Постанова № 57538741, 25.04.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2016 р. Справа № 922/4939/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І., суддя Барбашова С.В.

при секретарі Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

прокурор Харківської області - Ногіна О.М.

перша третя особа - не з'явилася.

друга третя особа - не з'явилася.

відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Прокуратури Харківської області (вх. № 641 Х) на рішення господарського суду Харківської області від 09.11.2015 р. у справі № 922/4939/15

за позовом Заступника прокурора Київського району, м. Харків

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. ОСОБА_2 Держземагентства у м. Харкові,

2. ОСОБА_2 Держгеокадастру у м. Харкові

до Харківської міської ради

про скасування рішення

ВСТАНОВИЛА:

Заступник прокурора Київського району міста Харкова в інтересах держави звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив визнати незаконним та скасувати п. 19.1 додатку до рішення 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування" від 29.04.2010 р. № 60/10.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.10.2015 р. залучено до участі у справі, в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 Держземагентства у м. Харкові.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.11.2015 р. залучено ОСОБА_2 Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.11.2015 р. у справі № 922/4939/15 в задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позовні вимоги прокурора є недоведеними, також судом встановлено відсутність порушеного права, та ін.

Прокуратура Харківської області з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилася, звернулася до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 09.11.2015 р. у справі № 922/4939/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Треті особи у судове засідання призначене на 25.04.2016 р. не з'явилися.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

ОСОБА_2 Держгеокадастру м. Харкові у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та слухати справу за відсутності представника управління, та ін.

Треті особи у призначене судове засідання не зявилися.

Враховуючи факт належного повідомлення третіх осіб про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання третіх осіб не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, рішенням 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування № 60/10 (п. 19.1) від 29.04.2010 р. ОК ЖБК Яблунева Садиба надано у приватну власність земельну ділянку площею 9,0430 га. за рахунок земель житлової та громадської забудови, по Білгородському шосе, 34 для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови. При цьому зазначено, що будівництво необхідно виконати до 31.12.2012 р.

Як зазначає прокурор, прокуратурою області в ході перевірки правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова встановлено, що рішенням 43 сесії ХМР 5 скликання Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування № 60/10 (п. 19.1) від 29.04.2010 р. ОК ЖБК Яблунева Садиба надано у приватну власність земельну ділянку площею 9,0430 га. за рахунок земель житлової та громадської забудови, по Білгородському шосе, 34 для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови.

Прокурор просить суд визнати незаконним та скасувати п. 19.1 додатку 1 до рішення 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування від 29.04.2010 р. № 60/10.

В обґрунтування позовних вимог, прокурор посилається на те, що зазначене рішення прийнято усупереч вимогам ст. 41 земельного кодексу, ст. ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного Кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_1 Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. № 186, та ін.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення виходив з того, що позовні вимоги прокурора є недоведеними, також судом встановлено відсутність порушеного права, та ін.

Проте, викладені вище висновки господарського суду на думку колегії суддів, не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм не надана правильна та належна правова оцінка, у зв'язку з чим, є підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого у справі рішення в певній частині.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Частиною 1 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 10 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно з п. 2 розяснення Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. № 02-5/35 Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обовязковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у звязку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації позивача у справі.

При цьому, самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов'язки сторін таких правовідносин (у зв'язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання), що однак не виключає можливості оскарження зазначених актів у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів (зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 р. у справі № 911/3396/14).

Як розяснено в п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин, державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, ОСОБА_1 Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Виходячи з наведених норм, підставами для визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування є прийняття його з порушенням чинного законодавства, або визначеної законом компетенції цього органу та порушенням у звязку з цим прав або охоронюваних законом інтересів позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюване рішення органу місцевого самоврядування приймалося на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування" та ст. 41 Земельного Кодексу України, відповідно до частини першої якої житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Тобто, наведеною нормою передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив, а тому при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному наведеною нормою, слід враховувати саме мету створення кооперативу, яка має відповідати встановленим вимогам до порядку створення такого кооперативу.

Статус житлово-будівельного кооперативу, порядок його створення, організації та діяльності, порядок вступу до кооперативу, умови прийому громадян до членів кооперативу, закріплено в Житловому кодексі Української РСР.

Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється також Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу, який затверджений постановою ОСОБА_1 Міністрів УРСР № 186 від 30.04.1985 р. та іншими актами законодавства Української РСР, які в силу Постанови Верховної ОСОБА_1 України від 12.09.1991 р. № 1545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" є чинними.

