Постанова № 57538576, 28.04.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2016 р. Справа№ 910/28812/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участю представників:

від позивача: Єршова С.В. - за дов.

від відповідача: Лебедєв Ю.В. - за дов.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київгаз»

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2016

у справі №910/28812/15 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Публічного акціонерного товариства «Київгаз»

про стягнення 690 708,38 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі, позивач або ПАТ «НАК «Нафтогаз України») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Київгаз» (далі, відповідач) про стягнення 690 708,38 грн., з яких 115 118,06 грн. 3% річних та 575 590,31 грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору купівлі-продажу природного газу №14/2623/12-Н від 30.03.2012 щодо здійснення своєчасної оплати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2016 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства «Київгаз» на користь Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 562 574,73 грн. пені, 112 689,78 грн. 3 % річних та 10 128,97 грн. судового збору.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги про стягнення пені та 3% річних є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню відповідно до уточненого розрахунку суду, проведеного з огляду на необхідність виключення дня платежу з періоду прострочення.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Київгаз» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2016 у справі №910/28812/15 в частині задоволення позовних вимог та постановити в цій частині нове рішення про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Київгаз» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 5 652,47 грн. 3% річних, 7 000 грн. пені, пропорційно зменшивши суму судового збору.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що в матеріалах справи відсутні допустимі докази передачі позивачем у власність відповідача товару в спірний період. За твердженнями скаржника, йому не може бути відомо, чий саме газ він реалізував до моменту оформлення первинних документів (актів приймання-передачі послуг), підписання яких позивач затягував (так, акт приймання-передачі за березень 2012 року було підписано в червні 2012 року).

Як зазначає відповідач, строк оплати товару настає лише після підписання сторонами у встановленому пунктом 3.5. Договору купівлі-продажу природного газу №14/2623/12-Н від 30.03.2012 порядку акту приймання-передачі газу.

Окрім того, у апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Київгаз» послалось на те, що судом першої інстанції при вирішення спору по суті не було надано належної оцінки доводам відповідача з приводу зменшення пені.

Так, відповідач зазначив про те, що обставинами, в зв'язку з якими відповідача можна було звільнити від сплати пені, є:

- факт швидкого погашення заборгованості відповідачем, тобто 100 % виконання зобов'язання;

- майновий стан сторін - на момент прострочення відповідачем грошового зобов'язання заборгованість позивача перед відповідачем була більшою за заборгованість відповідача;

- заборгованість, що зрештою була швидко погашена, виникла за газ, що реалізувався населенню.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу відповідача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Отрюх Б.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 17.03.2016.

Представник позивача 17.03.2016 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Від представника відповідача 17.03.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про витребування доказів, у якому останній просив суд витребувати у Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» договори купівлі-продажу газу, акти приймання-передачі газу та податкові накладні, які підтверджують дати купівлі позивачем обсягів природного газу, що був реалізований відповідачем побутовим споживачам міста Києва в березні 2012 року та проданий відповідачу по Договору №14-2623/12-Н від 30.03.2012.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2016 клопотання представника відповідача про витребування доказів задоволено, розгляд справи відкладено на 14.04.2016.

Представники сторін подали у судовому засіданні, призначеному на 14.04.2016, клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2016 продовжено строк вирішення спору, судом оголошено перерву до 28.04.2016.

28.04.2016 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду пояснення, у яких на виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2016 (із урахуванням ухвали Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2016 про виправлення описки) надав суду Зведений реєстр реалізації природного газу у березні 2012 року населенню, релігійним організаціям, бюджетним установам та організаціям, теплогенеруючим підприємствам на вироблення теплової енергії для населення (ТЕЦи, котельні тощо), ВТВ та нормовані втрати ПАТ «Київгаз» та Зведену інформацію про використання природного газу в ПАТ «Київгаз» за березень 2012 року. При цьому, позивач зазначив, що Зведений реєстр та Зведену інформацію було складено ПАТ «Київгаз», а обсяг газу 24 994,962 тис.куб.м. відповідачем було включено до акту приймання-передачі газу за березень 2012 року. Крім того, позивач наголосив на тому, що ПАТ «НАК «Нафтогаз України» закуповувало природний газ у Європі, Росії, реалізовував газ власного видобутку. Договори та акти приймання-передачі, укладені із цими постачальниками, мають надзвичайно великий обсяг. Весь природний газ постачається на газопроводах у загальному потоці, а тому визначити, якого саме походження природний газ був використаний ПАТ «Київгаз» неможливо.

Представник позивача у судових засіданнях проти доводів, викладених у апеляційній скарзі відповідача, заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник відповідача у судових засіданнях підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та постановити в цій частині нове рішення про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Київгаз» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 5 652,47 грн. 3% річних, 7 000 грн. пені, пропорційно зменшивши суму судового збору.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Матеріалами справи підтверджується, що 30.03.2012 між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (у подальшому найменування змінене на Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») в якості продавця та Публічним акціонерним товариством «Київгаз» в якості покупця було укладено Договір на купівлю-продаж природного газу №14/2623/12-Н (далі, Договір), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2012 році природний газ для подальшої реалізації населенню, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Газ, що продається за цим Договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації населенню (пункт 1.2. Договору).

У пункті 2.1. Договору сторони погодили, що продавець передає покупцеві в період з 01.02.2012 по 31.12.2012 газ в обсязі до 288 410,0 тис.куб. м., у тому числі по місяцях кварталів: січень - 0, лютий - 34 810, березень - 34 210, квітень - 27 260, травень 21 460, червень - 20 020, липень - 19 800, серпень - 20 205, вересень - 20 970, жовтень - 25 345, листопад - 28 710, грудень - 35 620 тис.куб.м.

Відповідно до пункту 3.1. Договору право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі, після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Згідно пункту 3.5. Договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати підписані та скріплені печатками покупця продавцеві два примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов`язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до пункту 6.1. Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень пункту 6.2. Договору.

Оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця відповідно до вимог Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з алгоритмом розподілу коштів, установленим відповідною постановою НКРЕ, та зараховується, як оплата за газ в тому ж місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 30-го числа наступного за місяцем поставки газу (пункт 6.2. Договору).

Згідно з пунктом 7.1. Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором і чинним законодавством України.

Пунктом 7.2. Договору визначено, що у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1. та 6.2. цього Договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

За змістом пункту 11.1. Договору він набирає чинності з дати його підписання і діє у частині поставки газу - до 31.12.2012, у частині розрахунків - до їх повного виконання.

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач здійснив оплату за спожитий природний газ з порушенням строків, визначених умовами договору, а тому, керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України та пунктом 7.2. Договору, просить стягнути з нього 3 % річних та пеню, розраховану в порядку пункту 6.2. Договору (з 30-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу) з урахуванням проведеної відповідачем часткової оплати, зокрема:

- за прострочення платежу з оплати природного газу, поставленого у березні 2012 року нараховано 281 842,72 грн. пені та 56 368,54 грн. 3 % річних;

- у квітні 2012 року - 210 310,42 грн. пені та 42 062,08 грн. 3 % річних;

- у травні 2012 року - 51 450,02 грн. пені та 10 290,00 грн. 3 % річних;

- у червні 2012 року - 0,00 грн.;

- у липні 2012 року - 0,00 грн.;

- у серпні 2012 року - 0,00 грн.;

- у вересні 2012 року - 0,00 грн.;

- у жовтні 2012 року - 14 986,13 грн. пені та 2 997,23 грн. 3 % річних;

- у листопаді 2012 року - 0,00 грн.;

- у грудні 2012 року - 17 001,03 грн. пені та 3 400,21 грн. 3 % річних.

Всього: 575 590,31 грн. пені та 115 118,06 грн. 3 % річних з простроченої суми.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, посилається на те, що для встановлення факту його прострочення у виконанні грошових зобов'язань за Договором визначальним є момент підписання позивачем актів приймання-передачі природного газу та їх повернення відповідачу та наголошує на тому, що такі акти підписувалися позивачем із значною затримкою.

Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов укладеного Договору позивачем була здійснена поставка природного газу:

- у березні 2012 року в кількості 24 994,962 тис.куб.м. на загальну суму 16 211 148,23 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 30.06.2012;

- у квітні 2012 року в кількості 15 120,214 тис.куб.м. на загальну суму 9 163 525,32 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 30.04.2012;

- у травні 2012 року в кількості 6 094,762 тис.куб.м. на загальну суму 2 470 654,28 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.05.2012;

- у червні 2012 року в кількості 7 628,193 тис.куб.м. на загальну суму 3 903 399,13 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 30.06.2012;

- у липні 2012 року в кількості 7 872,093 тис.куб.м. на загальну суму 3 608 243,04 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.07.2012;

- у серпні 2012 року в кількості 8 766,961 тис.куб.м. на загальну суму 4 018 176,49 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.08.2012;

- у вересні 2012 року в кількості 10 232,523 тис.куб.м. на загальну суму 4 829 883,30 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 30.09.2012;

- у жовтні 2012 року в кількості 16 238,232 тис.куб.м. на загальну суму 8 534 174,65 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2012;

- у листопаді 2012 року в кількості 20 657,292 тис.куб.м. на загальну суму 12 446 455,09 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2012;

- у грудні 2012 року в кількості 32 543,412 тис.куб.м. на загальну суму 19 432 431,60 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2012.

Тобто, всього було поставлено природного газу на загальну суму 87 168 958,53 грн.

Акт приймання-передачі природного газу за березень 2012 року був підписаний позивачем лише 30.06.2012, тобто з порушенням строку, передбаченого пунктом 3.5. Договору.

З огляду на це відповідач наголошує, що прострочення Публічного акціонерного товариства «Київгаз» не відбулося через прострочення Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», яке підписало акт приймання-передачі природного газу за березень 2012 року лише 30.06.2012, а за умовами Договору сторін строк платежу слід відраховувати з моменту підписання актів приймання-передачі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ПАТ «НАК ««Нафтогаз України», а зазначені твердження відповідача не приймає до уваги з огляду на наступне.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором купівлі-продажу.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

В силу вимог частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та заперечень на неї, спір між сторонами виник в зв'язку з тим, що позивач (продавець) та відповідач (покупець) по-різному витлумачують зміст пунктів 3.4., 3.5. та 6.1. Договору, неоднаково розуміючи термін виконання зобов'язання з оплати щомісячно поставленого газу.

Відповідно до частини 3 статті 213 Цивільного кодексу України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як уже зазначалося, пунктом 6.1. Договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 30-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Вказаний пункт договору узгоджується з вимогами частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, пунктом 6.1. Договору встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 30-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Вказана умова договору, яка відповідає приписам частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу протягом певного терміну після підписання позивачем акта приймання-передачі газу чи після повернення одного примірника оригінала акта покупцю.

Дійсно, згідно з пунктом 3.4. Договору акти приймання-передачі газу визначаються в якості підстави для остаточних розрахунків сторін, але, з урахуванням змісту пункту 6.1. цього Договору, несвоєчасне підписання продавцем актів приймання-передачі за минулий місяць жодним чином не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленого газу. Тобто, настання обов'язку з оплати спожитого газу не прив'язується до моменту підписання вказаних актів, чим спростовуються твердження відповідача про зворотне.

Отже, пункт 6.1. Договору та його інші положення не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 30-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати оформлення відповідного акта приймання-передачі природного газу. Тобто, прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом реального підписання відповідного акту.

Слід зауважити, що умови договору не містять жодних застережень з цього приводу, зокрема, щодо можливості відліку 30-денного строку оплати з дня підписання акта приймання-передачі газу, а тому час підписання сторонами відповідного акту ніяк не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача.

З огляду на викладене, обставини прострочення підписання позивачем актів за березень 2012 року та їх несвоєчасне повернення відповідачу не позбавляє його обов'язку оплати планового обсягу отриманого природного газу за кожний місяць. Крім того, у пункті 4.1. Договору сторони погодили, що кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показниками комерційних вузлів обліку газу покупця.

У зв'язку з зазначеним, суд погоджується з твердженням позивача про те, що акти приймання-передачі газу лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, тому, виходячи з показників своїх комерційних вузлів обліку газу, відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з постачальником, незважаючи на запізніле підписання позивачем акту за березень 2012 року.

