Рішення № 57579242, 04.06.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/13776/13-цр 04.06.2015 04062015 04.06.2015

Провадження №22-ц/784/1263/15

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 червня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Данилової О.О.,

суддів - Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

при секретарі - Орельській Н.М.,

за участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 , представника відповідачів - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_3 та ОСОБА_4

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 вересня 2014 року у цивільній справі за позовом

ОСОБА_6

до ОСОБА_3 та ОСОБА_4

(треті особи ОСОБА_7 та ОСОБА_8) про виселення без надання іншого жилого приміщення

та за позовом ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення без надання іншого жилого приміщення

У С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2013 року ОСОБА_6 звернулася з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виселення без надання іншого житлового приміщення.

Позивачка зазначала, що є власницею 38/100 часток домоволодіння № 68 по вул. Конопатній в м. Миколаєві. Власницями інших часток є ОСОБА_7 27/100 часток та ОСОБА_8 35/100 часток. Між співвласниками встановлено порядок користування приміщеннями домоволодіння. В частині, яка належить їй, зареєстровані та проживають її тітка ОСОБА_3 та двоюрідний брат ОСОБА_4, які не утримують житло у належному стані та створюють неможливі умови для сумісного проживання їй та іншим співвласникам.

Посилаючись на те, що відповідачі проживають в частині домоволодіння як колишні члени сім'ї попереднього власника, членами її сім'ї відповідачі ніколи не були, договір найму не укладали, порушують правила співжиття, а вона має намір вселитись у будинок та розпорядитись власністю, ОСОБА_6 просила виселити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з домоволодіння №68 по вул. Конопатній у м. Миколаєві.

З позовом про виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_9 за правилами статті 116 ЖК також звернулись співвласники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 10 грудня 2014 року у задоволенні їх позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2013 року рішення апеляційного суду в цій частині залишено без змін (а.с. 217-218 том 1, а.с. 36-38 том 2).

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позов ОСОБА_6 не визнали. Не заперечуючи факт неприязних відносин з усіма співвласниками, відповідачі заперечували неправомірність своєї поведінки та посилались на те, що проживали у спірному будинку з моменту народження.

До участі в справі як третю особу залучено Управління Державної міграційної служби в Миколаївській області.

Справа неодноразово розглядалась судом. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 вересня 2014 року позов ОСОБА_6 задоволено, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виселено з домоволодіння № 68 по вул. Конопатній в м. Миколаєві.

В апеляційній скарзі відповідачі просили рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовів, посилаючись на ті ж обставини, якими заперечували позов.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 4 статті 9 ЖК ніхто не може бути виселений з займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Звертаючись до суду з позовом про виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4, позивачка ОСОБА_6 посилалась на норми статтей 321,391 ЦК та правила статті 116 ЖК.

З матеріалів справи вбачається, що сторони є родичами, а саме ОСОБА_3 є тіткою позивачки, а ОСОБА_4 її двоюрідним братом.

Домоволодіння №68 по вул. Конопатній належало матері відповідачки ОСОБА_3 (бабці позивачки ОСОБА_6З.) ОСОБА_10.

В будинку як члени сім'ї власника проживали її діти, в тому числі і ОСОБА_3 та внуки, в тому числі ОСОБА_4 та ОСОБА_6.

У 1986 році власниця домоволодіння померла (а.с.59 том 2). Право власності в порядку спадкування за заповітом набула ОСОБА_6 (свідоцтво про право на спадщину від 17 серпня 1988 року). У звязку з оформленням самовільних забудов 10 травня 2005 року ОСОБА_6 отримала свідоцтво про право власності на нерухомість, зареєстроване МБТІ за №1202 (а.с. 11 том 1).

Домоволодіння складається з двох житлових будинків житлового будинку літ. А загальною площею 92,7 кв.м, та житлового будинку літ. Б загальної площею 27,7 кв.м (а.с. 15,16 том 1).

Житловий будинок літ. А складається з трьох відокремлених квартир, кожна з яких має житлові, нежитлові приміщення та окремий вихід (а.с. 16-17 том 1). Житловий будинок літ. Б складається з однієї квартири. Переобладнання частки приміщень домоволодіння здійснювалось після 1988 року.

