Ухвала суду № 57548801, 05.04.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 339/440/15-ц

Провадження № 22-ц/779/824/2016

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Головенко О. С. О. С.

Суддя-доповідач Соколовський В.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.,

секретаря Турів О.М.,

участю: апелянта ОСОБА_2, представника Болехівської міської ради Петрів О.Б., представників відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 та ОСОБА_6, відповідача ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Болехівської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_7, третьої особи: відділу Держземагенства у м.Болехові, про визнання рішення нечинним, державного акту - недійсним та визнання права на користування земельною ділянкою,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Болехівського міського суду від 02 березня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила поновити їй строк звернення до суду та визнати нечинним рішення VI сесії Болехівської міської ради І № 5/52з-6/99 від 08.07.1999 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_8 земельної ділянки, площею 0,1039 га для ведення особистого селянського господарства на території АДРЕСА_1; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на вказану земельну ділянку, виданий 03.09.1999 року ОСОБА_8 та визнати за нею право на користування земельною ділянкою площею 0,1039 га для ведення особистого господарства на території АДРЕСА_1. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач після смерті батька успадкувала житловий будинок з господарськими будівлями в АДРЕСА_1. Сім'я її батька була репресована, вивезена на спецпоселення в Хабаровський край. На підставі ст.3 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" члени сім'ї батька були реабілітовані з поновленням у всіх цивільних правах з поверненням конфіскованого майна чи його вартості.

Зазначала, що в 2014 році рішенням сесії Болехівської міської ради їй надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,26 га по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства, поруч із земельною ділянкою, де розміщений житловий будинок. При проведенні обмірів виявлено накладення цієї земельної ділянки на одну з трьох ділянок, переданих у власність ОСОБА_8, зокрема, на земельну ділянку, площею 0,1039 га, яку відповідач отримала згідно рішення Болехівської міської ради від 08.07.1999р. В зв'язку зі смертю ОСОБА_8 її правонаступником є дочка ОСОБА_9 Вважає прийняте рішення незаконним, так як цією земельною ділянкою користувалася ще сім'я її дідуся, батька, які були реабілітованими з поновленням всіх прав та поверненням майна, і аж ніяк не сім'я відповідачки. Ухвалою суду від 24.11.2015 року за клопотанням позивача замінено відповідача ОСОБА_9 на належних відповідачів: ОСОБА_4 та ОСОБА_7, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1

Рішенням Болехівського міського суду від 02 березня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним. Зокрема, апелянт зазначає, що суд не надав значення її твердженням про те, що спірна земельна ділянка не була в користуванні ОСОБА_8 Дана обставина стверджується витягом з погосподарських книг, що є в матеріалах справи. Цією земельною ділянкою користувалась ще сім'я її батька, дідуся, а не сім'я відповідачів. Лише після порушення судового спору відповідачі почали винищувати дерева на спірній земельній ділянці, стверджуючи таким чином своє право на користування нею.

Зазначає, що спірна земельна ділянка ОСОБА_8 розташована посеред наданої їй земельної ділянки і до неї немає доступу (проходу, проїзду). Прохід до неї можливий лише через її присадибу та земельну ділянку резиденції УГКЦ. Саме на цій земельній ділянці стояв будинок її батька, дідуся, який був демонтований сім'єю відповідачів.

Також апелянт вважає, що суд не правильно послався в рішенні на строки позовної давності, оскільки про те, що спірна земельна ділянка була передана у приватну власність ОСОБА_8, вона дізналась лише тоді, коли розпочала процес приватизації земельних ділянок в 2014 році. В акті погодження меж земельної ділянки з сусідніми землекористувачами за 1999 рік відсутній підпис її батька, який не був обізнаний про процес приватизації.

Тому вважає помилковими висновки суду про те, що у неї не виникло право користування земельною ділянкою і що її право в даному спорі не порушено.

З наведених підстав просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Представник третьої особи відділу Держземагенства у м.Болехові у судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядовісправи.

В засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 доводи поданої нею апеляційної скарги підтримала з мотивів, викладених у ній.

Представник Болехівської міської ради, представники відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також відповідач ОСОБА_10 заперечили проти задоволення апеляційної скарги та просили її відхилити, оскільки вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення вищевказаних осіб, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.

Судом встановлено, що в листопаді 1955 року ОСОБА_11 і ОСОБА_12 згідно договору купівлі-продажу придбали в Болехівської міської ради житловий будинок в АДРЕСА_2(а.с.114-116).

08 липня 1999 року ОСОБА_8, дружині ОСОБА_11, рішенням Болехівської міської ради № 5/52з-6/99 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,38 га для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства по АДРЕСА_2 (а.с.123).

На підставі зазначеного рішення 01 вересня 1999 року ОСОБА_8 видано державний акт на право приватної власності на землю (площа земельної ділянки - 0,3772 га) (а.с.61), а після її смерті власниками цих ділянок згідно свідоцтва про право на спадщину за законом стали її діти: ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , які є відповідачами по справі (а.с.62).

Позивач оспорила як вказане рішення, так і державний акт на право приватної власності на землю, вважаючи, що ця земельна ділянка неправомірно передана у власність ОСОБА_8, оскільки нею користувалася сім'я її батька і земельна ділянка була конфіскована у період репресії та не повернута після реабілітації родині батька. А, окрім того, ця земельна ділянка накладається на земельну ділянку, виділену позивачу на підставі рішення сесії Болехівської міської ради від 18.09.2014 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що такі вимоги є безпідставними.

З таким висновком погоджується також колегія суддів, оскільки він відповідає матеріалам справи та нормам законодавства.

Стаття 16 ЦК України надає право кожній особі звернутися до суду за захистом свого особистого порушенного немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб здійснюється в тому числі і визнанням недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Стаття 60 ЦПК України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Таким чином, саме позивач ОСОБА_2 зобов'язана довести, що у неї виникло право на користування спірною земельною ділянкою, яка передана у власність ОСОБА_8 і що оспорюваним рішенням про передачу ОСОБА_8 земельної ділянки порушені її права, як суміжного землекористувача земельної ділянки.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження позивача ОСОБА_13 є її батьком і в зв'язку з одруженням вона змінила прізвище з ОСОБА_2 на ОСОБА_2 ( а.с.6,7).

Згідно довідки від 31.03.1993 року про реабілітацію вбачається, що ОСОБА_14, який є батьком для ОСОБА_13, на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» був реабілітований посмертно, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . В довідці зазначено також, що в архівних документах відсутні дані про опис та конфіскацію майна сім'ї ОСОБА_14 (а.с.11).

Також згідно довідки про реабілітацію вбачається, що ОСОБА_15, якого позивач вважає дідом для батька (прадід для неї), був реабілітований з поновленням всіх прав та поверненням конфіскованого майна або його вартості, даних про конфіскацію майна в справі немає (а.с.10).

Позивач вважає, що будинок, який придбали ОСОБА_11 і ОСОБА_12, а також спірна земельна ділянка, де ріс сад, належала її прадіду ОСОБА_15 та діду ОСОБА_14

Судом встановлено, що за життя батько позивачки ОСОБА_13 звертався в різні органи щодо вирішення питання про повернення конфіскованого майна, яке належало його батькові ОСОБА_14 та дідові ОСОБА_15 Зокрема: в 1993 році - в комісію з питань поновлення прав реабілітованих для встановлення факту конфіскації майна його батька ОСОБА_14 (а.с.51-56); в 1996 році - в Болехівську міську раду щодо повернення саду, який належав дідові ОСОБА_15, і знаходиться в користуванні ОСОБА_12 та ОСОБА_10 (а.с.187).

На підставі такого звернення рішенням комісії з питань поновлення прав реабілітованих Болехівської міської ради від 21 травня 1996 року №123/111 встановлено, що оскільки ОСОБА_14 засуджений і реабілітований, то необхідно виплатити йому грошову компенсацію в розмірі 11 250 000 крб. Нотаріальній конторі оформити право спадковості на майно спадкоємця першої черги (а.с.188).

Відповідно до статей 3 та 4 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» реабілітовано всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями. Поновлено реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Згідно ч.2 ст.5 зазначеного Закону вилучені будівлі та інше майно по можливості (якщо будинок незайнятий, а майно збереглося) повертаються реабілітованому або його спадкоємцям натурою. При відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна. Не підлягають поверненню (компенсації) будівлі та інше майно, що було націоналізовано (муніципалізовано) на підставі відповідних нормативних актів.

Заяви про компенсацію та повернення майна подаються не пізніше трьох років з моменту набрання чинності цим Законом або з дня одержання особою довідки про реабілітацію згідно з цим Законом.

Порядок виплати компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим регулюється Положенням, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 9 Постанови Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 24 грудня 1993 року, реабілітовані згідно із статтями 1 та 3 цього Закону особи (їх спадкоємці першої черги) мають право на повернення (відшкодування вартості) вилучених у них будинків, майна (стаття 5). Можливість повернення реабілітованому будинку (його частини) в натурі вирішується з урахуванням конкретних обставин: правомочного проживання там громадян, більшого порівняно з його вартістю розміру затрат на перебудову, потреби у продовженні його використання для соціальних потреб (дитячих закладів, лікарень тощо). Не можуть бути повернені жилі будівлі, будинки реабілітованому (його спадкоємцям першої черги), якщо первинному набувачу вони були передані правомірно і знаходяться у його власності або перебудовані у нежилі будівлі чи суттєво перебудовані.

Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24 червня 1991 року № 48 «Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» затверджені Положення про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям та Положення про комісії Рад народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих.

За приписами п.п.10, 12, 13 та 16, 28 Положення про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям комісії визначають склад майна, яке підлягає поверненню реабілітованому, і встановлюють його вартість на підставі документів про вилучення і реалізацію майна, одержуваних з архівів та інших установ. Вилучені будівлі та інше майно (якщо будинок не зайнятий, а майно збереглося) повертаються реабілітованому або його спадкоємцям. При відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель і майна. Майно реабілітованим повертають державні органи, підприємства та організації незалежно від форм власності (у тому числі колективні сільськогосподарські підприємства), об'єднання громадян або їхні правонаступники, громадяни чи їхні спадкоємці, яким майно первинно було передано безкоштовно. Згідно з пунктами 13 і 14 цього Положення юридичні та фізичні особи повертають реабілітованим майно або відшкодовують його вартість в установлені комісією строки, але не пізніше одного року після прийняття рішення. Рішення комісії про виплату компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості підлягають обов'язковому виконанню всіма органами державної виконавчої влади, підприємствами, їх об'єднаннями, установами, організаціями, колективними сільськогосподарськими підприємствами, об'єднаннями громадян або їхніми правонаступниками, а також громадянами чи їхніми спадкоємцями.

Порядок оскарження рішень комісії передбачений у п. 29 Положення про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям та п. 11 Положення про комісії Рад народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих, відповідно до яких рішення комісії з питань виплати компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості можуть бути оскаржені реабілітованими (або їхніми спадкоємцями) та іншими заінтересованими громадянами відповідно до комісії Верховної Ради Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських комісій. В разі незадоволення прийнятими рішеннями ці громадяни можуть звернутися за розв'язанням спору до суду.

Як ствердила позивач і встановлено судом, її батько ОСОБА_13, як спадкоємець першої черги після смерті батька ОСОБА_14, таким правом не скористався, рішення комісії з питань поновлення прав реабілітованих Болехівської міської ради від 21 травня 1996 року, яке стосувалося його прав та законних інтересів і пов'язано виключно з його волею, не оскаржив за життя відповідно до закону.

Позивач не надала суду доказів, які б свідчили про позитивне рішення, прийняте на користь батька ОСОБА_13 щодо повернення спірної земельної ділянки.

Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_12 та батьком позивачки ОСОБА_13 існували спори щодо самовільно захоплення ОСОБА_13 земельної ділянки (а.с.116, 117, 119), а рішенням Долинського районного суду від 02.10.1992 року зобов'язано ОСОБА_13 повернути ОСОБА_12 самовільно зайняту земельну ділянку площею 800 кв.м в м.Болехові (а.с.144).

Крім того, в зв'язку з безпідставною відмовою ОСОБА_13, як суміжного користувача, погодити суміжну межу із громадянкою ОСОБА_8, земельною комісією 15.04.1999 року складено акт про погодження меж, встановлених на підставі рішення Болехівської міської ради від 08.07.1999 року (а.с.132).

Згідно зі ст.78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також таких законів, що видаються відповідно до них.

За ст. 92 ЗК України право постійного користувача земельною ділянкою - це право володіти і користуватися земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Як право власності, так і право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються та реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами.

У позивача відсутні документи, які б підтверджували в установленому законом порядку про право власності її батька ОСОБА_13, чи право користування спірною земельною ділянкою, тому надані позивачем на а.с.12 виписки з погосподарських книг по господарству ОСОБА_14 не є належними доказами, які б підтверджували право користування спірною земельною ділянкою її батьком ОСОБА_13

Відповідно до ст.120 ЗК України до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Позивач після смерті батька могла успадкувати тільки те майно, яке належало її батькові, адже у відповідності до вимог ст.ст.1216, 1218 ЦК України спадкування - це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Як вбачається із свідоцтва про право на спадщину за законом позивач успадкувала після смерті батька 1/2 частину будинковолодіння в АДРЕСА_3, яке належало батькові згідно договору про надання земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 27.12.1960 року (а.с.8).

Рішенням Болехівської міської ради від 30.12.2014 року позивачу дано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, що є достатньою для обслуговування житлового будинку, та 0,1786 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_3 , а також площею 0,1618 га в урочищі «Діли» та площею 0,0601 га в ур. «Пригорода» для ведення особистого селянського господарства (а.с. 179).

Крім того, рішенням від 18.09.2014 року позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,26 га по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства (а.с.181).

Іншою підставою для задоволення позову позивач вважала, що саме ця земельна ділянка (0,26 га) накладається на земельну ділянку, надану ОСОБА_8 на підставі оспорюваного рішення. Суд правильно вважав, що такий факт позивачем не доведений, а в судовому засідання представник Болехівської міської ради пояснювала, що дійсно позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розміром 0,26 га за рахунок землі, вилученої у родини ОСОБА_12. Судом встановлено, що під час обмірів та проведення геодезичних робіт виявилось, що частина земельної ділянки знаходиться у прибережній смузі потічка і, відповідно, не може бути передана у приватну власність, внаслідок чого розмір ділянки був зменшений з 0,26 га до 0,1694 га.

Тому рішенням сесії Болехівської міської ради від 22.02.2016 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства площею 0,1694 га в м.Болехові по АДРЕСА_1 (а.с.181, 182).

Отже, у позивача не виникло право користування земельною ділянкою, яка рішенням сесії міської ради 08.07.1999 року виділена ОСОБА_8, а також право позивача як суміжного землекористувача земельної ділянки не порушено. Тому позивач не вправі порушувати питання щодо скасування як цього рішення, так і виданого на його підставі державного акту, а також підстав для визнання за позивачем права на користування земельною ділянкою площею 0,1039 га для ведення особистого селянського господарства немає.

Враховуючи вищенаведене, суд вірно відмовив у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, про те, що суд неправильно послався в рішенні на строки позовної давності, не заслуговують на увагу, адже суд відмовив у позові за безпідставністю, а не за спливом позовної давності.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильних висновків суду, оскільки вони були предметом розгляду у суді і їм судом дана належна оцінка.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Болехівського міського суду від 02 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: Г.П. Мелінишин

О.В. Пнівчук