Ухвала суду № 57552173, 21.04.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 337/1764/15-ц Головуючий у 1-й інстанції Сидорова М.В.

Провадження № 22-ц/778/1734/16 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого Онищенка Е.А.

Суддів Бєлки В.Ю.

Бондаря М.С.

При секретарі Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, про визнання договору позики недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, про визнання договору позики недійсним.

В обґрунтування позову зазначав, що з 21.09.2013р. він перебував з ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі. За період перебування в якому, 28.10.2013року за власні кошти придбав АДРЕСА_1. Після припинення шлюбних відносин, ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, а саме вищезазначеної квартири, надавши на підтвердження своїх доводів кілька розписок про отримання в борг грошових коштів для придбання квартири, зокрема, розписку від 20.10.2013року про отримання від ОСОБА_5 в борг 1000 доларів США.

Позивач оспорюючи факт наявності договірних відносин між відповідачами, посилається на те, що розписка складена без мети передачі грошей у позику, гроші за такою розпискою не передавались, розписка написана в інший період, ніж в ній зазначено, що свідчить про фіктивність правочину.

Також зазначає, що ОСОБА_3 не повідомляла його як свого чоловіка про те, що позичає гроші для придбання квартири, він такої згоди, в тому числі в письмовому вигляді, на отримання в борг ОСОБА_3 грошових коштів не давав.

Враховуючи вищевикладене просив суд визнати недійсним договір позики від 20.10.2013року, який укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на суму 1000 доларів США, оформлений розпискою від 20.10.2013року.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду змінити в мотивувальній частині, а саме: визнати висновок №247/248-15, складений за результатами проведення комплексної комісійної технічної експертизи документів по цивільній справі №337/1764/15-ц неналежним та недопустимим доказом у цій справі.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог процесуального та матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона

позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_3 перебували в зареєстрованих шлюбних відносинах з 21.09.2013 року по 03.08.2015 рік.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 28.10.2013 р., посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, ОСОБА_4 купив двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, сплативши продавцю ОСОБА_6 216240 грн.

В провадженні Хортицького районного суду м. Запоріжжя перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя - квартири АДРЕСА_1 та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання квартири АДРЕСА_1 особистою приватною власністю.

В ході розгляду справи відповідачем ОСОБА_5 надана розписка, датована 20.10.2013 р., відповідно до якої ОСОБА_3 взяла в борг у ОСОБА_5 1000 доларів СІНА для придбання двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, з розписки вбачається, що строк дії договору п'ять років (а.с.41).

Факт написання розписки відповідачкою ОСОБА_3 сторонами не оспорюється.

Позивач ОСОБА_4 заявлені вимоги про визнання недійсним договору позики, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 обґрунтовує тим, що вказаний договір є фіктивним, оскільки ОСОБА_3 від ОСОБА_5 грошові кошти в борг не отримувала, розписка складена пізніше дати зазначеній в розписці, а саме під час появи в суді спору про поділ майна подружжя, була написана ОСОБА_3 з метою довести, що спірна квартира придбана, зокрема, за запозичені нею кошти. Крім того, він згоди на отримання грошей ОСОБА_3 в борг не давав.

Згідно дослідженого у судовому засіданні висновку комплексної комісійної технічної експертизи документів №247/248-15 від 18.12.2015 р., складеного експертами Запорізького відділення Дніпропетровського НДІСЕ, надана на дослідження розписка виконана пізніше зазначеної дати, але не раніше серпня 2014 року.

Отже суд дійшов до вірного висновку, що розписка, яка надана відповідачем ОСОБА_5 як доказ укладання договору та дачі грошової суми - 1000 доларів США позичальнику ОСОБА_3, 20.10.2013 р. позичальником не складалась, а складена значно пізніше.

Також судова колегія вважає, що з огляду на положення статті 1046 ЦК України згідно якої договір позики є укладеним з моменту передання грошей, суд дійшов до правильного висновку, що договір позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про передачу 20.10.2013 року грошових коштів в розмірі 1000 доларів ГША , не може вважатись укладеним, а тому не може бути визнаний недійсним.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Посилання апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками судово-технічної експертизи та на думку колегії являються необґрунтованими.

Так вказаний висновок експерта за результатами проведення комплексної комісійної технічної експертизи документів складений відповідно до Закону України «Про судову експертизу» кваліфікованими судовими експертами ОСОБА_8, ОСОБА_9 Висновок містить докладний опис проведеного експертами дослідження та обґрунтовані, чіткі висновки з поставлених запитань.

Даний експертний висновок не був спростований ні шляхом надання пояснень, ні шляхом надання інших протилежних доказів та висновків, що дає підстави суду прийняти вказаний висновок експертизи документу комплексної комісійної технічної експертизи документів №247/248-15 від 18.12.2015р належним і допустимим засобом доказування у даній справі, оскільки він містить інформацію щодо предмета доказування, одержаний у порядку, встановленому законом.

Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_9 підтримав складений експертний висновок, дав повну, обґрунтовану та вичерпну відповідь на поставлені запитання сторін. Пояснив, що отримані кількісні показники давності у наданій на дослідження розписці та у зразках, наданих для порівняння та описаних у висновку, категорично вказують на виконання розписки не раніше серпня 2014 року, але встановити точну дату або певний період виконання розписки після серпня 2014 року, не можливо через недостатність зразків порівняння.

Таким чином доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права , які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308 , 317 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10 лютого 2016 року у цій справі залишити без мін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: