиобленерго». Вказані документи подані відповідачу 02 серпня 2015 року, і станом на дату звернення з позовом відповідач не вчинив жодних дій і не надав відповіді.

На даний час позивач проживає з дитиною - інвалідом у квартирі, відключеній від електропостачання з вини третьої особи та відповідача.

Позивач вважає, що спір відноситься до категорії захисту прав споживачів і відповідач в силу закону зобов'язаний укласти з нею договір про надання послуг з електропостачання, посилаючись на положення ч.І ст. 405 ЦК України, згідно якої члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону, та на ст. 156 ЖК України, яка передбачає, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку(квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням; припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Зазначаючи, що користування жилим приміщення є речовим правом, і відповідно до ст. 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, позивач зазначала, що її та дочки право користування житловим приміщенням включає право отримувати послуги, тобто право бути самостійним споживачем послуг з електропостачання, і за умови не проживання у квартирі її власника третьої особи ОСОБА_4, вона є належним споживачем послуг ПАТ «Сумиобленерго».

Як на правове обґрунтування позовних вимог, позивач посилалась на положення ст. ст. 25, 26 Закону України «Про електроенергетику», згідно яких захист прав споживачів електричної енергії, а також механізм реалізації захисту цих прав регулюються цим Законом, Законами України "Про захист прав споживачів", "Про захист економічної конкуренції", "Про енергозбереження", іншими нормативно-правовими актами; споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Посилалась також на положення ст. 1, ч. ч. 1, 2 ст. 19, ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», які встановлюють, що споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу; відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах; учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник; виконавець зобов'язаний: 1) забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, в тому числі шляхом створення систем управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів; 3) підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Зазначала, що її вимоги грунтуютсья на застосуванні п. п. 3, 5- 7 Правил користування електричною енергією для населення, згідно яких споживання електричної енергії здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією між споживачем і енергопостачальником, що розробляється енергопостачальником згідно з Типовим договором про користування електричною енергією (додаток 1) і укладається на три роки; енергопостачальники, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, об'єкти якого розташовані на цій території, в укладенні договору про користування електричною енергією; у багатоквартирному будинку енергопостачальннк укладає договори з кожним наймачем (власником) квартири; у разі остаточного припинення користування електричною енергією споживач не пізніше ніж за 7 днів повинен повідомити про це енергопостачальника та розрахуватися за спожиту електричну енергію, подати енергопостачальнику заяву про розірвання договору; енергопостачальник припиняє подачу електричної енергії на об'єкт споживача та вживає заходів для запобігання розкраданню чи пошкодженню приладів обліку, використанню електричної енергії без обліку; для споживання електроенергії новий наймач (власник) квартири або іншого об'єкта повинен звернутися до енергопостачальника для укладення договору про користування електричною енергією, після чого енергопостачальник протягом 3 днів у містах та 7 днів у сільській місцевості підключає квартиру або об'єкт споживача до електропостачання.

Представник позивача посилався на правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові 10 жовтня 2012 року у справі № 6-110 цс 12, в якій був розглянутий спір про зобов'язання споживача укласти договір про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, згідно якої укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору, відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», і у разі такої відмови, виходячи з положень ст. ст. 3, 6, 12 - 15, 20, 630, 640, 642, 643 ЦК України, виконавець послуг вправі звернутись до суду за захистом свого права, яке підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 6 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.

Посилаючись на те, що, відповідно до п. 7 Правил користування електричної енергією для населення, енергопостачальник зобов'язаний підключити квартиру до електропостачання на протязі 3-х днів з моменту звернення споживача, а постачання електроенергії можливе за умови укладення договору, а тому датою, з якої слід вважати договір укладеним, є 03 серпня 2015 року, тобто через 3 дні після отримання 31 липня 2015 року відповідачем листа позивачки, просив визнати укладеним між ПАТ «Сумиобленерго» як електропостачальником та ОСОБА_3 як споживачем від 03 серпня 2015 року договір про користування електроенергією щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1, на умовах, визначених додатком №1 до Правил користування електричною енергією для населення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357, та іншими нормативними актами обов'язкової дії; зобов'язати ПАТ "Сумиобленерго» підключити квартиру АДРЕСА_1 до електропостачання.

26 січня 2016 року позивач в особі свого представника уточнила позовні вимоги та просила визнати укладеним між ПАТ «Сумиобленерго» як енергопостачальником та ОСОБА_3 як споживачем договір про користування електроенергією щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1, на умовах, визначених Правилами користування електричною енергією для населення, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року №1357, та іншими нормативними актами обов'язкової дії, з дати набрання рішенням законної сини на термін три роки, з подальшим продовженням строку дії договору на умовах, передбачених чинними нормативними актами обов'язкової дії; зобов'язати ПАТ "Сумиобленерго» підключити квартиру за адресою АДРЕСА_1 до електропостачання (а.с. 74).

Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на користування квартирою є речовим правом в розумінні ст. 395 ЦК України, у правовідносинах з відповідачем як виконавцем послуг з електропостачання позивач є носієм повноважень власника квартири, яка має одне із складових права власності за ст. 317 ЦК України -право користування. Це право безоплатне, яке встановлене відповідно до закону, і позивачці не треба встановлювати і договірне право користування - найм для того, щоб мати можливість укласти договір користування електроенергією.

Відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу, і право позивача та її дочки користування житловим приміщенням включає право отримувати послуги, тобто право бути самостійним споживачем послуг з електропостачання. За умови не проживання у вказаній квартирі власника ОСОБА_4 позивач є належним споживачем послуг відповідача.

Такий висновок суду узгоджується з обставинами справи, вірно встановленими судом, та відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 19 лютого 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітню дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка є інвалідом дитинства (а.с. 6, 7).

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 червня 2013 року за позовом ОСОБА_4 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано (а.с.8).

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 29 листопада 2013 року стягнуто щомісячно з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, до її повноліття, починаючи стягнення з часу звернення до суду з 08 жовтня 2013 року.

Стягнуто з ОСОБА_4 аліменти на утримання ОСОБА_3 в розмірі 1/8 частини його заробітку, щомісячно, починаючи стягнення з часу звернення до суду з 08 жовтня 2013 року до досягнення дитиною 3-річного віку - до ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.9).

Згідно довідок ПП «Рубін» №448 та № 449 від 04 серпня 2015 року, за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані: ОСОБА_3, її дочка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, та колишній чоловік ОСОБА_4 (а.с. 10, 11).

30 липня 2015 року відповідач на підставі заяви власника квартири ОСОБА_4 від 27 липня 2015 року припинив електропостачання до квартири, в якій зареєстровані та проживають позивач і їх малолітня дочка.

03 серпня 2015 року ОСОБА_3 звернулась з заявою до ПАТ «Сумиобленерго», в якій просила невідкладно укласти з нею договір про надання послуг з електропостачання до квартири АДРЕСА_1 та відновити електропостачання, посилаючись на те, що 30 липня 2015 року до вказаної квартири, яка належить її колишньому чоловікові ОСОБА_4, припинено надання послуг з електропостачання, що відбулося, зі слів посадових осіб ПАТ «Сумиобленерго», на підставі заяви про розірвання договору на електропостачання з ОСОБА_4 як власника квартири, який заявив, що у квартирі ніхто не проживає (а.с.14).

Згідно відповіді ПАТ «Сумиобленерго» №57-06/5595 від 06 серпня 2015 року на запит представника позивача, припинення постачання електричної енергії за вказаною адресою було проведено на підставі вимог п. 6 Правил користування електичною енергією для населення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357 (а.с. 12, 13).

Згідно відповіді ПАТ «Сумиобленерго» №57-06/5706 від 12 серпня 2015 року на звернення ОСОБА_3, оскільки вона не надала документів, які б підтвердили її право власності чи користування на зазначену квартиру, у ПАТ «Сумиобленерго» відсутні відомості щодо наявності за вказаною адресою її об'єктів, відповідно, відсутні законні підстави для укладення з нею договору про користування електричною енергією (а.с.15).

