Ухвала суду № 57579276, 06.05.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/2131/15-ц 06.05.2016 06052016 06.05.2016

Провадження №22-ц/784/838/16

Головуючий першої інстанції : Батченко О.В.

Категорія-27 Доповідач апеляційної інстанції: Галущенко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

06 травня 2016 р. м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Галущенка О.І.

суддів: Самчишиної Н.В.

Серебрякової Т.В.

із секретарем: Гавор В.Б.

з участю:

представників:

позивачки - ОСОБА_3

відповідача - Безушко В..В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за

апеляційною скаргою

ОСОБА_5 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 05. 01. 2016 р., у справі за

позовом

ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» ( далі - ПАТ «УкрСибБанк» або Фінустанова ) про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними,

встановила:

10.03.2015 р. ОСОБА_5 звернувся з позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними.

Позивач зазначав, що 31.03.2008 р. він уклав з відповідачем кредитний договір № 11324656000 за умовами якого йому було надано кредит у розмірі 27000 $ з відсотковою ставкою 12,5% річних та терміном повернення отриманих коштів до 30.03.2029 р.

В забезпечення кредитного договору ним укладено з цією Фінустановою договір про передачу в іпотеку, належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1.

Як на підстави недійсності кредитного договору позивач посилався на невиконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів», щодо ненадання Фінустановою інформації, передбаченої п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 ( далі - Правила) про наявні умови та форми кредитування, їх відмінності, всі варіанти повернення кредиту, вартість послуг з оформлення кредиту, орієнтовну сукупну вартість кредиту, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, попередження про валютні ризики; на несправедливі умови договору про щомісячний перегляд відсоткової ставки, про підвищення відсоткової ставки в разі користування кредитними коштами понад встановлені терміни, про наявність дисбалансу щодо зарахування відсотків та тіла кредиту; видача кредиту в іноземній валюті та без індивідуальної ліцензії та інші порушення, які свідчать про невідповідність договору вимогам закону та тягнуть його недійсність.

Позивач вимагав також визнання недійсним і договору щодо забезпечення кредиту, посилаючись на те, що недійсність основної угоди також тягне і недійсність угоди про її забезпечення на підставі вимог ст.548 ЦК України.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 05. 01. 2016 р. постановлено про відмову у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі позичальник ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, неналежну оцінку доказів та неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення в межах оскарження, визначених ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з таких підстав.

Згідно з приписами ст. ст. 203-204 ЦК України, зміст правочину не може суперечити положенням цього Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК, дійсним є договір, який відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, а сторони при його укладенні в належній формі досягли згоди з усіх істотних його умов.

Істотними умовами кредитного договору відповідно до приписів ст. 1054 ЦК України є умови про предмет, ціну, строк його дії, права та обов'язки сторін договору, а також інші умови щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін договору має бути досягнуто згоди.

Як вбачається із матеріалів справи, 31.03.2008 р. позивач уклав з Банком кредитний договір № 11324656000 за умовами, якого йому було надано кредит у розмірі 27000 $ з відсотковою ставкою 12,5% річних та терміном повернення отриманих коштів до 30.03.2029 р.

В забезпечення кредитного договору ним укладено з цією Фінустановою договір про передачу в іпотеку, належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1.

Будучи вільним у виборі банку та умов отримання кредиту, позичальник зобов'язався щомісячними платежами, відповідно до графіку, погашати заборгованість перед Банком, у тому числі, частину кредиту зі сплатою процентів за користування у розмірі 12,5%.

При цьому сторони домовились, що кожного наступного місяця строку дії кредитного договору процентна ставка підлягає перегляду, а у разі порушення користування кредитними коштами понад визначені договором строки, проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою збільшеною вдвічі до погашення заборгованості.

Зі змісту кредитного договору (п.10.13) вбачається, що на момент його укладення позичальник усвідомлював, що його умови є справедливими по відношенню до нього та що перед його укладенням він отримав від банку усю необхідну інформацію, передбачену п.2 ст. 11 Закону України «Про захист права споживачів».

Із змісту інформаційного листа вбачається, що він містить усю необхідну інформацію для формування свідомого вибору стосовно укладення кредитного договору, а зміст цієї інформації відповідає вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.3.8 Правил.

Усвідомлюючи, що діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні, позивач добровільно погодився на такі умови кредитування, уклавши вказаний договір та тривалий час виконував його, зокрема, як в частині погашення кредиту в іноземній валюті так і щодо сплати відсотків за підвищеною процентною ставкою у випадках прострочення щомісячного платежу.

Діюче кредитне законодавство не забороняє надання Банками валютних кредитів, за умов отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року (далі - Декрет).

Статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Банк отримав банківську ліценцію № 75 від 24.12.2001 р. та письмовий дозвіл № 75-2 від 19.11 2002 року з додатком № 75-2 від 19.11. 2002 року, видані йому Національним Банком України, на право здійснення валютних операцій, зокрема на укладення кредитного договору в іноземній валюті, без отримання індивідуальної ліценції (а. с. 80-82).

За змістом п.2 ст.5 Декрету та п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене постановою Правління НБУ № 275 від 17 липня 2001 року та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21 серпня 2001 року за № 730/5921 (а також за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування валютних операцій) єдиною правою підставою для здійснення кредитування банками в іноземній валюті є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку.

Встановлене свідчить про те, що умова договору про видачу кредиту та його повернення в іноземній валюті не суперечить діючому законодавству, а відповідно і не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив встановлені обставини справи, зміст кредитної та забезпечувальної угоди і виходячи з відсутності доказів того, що Фінустановою порушені вимоги закону щодо надання інформації, необхідної для формування свідомого вибору при укладенні оспорюваних угод та що умови кредитної угоди є несправедливими, як в частині ануітетної форми щомісячного платежу, перегляду процентної ставки так і її підвищення, у випадках передбачених кредитним договором, прийшов обґрунтованого зібраними доказами висновку про відсутність підстав для визнання цих угод недійсними.

Доводи апеляційної скарги про те, що ненадання необхідної інформації при укладенні договору є підставою для визнання договору недійсним не заслуговують на увагу, оскільки такі обставини не підтвердилися у ході судового розгляду, а по друге, ненадання інформації, передбаченої Законом України «Про захист прав споживачів» не позбавляє укладений договір легітимності, а є лише підставою для застосування наслідків, передбачених ст. ст. 15, 23 цього Закону.

Доводи щодо несправедливих умов договору також не заслуговують на увагу, оскільки доказів істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків споживача чи дискримінаційних правил щодо зміни відсоткової ставки не надано.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, колегія суддів приймає до уваги також і ту обставину, що вимога про визнання кредитної угоди недійсною була заявлена позивачем вже після ухвалення рішення за позовом банку про стягнення кредитної заборгованості.

Встановлене не дає підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, судова колегія

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 05. 01. 2016 р. - залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий: О.І. Галущенко

Судді: В.В.Самчишина

Т.В. Серебрякова