Рішення № 57540183, 26.04.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26.04.2016 Справа № 905/1083/16 Господарський суд Донецької області у складі судді Огороднік Д.М., розглянувши матеріали справи

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислової компанії «НАК»доПублічного акціонерного товариства «ДТЕК Октябрська ЦЗФ» простягнення 210440,20грн.за участю представників:

від позивачаОСОБА_1- представник за довіреністю;від відповідачаОСОБА_2- представник за довіреністю.ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислової компанії «НАК» про стягнення з Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Октябрська ЦЗФ» суми за користування чужими грошовими коштами відповідно до п.9.4. договору у розмірі 178709,40грн.; суми 3 % річних у розмірі 2937,69грн.; суми інфляційних втрат у розмірі 28793,11грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором №57/13-ПО від 01.11.2013 щодо здійснення своєчасної оплати вартості поставленого товару.

На підтвердження вищезазначених обставин, позивач надає належним чином засвідчені копії наступних документів: договору купівлі-продажу №57/13-ПО від 01.11.2013; розрахунку суми позову; специфікації №1 до договору; рахунку №7270 від 07.11.2013; накладною №0574 від 21.02.2014; довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей №65 від 21.02.2014; виписки з особового рахунку 26006049284200; договору А10-16 про надання юридичних послуг від 15.02.2016; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки у задоволенні останніх слід відмовити у звязку з пропуском позивачем строку позовної давності в один рік.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши їх пояснення, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

01.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промисловою компанією «НАК» (продавець, позивач) та Публічним акціонерним товариством «ДТЕК Октябрська ЦЗФ» (покупець, відповідач) підписаний договір купівлі-продажу №57/13-ПО (далі Договір).

За умовами вказаного договору, постачальник зобовязався передати у власність покупця товар на умовах та в порядку, визначеним договором (п.1.1. договору). Найменування, асортимент, кількість та ціна Товару, що є предметом даного Договору, визначаються у специфікаціях до даного Договору (п.1.2. договору).

Загальна кількість товару, що постачається за цим Договором, визначається як уся кількість Товару, зазначена у чинних Специфікаціях(п.2.2. договору).

Відповідно до п.3.1. договору товар постачається на умовах FCA, Інкотермс-2000, у специфікаціях сторони можуть погодити інші умови для відповідної партії товару.

Згідно з п.3.3. договору терміни поставки товару узгоджуються сторонами та вказуються у специфікаціях.

Відповідно до п.4.1. договору ціна товару вказується в специфікаціях до кожної окремої партії. В ціну включено ПДВ.

Згідно до п.4.2. договору загальна сума Договору визначається виходячи з вартості Товару, що вказаний у чинних Специфікаціях до цього Договору.

Покупець здійснює оплату товару шляхом сплати грошових коштів на банківський рахунок покупця. Моментом виконання покупцем своїх зобовязань по здійсненню розрахунків за товар є дата надходження відповідної суми на банківський рахунок Продавця (п.5.1. договору).

Відповідно до п.5.3. договору сторони періодично здійснюють звірки взаєморозрахунків, при цьому Покупець зобовязаний оформити зі свого боку Акт звірки взаєморозрахунків та направити його Продавцю протягом трьох робочих днів з моменту одержання ним вимоги Продавця.

Між сторонами 01.11.2013 підписано специфікацію №1 до договору, в якій визначено найменування, кількість, асортимент, ціну та умови поставки товару. Відповідно до специфікації №1 сума поставки товару складає 797417,40грн., строк поставки-105 днів, умови оплати -30 календарних днів з моменту поставки.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар за накладною №0574 від 21.02.2014 на суму 797417,40грн.

Представник відповідача за довіреністю №65 від 21.02.2014 отримав вищезазначений товар, про що свідчить його підпис, жодних заперечень чи зауважень не надав. Спору щодо отримання товару між сторонами не має.

Оскільки відповідачем отримано товар, відповідно до вищезазначеної накладної, у позивача без будь-яких зауважень, оплата повинна здійснюватися в терміни, передбачені сторонами у договорі. Проте, як зазначає позивач, оплата вартості товару здійснювалась відповідачем з порушенням строків передбачених договором.