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 вересня 2015 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Сумської області від 07 жовтня 2015 року, у цивільній справі № 592/7420/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Сумиобленерго», третя особа - ОСОБА_4, про зобов'язання вчинити дії позов ОСОБА_3 задоволено.

Зобов'язано ПАТ «Сумиобленерго» укласти з ОСОБА_3 договір про користування електричною енергією по квартирі АДРЕСА_1 та забезпечити електропостачання до вказаної квартири (а.с. 55 - 57).

ПАТ «Сумиобленерго» і ОСОБА_4 оскаржили рішення суду від 1 вересня 2015 року в касаційному порядку (а. с. 102 - 103).

На виконання вказаного рішення суду відповідач запропонував позивачеві текст договору від 03 листопада 2015 року №162213818 між ОСОБА_3 та ПАТ «Сумиобленерго» в особі директора філії «Сумське МРВЕ» Склярова С.І. про користування електричною енергією (а.с. 52-53).

05 листопада 2015 року ОСОБА_3 надала ПАТ «Сумиобленерго» як енергопостачальнику протокол розбіжностей до договору про користування електричною енергією №152213818 від 03 листопада 2015 року, згідно якого п. 26 договору в редакції енергопостачальника передбачає, що цей договір складається у двох примірниках, набирає чинності з дня його підписання двома сторонами та діє до 31 грудня 2015 року, може бути розірваний достроково у разі зміни споживачем місця проживання та остаточного припинення користування електричною енергією.

Позивач запропонувала в п. 26 договору зазначити, що цей договір складається у двох примірниках, набирає чинності з дня його підписання двома сторонами та діє три роки. Якщо кожна із сторін договору за місяць до закінчення строку його дії не висловила бажання щодо його розірвання, договір вважається укладений на таких самих умовах на той самий термін. Договір може бути розірваний достроково у разі зміни споживачем місця проживання та остаточного припинення користування електричною енергією (а.с.51).

Договір між сторонами не був укладений.

На запит ОСОБА_3 від 05 листопада 2015 року щодо протоколу розбіжностей листом №57-06/8926 від 24 листопада 2015 року відповідач відповів, що не погоджується на запропоновану позивачем редакцію п. 26 договору № 152213818 від 03 листопада 2015 року, оскільки оскаржив в касаційному порядку рішення суду від 1 вересня 2015 року, касаційна скарга отримана касаційним судом 30 жовтня 2015 року. В разі відмови касаційним судом в задоволенні касаційної скарги ПАТ «Сумиобленерго» перегляне редакцію зазначеного пункту договору щодо строку його дії. У випадку скасування рішення суду за умови встановлення трирічного строку дії договору взаємні права та обовязки сторін не припиняться, хоча можливе скасування рішення суду звільнить відповідача від обов'язку укласти договір, покладеного оскаржуваним рішенням суду. Вважає, що редакція пункту 26, запропонована в проекті Договору, не порушує її права та законні інтереси, а навпаки, дає можливість користуватися електричною енергією в квартирі АДРЕСА_1 на час розгляду справи в суді касаційної інстанції (а.с.58).

Позивач пояснила, і цього не спростував представник відповідача, що відмовилась від укладання договору з огляду на короткий строк його дії, за умови чого рішення суду від 1 вересня 2015 року вважалось би виконаним, а тому запропонувала в протоколі розбіжностей строк дії договору - три роки, від чого відмовився відповідач.

Згідно ст. ст. 10, 60, 11 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З огляду на встановлені судом обставини, є вірним висновок суду про те, що спірні правовідносини між сторонами є цивільними і врегульовані, зокрема, ст. ст. 1, 396, 405 ЦК України, ст. 156 ЖК України, Законами України «Про житлово-комунальні послуги», «Про електроенергетику», «Про захист економічної конкуренції», «Про енергозбереження», Правилами користування електричною енергією для населення, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України №1357 від 26 липня 1999 року із відповідними змінами та доповненнями.

Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням… Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 395, ст. 396 ЦК України, речовими правами на чуже майно є, зокрема, право користування (сервітут).

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Статтею 714 ЦК України визначено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Статтями 12, 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачена класифікація житлово-комунальних послуг, згідно якої житлово-комунальні послуги поділяються за:

1) функціональним призначенням;

2) порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до ст. 1, ч. ч. 1, 2 ст. 19, п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Виконавець зобов'язаний, зокрема, забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, в тому числі шляхом створення систем управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів; підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Відповідно до ст. ст. 25, 26 Закону України «Про електроенергетику», захист прав споживачів електричної енергії, а також механізм реалізації захисту цих прав регулюються цим Законом, Законами України "Про захист прав споживачів", "Про захист економічної конкуренції", "Про енергозбереження", іншими нормативно-правовими актами.

Споживачі електричної енергії мають право на підключення електричної мережі у випадку виконання Правил користування електричною енергією .

Споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Відповідно до п.1.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28, до населення відносяться споживачі електричної енергії - фізичні особи, які з метою задоволення власних побутових або господарських потреб споживають електричну енергію для потреб електроустановок, що належать їм за ознакою права власності або користування; споживач електричної енергії - юридична або фізична особа, що використовує електричну енергію для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору.

Відповідно до вимог пп. 1.3, 5.1 вказаних Правил, постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між її власником та постачальником електричної енергії, а споживання електроенергії без договору не допускається.

Згідно з п. 1.6, 1.9 цих Правил, договір на постачання електричної енергії має бути укладений постачальником електричної енергії з усіма споживачами, об'єкти яких розташовані на території здійснення ним ліцензованої діяльності постачальника електричної енергії.

Постачальники електричної енергії за регульованим тарифом на закріпленій території не мають права відмовити споживачу або субспоживачу, електроустановки якого розташовані на цій території, в укладенні договору, за умови дотримання вимог законодавства України, зокрема цих Правил та інших нормативно-технічних документів.

Відповідо до п. п. 2, 3, 5 - 7 Правил користування електричною енергією для населення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1357 від 26 липня 1999 року, обєктом споживача є житловий будинок , гараж, майстерня або інша електрифікована споруда, що належить споживачу на правах власності або користування.

Споживання електричної енергії здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією між споживачем і енергопостачальником, що розробляється енергопостачальником згідно з Типовим договором про користування електричною енергією (додаток 1) і укладається на три роки.

Договір про користування електричною енергією вважається продовженим на рік, якщо за місяць до закінчення зазначеного терміну жодна із сторін не заявила про розірвання договору або про внесення до нього змін.

Енергопостачальники, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, об'єкти якого розташовані на цій території, в укладенні договору про користування електричною енергією.

У разі виникнення питань, можливі шляхи вирішення яких не обумовлені договором, сторони керуються цими Правилами та законодавством.

Для споживання електроенергії новий наймач (власник) квартири або іншого об'єкта повинен звернутися до енергопостачальника для укладення договору про користування електричною енергією.

У багатоквартирному будинку енергопостачальник укладає договори з кожним наймачем (власником) квартири.

У разі остаточного припинення користування електричною енергією споживач не пізніше ніж за 7 днів повинен повідомити про це енергопостачальника та розрахуватися за спожиту електричну енергію, подати енергопостачальнику заяву про розірвання договору.

Енергопостачальник припиняє подачу електричної енергії на об'єкт споживача та вживає заходів для запобігання розкраданню чи пошкодженню приладів обліку, використанню електричної енергії без обліку.

Для споживання електроенергії новий наймач (власник) квартири або іншого об'єкта повинен звернутися до енергопостачальника для укладення договору про користування електричною енергією. Після чого енергопостачальник протягом 3 днів у містах та 7 днів у сільській місцевості підключає квартиру або об»єкт споживача до електропостачання.

Постановою Кабінету Міністрів України №1357 від 26 липня 1999 року затверджений Додаток №1 до Правил користування електричною енергією для населення, а саме - Типовий договір про користування електричною енергією, в якому передбачені істотні умови, на яких має відбуватися постачання електричної енергії споживачам електричної енергії.

Відповідно до п. 28 Типового договору, цей договір укладається на три роки, набирає чинності з дня його підписання та вважається продовженим на рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії жодна із сторін не висловила наміру внести до нього зміни або доповнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 214 ЦПК України, при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Хоча в даній справі суд розглянув спір за позовом споживача до надавача послуг, за вірного висновку про наявність у позивачки права на споживання послуг по електропостачанню, рішення суду узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 10 жовтня 2012 року в цивільній справі № 6-110 цс 12, згідно якої свобода договору, закріплена у ст. ст. 6, 627 ЦК України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною.

У тих випадках, коли актом цивільного законодавства передбачена обов'язковість положень цього акту для сторін договору, сторони не вправі відступити від їх положень (ч. 3 ст. 6 ЦК України). Так, ст. ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачають обов'язок споживача житлово- комунальних послуг укласти письмовий договір з виконавцем послуг на основі типового договору.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».

З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19-21 Закону України «Про житлово- комунальні послуги», постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» вбачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

У разі такої відмови, виходячи з положень ст. ст. 3,6,12 - 15, 20, 630, 640, 642, 643 ЦК України виконавець послуг вправі звернутись до суду за захистом свого права, яке підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 6 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.

Не викликає сумніву та обставина, що у позивачки є право на користування квартирою як колишнього члена сімї її власника, і вона та її дочка не втратили це право піля припинення шлюбних відносин подружжя. Доводи відповідача про те, що вона має право на користування послугами відповідача лише за умови проживання в квартирі разом з її власником, є необгрунтованими, оскільки закон не ставить наявність у неї права на користування квартирою в залежність від факту проживання в квартирі самого власника.

З огляду на зазначені норми закону суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач, яка є колишнім членом сім'ї власника будинку, і вона та їх малолітня дочка зареєстровані у будинку, у встановленому законом порядку набули права користування вказаним будинком як житлом, фактично мешкають за вказаною адресою, і іншого відповідач та третя особа не довели, а тому вона є споживачем послуг по електропостачанню в даному будинку.

Є необґрунтованими посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд, визнавши укладеним між сторонами від 03 серпня 2015 року договір про користування електричною енергією, з дати набрання судовим рішенням законної сили, не врахував, що споживач електричної енергії може набути статусу споживача електроенергії лише при умові укладення відповідного договору про користування електроенергією, а не з 03 серпня 2015 року, як зазначено в рішенні суду.

Проте6 суд визнав укладеним договір з дати набрання рішенням суду законої сили, і такий висновок суду узгоджується з положеннями ст. ст. 638, 640 ЦК України щодо моменту укладення договору, враховуючи предмет спору в даній справі.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд не врахував, що позивач не вносить плату за квартиру, належну ОСОБА_4, як особа, що користується сервітутом, відповідно до положень ст. 403 ЦК України, не спростовують висновків суду, оскільки вказане питання стосується правовідносин, які виникли між власником квартири і позивачки та їх дитини, не є предметом спору між сторонами в даній справі, і вказана обставина не спростовує наявності у позивачки та її дитини права користування квартирою ОСОБА_4 і, отже, самостійно отримувати в ній комунальні послуги. Відсутність чи наявність договору найму за вказаною адресою не впливає на право позивачки на користування квартирою і відсутність факту договірного користування квартирою не тягне для неї як колишнього члена сім'ї власника квартири передбачені законом підстави для позбавлення права користування квартирою та отримання за її адресою комунальних послуг.

З врахуванням зазначеного є безпідставні і посилання відповідача на те, що у ПАТ «Сумиобленерго» відсутні відомості щодо наявності за вказаною адресою належних позивачеві об'єктів споживання електричної енергії, а тому, відповідно, відсутні законні підстави для укладення з ОСОБА_3 договору про користування електричною енергією, оскільки вона, відповідно до закону, має право на споживання електричної енергії шляхом використання об'єктів її споживання, які є в квартирі.

Таким чином, рішення суду відповідає загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.

Інші доводи апеляційної скарги, на думку колегії суддів, також висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго» відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 09 березня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -