Рішення № 57560268, 28.04.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №2-429/16

№760/19709/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2016 року Солом'янський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Оксюти Т.Г.

при секретарі Горупа В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась з позовом до відповідача та просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором в сумі 227890,80 грн., що еквівалентно 9950,26 доларів США, яку відповідач прийняла у спадщину після померлого ОСОБА_3

Свої вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_3

Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1 та боргу за кредитним договором №ML-003/405/2006 від 26.09.2006 року в сумі 19900,52 доларів США.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є позивач - мати, та відповідач ОСОБА_4 - дружина.

Зазначила, що у встановлений законом строк вона звернулась до нотаріальної контори із заявою про відкриття спадкової справи після померлого ОСОБА_3 та 03.09.2014 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Також, на вимогу кредитора АТ «ОТП Банк», позивачем, як спадкоємцем, достроково було погашено заборгованість за кредитним договором №ML-003/405/2006 від 26.09.2006 року в сумі 19900,52 доларів США.

У жовтні 2015 року позивач дізналась, що відповідач ОСОБА_2 16.01.2013 року зареєструвала право власності на 1/2 частину спадкової квартири, в порядку спадкування після померлого ОСОБА_3

Вважає, що відповідач фактично прийняла у спадщину не тільки 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, а й 1/2 частину боргу за кредитним договором №ML-003/405/2006 від 26.09.2006 року.

Оскільки, позивач сплатила всю суму боргу за кредитним договором, а мала б сплатити 1/2 його частину в порядку спадкування, вважає, що з відповідача підлягає стягненню його половина, а саме 9950,26 доларів США.

06.10.2015 року позивач звернулась до відповідача з вимогою про повернення 1/2 частини заборгованості за кредитним договором, яку вона прийняла у спадщину.

Однак, відповідач відмовилась від сплати зазначеної суми на користь позивача.

На підставі викладеного, просила позов задовольнити.

Позивач та її представник в судове засідання не з'явились, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Від представника позивача надійшла заява, в якій він просив перенести розгляд справи, у зв'язку з перебуванням його на лікарняному.

Відповідно до приписів вимог ст. ст. 27, 28, 29, 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, вказані принципи щодо обов'язковості доведення тих чи інших обставин є обов'язковими не лише при з'ясуванні обставин справи по суті, а й, як у даному випадку, при поданні клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтованого перебуванням на лікарняному представника позивача.

З матеріалів справи вбачається, що клопотання про відкладення розгляду справи було подано особисто представником позивача через канцелярію суду в день судового засідання 28.04.2016 року.

Суд вважає дане клопотання необґрунтованим і таким, що може призвести до штучного затягування розгляду справи, в умовах існуючих процесуальних строків її розгляду, а тому вважає, що воно не підлягає задоволенню.

Виходячи з цього, суд вважає неявку представника позивача та позивача в судове засідання неповажною.

В ході розгляду справи представник позивача надав пояснення в яких позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Враховуючи те, що представник позивача надав пояснення суду з приводу пред'явленого позову, судом досліджені всі матеріали справи та докази і заперечення сторін, підстави, передбачені ст. 169 ЦПК України для відкладення розгляду справи та оголошення перерви в ній відсутні, суд вважає за можливе закінчити розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував посилаючись на те, що кредитний договір був укладений 26.09.2006 року. Шлюб між боржником та відповідачем було укладено 03.10.2008 року, тобто вже після укладення кредитного договору.

Відповідачу не було відомо про укладення кредитного договору, а ні на момент укладення шлюбу з боржником, а ні на момент його смерті.

Про існування кредитного договору відповідач дізналась лише коли отримала позовну заяву від позивача у цій справі.

Виходячи зі змісту позовної заяви, на думку позивача, відповідач повинна була успадкувати половину - 1/2 частину заборгованості за кредитним договором. В такому випадку відповідач стала б боржником за кредитним договором, а банк - кредитором.

Статтею 1281 ЦК передбачені особливі положення стосовно пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців. Тобто норми цієї статті поширюються на пред'явлення банком вимог до відповідача.

Згідно з цією статтею спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Однак, як було вказано вище відповідач на момент смерті боржника не знала про існування кредитного договору.

Також, в статті вказано, що кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Оскільки відповідно до довідки АТ «ОТП Банк» від 08.05.2014 року №003-1-3/303 банк приймав платежі не від боржника, а від позивача, можна дійти висновку, що банку було відомо, що на момент такої сплати боржник помер.

Тобто, банк був зобов'язаний протягом шести місяців від дня смерті боржника, пред'явити свої вимоги до спадкоємців до позивача та відповідача, які прийняли спадщину.

Однак, банк до відповідача вимог про виконання кредитного договору не пред'явив.

Відтак, незважаючи на обізнаність чи необізнаність про смерть боржника банк мав право пред'явити до відповідача і позивача вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором протягом одного року з моменту смерті боржника, тобто не пізніше 09.09.2010 року та як встановлено вище, жодної вимоги від банку відповідач не отримувала.

Вбачається, що банк втратив право вимоги до відповідача про погашення заборгованості за кредитним договором. Тому виконання позивачем вже неіснуючого зобов'язання за кредитним договором в частині відповідача, було вчинено нею на свій власний розсуд і не може мати наслідком встановлення обов'язку ОСОБА_2 відшкодувати позивачу ці кошти.

На підставі вищевикладеного просив у задоволенні позову відмовити.

Крім того, представник відповідача просив застосувати строк позовної давності.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, врахувавши пояснення представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 26.09.2006 року між ОСОБА_3 та АТ «ОТП Банк» був укладений кредитний договір №ML-003/405/2006, згідно з яким боржник отримав кредит в сумі 20000,00 доларів США, з кінцевим терміном погашення 26.09.2016 року.

26.09.2006 року між позивачем ОСОБА_1 та АТ «ОТП Банк» був укладений договір поруки №SR-003/405/2006, згідно з яким позивач виступила поручителем перед банком за виконання боржником свого обов'язку щодо повернення банку отриманого кредиту.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 - боржник, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1, виданим Відділом реєстрації смерті у м. Києві.

Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1.

Згідно ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємцями першої черги є позивач - мати ОСОБА_3 та відповідач - дружина ОСОБА_3

З матеріалів спадкової справи 4/2009 заведеної до майна померлого ОСОБА_3, приватним нотаріусом КМНО Марініченко О.С., вбачається, що позивач ОСОБА_1 звернулась із заявою про прийняття спадщини 22.10.2009 року.

Відповідач ОСОБА_2 звернулась із заявою про прийняття спадщини 26.01.2010 року.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 11.06.2012 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.11.2012 року, за ОСОБА_2 визнано право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Позивач звертаючись з даним позовом до суду зазначила, що відповідач ОСОБА_2 фактично прийняла у спадщину не тільки 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, а й 1/2 частину боргових зобов'язань за кредитним договором №ML-003/405/2006 від 26.09.2006 року, укладений між ОСОБА_3 спадкодавцем та АТ «ОТП Банк».

Виходячи зі змісту позовної заяви, на думку позивача, відповідач повинна була успадкувати не лише 1/2 частину спадкової квартири, а й 1/2 частину заборгованості за кредитним договором.

Проте, твердження позивача є хибним.

Статтею 1281 ЦК України передбачені особливі положення стосовно пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців.

Тобто, норми цієї статті поширюються на пред'явлення банком вимог до відповідача.

Згідно з цією статтею спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Однак, як було встановлено вище відповідачу на момент смерті боржника не було відомо про існування кредитного договору.

Згідно ч. 2 ст. 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Згідно довідки АТ «ОТП Банк» від 08.05.2014 року №003-1-3/303, банк приймав платежі не від боржника, а від позивача ОСОБА_1, у зв'язку з чим можна зробити висновок, що банк знав про те, що на момент такої сплати боржник ОСОБА_3 помер.

Тобто, банк, у відповідності до вимог закону, був зобов'язаний протягом шести місяців від дня смерті боржника, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, в даному випадку до позивача та відповідача.

Однак, АТ «ОТП Банк» до відповідача вимог про виконання кредитного договору №ML-003/405/2006 від 26.09.2006 року не пред'явив.

Частиною 3 статті 1281 ЦК України передбачено, що якщо кредитор спадкодавця, в даному випадку АТ «ОТП Банк», не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, тобто до позивача і відповідача, протягом одного року від настання строку вимоги.

Строк вимоги за кредитним договором настав в момент смерті боржника ОСОБА_3, тобто ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відтак, незважаючи на обізнаність чи необізнаність про смерть боржника ОСОБА_3 банк мав право пред'явити до відповідача і позивача вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором протягом одного року з моменту смерті боржника, тобто не пізніше 09.09.2010 року.

Однак вимоги від банку відповідач не отримувала.

Згідно з частиною 4 статті 1281 ЦК України кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

З вищевикладеного вбачається, що банк втратив право вимоги до відповідача про погашення заборгованості за кредитним договором. Тому, виконання позивачем зобов'язання за кредитним договором в частині відповідача, було вчинено позивачем на свій власний розсуд і не може мати наслідком встановлення обов'язку ОСОБА_2 відшкодувати позивачу ці кошти.