Статтею 133 Житлового кодексу УРСР визначено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу (далі - ЖБК) і одержати в ньому квартиру.

Відповідно до ст. 135 Житлового кодексу УРСР та абз. 1 п. 8 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_1 Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. № 186, до членів ЖБК приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і які потребують поліпшення житлових умов.

Відповідно до п. 25-1 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою ОСОБА_1 Міністрів Української РСР від 11.12.1984 р. № 470, та п. 4 Порядку ведення Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2011 р. № 238, громадян вносять в зазначений реєстр після постановки їх на відповідний квартирний облік виконавчим комітетом місцевої ради, на території якої вони проживають.

Оскільки члени кооперативу повинні постійно проживати на території міста Харкова, вони повинні перебувати на квартирному обліку саме у виконавчому комітеті Харківської міської ради.

Згідно з вимогами ст. 137 Житлового кодексу УРСР житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_1 народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК встановлюється цим Кодексом, Примірним статутом та іншими актами законодавства.

Частиною 6 ст. 137 Житлового кодексу УРСР та абз. 2 п. 4 Примірного статуту передбачено, що рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом місцевої ОСОБА_1 народних депутатів.

Пунктом 1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу встановлено, що житлово-будівельний кооператив організовується з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів, а саме: забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, одно і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинків з надвірними будівлями, або котеджів з будівництва паркінгів, гаражів, спортивних, культурно-побутових і господарських приміщень за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинками кооперативу.

Відповідно до абз. 2 п. 5 Примірного статуту, ЖБК діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого у виконавчому комітеті ОСОБА_1 народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу.

Пунктом 3 Примірного статуту визначено, що число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у житловому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва.

Відповідно до абз. 1 п. 45 Примірного статуту, громадянин може бути членом тільки одного ЖБК, крім випадку вступу до новостворюваного кооперативу у зв'язку з потребою у поліпшенні житлових умов.

Крім того, абз. 1 п. 74 Примірного статуту передбачено, що контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих ОСОБА_1 народних депутатів.

При вирішенні питання, яким нормативно-правовим актом слід керуватися при створенні Житлово - будівельного кооперативу: ст. 7 Законом України "Про кооперацію" або Житловим кодексом України та Примірним статутом необхідно врахувати, що зазначені нормативно-правові акти співвідносяться як загальний (Закон України "Про кооперацію") та спеціальний (Житловий кодекс України та Примірний статут), а тому слід застосовувати норми спеціальних нормативно-правовових актів.

До аналогічного висновку дійшла колегія суддів Вищого господарського суду України при прийнятті рішення від 14.03.2013 р. у справі № 5002-22/1870-2012.

Як свідчать матеріали справи, ОК ЖБК Яблунева Садиба створено всупереч вимогам вищезазначених правових норм, а саме вимог ст. ст. 133, 135, 137 ЖК та Примірного статуту, зокрема всупереч ч. б ст. 137 ЖК протокол загальних зборів засновників кооперативу від 17.03.2010 р. та список членів кооперативу не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради.

Разом з цим, ОК ЖБК Яблунева Садиба за своєю метою діяльності не відповідає вимогам ст. ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту.

Відповідно до статуту ОК ЖБК Яблунева Садиба та вищезазначеного протоколу загальних зборів засновників кооператив не створювався при виконавчому комітеті місцевої ради, при підприємстві, установі чи організації, як це передбачено ст. 137 ЖК.

З огляду на вищенаведене, ОК «ЖБК «Яблунева садиба» не створювався як житлово-будівельний кооператив відповідно до ЖК УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, а відповідно не мав права на отримання безоплатно земельних ділянок у власність на підставі ст. 41 ЗК України, а тому у міської ради відсутні правові підстави для безоплатної передачі земельної ділянки.

Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.12 Земельного кодексу України до повноважень Харківської міської ради, у тому числі, віднесено розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Положеннями ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Частиною 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Як зазначалося вище, спірна земельна ділянка безоплатно передана у власність ОК ЖБК Яблунева Садиба на підставі положень ст. 41 Земельного кодексу України, якою передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив.

Відповідно до ст. 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

Тобто, наведеною нормою передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив, а тому при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному наведеною нормою, слід враховувати саме мету створення кооперативу, яка має відповідати встановленим вимогам до порядку створення такого кооперативу.

Відповідно до статті 94 Господарського кодексу України, кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).

Статтею 6 Закону України "Про кооперацію" (в редакції, чинній на момент прийняття рішення) встановлено, що кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. Кооператив є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням.

Згідно зі статтями 133, 137 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру.

Однією із умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування на квартирному обліку в даному населеному пункті. Житлово-будівельні кооперативи організовуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_1 народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів встановлюється законодавством Союзу РСР, Житловим кодексом УРСР, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства України. Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленого порядку. Кількість членів кооперативу повинна бути відповідною кількості квартир у будинку. Квартири, які надаються членам кооперативу, повинні відповідати граничному розміру жилої площі, сумі пайового внеску та кількості членів сім'ї.

Пунктом 1 розділу I Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_1 Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. № 186 передбачено, що житлово-будівельний кооператив організовується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, - одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

Відповідно до ст. 137 Житлового кодексу УРСР, житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_1 народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК установлюється цим Кодексом, Примірним статутом та іншими актами законодавства.

Згідно з ч. 6 ст. 137 Житлового кодексу УРСР та абз.2 п.4 Примірного статуту рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом місцевої ОСОБА_1 народних депутатів.

Відповідно до абз. 2 п. 5 Примірного статуту ЖБК діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого у виконавчому комітеті ОСОБА_1 народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу.

Пунктом 3 Примірного статуту встановлено, що число громадян, які вступають до організованого кооперативу, повинно відповідати кількості квартир в житловому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в міста ОСОБА_1 народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.

При створенні та державній реєстрації ОК «ЖБК «Яблунева садиба» його засновниками (членами) виступили 3 особи, що суперечить наведеним вимогам Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.

Пунктом 45 Примірного статуту передбачено, що громадянин може бути членом тільки одного ЖБК, крім випадку вступу до новостворюваного кооперативу у звязку з потребою у поліпшенні житлових умов.

Відповідно до абзацу 1 п. 74 Примірного статуту контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів.

Разом з цим, ОК ЖБК Яблунева Садиба створено без врахування вищезазначених норм.

Крім того, в порушення ст. 137 Житлового кодексу УРСР, статут ОК ЖБК Яблунева Садиба не відповідає вимогам абз. 2 п. 5 Примірного статуту.

Так, п. 3.1. Статуту ОК ЖБК Яблунева Садиба всупереч ст. ст. 133, 135 Житлового кодексу УРСР та абз. 1 п. 8 Примірного статуту передбачає можливість юридичних осіб бути членами кооперативу, п. 3.2. статуту кооперативу всупереч п. 45 Примірного статуту передбачає можливість членів кооперативу бути членами кількох кооперативів. До того ж, в статуті ОК ЖБК Яблунева Садиба всупереч ст. 135 Житлового кодексу УРСР та абз. 1 п. 8 Примірного статуту не зазначено, що члени кооперативу повинні постійно проживати у місті Харкові і потребувати поліпшення житлових умов (перебувати на відповідному обліку).

У порушення вимог ст. 135 ЖК УРСР, абз.1 п.8 Примірного статуту зазначені особи не потребували поліпшення житлових умов. На момент прийняття спірного рішення Харківської міської ради останні на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов, не перебували.

Отже, за організаційно-правовою формою ОК ЖБК Яблунева Садиба є обслуговуючим кооперативом, що відображено у п.1.1. Статуту кооперативу.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про кооперацію" обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Тобто метою створення обслуговуючого кооперативу не може бути будівництво житлових будівель.

Відповідно до п. 2.1. Статуту ОК ЖБК Яблунева Садиба метою діяльності кооперативу є будівництво будинків та забезпечення належного утримання будинку та прибуткової території, та ін..

Поряд з цим, у статуті ОК ЖБК Яблунева Садиба не визначено кількості будинків або квартир у житловому будинку (будинках), які заплановано до будівництва кооперативом, що суперечить його меті.

При створенні ОК ЖБК Яблунева Садиба його засновниками (членами) виступили 3 особи (протокол зборів засновників кооперативу від 17.03.2010 р.), що суперечить наведеним вимогам Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку про те, що спірне рішення (п. 19.1 додатку до рішення 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування" від 29.04.2010 р. № 60/10) щодо надання ОК ЖБК Яблунева Садиба у власність земельної ділянки для будівництва та подальшої експлуатації житлових комплексів є незаконним.

