Ухвала суду № 57569575, 04.05.2016, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/2103/16-а

Провадження №2-а/333/79/16

У Х В А Л А

Іменем України

04 травня 2016 року м.Запоріжжя

Суддя Комунарського районного суду м.Запоріжжя Тучков С.С., розглянувши матеріали адміністративної справи №333/2103/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бердянської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Бердянської міської ради Запорізької області №24 від 21.01.2016 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок учасникам бойових дій» в частині пункту №6, -

В С Т А Н О В И В:

До Комунарського районного суду м.Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Бердянської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Бердянської міської ради Запорізької області №24 від 21.01.2016 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок учасникам бойових дій» в частині пункту №6, в якій позивач просить суд визнати за ним право на земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва у межах норм безоплатної приватизації, визнати незаконним і скасувати рішення Бердянської міської ради Запорізької області №24 від 21.01.2016 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок учасникам бойових дій» в частині пункту №6 як таке, що не відповідає вимогам Закону та порушує охоронювані законом права та інтереси позивача, поновити позивачу строк для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва у межах норм безоплатної приватизації без надання дозволу органом місцевого самоврядування, зобовязати відповідача прийняти до розгляду виготовлений на підставі заяви позивача №04681 від 02.07.2015 року проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,1000 га, для індивідуального дачного будівництва у межах норм безоплатної приватизації і розглянути його згідно з нормами діючого законодавства.

Згідно з п.1 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України, справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

У відповідності до частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Отже, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», при вирішенні питань, пов'язаних із компетенцією судів у спорах, що виникають із земельних відносин, судам слід ураховувати роз'яснення, викладені в пунктах 2 і 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», а також Рішення Конституційного Суду України від 01 квітня 2010 року №10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому суди мають виходити з того, що згідно зі статтями 13 і 14 Конституції України, статтями 177, 181, 324 і главою 30 ЦК України земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава і територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах із метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок. Отже, суд має з'ясувати, є спір приватноправовим або публічно-правовим; чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов'язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Земельного кодексу України, земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

За приписами частини другої статті 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 80 Земельного кодексу установлено, що субєктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

За змістом статей 2 та 5 Земельного кодексу міськрада при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним субєктом земельних відносин.

Отже, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою відповідач, відповідно до положень Земельного кодексу України, має рівні права з громадянами і юридичними особами, з якими вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин.

У Постанові від 09.12.2014 р. у справі №21-308а14 Верховний Суд України висловив позицію, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 11 листопада 2014 року (справа № 21-493а14).

Отже, як вбачається з адміністративного позову, спірні правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем мають цивільно-правовий, а не публічно-правовий характер.

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Згідно з п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Згідно з п.1 ч.1 ст.109 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відкритті провадження у справі за даним позовом слід відмовити, оскільки справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст.17, 109 України, суд, -

У Х В А Л И В:

У відкритті провадження по адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бердянської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Бердянської міської ради Запорізької області №24 від 21.01.2016 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок учасникам бойових дій» в частині пункту №6 відмовити.

Розяснити позивачу, що він має право звернутися з відповідною заявою до належного суду в порядку цивільного судочинства.

Копію ухвали разом із копією адміністративного позову і всіма доданими до нього документами направити позивачу.

Ухвала суду може бути оскаржена у пятиденний строк з дня отримання її копії шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Комунарський районний суд м.Запоріжжя.

Суддя Комунарського районного суду

м.Запоріжжя С.С. Тучков