Рішення № 57580443, 27.04.2016, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/14971/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2016 р.

Суворовський районний суд міста Одеси, в складі:

головуючого судді Малиновського О.М.,

при секретарі - Шевчук М.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, в місті Одеса, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування майном, -

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовним вимогами в яких зазначив, що він з 28.07.1988р. по 15.01.2014р. перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 Під час перебування у шлюбі вони придбали автомобіль марки СубаруФорестер, 2010року випуску, р/н НОМЕР_1. На даний час вказаний транспортний засіб перебуває у користуванні відповідачки, яка відмовляється йому надати автомобіль для користування. На думку позивача такі обставини є підставою для встановлення режиму спільного користування автомобілем, а саме ухвалення рішення суду про передання автомобіля у користування ОСОБА_1 на строк один рік, після спливу якого автомобіль слід передати відповідачу для його наступного користування співвласниками строком на три місяця. Дані обставини стали підставою для звернення до суду.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 предявлені позовні вимоги підтримав, просить задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_5 вважав, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, так як предявлені позовні вимоги є безпідставні.

Суд, заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, прийшов до наступного висновку.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 28.07.1988р. перебували у зареєстрованому шлюбі. На підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15.01.2014р. зазначений шлюбу був розірваний.

Рішенням апеляційного суду в Одеській області від 24.11.2014р. було скасовано рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16.09.2014р. (справа №523/9700/13-ц) та в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за належну й ому ? частину автомобіля НОМЕР_2, при поділі спільного сумісного майна подружжя, було відмовлено. Вказаним рішенням було встановлено, що спірний автомобіль був придбаний під час перебування сторін по справі у зареєстрованому шлюбі. Відтак, транспортний засіб марки СубаруФорестер, в силу ст.60 СК України, ч.3 ст.368 ЦК України є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Встановлення вказаних обставин спростовує доводи представника відповідача про недоведеність з боку позивача належності спірного автомобіля сторонам по справі на праві спільної сумісної власності, набутого під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі.

Розглядаючи даний спір суд виходить з наступного.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у ст. 317 ЦК України.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Право спільної сумісної власності подружжя визначено главою 8 СК України, зокрема стаття 68 СК України визначає, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є обєктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відтак, посилання позивача та його представника у позовній заяві на норми СК України в частині вирішення виниклого спору про користування спільним сумісним майном, яке було придбано під час шлюбу, який у встановленому законом порядку розірваний, є безпідставними. З урахуванням положень ч.2 ст. 68 СК України, до виниклих між сторонами правовідносин слід застосовувати норми ЦК України.

Так, згідно ч. 1 ст. 368 ЦК Україниспільноюсумісною власністю є спільна власність двох чи більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності. Частина 3 той же статті вказує на належність набутого подружжя майна за час шлюбу на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено договором або законом.

Володіння і користування майном, яке належить на праві спільної сумісної власності, відбувається спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. За згодою співвласників відбувається і розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності (ч.ч.1,2 ст.369 ЦК України).

Такий порядок володіння і користування майном, яке перебуває у спільній сумісній власності суттєво відрізняється від володіння та користування майном, яке перебуває у спільній частковій власності, та ґрунтується на тому, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Отже, зазначені вище норми не передбачають можливості одним із співвласників користуватися майном, яке перебуває у спільній сумісній власності, окремо від інших співвласників, якщо про це не має домовленості між ними. При таких обставинах, предявлені позовні вимоги про визначення порядку користування спірним транспортним засобом, який перебуває у спільній сумісній власності не ґрунтується на вимогах закону.

Разом з тим, ч.1 ст.370 ЦК України визначає право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. Згідно ч.1 ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене. Отже, у випадку виникнення спору між співвласниками майна, яке перебуває у їх спільній сумісній власності, законом визначений порядок вирішення таких спорів. Проте з такими вимогами сторони по справі до суду не зверталися.

Крім того, суд вважає, за необхідне також зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо річ є неподільною.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України).Річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною (ч. 1 ст. 183).

Спірний транспортний засіб є неподільним майном та виділ його в натрі чи поділ є неможливим. Дана обставина є загальновідомою та не потребує додаткового доказування. Частина 3 ст. 358 ЦК України визначає, що кожен із співвласників часткової власності має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Аналіз вказаної вище норми вказує на те, що у випадку перебування у спільній частковій власності неподільної речі, та неможливості її спільного користування та виділу своєї частики в натурі, співвласник має право вимагати відповідної матеріальної компенсації. З такими вимогами до суду позивач не звертався.

Отже, оцінка всіх наданих доказів в їх сукупності вказує на те, що предявлені позовні вимоги є безпідставні та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 60, 61, 66, 212-215,218 ЦПК України,

ВИРІШИВ

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановл ення порядку користування майном залишити без задоволення у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку через Суворовський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня оголошення рішення суду.

Суддя