Рішення № 57557193, 22.04.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3079/16

Головуючий у першій інстанції Прохоров П. А.

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді - Кравця Ю.І.,

суддів: Таварткіладзе О.М., Погорєлової С.О.,

з участю секретаря судового засідання - Лопотана В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - відділ опіки та піклування Київської районної державної адміністрації Одеської міської ради про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна, визначення місця проживання дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 16.02.2016 року,

встановила:

05.03.2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила суд визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2; поділити спільне майно подружжя, зазначену квартиру у рівних долях; визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право приватної особистої власності на 1/2 частку цієї квартири кожному; визначити місце проживання неповнолітньої дитини, ОСОБА_4, разом з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1.

Свої вимоги мотивувала тим, що 04 листопада 2000 року Виконавчим комітетом Бритівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області було зареєстровано шлюбміж ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про що складено відповідний актовий запис № 19 від 04.10.2000 року. На час сумісного проживання у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_3 була передана у дар ОСОБА_5 квартира АДРЕСА_1, відповідно до договору дарування Р.1533/02.12.08. Позивачка вказувала на те, що 09.12.2009 року вона разом з сином ОСОБА_6 зареєстрували своє місце проживання у вказаній квартирі, в якій розпочали здійснення ремонту за спільні кошти. В наслідок проведення ремонту вартість квартири істотно збільшилася, що, відповідно до вимог ст. 62 Сімейного кодексу України, надає право за рішенням суду визнати вказану квартиру спільної сумісною власністю подружжя.

Крім того позивачка посилалася на те, що чоловік ОСОБА_3 тривалий час проживає та працює в Новій Зеландії, у зв'язку з чим вважала доцільним визначити місце проживання сина разом з нею.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20.03.2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 08.12.2014 року, позовна заява ОСОБА_2 задоволена. Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Визнано за ОСОБА_2 право приватної особистої власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_3 право приватної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 Визначено місце проживання неповнолітньої дитини, ОСОБА_4, разом з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.04.2015 року рішення Київського районного суду м.Одеси від 20.03.2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 08.12.2014 року скасовано. Справа за позовом ОСОБА_2 передана на новий розгляд до Київського районного суду м.Одеси.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16.02.2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визначено місце проживання неповнолітньої дитини, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1. У задоволені позовних вимог в частині визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ сумісно нажитого майна відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16.02.2016 року, позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог в частині визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ сумісно нажитого майна та ухвалити нове, яким задовольнити ці позовні вимоги.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні рішення помилково вказав на преюдиційне значення для суду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.04.2015 року, оскільки зазначеною ухвалою не була вирішена справа по суті. Крім того зазначила, що районним судом не правильно було досліджено та оцінено експертний висновок судової будівельно-технічної експертизи від 17.07.2014 року, яким встановлено істотне збільшення вартості спірної квартири внаслідок здійснення у період шлюбу поліпшень і проведеного переобладнання, що відповідно до діючого законодавства є підставою для визнання її спільним майном подружжя та, на думку ОСОБА_2, на підставі ст. 70 СК України суд повинен був розподілити це майно порівну, визнавши право власності на квартиру по 1/2 частки кожному з подружжя.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині визначення місця проживання дитини не оскаржується, то колегія суддів не перевіряє законність рішення в цій частині.

Відповідно до ст.ст. 11, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін впливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення районного суду не відповідає.

Судом встановлено, що 04.11.2000 року Виконавчим комітетом Бритівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, про що складено відповідний актовий запис № 19, вказана обставина підтверджується Свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_1 виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Білгород-Дністровського міського управління юстиції Одеської області повторно 16 листопада 2012 року (а.с. 3)

Під час даного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 року у сторін народився син ОСОБА_4 (а.с. 7).

02.12.2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв у дар квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та складається в цілому з трьох кімнат,загальною площею 61,2 кв.м., житловою площею 37,0 кв.м. (а.с.37).

Відповідно до зазначеного договору дарування вартість спірної квартири складала 18206,00 грн.

09.12.2009 року ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_6 зареєстрували своє місце проживання у вказаній квартирі, в якій розпочали здійснення ремонту за спільні кошти.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17.07.2014 року.

На період оцінки в листопаді 2008 року.

Вартість квартири АДРЕСА_3 загальною площею 61,2 кв.м в листопаді 2008 року на період до поліпшення виконаних з листопада 2008 року по наступний час складала 1154 $ США х 61,2м = 70625 $ США, що відповідає 556 525 грн. (курс НБУ на 26.12.2008 року 1$ США= 7,88 грн.). Приведена вартість не враховує НДС.

Вартість квартири АДРЕСА_3 загальною площею 60 кв.м в листопаді 2008 року на період після поліпшення виконаних з листопада 2008р. по наступний час складала 1753 $ США х 60м2= 105 180 $ США, що відповідає 828 818 грн. (курс НБУ на 26.12.2008 року 1$США= 7,88 грн.). Приведена вартість не враховує НДС.

На період оцінки в червні 2014 року.

Вартість квартири АДРЕСА_3 загальною площею 61,2 кв.м в червні 2014г. період після поліпшення виконаних з листопада 2008 року по наступний час складала 710 $ США х 61,2м 43 452 $ США, що відповідає 508 823 грн. (курс НБУ на 08.07.2014 року 1$США= 11,71 грн.) Приведена вартість не враховує НДС.

Вартість квартири АДРЕСА_3 загальною площею 60 кв.м в листопаді 2008 року на період після поліпшення виконаних з листопада 2008 року по наступний час складала 1227 $ США х 60,0м2 = 73 620 $ США, що відповідає 862 090 грн. (курс НБУ на 08.07.2014 року 1$США= 11,71 грн.). Приведена вартість не враховує НДС.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що за змістом ст. 62 СК України суд може визнати майно дружини (чоловіка) об'єктом права спільної власності подружжя, якщо воно за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, але при цьому майно, що належало одному із подружжя в порядку ст. 57 СК України не перетворюється у спільну сумісну власність.

Та на те, що вказана правова позиція та обставина встановлені Вищим спеціалізованим судом України, ухвалою від 29 квітня 2015 року, що на теперішній час є чинною та зміст якої має преюдиційне значення для суду першої інстанції при вирішення справи, оскільки відповідно до ч.3 ст. 61 ЦКП України обставини, що встановлені іншим рішенням суду, яке має законну силу, не підлягають доказуванню.

Вимоги про поділ спірної квартири як спільного сумісного майна подружжя (у порядку, передбаченому 69-71СК України), вбачаються похідними від вимог про визнання такої квартири об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, та оскільки у задоволенні таких вимог суд відмовив, то і вимоги про поділ зазначеної квартири задоволені бути не можуть.

Проте з такими висновками районного суду погодитись не можна виходячи з наступного.

При системному аналізі норм процесуального права, а саме ч. 3 ст. 61, ст. 208, ч. 2 ст. 338 ЦПК України, судові рішення викладаються в таких формах: ухвали, рішення, постанови.

Судовий розгляд закінчується з ухваленням рішення суду (ст. 208 ЦПК України).

У п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» вказано, що під судовим рішенням, зазначеним у ч. 3 ст. 61 ЦПК, мається на увазі будь-яке судове рішення, яким справа вирішується по суті, яке ухвалює суд у порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, постановленої в рамках зазначеної цивільної справи 29 квітня 2015 року не була вирішена цивільна справа по суті в порядку цивільного судочинства, а справу було передано на новий розгляд до Київського районного суду міста Одеси. Таким чином, вказана ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ не може носити преюдиційний характер в якості рішення суду, що набрало законної сили.

Згідно до п. 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 14 червня 2012 року №10 «Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку» визначено, що підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд є лише порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (ч. 2 ст. 338 ЦПК).

При направленні справи на новий судовий розгляд суд касаційної інстанції не має права викладати в ухвалі доводи, які б указували або прогнозували певні результати нового вирішення справи чи свідчили б про перевагу одних доказів над іншими, оскільки вирішення питання про прийняття відповідного рішення й оцінка доказів належать до повноважень суду, який розглядатиме справу.

Висновки та мотиви, з яких скасовано рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи (а не носять преюдиційний характер). Висновками та мотивами, з яких скасовано рішення, необхідно вважати положення мотивувальної та резолютивної частин ухвали суду касаційної інстанції щодо наявності передбачених статтею 338 ЦПК підстав для скасування судового рішення і передачі справи на новий розгляд та їх кваліфікації процесуальним законодавством як таких.

Таким чином в даному випадку вказана ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, постановлена в рамках зазначеної цивільної справи 29 квітня 2015 року, не має преюдиційного значення, як рішення прийняте по суті.

Крім того, у своєму рішенні Київський районний суд м. Одеси від 16.02.2016 року зазначає, що доказів, на підтвердження того, що спірна квартира була придбана сторонами за спільні кошти серед матеріалів справи відсутні, а тому, немає підстав для визнання квартири АДРЕСА_3 об'єктом спільної сумісної власності подружжя у розумінні ст.ст. 60, 61 ЦПК України, та її поділу у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

Однак, свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що, відповідно до ст. 62 СК України, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя, або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. Договір дарування квартири АДРЕСА_3 між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 від 02.12.2008 року позивачем оспорено не було, визнання його недійним у своїх позовних вимогах позивачка суд не просила.

Таким чином, суд першої інстанції в порушення ст. 11 ЦПК України, вийшов за межі позовних вимог.

Отже суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому рішення районного суду на підставі п.-п. 1-4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

При ухваленні власного (нового) рішення апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно з ст. 57 СК України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного із них.

Відповідно ст. 62 СК України якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до ч.1 ст. 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ч.1 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Сімейного кодексу України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об'єкту в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкту.

Задовольняючи позов, колегія суддів виходить з того, що відповідно до висновків судової будівельно-технічної експертизи №1194 від 17.07.2014 року вартість квартири АДРЕСА_1 в листопаді 2008 року на період до поліпшення виконаних з листопада 2008 року до часу проведення експертизи складала 1154,00 доларів США х 61,2 кв.м = 70625,00 доларів США, що відповідає 556525,00 грн. (курс НБУ на 26.12.2008 року 1 долар США = 7,88 грн.). Приведена вартість не враховує ПДВ. Вартість квартири АДРЕСА_1 в листопаді 2008 року на період після поліпшення виконаних з листопада 2008 року до часу проведення експертизи складала 1753,00 доларів США х 61,2 кв.м = 105180,00 доларів США, що відповідає 828818,00 грн. (курс НБУ на 26.12.2008 року 1 долар США = 7,88 грн.). Приведена вартість не враховує ПДВ.

Підсумовуючи викладене колегія суддів доходить висновку, що квартира АДРЕСА_3 істотно збільшилася у своїй вартості саме внаслідок здійснених на період шлюбу поліпшень, проведення переобладнання та ремонтних робіт у квартирі, а не тенденцій до загального подорожчання об'єктів нерухомості, а тому для вирішення даного спору необхідно застосувати ст.62 СК України як спеціальну для даних спірних правовідносин.

Крім того колегія суддів зауважує, що роздільне майно дружини або чоловіка є спільним майном подружжя, та не визначаються частки кожного з подружжя у праві на це майно, у тому числі з врахуванням вартості первинного майна. Майно вважається спільним без визначення часток. Такі частки можуть визначатися лише у разі поділу майна подружжя. При цьому застосовуються правила ст. 70 СК України. Вказана норма не передбачає можливості збільшення частки одного з подружжя у майні на тій підставі, що у спільне майно ввійшло первісне майно, яке істотно поліпшилось за час шлюбу (як це вказує суд першої інстанції). Тобто розподіл спільного майна подружжя повинен здійснюватися за загальними правилами, а саме порівну (або в нерівних частках, якщо для цього існують передбачені ч. ч. 2, 3 ст. 70 СК України підстави).

Отже вимоги в частині визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ сумісно нажитого майна підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 308, 309 313, 317 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 16.02.2016 року в частині відмови у задоволені позовних вимог в частині визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ сумісно нажитого майна - скасувати і у цій частині ухвалити нове.

Визнати квартиру АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Поділити майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в рівних частках, а саме по 1/2 частки квартири АДРЕСА_3, кожному.

Визнати за ОСОБА_2 право приватної особистої власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3.

Визнати за ОСОБА_3 право приватної власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді: О.М.Таварткіладзе

С.О.Погорєлова