Оцінивши зміст зазначеної угоди, з якої виникли цивільні права та обовязки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до умов специфікації №1 та накладної №0574 від 21.02.2014 відповідач зобовязаний був здійснити оплату вартості товару до 23.03.2014.

Відповідачем отримано товар без будь-яких зауважень та заперечень, проте останній розрахувався з простроченням строку оплати, про що свідчать виписки за особовим рахунком №26006049284200 за 04.04.2014, за 29.04.2014, за 30.04.2014, за 13.05.2014, за 20.05.2014, за 27.05.2014. Часткова оплата здійснена відповідачем: 03.04.2014 на суму 110000,00грн.; 29.04.2014 на суму 70000,00грн.; 30.04.2014 на суму 30000,00грн.; 13.05.2014 на суму 452987,40грн.; 20.05.2014 на суму 34430,00грн.; 27.05.2014 на суму 100000,00грн.

Відповідно до п.9.4. договору у випадку несвоєчасної оплати товару, відповідно до ст.536 та ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України Покупець сплачує Продавцю за користування чужими грошовими коштами 0,5 % від вартості отриманого та несвоєчасно оплаченого товару за кожен день користування.

У звязку з порушенням відповідачем строків оплати вартості отриманого товару, позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими коштами у розмірі 178709,40грн.

Відповідно до розрахунку позивача, останній здійснений наступним чином: за період період з 24.03.2014 по 02.04.2014 на суму 797417,40*0,5%*10днів прострочення складає 39870,87грн.; з 03.04.2014 по 28.04.2014 на суму 687417,40*0,5%*26днів прострочення та складає 89364,26грн.; за 29.04.2014 на суму 617417,40*0,5%*1днів прострочення та складає 3087,09грн.; з 30.04.2014 по 12.05.2014 на суму 587417,40*0,5%*13днів прострочення та складає 38182,13грн.; з 13.05.2014 по 19.05.2014 на суму 100000,00*0,5%*7днів прострочення та складає 3500,00грн.

Відповідно до ст.536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Суд перевірив розрахунок процентів за користування грошовоми коштами та визнав його арифметично вірним.

За таких обставин, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача суми 0,5% за користування чужими коштами у розмірі 178709,40грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2937,69грн. за період з 24.03.2014 по 02.04.2014 у розмірі 655,41грн., з 03.04.2014 по 28.04.2014 у розмірі 1469,00грн., за 29.04.2014 у розмірі 50,75грн., з 30.04.2014 по 12.05.2014 у розмірі 627,65грн., з 13.05.2014 по 19.05.2014 у розмірі 77,34грн., з 20.05.2014 по 26.05.2014 у розмірі 57,53грн. та інфляційні втрати у розмірі 28793,11грн. за період з 24.03.2014 по 27.05.2014 за час прострочення виконання відповідачем грошових зобовязань.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобовязання, за вимогою кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Судом перевірена вірність зробленого позивачем розрахунку 3% у розмірі 2937,69грн. та визнано його арифметично вірним.

Розрахунок позивача інфляційного збільшення боргу у розмірі 28793,11грн. є арифметично невірним.

Як роз'яснено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Позивачем помилково нараховано інфляцію за червень 2014 року, оскільки остаточно відповідач погасив заборгованість 27.05.2014. За розрахунком суду інфляційні втрати нараховуються на суму 687417,40грн. за квітень 2014 року (індекс інфляції складає 1,033) та становлять 22684,77грн.; на суму 134430,00грн. за травень 2014 року (індекс інфляції складає 1,038) та становлять 5108,34грн.

Отже, сума інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача складають 27793,11грн.

Відповідач в своєму відзиві на позов просить відмовити у задоволенні позовних вимогах про нарахування штрафних санкцій у звязку з закінченням строку позовної давності. Позивач проти доводів Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Октябрська ЦЗФ» про сплив строків позовної давності відносно нарахування штрафних санкцій заперечує.

Відповідно до приписів статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність, зокрема скорочена. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У статті 260 Цивільного кодексу України зазначено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини 1, 5 статті 261 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При вирішенні питання про застосування строків позовної давності, необхідним є встановлення застосування загальної чи спеціальної позовної давності. Відповідач наполягає на застосуванні спеціальної позовної давності, як до вимог про стягнення стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як встановлено судом вище, предметом позову були вимоги про стягнення процентів за користування грошовими коштами відповідно до ст.536 та ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України, 3 % річних та інфляційних втрат передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України.

Слід зазначити, що відповідальність, передбачена ст.625 Цивільного кодексу України, є особливою мірою відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання і може застосовуватися незалежно від застосування кредитором інших видів відповідальності або інших забезпечувальних заходів, зокрема неустойки. Проценти, визначені статтею 536 Цивільного кодексу України, є встановленою законом платою за користування чужими грошовими коштами (тобто не є неустойкою за порушення грошового зобов'язання), яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення. Поряд з цим за порушення виконання грошового зобов'язання на боржника покладається відповідальність відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Отже, аналіз вказаних норм чинного законодавства, дає підстави для висновку, що вимоги про стягнення процентів за користування грошовими коштами, 3% річних та інфляційних втрат не є неустойкою, штрафом, пенею для стягнення яких передбачені скорочений строк давності в 1 рік. Навпаки до вимог про стягнення процентів за користування грошовими коштами, 3% річних та інфляційних втрат застосовується загальний строк позовної давності в 3 роки. Як було встановлено судом вище, відповідач зобовязаний був здійснити розрахунок до 23.03.2014 року, позивач звернувся до суду у березні 2016 року, тобто у межах строку загальної позовної давності.

За таких обставин, у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності судом відмовлено.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позову частково.

Позивач просить суд відшкодувати йому за рахунок відповідача витрати на оплату правової допомоги адвокатом в розмірі 4000,00грн.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Оскільки статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд вважає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника.

Відповідно до п.6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським обєднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом частини третьої статті 48 та частини пятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №6-рп/2013 у справі №1-4/2013.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Принцип "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоритична підготовка, тощо.

Визначаючи розмір сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, повинні братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистки або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Крім того, у справі Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини у рішенні від 26.06.2014 по вказаній справі зазначив про те, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Правовідносини між позивачем та адвокатом ОСОБА_3 підтверджуються свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №1280, договором А 10-16 від 15.02.2016 про надання юридичних послуг від 15.02.2016.

Доказом витрат на послуги адвоката позивачем надано розрахунок за наданні юридичні послуги у розмірі 4000,00грн. та актом здачі-приймання виконаних робіт від 08.04.2016.

Враховуючи не складність справи, не великий обєм документів, які підлягали дослідженню під час складення позовної заяви, не великого розрахунку позовних вимог, відсутність адвоката у судових засіданнях, присутність представника адвоката у 2 судових засіданнях, суд вважає, що витрати позивача на оплату послуг адвоката слід покласти на відповідача в сумі 2500,00 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

У звязку з частковим задоволенням позову, судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Октябрська ЦЗФ» (85043, Донецька обл., м. Добропілля, м.Білецьке, вул.Красноармійська, буд.1А; код ЄДРПОУ 00176549 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислової компанії «НАК» (79024, м.Львів, вул.Б.Хмельницького, б.176, корп.5; код ЄДРПОУ 31073990) суму 0,5% за користування чужими грошовими коштами у розмірі 178709(сто сімдесят вісім тисяч сімсот девять)грн. 40коп.; суму 3% річних у розмірі 2937(дві тисячі девятсот тридцять сім)грн. 69коп.; суму інфляційного збільшення боргу у розмірі 27793(двадцять сім тисяч сімсот девяносто три)грн. 11 коп.; суму за послуги адвоката у розмірі 2500(дві тисячі пятсот)грн. 00коп. та судовий збір у розмірі 3141(три тисячі сто сорок одна)грн. 60коп.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України

Дата складення повного рішення:04.05.2016.

Суддя Д.М. Огороднік