Рішення № 57548862, 05.05.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/10589/15-ц

Провадження № 22-ц/779/707/2016

Категорія 34

Головуючий у 1 інстанції

Суддя-доповідач Васильковський В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Васильковського В.М.

суддів: Девляшевського В.А., Меленко О.Є.,

секретар Яковин М.Я.,

з участю: відповідача ОСОБА_2,

представників ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 ОСОБА_7 на рішення Івано-Франківського міського суду від 15 лютого 2016 року,-

в с т а н о в и л а :

у липні 2015 року ОСОБА_5 звернувся з даним позовом, посилаючись на те, що 10.05.2015 ОСОБА_2, керуючи автомобілем «ВАЗ 21093», д.н.з. НОМЕР_1, в м. Івано-Франківськ по вул. Незалежності, 40, не вибрав безпечної швидкості, не впорався з керуванням та допустив зіткнення з автобусом «Богдан», д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_8, після чого допустив зіткнення із автомобілем «Ауді А4», д.н.з. НОМЕР_3, під його, позивача, керуванням. В результаті вчиненої ОСОБА_2 ДТП, належний йому автомобіль «Ауді А4» отримав механічні пошкодження, а він зазнав моральних страждань. Тому просив стягнути з відповідача на його користь 22 750 грн матеріальної шкоди та 5000 грн моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 15 лютого 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача посилається на незаконність ухваленого рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд не врахував обставин ДТП, що сталась 10.05.2015, коли ОСОБА_2, керуючи автомобілем «ВАЗ 21093» в м. Івано-Франківськ по вул. Незалежності, 40, не вибрав безпечної швидкості, не впорався з керуванням та допустив зіткнення з автобусом «Богдан» під керуванням ОСОБА_8, після чого допустив зіткнення з автомобілем «Ауді» під керуванням ОСОБА_5 Позивачу завдана матеріальна шкода внаслідок пошкодження належного йому автомобіля. Згідно акту виконаних робіт від 29.06.2015 загальна вартість робіт по ремонту автомобіля «Ауді А4» становить 22 750 грн, яку позивач сплатив за рахунком № 279. Постановою Івано-Франківського міського суду від 02.06.2015 ОСОБА_2 визнаний винним за ст. 124 КУпАП - порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів. Причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і завданою майну позивача шкодою підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 10.05.2015, письмовими поясненнями учасників ДТП ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_5, план-схемою ДТП та фотокартками пошкодженого автомобіля позивача. Суд не врахував норми ст. ст. 1166, 1187 ЦК України, згідно яких обов'язок відшкодувати завдану шкоду виник у відповідача внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини, тому відсутність провадження про адмінправопорушення, в якому фігурував би ОСОБА_5, не свідчить про відсутність факту заподіяння шкоди майну позивача взагалі. Оскільки автомобіль ОСОБА_2 рухався сусідньою полосою відносно руху автомобіля позивача, останній не порушив безпечної дистанції з транспортним засобом, який рухався не попереду, а праворуч від нього. В ДТП автомобіль ОСОБА_5 отримав пошкодження і потребував ремонту, через що позивач зазнав душевних страждань у зв'язку із пошкодженням належного йому майна, не міг тривалий час користуватись автомобілем. Також через аварію ОСОБА_5 пережив стрес, психологічне потрясіння, внаслідок чого зазнав моральної шкоди в розмірі 5000 грн. Тому просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримав, ОСОБА_2 та його представник доводи апеляційної скарги заперечили.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено право на відшкодування матеріальної шкоди відповідачем, оскільки не надано доказів, що підтверджують вину ОСОБА_2 у завданні шкоди. У справі про адміністративне правопорушення питання про відповідальність ОСОБА_2 за вчинення ДТП з участю автомобіля «Ауді А4» під керуванням ОСОБА_5 не розглядалося і відповідача не було визнано винним за вчинення ДТП за участю автомобіля позивача. Станом на час розгляду даної справи вину ОСОБА_2 не встановлено в судовому порядку, так як постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 серпня 2015 року скасовано постанову судді Івано-Франківського міського суду від 30 червня 2015 року (про внесення виправлень в описовій частині постанови судді від 02.06.2015 року).

Суд вважав необґрунтованими посилання представника позивача на протокол про адміністративне правопорушення від 10.05.2015, письмові пояснення ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_5, план-схему ДТП та фотокартки пошкодженого автомобіля позивача, оскільки зі змісту даних доказів не вбачається вини відповідача у ДТП за участю його автомобіля та автомобіля позивача. На думку суду, сукупність наданих доказів свідчить про те, що ОСОБА_5, керуючи автомобілем «Ауді А4», та рухаючись позаду автомобіля «ВАЗ 21093» ОСОБА_2, не обрав безпечної швидкості руху, безпечної дистанції між автомобілями та не застосував аварійного гальмування, тому й допустив зіткнення із стоячим на зустрічній смузі автомобілем відповідача.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в даній справі позивачем не доведено вини відповідача у завданні шкоди його автомобілю, а, відтак, і наявності підстав для її відшкодування відповідачем.

Проте цей висновок суперечить вимогам закону та обставинам справи.

Перевіряючи законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції, з урахуванням вимог ст. 303 ЦПК України, колегія суддів виходить з такого.

За загальними правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела. У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки питання про відшкодування шкоди вирішується за принципом вини (ч. 1 ст. 1188 ЦК України). Зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі й моральну), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Тобто, саме відповідач у справах, пов'язаних з відшкодуванням шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, має доводити відсутність своєї вини як заподіювача шкоди, а не позивач має доводити наявність вини відповідача, хоча він не позбавлений цього права.

Цих особливостей застосування закону при розгляді даної справи суд першої інстанції не врахував, а його висновки про те, що позивачем не доведено вини відповідача у завданні шкоди його автомобілю, а, відтак, і наявності підстав для її відшкодування відповідачем, не грунтуються на вимогах ч. 2 ст. 1166, ч. 5 ст. 1187 ЦК України.

Разом із цим висновок суду про відсутність вини ОСОБА_2 у заподіянні ОСОБА_5 шкоди з посиланням лише на відсутність постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення ДТП з участю автомобіля «Ауді А4» є помилковим.

Положення ч. 4 ст. 61 ЦПК України, на яку послався суд першої інстанції, щодо обов'язковості постанови у справі про адміністративне правопорушення для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосується питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Вказана процесуальна норма не дає підстав за будь-яких обставин вважати не винною у дорожньо-транспортній пригоді особу, відносно якої не розглядалося питання про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення ДТП з участю автомобіля потерпілого. У цьому випадку вину такої особи і що вона є заподіювачем шкоди може бути підтверджено іншими належними і допустимими доказами, передбаченими ст. 57 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що 10 травня 2015 року в м. Івано-Франківськ на вул. Незалежності за участю кількох джерел підвищеної небезпеки сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої був пошкоджений автомобіль позивача «Ауді А4», д.н.з. НОМЕР_3.

Фактичні обставини справи щодо механізму ДТП зафіксовані в протоколі про адміністративне правопорушення від 10.05.2015, згідно якого цього ж дня о 19.50 ОСОБА_2, керуючи автомобілем «ВАЗ 21093» д.н.з. НОМЕР_1 в м. Івано-Франківськ по вул. Незалежності, 40 не вибрав безпечної швидкості, не впорався з керуванням та допустив зіткнення з автобусом «Богдан», д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_8, після чого допустив зіткнення з автомобілем «Ауді А4», д.н.з. НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_5, внаслідок чого автомобілі зазнали механічних пошкоджень, чим порушив вимоги п. п. 2.3, 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху.

Постановою Івано-Франківського міського суду від 02 червня 2015 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адмінправопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

Постановою Івано-Франківського міського суду від 30 червня 2015 року внесено виправлення в описову частину постанови суду від 02.06.2015; зазначено, що «10 травня 2015 року о 19.50 ОСОБА_2, керуючи автомобілем «ВАЗ 21093» в м. Івано-Франківськ по вул. Незалежності, 40 не вибрав безпечної швидкості, не впорався з керуванням та допустив зіткнення з автобусом «Богдан» під керуванням ОСОБА_9, після чого допустив зіткнення з автомобілем «Ауді А4» під керуванням ОСОБА_5 внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження, тим самим вчинив правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП України».

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 серпня 2015 року скасовано постанову судді Івано-Франківського міського суду від 30 червня 2015 року (про внесення виправлень в описову частину постанови судді від 02.06.2015) у зв'язку з тим, що зіткнення автомобіля «ВАЗ 21093» під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Ауді А4» під керуванням ОСОБА_5 не було предметом розгляду в суді першої інстанції, а внесення виправлень в описову частину постанови КУпАП не передбачено.

Твердження суду, що вину ОСОБА_2 не встановлено судовим рішенням, з посиланням на постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 серпня 2015 року, якою скасовано постанову судді Івано-Франківського міського суду від 30.06.2015 про внесення виправлень в постанову від 02.06.2015, є помилковим, оскільки такий висновок не відповідає фактичним обставинам справи щодо механізму ДТП та вини його учасників на підставі наявних у матеріалах справи і матеріалах адміністративної справи доказів, чим порушено норми ст. ст. 212- 214 ЦПК України.

Суд не звернув уваги на те, що вказана постанова апеляційного суду не містить висновків щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди та вини відповідача і не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова апеляційного суду про скасування постанови міського суду щодо внесення виправлень в описову частину постанови у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК України.

Крім протоколу про адміністративне правопорушення від 10.05.2015, обставини та наслідки дорожньо-транспортної пригоди відображені в план-схемі ДТП та фотокартках пошкодженого автомобіля позивача, письмових поясненнях учасників ДТП ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_2, в яких останній зазначив, що «10.05.2015 перед тим, як сісти за руль, вживав горілку, а на вулиці Незалежності створив аварійну ситуацію й ДТП з автобусом і Ауді», постанові Івано-Франківського міського суду від 02.06.2015, якою ОСОБА_2 визнаний винним за ст. 124 КУпАП - порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів.

Висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_5, керуючи автомобілем «Ауді А4», рухаючись позаду автомобіля «ВАЗ 21093» ОСОБА_2, не обрав безпечної швидкості руху, безпечної дистанції між автомобілями та не застосував аварійного гальмування, тому й допустив зіткнення із стоячим на зустрічній смузі автомобілем відповідача, є надуманим, суперечить обставинам справи та вимогам закону.

Матеріали цієї цивільної справи та справи про адміністративне правопорушення не містять жодного документу про вину позивача у дорожньо-транспортній пригоді 10.05.2015.

Автомобіль «ВАЗ 21093» під керуванням ОСОБА_2 після зіткнення з автобусом «Богдан» був викинутий за полосу, по якій рухався автомобіль «Ауді А4» під керуванням ОСОБА_5, внаслідок чого відбулось зіткнення цих автомобілів.

Згідно п. 1.10. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, безпечна дистанція - відстань до транспортного засобу, що рухається попереду по тій самій смузі, яка у разі його раптового гальмування або зупинки дасть можливість водієві транспортного засобу, що рухається позаду, запобігти зіткненню без здійснення будь-якого маневру.

При встановленому механізмі ДТП термін «безпечна дистанція», на який послався суд, застосований бути не може.

До того ж, пунктом 1.4. Правил дорожнього руху передбачено, що кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

ОСОБА_5 не може бути поставлено у провину те, що він не зміг уникнути зіткнення з автомобілем під керуванням ОСОБА_2, який порушуючи ПДР, не вибрав безпечної швидкості, не впорався з керуванням, внаслідок чого сталося зіткнення транспортних засобів, оскільки позивач не зобов'язаний був виходити із можливості порушення ПДР іншим учасником дорожнього руху, а відповідно до пункту 1.4 ПДР, мав право розраховувати на те, що й інші учасники виконають ці Правила.

З огляду на норми ч. 2 ст. 1166, ч. 5 ст. 1187 ЦК України ОСОБА_2 не звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, оскільки не довів, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Вирішуючи спір в частині стягнення з відповідача шкоди, яка заподіяна позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ч. 2 ст.1192 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Згідно звіту № 15/01/06 від 02.06.2015 суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_10, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу Ауді модель А4, що належить ОСОБА_5, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, станом на 02.06.2015 складає 17 837,80 грн без податку на додану вартість.

За виконання ремонтних робіт пошкодженого автомобіля позивач відповідно до акта виконаних робіт від 29.06.2015 сплатив на користь ПП ОСОБА_11 фактичну вартість ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові в розмірі 22 750 грн, що підтверджується рахунком № 279 від 20.06.2015 і товарним чеком від 29.06.2015.

Пунктом 14 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" судам роз'яснено, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).

У п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" судам роз'яснено, що у разі пошкодження внаслідок дій винної особи окремих деталей, вузлів, агрегатів транспортного засобу розмір реальних збитків необхідно визначати виходячи з вартості запасних частин і відновлювального ремонту.

З аналізу наведених норм матеріального права можна дійти висновку, що до шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, належить вартість відновлювального ремонту у тому числі й робіт щодо відновлення пошкодженої речі.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові № 6-691цс15 від 02 грудня 2015 року, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів виходить з того, що сума реальних збитків, завданих ОСОБА_5 в результаті дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 22 750 грн підлягає стягненню з ОСОБА_2 для повного відшкодування спричиненої шкоди.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч. 4 ст. 23 ЦК України).

За змістом п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, колегія суддів враховує характер правопорушення, глибину душевних страждань позивача, позбавлення його можливості користуватися належним автомобілем, вимог розумності і справедливості, та приходить до висновку, що розмір такого відшкодування становить 3 000 грн, який підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5

Таким чином, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права і порушено норми процесуального права, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Судові витрати відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 88 ЦПК України в сумі 3 399,30 грн слід присудити позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 15 лютого 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_5 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 22 750 грн матеріальної шкоди, 3 000 грн моральної шкоди та 3 399,30 грн судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на рішення може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Васильковський В.М.

Судді: Девляшевський В.А.

Меленко О.Є.