Отже, враховуючи зміст спірних правовідносин, що виникли між сторонами, колегія суддів не вбачає підстав, які б певним чином заважали або впливали б на виконання відповідачем зобов`язання з оплати вартості газу у строк, встановлений пунктом 6.1. Договору, а прострочення позивача щодо підписання акту за березень 2012 року не може бути умовою для відстрочення виконання грошового зобов`язання відповідачем на підставі частини 2 статті 613 Цивільного кодексу України, оскільки саме відповідач спочатку складає акт та обізнаний про обсяг спожитого у відповідному місяці природного газу за показниками лічильників (пункт 3.4., пункт 4.1. Договору).

При цьому, з огляду на вищевикладене, несвоєчасне повернення позивачем актів приймання-передачі природного газу не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому наявність або відсутність актів не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого природного газу.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Вищого господарського суду України від 02.06.2015 у справі №904/8409/14 та від 17.02.2014 у справі №922/3213/13.

Посилання скаржника на те, що Акт приймання-передачі природного газу за березень 2012 року не є належним та допустимим доказом тієї обставини, що саме у період, зазначений в цьому акті, позивач був власником природного газу і мав право продати газ, вимагати оплати за нього та нараховувати штрафні санкції за невчасне виконання грошового зобов'язання не приймаються судом до уваги, оскільки підписавши вказаний Акт відповідач фактично погодив той факт, що газ йому було передано саме позивачем у відповідності до умов Договору. Водночас, виходячи зі змісту пункту 3.1. Договору, момент переходу права власності на товар не залежить від дати підписання актів приймання-передачі.

Крім того, як вбачається із наданого позивачем до суду апеляційної інстанції Зведеного реєстру реалізації природного газу в березні 2012 року населенню, релігійним організаціям, бюджетним установам та організаціям, теплогенеруючим підприємствам на вироблення теплової енергії для населення (ТЕЦи, котельні тощо), ВТВ та нормовані втрати, сам ПАТ «Київгаз» визначає постачальником газу у спірному періоді ПАТ «НАК «Нафтогаз України».

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 1-2 статті 549 Цивільного кодексу України).

Неустойка у розумінні частини 1 статті 230 Господарського кодексу України є штрафною санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, пунктом 7.2. Договору передбачено, що у разі невиконання покупцем пунктів 6.1., 6.2. Договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми прострочення платежу за кожен день прострочення платежу.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 9.2. Договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.

Відповідно до приписів пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Відповідно до вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зважаючи на встановлені судом обставини справи, наведені норми чинного законодавства та умови угоди сторін, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ПАТ «НАК «Нафтогаз України» про стягнення з відповідача пені та 3 % річних відповідно до уточненого розрахунку суду, проведеного з огляду на необхідність виключення дня платежу з періоду прострочення.

Так, згідно арифметично вірного розрахунку суду, правомірними є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 562 574,73 грн. та 3 % річних у розмірі 112 689,78 грн.

Вимоги відповідача про зменшення розміру пені залишаються судом без задоволення з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами частини 4 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При цьому, правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що зменшення розміру неустойки та відстрочення виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком, при якому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість. Аналогічну позицію наведено у постановах від 18.02.2014 та від 29.04.2014 Вищого господарського суду України у справах №904/5957/13 та №16/3012/13.

Зі змісту пункту 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вбачається, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Дослідивши обставини, на які відповідач посилається як на підставу для зменшення розміру пені (том 1, а.с. 54-57), колегія суддів приходить до висновку, що останні не є винятковими у розумінні частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України. Публічним акціонерним товариством «Київгаз» належних та допустимих доказів ДІЙСНОЇ наявності фінансових ускладнень у діяльності відповідача не надано. Водночас, судом враховано фінансово-економічне становище Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та його роль із забезпечення населення, бюджетних установ та комунальних споживачів природним газом за цінами, що встановлюються державою.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Київгаз» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2016 у справі №910/28812/15 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2016 у справі №910/28812/15 залишити без змін.

Матеріали справи №910/28812/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко