Ухвала суду № 57566694, 27.04.2016, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді: Рожина Ю.М., суддів: Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.

секретаря судового засідання Шептицької С.С.,

з участю: позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3 та Здолбунівської ЦРЛ - Конончук Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Рівненської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 04 березня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Здолбунівської центральної районної лікарні про поновлення та роботі, стягнення оплати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, що з'явились у судове засідання, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 04 березня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Вказує, що суд не прийняв до уваги, що на дату його звільнення крім нього за сумісництвом працювали на 0,5 ставки кожен, ще чотири хірурги, які були прийняті на роботу значно пізніше ніж він, а також той факт, що з лютого 2015 року не було зайнято ще 0,5 ставки лікаря-хірурга ургентного хірургічного відділення, залишив також поза увагою відсутність доказів щодо того, що на дату його повідомлення та дату звільнення надходили заяви від будь-кого, хто претендував на посаду хірурга ургентного хірургічного відділення Здолбунівської ЦРЛ.

Доводить, що оскільки Здолбунівська ЦРЛ не перебуває у державній власності, а є комунальною власністю, остання не мала жодних правових підстав, при звільненні його з роботи, для застосування Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ та організацій.

Зазначає, що суд розглянув його звільнення без врахування обставин, за яких призначено іншого працівника, що є неправомірним, адже його звільнили не на загальних підставах, а у зв'язку з прийняттям іншого працівника, а саме суд не звернув уваги на те, що прийнятий інший працівник не відповідає кваліфікаційним вимогам до посади, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Звертає увагу, що відповідачем не було доведено до його відома накази від 17 березня 2015 року «Про виправлення технічної помилки в наказі» та від 12 березня 2015 року «Про звільнення з роботи за сумісництвом (зовнішнім)» з іншим формулюванням, а тому залишається нез'ясованим чи його звільнено як тимчасового працівника чи як постійного працівника.

Покликається на те, що його звільнено саме з ініціативи роботодавця, а тому суд безпідставно не прийняв до уваги озвучене ним в судовому засіданні застереження, що звільнення з ініціативи роботодавця проводиться відповідно до ст.40 КЗпП України.

Стверджує, що суд не врахував обставину, що на день звільнення йому не надано копії наказу про звільнення, не повідомлено про нараховані суми та не виплачено розрахункові та прийняв думку відповідача про те, що він у день звільнення не працював, а виплата належних йому сум проведена з урахуванням надходження медичної субвенції та внесеними змінами до колективного договору, оскільки це не відповідає дійсності навіть з огляду на те, що відповідачем явно сфальсифіковані акти за №2,4 про відсутність вимог щодо проведення розрахунку у день звільнення, з якими його ніхто не ознайомлював, як і не надано судом оцінки і іншим фактам підміни доказів, а саме ряду документів, що містяться у справі, на які від вказував.

Покликається, що приймаючи рішення суд не звернув увагу на завдану йому моральну шкоду необґрунтованим та безпідставним звільненням з роботи.

Вважає, що його звільнення відбулося з особистих мотивів головного лікаря ОСОБА_3, що підтверджується навіть тим, що відповідач не запропонував йому при звільненні посаду тимчасово відсутнього у зв'язку з мобілізацією працівника.

За викладених обставин просить скасувати рішення, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В запереченнях на апеляційну скаргу відповідачі вказують на безпідставність доводів апеляційної скарги та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просять апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що позивач ОСОБА_1 працює за основним місцем роботи на посаді головного лікаря Здолбунівського районного центру первинної медичної допомоги та перебував з відповідачем - Здолбунівською центральною районною лікарнею в трудових відносинах, працював за сумісництвом на 0,5 ставки лікаря-хірурга ургентного хірургічного відділення, що підтверджується копіями трудової книжки (т.1 а.с.27-28) та витягу з наказу (т.1 а.с.7).

09 січня 2015 року позивача повідомлено про наступне звільнення, через два місяці, з посади лікаря-хірурга ургентного хірургічного відділення за сумісництвом Здолбунівської центральної районної лікарні, згідно ст.43-1 КЗпП України, в зв'язку з прийняттям на роботу основного працівника, який не є сумісником (т.1 а.с.36).

Наказом від 12 березня 2015 року №8-к позивача звільнено з посади лікаря-хірурга за сумісництвом Здолбунівської центральної районної лікарні, в зв'язку з прийняттям на роботу працівника, який не є сумісником (основного працівника), на підставі ст.7 КЗпП України, п.8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій (а.с.9), наказом від 17 березня 2015 року були внесені виправлення помилки наказу від 12 березня 2015 року №8-к (т.1 а.с.123,124).

13 березня 2015 року ОСОБА_5 прийнято на 0,5 ставки посади лікаря-хірурга ургентного хірургічного відділення Здолбунівської центральної районної лікарні, як основного працівника, в порядку переведення з Рівненської центральної міської лікарні, що підтверджується копією наказу від 13 березня 2015 року (а.с.42).

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивача, який працював за сумісництвом на посаді лікаря-хірурга ургентного хірургічного відділення Здолбунівської центральної районної лікарні, законно та обґрунтовано звільнено із займаної посади у зв'язку з прийняття на посаду постійного працівника лікаря-хірурга ОСОБА_5, який не є сумісником.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду з огляду на наступне.

Відповідно до п.8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України № 43 від 28.06.1993 року, звільнення з роботи за сумісництвом провадиться з підстав, передбачених законодавством, а також у разі прийняття працівника, який не є сумісником, чи обмеження сумісництва у зв'язку з особливими умовами та режимом праці без виплати вихідної допомоги.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.43-1 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадку звільнення з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв'язку з обмеженням на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством.

Доводами апеляційної скарги не спростовано висновок місцевого суду, який викладений у рішенні та ґрунтується на нормі КЗпП України що регулює трудові правовідносини між роботодавцем та працівником при виконанні роботи за сумісництвом.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо кваліфікації працівника, який прийнятий на посаду на постійній основі, адже це не є спосіб захисту цивільних прав та інтересів, визначений ст.16 ЦК України.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо неправомірного застосування судом Положення про умови роботи за сумісництвом, адже це положення ґрунтується на нормах ст.43-1 КЗпП України, якою регулюються спірні правовідносини та є уніфікаційним щодо діяльності державних організацій та організацій із комунальною та іншою формою власності спрямоване на врегулювання певних видів суспільних відносин с сфері трудових правовідносин.

Зазначене підтверджується листом Міністерства соціальної політики України №731/13/84-11 від 8.09.2011 року, яким дано роз'яснення постанові Кабінету Міністрів України №245 від 3.04.1993 року „Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій", яким регулюються питання роботи працівників на умовах сумісництва як на державних так і комунальних підприємствах, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів.

Викладене свідчить про те, що при розірванні трудового договору за суміщенням не потребується посилання роботодавця на ст.40 КЗпП України при розірванні трудового договору, на що посилався позивач в апеляційній скарзі.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено без порушень норм матеріального та процесуального права, судом в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317,324,325 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 04 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий Ю.М. Рожин

Судді С.В. Боймиструк Н.М.Ковальчук