Також, слід зазначити, що АТ «ОТП Банк» а ні до, а ні після смерті боржника, жодного разу не звернувся до відповідача з вимогою повернути кредит чи його частину згідно з кредитним договором.

Спадкоємці несуть зобов'язання погасити нараховані проценти, штрафи тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов'язання фактично не пов'язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися для сплати спадкоємцям.

Як вбачається з довідки, виданої АТ «ОТП Банк» від 08.05.2014 року №003-1-3/303, позивач окрім тіла кредиту сплатила банку 5733,97 доларів США процентів, які були нараховані вже після смерті боржника.

Проте, нарахування та сплата цієї суми процентів суперечить чинному законодавству. Обов'язок по сплаті цих процентів не може бути покладений на спадкоємців боржника. Тому, позивач сплатив цю суму процентів без достатніх правових підстав, на свій власний розсуд.

Отже, в цій частині позивач обрала невірний спосіб захисту, оскільки замість стягнення цієї суми коштів з відповідача, позивач має право звернення з позовом до АТ «ОТП Банк» про повернення надміру сплачених коштів.

У випадку смерті боржника за кредитним договором його права і обов'язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі (п. 5 ст. 1219, ст. 1282 ЦК України).

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 отримали у спадщину, кожна по 1/2 частини квартири АДРЕСА_1

Тобто, позивач та відповідач успадкували одну й ту саму квартиру в рівних частинах.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 03.09.2014, яке було видано позивачу ОСОБА_1, вартість спадкового майна (1/2 частини вищевказаної квартири) складає 7893,81 грн.

Оскільки відповідач успадкувала 1/2 частину цієї ж квартири (успадковані позивачем та відповідачем частини квартири є абсолютно рівними), то вартість успадкованої відповідачем 1/2 частини квартири також складає 7893,81 грн.

Відповідач успадкувала лише 1/2 частину вказаної квартири і жодного іншого майна чи майнових прав не спадкувала, що підтверджується матеріалами спадкової справи 4/2009 заведеної до майна померлого ОСОБА_3, приватним нотаріусом КМНО Марініченко О.С.

Як вбачається з довідки банку від 08.05.2014 року №003-1-3/303, позивач сплачувала заборгованість за кредитним договором не одноразовим платежем, а періодично, а саме, у період з ІНФОРМАЦІЯ_1 по 08.07.2013 року.

Тобто, позивач впродовж майже чотирьох років сплачувала не лише тіло кредиту, а й нараховані за ним проценти.

Якщо боржник помер, то в силу ст. 1282 ЦК України, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Таким чином, спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором в межах вартості майна, одержаного в спадщину.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_2 суми заборгованості, яка значно перевищує вартість успадкованого майна є необґрунтованими та в силу ст. 1282 ЦК України задоволенню не підлягають.

Також, судом встановлено, що 26.09.2006 року між позивачем ОСОБА_1 та АТ «ОТП Банк» був укладений договір поруки №SR-003/405/2006, згідно з яким позивач виступила поручителем перед банком за виконання боржником ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, свого обов'язку щодо повернення банку отриманого кредиту.

Відповідно до ч. 3 ст. 559 ЦК України поручитель є відповідальним за виконання зобов'язання спадкоємцями лише в тому випадку, коли в договорі поруки є умова про згоду поручителя відповідати за нового боржника. За наявності кредитного договору та договору поруки поручитель приймає на себе зобов'язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника, а також за будь-якого боржника в разі переводу боргу чи смерті боржника (якщо таке зазначено в договорі поруки).

Проте, у договорі поруки відсутнє положення, згідно з яким позивач відповідатиме за виконання кредитного договору іншими ніж боржник особами.

Більше того, позивач не надавала своєї згоди виступати поручителем за інших осіб, окрім як за боржника.

Згідно Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до статей 553-554 ЦК України на поручителів може бути покладено відповідальність за порушення боржником обов'язку щодо виконання зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за будь-якого нового боржника, що зафіксовано в тому числі у договорі поруки.

Тобто, поручитель приймає на себе зобов'язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника, у тому числі у разі його смерті, якщо таке зазначено у договорі поруки.

Згідно ч. 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Частиною 1 статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця; таким чином, відбувається передбачена законом заміна боржника за зобов'язанням.

Згідно ч. 3 ст. 559 ЦК України порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.

Така правова позиція повністю підтримана Верховним Судом України (ухвала від 13.02.2008 року).

Відповідно до ст. 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.

Також, слід враховувати, що за ст. 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. У зв'язку з цим, враховуючи, що спадкоємці відповідають за борги спадкодавця в межах вартості майна, одержаного в спадщину, то за відсутності чи недостатності спадкового майна кредитне зобов'язання припиняється неможливістю виконання чи недостатністю спадкового майна.

Це означає, що в силу ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. Тобто, порука припиняється в тій частині, в якій припиняється забезпечене нею кредитне зобов'язання, і поручитель солідарно зі спадкодавцями відповідає перед кредитором в межах вартості спадкового майна.

Отже, з викладеного вбачається, що у разі смерті боржника за основним зобов'язанням, яке забезпечене договором поруки, за наявності правонаступника, який прийняв спадщину, необхідна згода поручителя відповідати за нового боржника, якщо договір поруки не містить як умову згоду поручителя відповідати за виконання зобов'язання перед будь-яким новим боржником у випадку переводу боргу за основним зобов'язанням.

Відповідно, за відсутності в договорі поруки згоди поручителя відповідати за правонаступника боржника у випадку невиконання чи неналежного виконання ним основного зобов'язання чи будь-якої іншої особи, покладення на нього такого обов'язку є неправомірним.

03.06.2015 року Верховний Суд України, розглянувши справу № 6-206цс15 про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості, висловив правову позицію щодо припинення поруки у разі смерті позичальника та переходу його прав та обов'язків до спадкоємців.

Верховний Суд України встановив, що відмовляючи в задоволенні позову щодо стягнення заборгованості з поручителів, суд першої інстанції виходив з того, що немає підстав для стягнення заборгованості з поручителів, оскільки вони не давали згоди відповідати за зобов'язаннями нових боржників - спадкоємців, а також поручителі не є солідарними боржниками між собою.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із протилежної позиції.

Суд касаційної інстанції підтримав позицію суду першої інстанції, залишивши в силі судове рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд України визначив, що за змістом норм Цивільного кодексу України у разі смерті фізичної особи - боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов'язанні.

Вищезазначене дає підстави для висновку про те, що в разі смерті боржника за кредитним договором за наявності спадкоємців, відбувається заміна боржника в зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

У свою чергу, на поручителів може бути покладено обов'язок щодо належного виконання зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності в позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за нового боржника, зафіксованої, в тому числі, й у договорі поруки, як згоди відповідати за виконання зобов'язання перед будь-яким боржником у разі переведення боргу за забезпечувальним зобов'язанням.

Оскільки згоди на поручительство за відповідача ОСОБА_2 позивач не надавала, то вимоги про виконання позивачем, як поручителем, кредитного договору після смерті боржника, є неправомірною, а тому й таке виконання не може вважатися правомірним.

В той же час, фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач ОСОБА_1 добровільно сплатила всю суму заборгованості за кредитним договором і банк прийняв таку сплату.

Графік погашення заборгованості, так само, як і сума процентів, сума заборгованості, з відповідачем не погоджувалися. Більше того, між банком та відповідачем не проводилися жодні узгодження стосовно реструктуризації заборгованості з огляду на її вираження в іноземній валюті.

Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.

Згідно ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні подав заяву про застосування строку позовної давності.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Статтею 267 ЦК України передбачено наслідки спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як встановлено вище, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 - боржник за кредитним договором №ML-003/405/2006 від 26.09.2006 року.

Відповідач є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_3

Відповідно до статті 1220 ЦК часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Згідно з статтею 1268 ЦК спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

З матеріалів спадкової справи вбачається, що відповідач у встановлений законом строк прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3, подавши до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини від 26.01.2010 року.

Вказані обставини позивачу були відомі, що також підтверджується матеріалами спадкової справи.

Більше того, датою прийняття спадщини відповідачем є дата смерті боржника (09.09.2009), оскільки це прямо передбачено статтею 1268 ЦК.

З вищевикладеного вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач дізналась про смерть боржника та саме з цієї дати позивач була обізнана про те, що відповідач є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_3

Проте, з вимогою про часткове погашення заборгованості за кредитним договором позивач до ОСОБА_2 не зверталась, та на свій розсуд самостійно в період з ІНФОРМАЦІЯ_1 по 08.07.2013 року, сплатила всю суму заборгованості банку.

З викладеного вбачається, що позивач дізналась про порушення своїх прав ІНФОРМАЦІЯ_1.

Разом з тим, з позовом до відповідача ОСОБА_1 звернулась лише 31.10.2015 року.

При цьому, загальна позовна давність згідно щі статтею 257 ЦК становить три роки.

Таким чином, в даному випадку має місце пропуск позивачем позовної давності, що відповідно до статті 267 ЦК України, є ще однією підставою для відмови у позові.

Керуючись ст.ст. 25, 256, 257, 261, 267, 523, 527, 559, 607, 1216, 1218, 1220, 1268, 1270, 1281, 1282 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 169, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя