Рішення № 57540628, 26.04.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2016 р.Справа № 916/5175/14

Господарський суд Одеської області

У складі колегії суддів:

Головуючого судді Желєзної С.П.

Судді Волкова Р.В.

Судді Цісельського О.В.

Секретаря судових засідань Курка Д.В.

За участю представників сторін:

Прокурор: Риженко М.Ю. /посвідчення/;

Від позивачів:

- Міністерства оборони України: Дідух С.П. за довіреністю № 220/830/д від 30.12.2015р.

- Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси: Кривулько М.В. за довіреністю від 14.04.2016р. № 1119;

Від відповідача: не з'явився;

Від третіх осіб:

- ОСОБА_4: ОСОБА_5 /ордер, витяг із договору про надання правової допомоги/;

- ОСОБА_6: ОСОБА_5 /ордер, витяг із договору про надання правової допомоги/;

- ОСОБА_7: не з'явився;

- ОСОБА_8: не з'явився;

- ОСОБА_9: ОСОБА_5 /ордер, витяг із договору про надання правової допомоги/;

- Відділу Держкомземлу у Біляївському районі Одеської області: не з'явився;

- Кабінету Міністрів України: Клепиков М.С. за довіреністю від 04.01.2016р. № 03-39/22

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса до Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Відділу Держкомзему у Біляївському районі Одеської області, про визнання незаконним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Військовий прокурор Одеського гарнізону звернувся до господарського суду Одеської області із позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси до Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання незаконним та скасування рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 20.12.2010р. № 27-VI „Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення селянського господарства" в частині, що стосується затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, передачі у власність земельних ділянок, видачі державних актів на право власності на землю та внесення змін до земельно-кадастрової документації щодо: земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, громадянці ОСОБА_8; земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (б/н), громадянину ОСОБА_7; земельної ділянки площею 0,1952 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, громадянці ОСОБА_4; земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, громадянину ОСОБА_4

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на те, що Міністерством оборони України як органом, який здійснює управління військовим майном відповідно до закону, не надавалась згода на припинення права користування земельною ділянкою, яка належить до державної власності за категорією земель оборони, щодо якої відповідачем протиправно було ухвалене спірне рішення про передачу її частин у власність фізичним особам.

Ухвалою від 21.01.2015р. господарським судом на підставі ст. 27 ГПК України було залучено до участі у справі ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

За заявою прокурора судом також було залучено Кабінет Міністрів України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, про що було постановлено ухвалу від 13.02.2015р.

Крім того, на підставі ухвали від 25.02.2015р. господарським судом було залучено ОСОБА_9 та Відділ Держкомзему у Біляївському районі Одеської області до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Ухвалою від 15.04.2015р. господарським судом в порядку ст. 41 ГПК України було призначено по даній справі судову експертизу, на вирішення якої були поставлені наступні питання: чи є накладання земель, наданих за рішенням Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 20.12.2010р. № 27-VI у приватну власність третім особам - ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_8 на земельні ділянки Міністерства оборони України та Чабанській квартирно-експлуатаційній частині району (правонаступник Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси); якщо є накладання встановити площу відповідного накладання. Проведення судової експертизи було доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз. На час проведення експертного дослідження провадження по даній справі було зупинене відповідно до ст. 79 ГПК України.

04.11.2015р. на адресу суду надійшло повідомлення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз про неможливість проведення судової експертизи, призначеної згідно з ухвалою суду від 15.04.2015р., у зв'язку з чим, судом було поновлено провадження по даній справі.

При цьому, 01.04.2015р. прокурором було подано до суду заяву „про зміну предмету позову", у відповідності до якої прокурор просив суд: 1) визнати незаконним та скасувати рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 20.12.2010р. № 27-VI „Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення селянського господарства" в частині, що стосується затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, передачі у власність земельних ділянок, видачі державних актів на право власності на землю та внесення змін до земельно-кадастрової документації щодо: земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, громадянці ОСОБА_8; земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (б/н), громадянину ОСОБА_7; земельної ділянки площею 0,1952 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, громадянці ОСОБА_4; земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, громадянину ОСОБА_4; 2) визнати недійсними: державний акт на право власності на земельну діяльну від 14.03.2011р. серія ЯЛ № 487428, виданий гр. ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 0,071 га, розташовану по АДРЕСА_2 державний акт на право власності на земельну діяльну від 29.12.2010р. серія ЯЛ № 469826, виданий гр. ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0707 га, розташовану по АДРЕСА_4; державний акт на право власності на земельну діяльну від 29.12.2010р. серія ЯЛ № 469825, виданий гр. ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,1952 га, розташовану по АДРЕСА_3; державний акт на право власності на земельну діяльну від 14.03.2011р. серія ЯЛ № 487427, виданий гр. ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,071 га, розташовану по АДРЕСА_1 Вирішуючи питання про прийняття вказаної заяви до розгляду, суд виходив із наступного.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

З огляду на викладені положення Господарського процесуального кодексу України та рекомендацій Пленуму Вищого господарського суду України, господарський суд зазначає, що заява про зміну предмету позову фактично спрямована на подання прокурором іншого позову як із первісно пред'явленими вимогами, так і з додатковими вимогами про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, що видані на користь фізичних осіб. Тобто, вказана заява не має ознаки збільшення позовних вимог, оскільки первісно заявлена вимога не має майнового характеру, у зв'язку з чим, в даному випадку має місце пред'явлення чотирьох додаткових матеріально-правових вимог. Більш того, за додатково заявленими вимогами справа є непідвідомчою господарським судам за суб'єктним складом відповідно до ст.ст. 1, 21 ГПК України, оскільки спір про визнання недійсним державних актів про право власності на земельну ділянку потребує залучення осіб, право власності яких посвідчено вказаними документами, тобто в даному випадку фізичних осіб, до участі у справі в якості відповідачів.

Підсумовуючи вищевикладені обставини, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для прийняття до розгляду заяви прокурора про зміну предмету позову, у зв'язку з чим, судом розглядаються позовні вимоги прокурора в їх первісній редакції.

Позивачі та Кабінет Міністрів України під час розгляду даної справи повністю підтримали позовні вимоги, заявлені прокурором.

В свою чергу, відповідач належним чином повідомлявся про час та місце розгляду даної справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень суду під розписку, проте його повноважний представник в судові засідання не з'явився та про поважні причини неявки суд не повідомив. Оскільки Нерубайською сільською радою не було надано суду відзиву на позов, справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно зі ст. 75 ГПК України.

Треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_4 та ОСОБА_11 повністю заперечують проти позову, посилаючись на його безпідставність та необгрунтованість. Крім того, ОСОБА_11 було заявлене до суду клопотання про відмову у задоволенні позову через пропуск прокурором та позивачами визначеного законом строку позовної давності для звернення до суду із даними вимогами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії Б № 031729 від 1983 р. Чабанській квартирно-експлуатаційній частині району, правонаступником якої є КЕВ м. Одеси, виконавчим комітетом Біляївської районної ради народних депутатів Одеської області надано у постійне та безоплатне користування, зокрема, земельну ділянку загальною площею 34,7 га, розташовану на території Нерубайської сільської ради. На теперішній час вказані землі обліковуються у Квартирно-експлуатаційному відділі м. Одеси як землі оборони (військове містечко № 13).

Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Таким чином, названий державний акт як правовстановлюючий документ підтверджував належність Чабанській квартирно-експлуатаційній частині, правонаступником якої є квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, права постійного користування зокрема земельною ділянкою площею 34,7 га за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Нерубайське, на якій було розташоване військове містечко № 13. Незважаючи на той факт, що зазначений документ було видано до набрання чинності Земельним кодексом України, правовий статус даного документу після прийняття даного законодавчого акту залишився незмінним.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").

Відповідно до статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України", Положення про Міністерство оборони України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011р. №406/2011, Міністерство оборони України, зокрема, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів; здійснює у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.

Статтею 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" передбачено, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 4 вищенаведеного Закону військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Відповідно до ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Згідно зі ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

Положеннями ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать зокрема землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

До того ж згідно ст. 6 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" N 1457-IV від 05.02.2004р. (який був чинним на момент прийняття оспорюваного рішення) землі оборони є землями державної власності та не можуть передаватися до земель комунальної власності.

Відповідно до абзацу третього частини 5 статті 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Статтею 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Частина 5 статті 116 Конституції України наділяє Кабінет Міністрів України повноваженням здійснювати управління державної власності відповідно до закону. Відповідно до статті 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна. Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а статтею 321 цього Кодексу передбачено принцип непорушності права власності.

Отже, землі оборони знаходяться в управлінні та користуванні Міністерства оборони, тоді як власником цих земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, який ними розпоряджається.

Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна. Статтею 319 цього Кодексу визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а статтею 321 Цивільного кодексу України визначено непорушність права власності.

Згідно зі ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

При цьому, перелік підстав для припинення права постійного користування, визначений ст. 141 Земельного кодексу України, є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню (таку правову позицію висловлено у п. 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6).

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту припинення права користування Міністерством оборони України земельною ділянкою загальною площею 34,7 га, розташованою за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Нерубайське, на якій розташоване військове містечко № 13, у зв'язку з чим, суд доходить висновку, що на теперішній час вказане право є реальним та існуючим.

В той же час, 20.12.2010р. Нерубайською сільською радо було прийнято рішення № 27-VI „Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення селянського господарства", у відповідності до якого було затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), ведення садівництва, дачного будівництва, індивідуального гаражного будівництва, ведення ОСГ на території Нерубайської сільської ради згідно додатку до рішення, та передано їх у власність громадян згідно додатку до рішення. До переліку осіб, які отримали у власність земельні ділянки на підставі даного рішення, увійшли зокрема:

- громадянка ОСОБА_8, земельна ділянка площею 0,071 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1;

- громадянин ОСОБА_7, земельна ділянка площею 0,071 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 (б/н);

- громадянка ОСОБА_4, земельна ділянка площею 0,1952 га, розташована за адресою: АДРЕСА_3;

- громадянин ОСОБА_4, земельної ділянки площею 0,0707 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4.

Вказані ділянки, що передані у власність вищезазначеним фізичним особам, входять до складу земельної ділянки загальною площею 34,7 га, розташованої за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Нерубайське, на якій розташоване військове містечко № 13, що підтверджується листом Управління Держземагенства у Біляївському районі Одеської області від 19.01.2015р. № 2-1502-0.3-121/2-15, Проектом „Інженерно-геодезичні дослідження для визначення приналежності спірної земельної ділянки площею 0,09 га (згідно акту ЯК № 450938), розташованого в с. Нерубайське по вул. Черкаська, б/н кордонам військового містечка Нерубайське-13, виготовленого державним підприємством Міністерства оборони України „Одеський проектний інститут" та зведеним планом меж спірних земельних ділянок в/м Нерубайське-13 /т.1, а.с. 223-226/.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що у Нерубайської сільської ради були відсутні передбачені законом підстави для прийняття оспорюваного рішення, наслідком якого є надання ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_4 земельних ділянок загальною площею 0,4079 га за рахунок ділянки військового містечка Нерубайське-13, розташованого у с. Нерубайське, оскільки Міністерством оборони України не надавалась згода на припинення права користування цією земельною ділянкою та відсутні інші визначені законом підстави для припинення права землекористування чинного землекористувача (держави в особі Міністерства оборони України). Отже, в результаті прийняття оспорюваного рішення Нерубайською сільською радою було порушено права держави на земельні ділянки за категорією земель оборони.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Такі положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Одним із способів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки є визнання незаконними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно з п. 10 ст. 59 Закону України „Про місцеве самоврядування" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

У п. 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він може бути скасований в судовому порядку. Таку ж правову позицію висловлено Верховним Судом України в постанові від 10.06.2015 р. при розгляді справи N 6-162цс15.

Відповідно до частини 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Обов'язковість рішень Верховного Суду України для судів які розглядають спори зі застосуванням тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, також передбачена статтею 82 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на вищезазначене та приписи ст. 82 і 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновки Верховного Суду України, викладені у вищевказаних постановах, є обов'язковими для суду.

Таким чином, приймаючи до уваги, що в результаті прийняття Нерубайською сільською радою рішення, яке оспорюється прокурором в межах даної справи, відповідачем було порушено право користування державою земельними ділянками площею загальною площею 0,4079 га, які належить до земель оборони, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 20.12.2010р. № 27-VI „Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення селянського господарства" в частині, що стосується затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, передачі у власність земельних ділянок, видачі державних актів на право власності на землю та внесення змін до земельно-кадастрової документації щодо: земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, громадянці ОСОБА_8; земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (б/н), громадянину ОСОБА_7; земельної ділянки площею 0,1952 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, громадянці ОСОБА_4; земельної ділянки площею 0,0707 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, громадянину ОСОБА_4 Викладене свідчить про обґрунтованість позовних вимог прокурора та про наявність правових підстав для їх задоволення у повному обсязі.

Що стосується посилань ОСОБА_11 на необхідність відмови у задоволенні позову через пропуск прокурором та позивачами визначеного законом строку позовної давності для звернення до суду із даними вимогами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В свою чергу, згідно зі ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

В силу положень ч. 4 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

У п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року N 10 зазначено наступне. Заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Зокрема, частиною четвертої статті 27 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками); при цьому права сторони, визначені, зокрема, статтею 22 та іншими нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час як згаданий припис статті 267 ЦК України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб.

Таким чином, обов'язковою для застосування судом в силу вимог ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України є заява про застосування позовної давності, зроблена саме стороною по справі, тобто відповідачем або одним із відповідачів. Третя особа без самостійних вимог на предмет спору не несе матеріальних прав сторони по справі, зокрема відповідача, у зв'язку з чим, не уповноважена порушувати перед судом питання про застосування позовної давності. У зв'язку з викладеним, заява ОСОБА_9 про застосування позовної давності не розглядається господарським судом по суті.

При цьому, саме питання додержання чи недодержання прокурором та позивачами строку позовної давності для пред'явлення даного позову судом також не розглядається через відсутність відповідної заяви відповідача по справі, наявність якої в силу положень ч. 3 ст. 267 ЦК України є обов'язковою передумовою для дослідження відповідного питання.

Підсумовуючи вищевикладене, відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", ст.ст. 3, 14 Закону України „Про Збройні Сили України", Положення про Міністерство оборони України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011р. №406/2011, ст.ст. 3, 4 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України", ст.ст. 20, 77, 84, 92, 141, 152, 155 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони", ст. 6 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" N 1457-IV від 05.02.2004р., ст.ст. 15, 16, 256, 267, 317, 319, 321, 326 ЦК України, ст. 116 Конституції України, ст. 1 Закону України „Про управління об'єктами державної власності", ст. 59 Закону України „Про місцеве самоврядування" позов прокурора підлягає задоволенню шляхом визнання незаконним та скасування рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 20.12.2010р. № 27-VI „Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення селянського господарства" в частині, що стосується затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, передачі у власність земельних ділянок, видачі державних актів на право власності на землю та внесення змін до земельно-кадастрової документації щодо: земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, громадянці ОСОБА_8; земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (б/н), громадянину ОСОБА_7; земельної ділянки площею 0,1952 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, громадянці ОСОБА_4; земельної ділянки площею 0,0707 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, громадянину ОСОБА_4

Судові витрати зі сплати судового збору судом покладаються на відповідача шляхом їх присудження до стягнення в дохід державного бюджету відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 20.12.2010р. № 27-VI „Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення селянського господарства" в частині, що стосується затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, передачі у власність земельних ділянок, видачі державних актів на право власності на землю та внесення змін до земельно-кадастрової документації щодо:

- земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, громадянці ОСОБА_8;

- земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (б/н), громадянину ОСОБА_7;

- земельної ділянки площею 0,1952 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, громадянці ОСОБА_4;

- земельної ділянки площею 0,0707 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, громадянину ОСОБА_4

3. Стягнути з Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області /67661, Одеська область, Біляївський район, с. Нерубайське, площа Партизан, 4, код ЄДРПОУ 04377753/ до державного бюджету України по коду бюджетної класифікації 22030001, рахунок №31210206783008, отримувач - Управління державної казначейської служби у м. Одеса, код ЄДРПОУ 38016923, банк отримувача - ГУДКУ в Одеській області, код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997, через Державну податкову інспекцію у Біляївському районі Головного управління ДФС в Одеській області судовий збір в сумі 1 378 грн. 00 коп. /одна тисяча триста сімдесят вісім грн. 00 коп./. Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення суду складено 04.05.2016р.

Головуючий суддя С.П. Желєзна

Суддя Р.В. Волков

Суддя О.В. Цісельський