Рішення № 57551845, 28.04.2016, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції -Шкиря В.М.

Доповідач - Стахова Н.В.

Справа № 417/1622/15-ц

Провадження № 22ц/782/122/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2016 року м. Сєвєродонецьк

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого судді - Стахової Н.В.

суддів - Коротких О.Г., Орлова І.В.

за участю секретаря Коротенка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області в м. Сєвєродонецьку Луганської області апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» в особі Марківського міжрайонного управління по експлуатації газового господарства на рішення Марківського районного суду Луганської області від 19 січня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

встановила:

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила визнати незаконним наказ начальника Марківського МРУЕГГ № 277-ОС від 28.10.2015 року про звільнення з роботи з 02.11.2015 року, у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, поновити на роботі у якості оператора електронно - обчислювальних та обчислювальних машин по роботі зі споживачами - фізичними особами служби обліку газового господарства - філії Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» з 03.11.2015 року, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу по день ухвалення судового рішення та компенсацію моральної шкоди у сумі 16000 грн.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 21.05.1999 року була прийнята на посаду контролера газового господарства до ВАТ «Луганськгаз» філія «Марківкагаз», яке з 23.07.2010 року було змінено на ПАТ по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз». 02.11.2015 року її було звільнено у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці на підставі ч.1 ст. 40 КЗпП України. Вважає звільнення незаконним, оскільки посадовими особами не було враховано тих обставин, що вона має переважне право на залишення на роботі, бо на відміну від інших працівників, що займають аналогічні посади, вона безперервно працювала на даному підприємстві більше 16 років, має спеціальну освіту, свої обов'язки завжди виконувала вчасно і сумлінно та додержувалася трудової дисципліни. Начальником Марківського МРУЕГГ ОСОБА_3 не проводився порівняльний аналіз продуктивності її праці і кваліфікації з іншими працівниками. Крім того, їй не було запропоновано іншої роботи на цьому підприємстві, проте їй достовірно відомо, що вакантні посади були. Лише в день звільнення їй було запропоновано 0,5 тарифного окладу слюсаря з експлуатації та ремонту підземних газопроводів с. Височинівка ІІІ розряду з погодинною тарифною ставкою 9,2369 грн. Незаконним звільненням їй заподіяно моральну шкоду, яка полягає в порушенні душевної рівноваги, переживаннях та душевних стражданнях. Негативними наслідками незаконних дій відповідача стали її негативні емоції, відчуття безпорадності та тривожності за своє подальше життя, оскільки їй необхідні кошти для проживання та для навчання доньки.

Рішенням Марківського районного суду Луганської області від 19 січня 2016 року позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ начальника Марківського міжрайонного управління з експлуатації газового господарства № 277-ОС від 28.10.2015 року про звільнення ОСОБА_2 з 02.11.2015 року у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці згідно ч.1 ст. 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_2 на роботі у якості оператора обчислювальних машин та обчислювальних машин на роботі зі споживачами - фізичними особами служби обліку газу Марківського міжрайонного управління з експлуатації газового господарства - філії Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» з 03.11.2015 року. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 11981 грн.02 коп. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 76 грн.13 коп. Допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі у якості оператора обчислювальних машин та обчислювальних машин по роботі зі споживачами - фізичними особами служби обліку газу Марківського міжрайонного управління по експлуатації газового господарства - філії Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» з 03.11.2015 року.

У апеляційній скарзі апелянт ставить питання про скасування оскаржуваного судового рішення та просить прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що питання стосовно переважного права на залишення на роботі ОСОБА_2 не розглядалося, тоді як згідно ч. 2 ст. 49 -2 КЗпП України, при звільненні працівників у випадку змін в організації виробництва та праці враховується переважне право на залишення на роботі. Крім того, позивачу одночасно з попередженням по наступне звільнення не було запропоновано іншу роботу на тому підприємстві, в установі, організації.

Судова колегія частково погоджується з висновком суду першої інстанції за таких підстав.

Судом встановлено, що згідно наказу № 30 від 21.05.1999 року та записів № 18-23 трудової книжки ОСОБА_2 з 21.05.1999 року працювала на різних посадах в ВАТ по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз», з 23.07.2010 року найменування підприємства змінено на Публічне акціонерне товариство по експлуатації та газифікації «Луганськгаз».

