Рішення № 57549897, 28.04.2016, Лиманський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Краснолиманський міський суд Донецької області)

Справа № 236/22/16-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2016 року Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Бікезіної О.В.,

за участю секретаря Плаксіної Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

05.01.2016 року до суду надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (скорочена назва - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») про стягнення з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 1141066,08 грн. заборгованості за кредитним договором та судових витрат.

Позивач свої вимоги обґрунтовує наступними обставинами.

29.07.2008 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 був укладений договір № 437М-08, відповідно до якого банк зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 485000,00 грн. на термін до 28.07.2013 року, а відповідач зобов'язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, які встановлені в кредитному договорі.

29.07.2008 року між банком та поручителем за кредитним договором ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до якого останній взяв на себе зобовязання відповідати за зобовязаннями ОСОБА_1 за кредитним договором та нести разом з нею солідарну відповідальність.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 свої зобовязання за договором не виконала, позивач просить стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 11410066,08 грн. за кредитним договором № 437М-08 від 29.07.2008 року та судові витрати.

Згідно ухвали Краснолиманського міського суду від 15.04.2016 року позовна заява ПАТ КБ «ПРИВАТ БАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2 залишена без розгляду за заявою позивача (ас.111).

Позивачем 04.04.2016 року надано уточнену позовну заяву (а.с. 97-98) про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 1806354,87 грн., станом на 04.11.2015 року, що складається з наступного:

●386018,72 грн. заборгованість за кредитом;

●738075,25 грн. заборгованість по процентам за користування

кредитом;

●682260,90 грн. заборгованість за пенею.

Позивач зазначив, що від загальної заборгованості слід відняти суму у розмірі 665288,79 грн., яка була задоволена рішенням апеляційного суду Донецької області від 23.05.2011 року та Краснолиманського міського суду Донецької області від 05.04.2011 року, та просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 різницю заборгованості в розмірі 1141066,08 грн. та судові витрати.

Справа призначалася до розгляду неодноразово на: 27.01.2016 року, 15.02.2016 року, 02.03.2016 року, 16.03.2016 року, 29.03.2016 року, 15.04.2016 року, 28.04.2016 року. Позивача було належним чином повідомлено про кожне судове засідання, проте представник позивача в жодне судове засідання не прибув, надавав заяви про розгляд справи за його відсутності (а.с. 39, 46), відповідно до ухвал суду від 15.02.2016 року, 02.03.2016 року, 29.03.2016 року явку представника позивача в судове засідання було визнано обовязковою (а.с. 67, 72, 92). Проте, в жодне судове засідання представник позивача не прибув. В судове засідання 28.04.2016 року представник позивача також не прибув, надав заяву про розгляд справи без його участі (а.с.115).

Відповідача ОСОБА_1 відповідно до ч. 9 ст. 74 ЦПК України було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду цивільної справи через оголошення в пресі. Оголошення про виклик відповідача опубліковано в газеті «Урядовий Кур'єр» від 23.04.2016 року №78 (а.с.118). Однак відповідач в судове засідання не прибула, про наявність поважних для цього причин суд не повідомила, заперечень проти вимог позивача не висунула.

З огляду на це, суд вважає за можливе здійснювати заочний розгляд цієї цивільної справи за правилами гл. 8 розділу ІІІ ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши такі фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до наступних висновків.

ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» має право на надання банківських послуг, визначених ч.3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», на підставі ліцензії Національного банку України від 05.10.2011 року № 22 (а.с.31).

Судом встановлено, що між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 29.07.2008 року укладено кредитний договір № 437М-08, відповідно до якого банк зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 485000,00 грн. на термін до 28.07.2013 року, а відповідач зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, які встановлені в кредитному договорі (а.с.16-21). ОСОБА_1 власним підписом підтвердила свою згоду із запропонованими ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» умовами.

Згідно з розділом 3 Договору виконання зобовязання забезпечене: договором іпотеки житлової нерухомості, договором залогу автотранспорту, договором поруки фізичної особи (а.с.18 зворот).

Позивач свої зобов'язання за кредитним договором повністю виконав, надавши позичальникові ОСОБА_1 кредит, що підтверджується заявкою на видачу готівки (а.с.22).

Відповідач в порушення умов договору свої зобов'язання належним чином не виконала, не забезпечивши своєчасного повернення позивачеві запозичених коштів.

Внаслідок цього позивач зазначає, що станом на 04.11.2015 року виникла заборгованість у розмірі 1806354,87 грн., яка згідно розрахунку (а.с.100-101), що його надано банком складається з наступного:

●386018,72 грн. заборгованість за кредитом;

●738075,25 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом;

●682260,90 грн. заборгованість за пенею.

За змістом ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договір. Згідно із ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вимог договору та вимог закону. За загальним правилом одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускаються (ст. ст. 525, 526 ЦК України). В ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється його належним виконанням.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник зобов'язаний повернути позику у строк та у порядку, що встановлені договором (ст. 1049 ЦК України).

Згідно частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до п.п. 2.2.2., 2.2.3 Договору позичальник зобовязується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання відповідно до Графіку погашення заборгованості (а.с.16 зворот).

Згідно п. 1.3 Договору строк повернення кредиту не пізніше 28.07.2013 року (а.с.16).

Згідно положень пункту 2.3.3 Договору, у разі невиконання позичальником умов Договору, банк має право вимагати дострокового погашеня кредитних коштів, процентів шляхом направлення відповідного повідомлення (а.с.17).

Відповідач допустила неналежне виконання своїх обов'язків, передбачених кредитним договором, оскільки не сплачувала кредит та проценти за його користування відповідно до умов договору.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 131 ЦПК України сторони до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті, зобов'язані повідомити суд про всі відомі їм рішення судів, що стосуються предмету спору, а також про всі відомі їм незавершені судові провадження, що стосуються предмету спору.

В ході судового розгляду судом встановлено, що в 2011 році позивач звертався з до того ж суду з вимогами до тих же відповідачів (справа №2-67/11). Рішенням Краснолиманського міського суду від 05.04.2011 року позовні вимоги КБ ПАТ «ПРИВАТБАНК» задоволені, з ОСОБА_1 ОСОБА_2 солідарно стягнута заборгованість за кредитним договором № 437М-08 від 29.07.2008 року в сумі 665288,79 грн. та судові витрати (а.с.7).

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 23.05.2011 року рішення Краснолиманського міського суду від 05.04.2011 року скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення набуло законної сили (а.с.6).

При цьому апеляційним судом в рішенні було зазначено, що рішенням Краснолиманського міського суду від 29 вересня 2009 року по справі №2-729-09 за позовом ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК»до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно, позовні вимоги банку задоволені частково, в заклад банку передано заставлене майно: 2 автомобілі DAF, 2 автопричепи, банку надані всі повноваження, необхідні для продажу цього майна. Оскільки станом на 31.03.2009 року розмір заборгованості був 489854,57 грн., а загальна вартість вказаного заставленого майна становила 533230 грн., тобто перекривала суму боргу, суд прийшов до висновку, що: «…заборгованість за кредитним договором, процентах та пені станом на 31.03.2009 року в загальній сумі 489854,57 грн., була відшкодована судом на користь банку».

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. ст. 19, 20 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. Право звернення стягнення на предмет застави заставодержатель набуває в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Відповідно до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Також, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавиться провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

У частині 3 статті 27 ЦПК України наголошується, що особи, які беруть участь у справі, зобовязані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обовязки. Тобто, фактично у цивільному процесуальному законодавстві України закріплений принцип заборони зловживання процесуальними правами.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії осіб, що вчиняються з наміром заподіяти шкоду іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Являючись ініціатором даного позовного провадження позивач повинен приймати заходи для всебічного та об'єктивного розгляду справи з дотриманням розумних строків, не порушувати баланс захисту як своїх прав, так і прав відповідача.

Проте, позивачем проігноровано не тільки неодноразові виклики до суду, але й неодноразову вимогу суду про надання доказів щодо реалізації заставленого майна (2 автомобілів DAF та 2 автопричепів).

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні суду пояснив, що вказане заставлене майно було вилучено банком, про що він надав суду відповідні докази (а.с. 85).

Тобто фактично позовні вимоги в частині простроченої заборгованості по тілу кредиту у даній справі (в сумі 386018,72 грн.) стосуються заборгованості за період з урахуванням рішення Краснолиманського міського суду від 29 вересня 2009 року.

Крім того, у п. 17 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

Разом з тим, наявність судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором від 29 вересня 2009 року, а також закінчення строку дії кредитного договору, виключає можливість нарахування відсотків за користування кредитом і будь-яких штрафів, поза строком дії кредитного договору.

У зв'язку із допущеною заборгованістю зі сплати чергових платежів, позивач скористався своїм правом на пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором. Наслідком такого звернення стало ухвалення судового рішення від 29 вересня 2009 року.

Що свідчить про те, що термін виконання зобов'язання за цим договором банком було змінено і цей термін необхідно визнати таким, що настав з моменту звернення банку до суду з таким позовом. Таким чином, з моменту набрання рішенням Краснолиманського міського суду від 29 вересня 2009 року законної сили, право банку на отримання процентів за кредитним договором припинилось.

Саме з цих мотивів слід виходити ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову в частині нарахування процентів за кредитним договором, про що вказувалося в ухвалі ВССУ у справі № 6-28531св14 від 01.10.2014 року.

Оскільки відповідно до рішенням Апеляційного суду Донецької області від 23.05.2011 року заборгованость по тілу кредиту в сумі 386018,72 грн. погашена, суд вважає безпідставними і нарахування пені в сумі 682260,90 грн.

За загальним правилом (ч.1 ст.11 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Сторони мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Проте, позивач не скористався своїм правом, щоб довести всі обставини, на які посилався при обґрунтуванні позову, зокрема і правильність розрахунку боргу.

З урахуванням викладеного вище, позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно дост. 88 ЦПК України, у разі залишення позову без задоволення, відшкодування судових витрат, понесених позивачем не компенсується. Тому вимоги позивача щодо стягнення судового збору та витрат, пов"язаних з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача, задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.10, 60, 88, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду набирає законної сили у випадку неподання заяви відповідачем про перегляд щодо нього заочного рішення та неподання позивачем апеляційної скарги.

Відповідач протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення може подати до Краснолиманського міського суду Донецької області заяву про перегляд цього заочного рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається позивачем до апеляційного суду Донецькоі області через Краснолиманський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлений 04 травня 2016 року.

Суддя -