При цьому суд враховує, що Харківська міська рада вирішуючи питання про наявність правових та фактичних підстав для ухвалення спірного рішення мала можливість, і в силу покладених на неї публічних функцій діяти в інтересах усієї територіальної громади, мала й обовязок зясувати правовий статус, мету та підстави створення ОК ЖБК Яблунева Садиба, мала переконатись у додержанні третьою особою порядку його створення та у відповідності його вимогам чинного законодавства, що регулює порядок передачі землі житлово-будівельним кооперативам. Цього Харківської міською радою зроблено не було.

Таким чином, колегія суддів вважає, що дане спірне рішення Харківської міської ради не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує інтереси держави, хоча і вичерпано свою дію фактом виконання.

Аналогічна правова позиція суду знайшла своє відображення в постанові Верховного Суду України від 17.04.2014 у справі № 21-195а14.

З огляду на наведені обставини та норми, незаконне відчуження землі на підставі оспорюваного рішення ослаблює економічні основи місцевого самоврядування та відповідно інтереси держави у сфері земельних відносин, тобто внаслідок прийняття зазначеного рішення наявне порушення інтересів держави.

Обраний спосіб захисту у даному випадку спрямований на поновлення порушених прав, а саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав, передбачено Конституцією України.

При цьому, з огляду на статтю 10 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні, Харківська міська рада вирішуючи питання про наявність підстав для передачі земельної ділянки у власність зобовязана діяти виключно в інтересах територіальної громади та зясувати правовий статус, мету та підстави створення ОК ЖБК Яблунева Садиба, не порушуючи при цьому баланс інтересів держави, територіальної громади та окремих громадян.

Отже, оскільки п. 19.1 додатку до рішення 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування" від 29.04.2010 р. № 60/10 прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для визнання його недійсним.

Щодо посилань відповідача на пропущення прокурором позовної давності, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Позов у даній справі подано заступником прокурора Київського району міста Харкова, як позивачем - державою.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури" у ГПК України внесені зміни, відповідно до яких право виступати позивачем надано прокурору.

Таким чином, з моменту набрання чинності зазначеним законом, необхідно розмежовувати випадки коли: 1) прокурор є самостійним позивачем у справі; 2) позов подається прокурором в інтересах держави в особі визначеного ним позивача.

У першому випадку, позовна давність обчислюється саме для прокурора, оскільки він є особою в розумінні ст. 256 ЦК України. В іншому випадку, позовна давність обчислюється для визначеного прокурором позивача, який уособлює державу в інтересах якої подано позов, а при зверненні до суду мають місце відносини представництва (діє від імені іншої особи), то для нього не здійснюється окремий відлік позовної давності. Її строк обчислюється саме для особи (довірителя), права якої порушено та в інтересах якої подається прокурором позов.

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури", яким надано право прокурорам виступати позивачами, а відтак і окремого обчислення позовної давності, набрав чинності 01.12.2012 р.

Оскільки з 01.12.2012 р. у прокурора, в силу прийняття закону, виникла можливість бути самостійним позивачем, то не раніше даної дати позовна давність може почати обчислюватися окремо саме для прокурора, який виступає позивачем у даній справі. Крім того, як вбачається з матеріалів справи зазначені факти порушення законодавства встановлені прокурором у лютому травні 2015 року внаслідок дослідження документів та матеріалів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення, у тому числі статуту, реєстраційної справи ОК ЖБК Яблунева Садиба, тобто в ході вивчення правомірності передачі земель, розташованих на території міста Харкова у приватну власність.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що позовні вимоги прокурора є недоведеними.

Враховуючи викладене, прийняте у даній справі рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга та позов задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи те, що прокуратура на час подачі позову була звільнена від сплати судового збору у встановленому законом порядку, судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції стягненню до державного бюджету України з відповідача - Харківської міської ради.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 4 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 09.11.2015 р. у справі № 922/4939/15 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати п. 19.1 додатку до рішення 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення обєктів містобудування» від 29.04.2010 р. № 60/10.

Стягнути з відповідача на користь Прокуратури Харківської області (61050, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) 1339,80 грн. судового збору по скарзі, та в доход держбюджету України (одержувач коштів - ОСОБА_2 державної казначейської служби України у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна, 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 1218,00 грн. судових витрат за позовну заяву.

Наказ доручити видати господарського суду Харківської області.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 27.04.2016 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Барбашова С.В.