З 06.02.2001 року позивачка працювала на посаді оператора ЕОМ абонентської дільниці, про що свідчить наказ № 15 по підприємству.

Позивачка має диплом з відзнакою серії НОМЕР_1, виданий 26.06.1984 року, згідно якого вона закінчила Рубіжанський індустріально - педагогічний технікум за спеціальністю: «Промислове та цивільне будівництво» та їй присвоєна кваліфікація «Технік, будівельник, майстер».

Згідно наказу від 31 серпня 2015 року Марківського міжрайонного управління по експлуатації газового господарства ПАТ «Луганськгаз» «Про зміну штатної чисельності» затверджений перелік виключених з 01.11.2015 року посад, професій та працівників у зв'язку зі скороченням штату.

31.08.2015 року позивача попереджено про звільнення із займаної посади за п.1 ст. 40 КЗпП України з 02 листопада 2015 року у зв'язку із скороченням штату.

28.10.2015 року профспілковим комітетом Марківського МРУЕГГ надано згоду на звільнення робітника Марківського МУЕГГ ОСОБА_2 - оператора ЕОМ та ОМ.

Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні численності чи штату працівників у зв»язку із змінами в організації і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага надається залишеним на роботі надається :

1)сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2)особам, сім»ї яких не має інших працівників з самостійним заробітком;

3)працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4)працівникам, які навчаються у вищих і середніх учбових закладах при відриву від виробництва;

5)учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту»;

6)авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7)працівникам, які дістали на цьому підприємстві, установі, організації, трудове каліцтво або професійне захворювання;

8)особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9)працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну службу - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі надається і іншим категоріям працівників, якщо це не передбачено законодавством України.

Отже, при звільненні за п.1 ст. 40 КЗпП України роботодавець повинен окремо оцінити кваліфікацію та продуктивність праці працівників та визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.

Ці вимоги законодавства відповідачем не дотримані, оскільки з представлених доказів вбачається, що при звільненні позивачки рішення про її переважне право на залишення на роботі взагалі не приймалося і не обговорювалося, а в судовому засіданні встановлено, що позивачка порівняно з іншими працівниками має більший стаж роботи. Жодної мотивації чи належного обґрунтування звільнення позивача на засіданні профкому наведено не було.

Доводи апелянта стосовно того, що позивачка перебувала на лікарняних більше днів, порівняно з іншими працівниками, до уваги не приймаються, оскільки це не може свідчити про її кваліфікацію та продуктивність праці.

Суд першої інстанції ретельно перевірив надані докази та дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не було враховано вимоги ст. 42 КЗпП України, і з цим висновком суду судова колегія погоджується, оскільки він відповідає обставинам справи та нормам матеріального права.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Доводи апеляційної скарги стосовно стягнення моральної шкоди не спростовують правильних висновків суду з цього приводу. Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з розміром та підставами стягнення моральної шкоди.

Разом з тим, судова колегія не погоджується з розрахунком середнього заробітку за час вимушеного прогулу з огляду на наступне.

Як вбачається з табелів обліку робочого часу повними місяцями роботи, які передували звільненню позивача є квітень та травень 2015 року.

Кількість робочих днів у квітні 2015 року - 21, у травні 2015 року - 18.

Згідно довідки про доходи № 08-01-21 -170 від 05.11.2015 року, заробітна плата ОСОБА_2 за квітень складає - 3076,82 грн., за травень - 3254,65. Середньоденна заробітна плата складає - 162,35 грн. (3076,82 + 3254,64)/39.

Кількість днів вимушеного прогулу становить -46.

Таким чином, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню 7467, 88 грн. ( 162,35х46).

Також з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір у сумі 1653,60 грн.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 88, 303, 307, 309, 316,317 ЦПК України, судова колегія

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» в особі Марківського міжрайонного управління по експлуатації газового господарства задовольнити частково.

Рішення Марківського районного суду Луганської області від 19 січня 2016 року змінити, зменшивши суму стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11981 грн. 02 коп. до 7467 грн. 88 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» в особі Марківського міжрайонного управління по експлуатації газового господарства на користь держави судовий збір у сумі 1653 грн.60 коп.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його оголошення, та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий

Судді: