Рішення № 57540261, 04.05.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 33/22/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.05.2016 Справа № 908/837/16

за позовом Комунального унітарного підприємства Наш дім Дніпрорудненської міської ради (71630, м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, вул. Ентузіастів, 11)

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства Запоріжжяобленерго (юридична адреса: 69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14; поштова адреса: 69096, м. Запоріжжя, вул. Каховська, 26)

про стягнення суми

Суддя Мірошниченко М.В.

Секретар судового засідання Хилько Ю.І.

За участю представників сторін:

від позивача : ОСОБА_1 довіреність б/н від 01.02.2016 р.;

від відповідача: не зявився;

ВСТАНОВИВ:

Комунальне унітарне підприємство Наш дім Дніпрорудненської міської ради звернулося в господарський суд Запорізької області із позовною заявою про стягнення з Відкритого акціонерного товариства Запоріжжяобленерго суми 24195,45 грн. основного боргу за договором № 6-16 від 01.04.2013 р. про спільне використання технологічних електричних мереж, суми 1483,35 грн. пені, суми 1232,95 грн. 3% річних та суми 16287,64 грн. втрат від інфляції.

Обґрунтовуючи позов позивач посилається на те, що на виконання умов укладеного між сторонами договору № 6-16 від 01.04.2013 р. про спільне використання технологічних електричних мереж, позивач, зокрема, в період листопад-грудень 2014 р., жовтень-грудень 2015 р. надав відповідачу обумовлені договором послуги у повному обсязі на загальну суму 58632,69грн. Проте, з боку відповідача, зобовязання за договором, щодо здійснення розрахунків, виконав лише частково на суму 34437,24 грн., оплативши рахунки за листопад-грудень 2014 р., але не своєчасно. Решта наданих послуг за період жовтень-грудень 2015 р. на суму 24195,45 грн., відповідачем оплачена не була. Неналежне виконання грошового зобовязання потягло за собою нарахування передбачених п. 9.2.1 Договору та ст. 625 ЦК України санкцій. Посилаючись на приписи статей 525, 610, 611, 612, 624, 625, 629, 642 ЦК України, ст.ст. 7, 20, 173, 174 ГК України та умови договору № 6-16 від 01.04.2013 р., позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 30.03.2016 р. порушено провадження у справі № 908/837/16, розгляд якої призначено на 19.04.2016 р.

В судовому засіданні, яке відбулось 19.04.2016р. на підставі ст. 77 ГПК України, за участі представників позивача та відповідача, судом було оголошено перерву на 04.05.2016р. о 10год. 30 хв.

Відповідач ВАТ Запоріжжяобленерго у письмовому відзиві проти позову заперечив. При цьому, відповідач вважає суму пені та суму 3% річних завищеними, оскільки, на його думку, позивач невірно визначив періоди їх нарахування. Також, відповідач зазначає, що розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, не відповідає вимогам встановленим Постановою Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 та листом ВСУ від 03.04.1997 р. № 62-97р. Відповідачем були наведені фактичні обставини, які обґрунтовують необхідність реалізації права на надання розстрочки та зменшення штрафних санкцій. При цьому, посилаючись на неможливість одночасного виконання умов договорів реструктуризації, мирових угод та одночасного виконання рішення суду; встановлення нульового алгоритму відрахування коштів на поточні рахунки відповідача; відсутність додаткових джерел для погашення заборгованості; недофінансування з боку держави по основним бюджетним сферам; систематичне порушення умов розрахунків за спожиту електричну енергію споживачами; неможливість стягнення заборгованості з боржників відносно яких порушено справу про банкрутство; надання реструктуризації боргу за спожиту електричну енергію споживачам; незадовільний стан електричних мереж відповідача; наявність податкового боргу, відповідач просить зменшити розмір пені до 500,00 грн. та розстрочити виконання рішення рівними частинами на 6 місяців починаючи з травня 2016 р.

Відповідач процесуальним правом на участь представника у судовому засіданні 04.05.2016р. не скористався, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В даному випадку, ухвала господарського суду від 30.03.2016 р., про порушення провадження у даній справі та призначення її до розгляду на 19.04.2016 р., була направлена судом на належну адресу відповідача. В попередньому судовому засіданні, яке відбулось 19.04.2016 р. був присутній представник відповідача (ОСОБА_2 довіреність № 58 від 31.12.2015 р.), безпосередньо якому судом було повідомлено про оголошення перерви в судовому засіданні та повідомлено про дату, час та місце наступного судового засідання 04.05.2016р. о 10 год. 30 хв., що відображено в протоколі судового засідання від 19.04.2016р.

За таких обставин відповідач є повідомленим належним чином про час і місце судового розгляду справи.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, суд визнав за можливе розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутності представника відповідача.

За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Проти зменшення розміру пені та надання відповідачу розстрочки виконання судового рішення представник позивача заперечив в судовому засіданні 04.05.2016р. та надав докази скрутного фанансового стану самого позивача.

В судовому засіданні 19.04.2016р. представник відповідача заперечив проти позову з мовтивів, викладених у відзиві на позовну заяву та підтримав доводи заяви про зменшення розміру пені і надання розстрочки виконання рішення.

В судовому засіданні 04.05.2016 р. прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини судового рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Матеріали справи свідчать, що 01.04.2013 р. між позивачем (Власником мереж) та відповідачем (Користувачем) було укладено договір № 6-16 про спільне використання технологічних електричних мереж (надалі Договір), за умовами якого, Власник мереж зобов'язується забезпечити технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок Користувача та (або) інших суб'єктів господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує Користувач, а Користувач - своєчасно сплачувати вартість послуг Власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до пункту 4.1 Договору Користувач зобов'язаний здійснювати оплату за використання електричних мереж Власника мереж за розрахунковий період. Розрахунок плати за використання електричних мереж Власника мереж здійснюється згідно з Додатком № 4 «Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж».

Розрахунковим вважається період з 00 годин першого числа до 24 годин останнього числа поточного місяця (п. 7.1 Договору).

Згідно із пунктами 7.2 та 7.3 Договору вартість послуг Власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання зазначена у Додатку № 4 «Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж», розробленому відповідно до «Методики обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж», затв. постановою НКРЕ від 12.06.2008р. № 691, виходячи із узгодженого на поточний календарний рік Відділом НКРЕ у Запорізькій області «Кошторису витрат на утримання технологічних електричних мереж Власника мереж», що є невід'ємною частиною Договору.

За підсумками розрахункового періоду Власник мереж у термін до 5 числа місяця, наступного за розрахунковим направляє Користувачу рахунок. Сума платежу визначається, виходячи з Додатку № 4 «Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж» з урахуванням сум платежів, що надійшли від Користувача.

Разом з рахунком Власник мереж направляє Користувачу: податкову накладну виписану по факту надання послуг (у разі, якщо Власник мереж є платником ПДВ); підписані уповноваженою особою Власника мереж та скріплені його печаткою два примірники «ОСОБА_3 прийому-здачі наданих послуг» (додаток № 5).

Відповідно до п. 7.4 Договору оплата Користувачем послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного використання здійснюється платіжним дорученням на підставі виставленого Власником мереж рахунка та оформленого «ОСОБА_3 прийому-здачі наданих послуг» у термін, що не перевищує 20 днів із дня отримання документів, зазначених у п.7.3 договору.

Якщо рахунок, податкова накладна та (або) «ОСОБА_3 прийому-здачі наданих послуг» не надані та (або) неналежно оформлені, то оплата за надані послуги з утримання технологічних електричних мереж спільного використання здійснюється Користувачем у термін, що не перевищує 20 днів з дня отримання належно оформлених документів.

За умовами п. 9.2.1 Договору за внесення платежів, передбачених п. 4.1 з порушенням терміну визначеного п. 7.4. цього договору, Користувач сплачує Власнику мереж пеню у розмірі 0,05 % за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період нарахування пені). Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.

Згідно із п. 11.5 Договору, він набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 31 грудня 2013 р. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною із Сторін не буде заявлено про відмову від Договору або його перегляд.

Як підтверджується матеріалами справи, з боку позивача зобовязання за Договором були виконані належним чином. За період листопад 2014 р. грудень 2014 р., жовтень 2015 р. грудень 2015 р. включно, відповідачу були надані послуги на загальну суму 58632,69грн., що підтверджується актами прийому-здачі наданих послуг: від 30.11.2014 р. на суму 17218,62 грн., від 31.12.2014 р. на суму 17218,62 грн., від 30.10.2015 р. на суму 8065,15 грн., від 30.11.2015 р. на суму 8065,15 грн., від 31.12.2015 р. на суму 8065,15 грн. ОСОБА_3 містять підписи уповноважених осіб Сторін та засвідчені печатками обох підприємств без зауважень та застережень. (арк. справи 25-29).

На оплату наданих послуг відповідачу були виставлені відповідні рахунки.

Проте, з боку відповідача, договірні зобовязання належним чином виконані не були.

Згідно наданих позивачем доказів, послуги, надані відповідачу у листопаді 2014 р. та грудні 2014 р., на загальну суму 34437,24 грн., несвоєчасно, але були оплачені відповідачем, про що свідчить долучена до матеріалів справи банківська виписка від 16.02.2016 р.

Решта боргу, в сумі 24195,45 грн. залишилась несплаченою.

Позивачем на адресу відповідача була направлена Претензія (вих. № 09/184 від 08.02.2016 р.) з вимогою сплатити існуючу заборгованість, пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Оскільки відповідач оплати не здійснив, позовні вимоги про стягнення з ВАТ Запоріжжяобленерго суми 24195,45 грн. основного боргу за договором № 6-16 від 01.04.2013 р. про спільне використання технологічних електричних мереж, суми 1483,35 грн. пені, суми 1232,95 грн. 3% річних та суми 16287,64 грн. втрат від інфляції, стали предметом судового розгляду у даній справі.

Згідно з частинами 2, 3 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, зокрема, з договорів та інших правочинів. (Аналогічні норми містяться в статтях 173 175 Господарського кодексу України).

Позовні вимоги ґрунтуються на Договорі, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Договір про надання послуг є двосторонньозобовязувальним, оскільки і виконавець, і замовник наділені як правами, так і обовязками. На виконавця покладено обовязок надати послуги і надано право на одержання відповідної плати або відшкодування фактичних витрат, необхідних для виконання договору. Замовник, в свою чергу, зобовязаний оплатити послуги і наділений правом вимагати належного надання послуг з боку виконавця.

Статтею 903 ЦК України встановлено: якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що в період листопад 2014 р. грудень 2014 р., жовтень 2015 р. грудень 2015 р. включно позивачем було надано відповідачу послуги за Договором на загальну суму 58632,69 грн. Надання послуг у спірний період підтверджується двосторонніми Актами прийому-здачі наданих послуг, копії яких долучені до матеріалів справи.

Враховуючи, що ОСОБА_3 надання послуг за спірний період підписані уповноваженим представником відповідача та засвідчені печаткою підприємства, вони вважаються погодженими і є підставою для проведення остаточних розрахунків за отримані протягом вказаного в них періоду послуги.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вже зазначалось вище, за умовами п. 7.4 Договору оплата Користувачем послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного використання здійснюється платіжним дорученням на підставі виставленого Власником мереж рахунка та оформленого «ОСОБА_3 прийому-здачі наданих послуг» у термін, що не перевищує 20 днів із дня отримання документів, зазначених у п.7.3 договору.

До матеріалів справи долучені копії супровідних листів позивача, якими відповідачу направлялися екземпляр ОСОБА_3 приймання-здачі виконаних робіт, рахунок та податкова накладна. Згідно наявного на вказаних листах відбитку штампу відповідача із вхідним номером та датою отримання вказаних документів, ОСОБА_3 приймання-здачі виконаних робіт, рахунок та податкова накладна: за листопад 2014 р. були отримані відповідачем 02.12.2014 р., за грудень 2014 р. були отримані відповідачем 29.12.2014 р., за жовтень 2015 р. були отримані відповідачем 04.11.2015 р., за листопад 2015 р. були отримані відповідачем 02.12.2015 р., за грудень 2015 р. були отримані відповідачем 30.12.2015 р.

З урахуванням положень п. 7.4 Договору та дат фактичного отримання відповідачем ОСОБА_4 приймання-здачі виконаних робіт та рахунків, строк оплати за роботи, виконані: у листопаді 2014 р. становить - до 22.12.2014 р., у грудні 2014 р. становить до 18.01.2015 р., у жовтні 2015 р. становить до 24.11.2015 р., у листопаді 2015 р. становить до 22.12.2015 р., у грудні 2015 р. становить до 19.01.2016 р.

Проте, відповідач свої зобовязання щодо оплати наданих послуг, всупереч вимог закону та умов Договору належним чином не виконав, вартість наданих послуг сплатив лише частково та несвоєчасно, у звязку з чим, у нього утворився основний борг за Договором в сумі 24195,45 грн.

Доказів погашення заборгованості за отримані послуги за Договором в сумі 24195,45 грн. (за період жовтень 2015 р. грудень 2015 р.), відповідачем до господарському суду надано не було.

Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно з якою зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд вважає позовну вимогу про стягнення з ВАТ Запоріжжяобленерго суми 24195,45грн. основного боргу правомірною та доведеною, а тому задовольняє її у повному обсязі.

Правові наслідки порушення грошового зобовязання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань розяснено, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги наведені вище приписи законодавства, представлені докази, а також розяснення, викладені у п. 1.12 Пленуму, відповідно до якого з огляду на вимоги ч.1 ст. 47 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Позивач просить стягнути з відповідача суму 1232,95 грн. - 3% річних, із них: суму 587,32 грн. за листопад 2014 р. (за 415 днів прострочення); за грудень 2014 р. (за 385 днів прострочення); за жовтень 2015 р. (за 81 день прострочення); за листопад 2015 р. (за 51 день прострочення) та за грудень 2015 р. (за 20 днів прострочення).

У пункті 30.1 статті 30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні визначено, що переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Як вже зазначалось вище. з урахуванням положень п. 7.4 Договору та дат отримання відповідачем ОСОБА_4 приймання-здачі виконаних робіт та рахунків, строк оплати за роботи, виконані: у листопаді 2014 р. до 22.12.2014 р., у грудні 2014 р. до 18.01.2015 р., у жовтні 2015 р. до 24.11.2015 р., у листопаді 2015 р. до 22.12.2015 р., у грудні 2015 р. до 19.01.2016 р.

Судом перевірено розрахунки позивача із урахуванням розяснень Пленуму, приписів законодавства та встановлено, що у них допущено помилки щодо періоду нарахування 3% річних.

Розрахунок 3% річних перевірено судом за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство. При цьому, суд виходив з дати початку порушення грошового зобовязання, суми боргу, що існувала у спірний період, дат здійснених відповідачем оплат.

Суд відзначає, що вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню. Так, за період часу (з 23.12.2014 р. по 08.02.2016 р.) за ОСОБА_3 та Рахунком за листопад 2014 р., належний до стягнення розмір суми 3% річних становить 582,92 грн.; за період часу (з 19.01.2015 р. по 08.02.2016 р.) за ОСОБА_3 та Рахунком за грудень 2014 р., належний до стягнення розмір суми 3% річних становить 544,71 грн.; за період часу (з 25.11.2015 р. по 08.02.2016 р.) за ОСОБА_3 та Рахунком за жовтень 2015 р., належний до стягнення розмір суми 3% річних становить 49,64 грн.; за період часу (з 23.12.2015 р. по 08.02.2016 р.) за ОСОБА_3 та Рахунком за листопад 2015 р., належний до стягнення розмір суми 3% річних становить 31,08 грн.; за період часу (з 20.01.2016 р. по 08.02.2016 р.) за ОСОБА_3 та Рахунком за грудень 2015 р., належний до стягнення розмір суми 3% річних становить 12,56 грн.

Отже, вимога про стягнення 3 % річних задовольняється судом частково - в загальному розмірі 1220,91 грн. В решті позовної вимоги про стягнення 3% річних слід відмовити, як нарахованої та заявленої до стягнення необґрунтовано.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 16287,64 грн. втрат від інфляції, суд зазначає наступне:

Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 р. № 14, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р.

Так, в зазначеному листі ВСУ від 03.04.1997р. № 62-97р. вказано, що при застосуванні індексу інфляції потрібно мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно необхідно вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Дослідивши розрахунок інфляційних втрат, здійсненний позивачем, судом встановлено, що з урахуванням приписів постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14, листа ВСУ від 03.04.1997р. № 62-97р., дати початку порушення грошового зобовязання, суми боргу, що існувала у спірний період, дат здійснених відповідачем оплат та самостійно визначеного позивачем періоду нарахування втрат від інфляції, суд прийшов до висновку, що належним періодом нарахування інфляційних втрат є: за листопад 2014 р. період січень 2015 р. грудень 2015 р. (а не період грудень 2014 р. грудень 2015 р., як вказано позивачем у своєму розрахунку ), за грудень 2014 р. період лютий 2015 р. грудень 2015 р. (а не період січень 2015 р. грудень 2015 р., як вказано позивачем у своєму розрахунку), за жовтень 2015 р. період грудень 2015 р. (а не період жовтень 2015 р. грудень 2015 р. як вказано позивачем у своєму розрахунку),за листопад 2015 р. період січень 2016р. (а не період грудень 2015 р., як вказано позивачем у своєму розрахунку). Проте, вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат за січень 2016 р., за платіж, прострочений за актом та Рахунком за листопад 2015 р. позивачем не заявлялась у позовній заяві, а тому не входить до предмету позову.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство, вимога про їх стягнення задовольняється судом частково - в загальному розмірі 14230,26 грн. В решті позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат слід відмовити, як нарахованих та заявлених до стягнення необґрунтовано.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Разом з тим, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Вимога про стягнення пені заявлена позивачем на підставі пункту 9.2.1 Договору, за змістом якого, за внесення платежів, передбачених п. 4.1 з порушенням терміну визначеного п. 7.4. цього договору, Користувач сплачує Власнику мереж пеню у розмірі 0,05 % за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період нарахування пені).

Як вбачається із розрахунку, позивач просить стягнути з відповідача суму 1483,35грн. пені, із них суму 790,47 грн. за зобовязаннями за ОСОБА_3 і Рахунком за жовтень 2015 р. (за період з 20.11.2015 р. по 08.02.2016 р. на суму 8065,15 грн.), суму 497,70 грн. за зобовязаннями за ОСОБА_3 і Рахунком за листопад 2015 р. (за період з 20.12.2015 р. по 08.02.2016 р. на суму 8065,15 грн.) та суму 195,18 грн. за зобовязаннями за ОСОБА_3 і Рахунком за грудень 2015 р. (за період з 20.01.2016 р. по 08.02.2016 р. на суму 8065,15грн.).

Судом перевірено розрахунки позивача та встановлено, що у них допущено помилки, щодо визначення періоду нарахування пені.

Так, згідно розрахунку позивача, нарахування пені за ОСОБА_3 та Рахунком за жовтень 2015 р., замість належної дати - 25.11.2015 р., було розпочато ним з 20.11.2015 р., за ОСОБА_3 та Рахунком за листопад 2015 р., замість належної дати - 23.12.2015 р., було розпочато ним з 20.12.2015 р. При цьому, період нарахування за актом і рахунком за грудень 2015 р., позивачем було визначено вірно з 20.01.2016 р. по 08.02.2016 р.

Судом перевірено розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство. При цьому, суд виходив з обставин щодо виникнення спірного боргу, умов Договору, суми простроченого боргу, що існувала протягом розрахункового періоду, дати початку нарахування, дат здійснених відповідачем оплат, остаточну дату погашення відповідачем суми заборгованості.

Суд відзначає, що вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню.

Так, за період часу (з 25.11.2015 р. по 08.02.2016 р.) за ОСОБА_3 та Рахунком за жовтень 2015 р., належний до стягнення розмір суми пені становить суму 728,14 грн.

За період часу (з 23.12.2015 р. по 08.02.2016 р.) за ОСОБА_3 та Рахунком за листопад 2015р., належний до стягнення розмір суми пені становить суму 455,91 грн.

За період часу (з 20.01.2016 р. по 08.02.2016 р.) за ОСОБА_3 та Рахунком за грудень 2015р., належний до стягнення розмір суми пені становить суму 184,221 грн.

Відповідно до перерахунку, здійсненого судом, суд визнає позовну вимогу про стягнення пені доведеною і обґрунтованою на загальну суму 1368,27грн., тому в решті вимоги про стягнення пені суд відмовляє, як нарахованої та заявленої до стягнення необґрунтовано.

Відповідач не навів передбачених законом обставин, які б звільняли його від виконання обовязку щодо належного виконання умов Договору та, відповідно, від відповідальності у вигляді пені, 3% річних та втрат від інфляції за прострочку виконання грошового зобовязання.

Отже, позов задовольняється частково.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру пені до 500,00 грн., суд зазначає наступне.

Частиною 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Тобто, наведена правова норма надає господарському суду право (а не встановлює обовязок) зменшити розмір неустойки, що стягується. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання, господарський суд повинен обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобовязання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 67, ч. 4 ст. 179 ГК України, ст.ст. 6, 627 ЦК України при укладенні господарських договорів сторони вільні у виборі предмету договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Викладені відповідачем у своєму клопотанні обставини не спростовують факт наявності його вини у простроченні виконання грошового зобовязання та не звільняють від належного виконання умов укладеного сторонами договору щодо здійснення оплати за отримані послуги в установлені строки.

Суд зазначає, що в порушення вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України, відповідач не надав належних і допустимих доказів у підтвердження наявності виключного випадку, необхідного для зменшення розміру пені.

Таким чином у суду відсутні правові підстави для зменшення суми пені. При цьому суд зауважує, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача - 1368,27грн. не є надто великим у порівнянні з сумою основного боргу відповідача - 24195,45грп. Крім того, суд зважує на наявність поданих представником позивача ОСОБА_5 (Звіту про фінансовий стан позивача) та Звіту про фінансові результати позивача за 2015рік, якими підтверджено скрутний фінансовий стан самого позивача, оскільки збиток позивача за 2015рік склав суму 904000грн.

Також, розглянувши клопотання ВАТ Запоріжжяобленерго про надання розстрочки виконання рішення суду на 6 місяців, проаналізувавши матеріали та обставини справи, суд не вбачає підстав для задоволення даного клопотання, виходячи з наступного.

Пунктом 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Господарським процесуальним кодексом не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

При вирішенні питання про розстрочку виконання рішення повинні враховуватись матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Таким чином, умовою надання відстрочки чи розстрочки виконання рішення є наявність виключно виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Тобто, підставою надання відстрочки є не тільки підтверджені належними доказами обставини щодо ускладнення чи об'єктивної неможливості виконання рішення суду, а і винятковість таких обставин.

Обов'язок доказування обставин щодо ускладнення чи неможливості виконання рішення покладається на особу, яка звертається із заявою про надання відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Наведені відповідачем підстави для розстрочки виконання судового рішення, зокрема, тяжке фінансове становище, не є тими виключними обставинами, які дають підстави для розстрочки виконання судового рішення та підтверджують неможливість чи утруднення виконання судового рішення, адже в силу приписів ч.2 ст. 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається винятковою обставиною.

Окрім того, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, з дослідженням та оцінюванням доводів та заперечень як відповідача так і позивача у справі.

Суд зазначає, що правопорушення, наслідком якого став судовий розгляд по даній справі, було вчинено відповідачем у листопаді-грудні 2014 р., жовтні-грудні 2015 р. Тобто, з моменту вчинення правопорушення і станом на момент судового розгляду (травень 2016р.), минув значний період часу, що негативно впливає на майнові інтереси самого позивача у вигляді тривалого ненадходження грошових коштів. При цьому позивач КУП «Наш дім» Дніпропудненської міської ради, у відповідності до п.1.2, Розділу 2 Статуту, є Комунальним підприємством і створено з метою задоволення потреб населення м.Дніпрорудне у всіх видах житлово-комунальних послуг. Таким чином, доводи відповідача щодо: відсутності додаткових джерел для погашення заборгованості; недофінансування з боку держави по основним бюджетним сферам; систематичне порушення умов розрахунків за спожиту електричну енергію споживачами; неможливість стягнення заборгованості з боржників відносно яких порушено справу про банкрутство; надання реструктуризації боргу за спожиту електричну енергію споживачам тощо, в рівному ступені стосуються також і позивача у справі, що свідчить про відсутність виключності випадку, необхідного для надання розстрочки виконання судового рішення відповідачу.

Крім того, відповідач просить розстрочити виконання рішення на 6 місяців, що із урахуванням довготривалості такого періоду часу, наявності інфляційних процесів в економіці, вкрай негативно впливає на майнові інтереси позивача.

Згідно наданих самим позивачем доказів, таких як: Звіт про фінансові результати за 2015 рік, Довідки про фінансовий стан підприємства на 01.04.2016 р., позивач у справі сам перебуває у вкрай тяжкому фінансовому становищі.

Крім того, скрутний фінансовий стан позивача підтверджується Довідкою від 28.04.2016р. вих. № 09/536, згідно з якою станом на 01.04.2016 року кредиторська заборгованість позивача складає 4676600,00 грн., дебіторська заборгованість 3648100,00 грн.

З огляду на вищевикладені обставини, в задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення, слід відмовити.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Запоріжжяобленерго (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, поштова адреса: 69096, м. Запоріжжя, вул. Каховська, 26, код ЄДРПОУ 00130926) на користь Комунального унітарного підприємства Наш дім Дніпрорудненської міської ради (71630, м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, вул. Ентузіастів, 11, код ЄДРПОУ 33000065, р/р № 26002301276302 у Філії відділення «Промінвестбанку» м. Дніпрорудне Запорізької області, МФО 313054) суму 24195 (двадцять чотири тисячі сто девяносто пять) грн. 45 коп. основного боргу, суму 1368 (одна тисяча триста шістдесят вісім) грн. 27 коп. пені, суму 14230 (чотирнадцять тисяч двісті тридцять) грн. 26 коп. втрат від інфляції, суму 1220 (одна тисяча двісті двадцять) грн. 91 коп. трьох відсотків річних та суму 1309 (одна тисяча триста девять) грн. 10 коп. судового збору.

Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 06.05.2016 р.

Суддя М.В. Мірошниченко