3 червня 2005 року ОСОБА_6 продала 27/100 часток домоволодіння ОСОБА_7 з визначенням конкретних приміщень (будинок літ. Б), а 8 липня 2005 року продала 35/100 часток домоволодіння ОСОБА_8 з зазначенням конкретних приміщень у будинку літ. А ( квартиру №3).

В суді першої інстанції ОСОБА_6 зазначала, що продала частки домоволодіння, які перебували у її користуванні, з метою придбати інше житло через неприязні відносини з відповідачами.

З 2005 року ОСОБА_6 в будинку не проживає.

У власності ОСОБА_6 залишилось 38/100 часток домоволодіння, що складається з квартири №1 та квартири №2 будинку літ.А.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за життя попереднього власника проживали у будинку літ.Б, а після набуття спадщини ОСОБА_6 - в квартирі №2 будинку літ.А.

ОСОБА_3 і ОСОБА_4 членами сім'ї ОСОБА_6 не були.

На час розгляду справи відповідачі займають частину квартири №2 (два приміщення). Інші приміщення квартири № 2 та квартира №1 будинку літ.А знаходиться в користуванні та розпорядженні позивачки ОСОБА_6

Отже, встановлені обставини свідчать про те, що відповідачі ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, постійно проживали та були зареєстровані у спірному домоволодінні з часу народження як члени сім'ї попереднього власника.

Після зміни власника та набуття права власності ОСОБА_6 у 1988 році, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишились проживати в будинку та займали його відокремлену частину.

Позивачка ОСОБА_6, приймаючи спадщину у 1988 році, усвідомлювала права ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на проживання у спірному будинку, їх прав не заперечувала більш двадцяти пяти років та розпоряджалась своєю власністю з урахуванням прав відповідачів.

Крім того, відповідач ОСОБА_4 у 1994 році був повторно зареєстрований у спірному будинку після повернення з лав ОСОБА_11 (а.с.69 том 2) як двоюрідний брат власниці ОСОБА_6 (а.с.19 том 1).

До того ж, діюче на той час ( 1988 рік) законодавство - ЦК УРСР та ЖК УРСР не повязувало втрату прав членів сім'ї власника з втратою права власності самим власником та не передбачало підстав для виселення з жилого приміщення членів сім'ї попереднього власника.

Таким чином, колегія суддів вважає, що з 1988 року ОСОБА_3 .П. та ОСОБА_4 не втратили права користування житлом після смерті попереднього власника, членами сім'ї якого вони були, та протягом тривалого часу (27 років) за згоди нового власника реалізовували його, безперешкодно проживаючи в окремому приміщенні домоволодіння.

Тому факт користування відповідачами житлом на теперішній час не може вважатись перешкодою в розумінні статті 391 ЦК України та бути достатньою підставою для їх виселення.

Такий висновок з урахуванням конкретних обставин, зазначених вище, не суперечить правовій позиції, викладеній у постанові ВСУ від5 листопада 2014 року ( справа №6-158цс14).

Не можна погодитись і з висновком суду першої інстанції про доведеність підстав для виселення відповідачів, передбачених статтями 116, 157 ЖК.

Так, відповідно до статті 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною 1 статті 116 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушення правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

При вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, необхідно виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Такими є заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів тощо.

Задовольняючи позовні вимоги і виселяючи відповідача з житлового будинку, суд першої інстанції на підтвердження застосування заходів попередження і громадського впливу на будь-які докази не послався.

При цьому матеріали справи не містять відомостей про застосування до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заходів попередження чи громадського впливу уповноваженим на це органом, а проведення профілактичної бесіди до таких не відноситься.

Крім того, позивачка ОСОБА_6 у спірному будинку не проживає, а відповідачі користуються частиною окремої квартири №2, тобто відсутня ознака спільного проживання сторін.

При вирішенні питання про виселення відповідачів, колегія суддів враховує і той факт, що ОСОБА_3 є людиною похилого віку (71 рік) та іншого місця проживання (постійного чи тимчасового) відповідачі не мають. Виселення цих осіб без надання іншого жилого приміщення є порушенням принципу справедливості та розумності ( стаття 3 ЦК).

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без надання іншого жилого приміщення відповідно до частини 4 статті 9 ЖК.

Оскільки рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам норм цивільного та житлового законодавства, воно підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 308, 315 309,316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 вересня 2014 року скасувати та постановити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді