Рішення № 57538335, 27.04.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2016 р.Справа № 922/837/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши матеріали справи

за Товариства з обмеженою відповідальністю Максим, 61036, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 32564242;

до державного підприємства Підприємство Холодногірської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області № 18, 61052, м. Харків, вул. Рубанівська, буд. 4, код ЄДРПОУ 08680862;

про стягнення 6 779,57 грн.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 (довіреність № б/н від 19.04.2016 р.);

відповідача не зявився;

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю Максим звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до державного підприємства Підприємство Холодногірської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області № 18 про стягнення інфляційних витрат у розмірі 6 157,41 грн. та 3% річних у розмірі 622,16 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує несвоєчасною оплатою відповідачем отриманого від товариства з обмеженою відповідальністю Максим товару відповідно до видаткових накладних № 122 від 20.03.2013 р., № 129 від 25.03.2013 р., № 158 від 11.04.2013 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.03.2016 р. за вищевказаним позовом було порушено провадження у справі № 922/837/16, розгляд якої призначено у судовому засіданні на 19.04.2016 р.

Суд перейшов до розгляду справи по суті у судовому засіданні 19.04.2016 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 квітня 2016 року з метою витребування додаткових доказів для повного та всебічного розгляду справи, розгляд справи № 922/837/16 було відкладено на 27.04.2016 р.

Відповідач явку свого повноважного представника в судове засідання не забезпечив, відзиву на позов суду не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням (№ 010535) про вручення відповідачу ухвали господарського суду Харківської області від 19.04.2016 р. про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 27.04.2016 року представник позивача підтримує позовні вимоги та просить суд задовольнити позов повністю.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

За приписами ч. 1,2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом; правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Як слідує з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю Максим на підставі усної домовленості згідно рахунків на оплату № 145 від 20.03.2013 р., № 152 від 25.03.2013 р., № 186 від 11.04.2013 р. по видаткових накладних № 122 від 20.03.2013 р., № 129 від 25.03.2013 р., № 158 від 11.04.2013 р., які підписані представниками позивача та відповідача, передало, а державне підприємство Підприємство Холодногірської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області № 18 через уповноваженого представника ОСОБА_2 згідно виданих йому довіреностей № 293722 від 20.03.2013 р. (по видаткових накладних № 122 від 20.03.2013 р., № 129 від 25.03.2013 р.) та довіреності № 292803 від 11.04.2013 р. (по видатковій накладній № 158 від 11.04.2013 р.) прийняло зазначений у накладних товар на загальну суму 8 122,00 грн.

Слід зазначити, що відповідач прийняв вказаний в накладній товар без заперечень, чим погодився із найменуванням, кількістю, ціною за одиницю товару, що свідчить про дотримання сторонами вимог законодавство щодо письмової форми узгодження ціни товару.

Договір між сторонами у формі єдиного документу не укладався, проте суд вважає, що цивільні права та обовязки сторін виникли в порядку ч. 1 ст. 11 ЦК України, ч.1 ст. 181 ГК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних правил і змісту цивільного законодавства породжують взаємні права та обовязки.

На підставі вищезазначеного, господарський суд робить висновок, що позивачем доведено факт поставки відповідачу товару на спірну суму.

Відповідно до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Таким чином, між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини у результаті фактичних дій сторін.

Отже, угода укладена між сторонами шляхом підписання вищезазначеної накладної, відтак, прийнявши товар від позивача, у відповідача виникло зобов`язання щодо оплати отриманого товару.

Як слідує з матеріалів справи, з метою оплати відповідачем отриманого від позивача товару, останній звертався до відповідача з листом № 68 від 22.05.2015 р., яким направив акт звірки-взаєморозрахунків станом на 22.05.2015 р. та просив відповідача погасити існуючу перед позивачем заборгованість відповідно до видаткових накладних № 122 від 20.04.2013 р., № 129 від 25.03.2013 р., № 158 від 11.04.2013 р. в загальній сумі 8 122,00 грн.

Зазначений акт-звірки взаєморозрахунків був підписаний відповідачем, проте, як зазначає позивач у позові, відповідач не сплачував наявну перед позивачем заборгованість, у звязку з чим позивач звертався до відповідача з листом № 78 від 05.06.2015 р., в якому просив погасити існуючу заборгованість, а також з претензіями № 1 від 25.08.2015 р. та № 2 від 09.11.2015 р., в яких просив відповідача погасити наявну перед позивачем заборгованість та сплатити штрафні санкції.

Позивач наголосив, що 26.08.2015 р. платіжним дорученням № 1758 відповідач частково сплатив існуючу перед позивачем заборгованість, перерахувавши на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 4 000,00 грн., а платіжним дорученням №4 від 04.01.2016 р. сплатив ще 4 122,00 грн., чим повністю погасив існуючу перед позивачем заборгованість.

Проте, такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту в судовому порядку, у звязку з чим він звернувся з даним позовом до господарського суду, в якому просить суд стягнути з відповідача суму інфляційних витрат та 3% річних за прострочення виконання відповідачем свого зобовязання щодо оплати отриманого від позивача товару відповідно до видаткових накладних № 122 від 20.03.2013 р., № 129 від 25.03.2013 р., № 158 від 11.04.2013 р.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття (аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 30.09.2014 у справі № 927/1232/13).

Враховуючи вищевикладене, оскільки сторонами не було передбачено порядку здійснення розрахунків за поставлений товар відповідно до видаткових накладних № 122 від 20.03.2013 р., № 129 від 25.03.2013 р., № 158 від 11.04.2013 р., то в силу ст. 692 ЦК України відповідач зобовязаний був оплатити отриманий від позивача товар відповідно до вказаних накладних не пізніше наступного дня після отримання товару, тобто, по накладній № 122 до 21.03.2013 р., по накладній № 129 до 26.03.2013 р., по накладній № 158 до 12.04.2013 р.

Проте, як зазначав позивач в позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, відповідач оплатив отриманий від позивача товар 26.08.2015 р. платіжним дорученням № 1758 у сумі 4 000,00 грн. та 04.01.2016 р. платіжним дорученням № 4 у сумі 4 122,00.

Згідно з ч. 2 ст. 43 та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (ст. 32 цього Кодексу).

За приписами ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив та неналежним чином виконав своє зобовязання щодо плати отриманого від позивача товару відповідно до видаткових накладних № 122 від 20.03.2013 р., № 129 від 25.03.2013 р., № 158 від 11.04.2013 р.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин, приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3% річних є обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.

Разом з тим, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат, суд зазначає, що останні нараховані позивачем невірно, обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню є позовні вимоги позивача в частині стягнення інфляційних витрат у розмірі 6 101,10 грн., а саме: 5 948,16 грн. нарахованих на суму боргу у розмірі 8 122,00 грн. за період з 01.05.2013 р. по 25.08.2015 р. та 152,94 грн. нарахованих на суму боргу у розмірі 4 122,00 грн. за період з 26.08.2016 р. по 05.01.2016 р. Щодо нарахованих позивачем інфляційних витрат у розмірі 56,31 грн., то такі заявлені позивачем безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.

Також, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд зазначає, що останній здійснено позивачем вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 622,16 грн., а саме: 577,44 грн. нахованих на суму боргу у розмірі 8 122,00 грн. за період з 12.04.2013 р. по 25.08.2015 р. та 44,72 грн. нарахованих на суму боргу у розмірі 4 122,00 грн. за період з 26.08.2016 р. по 05.01.2016 р. заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи, та підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги фізичної товариства з обмеженою відповідальністю Максим підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з державного підприємства Підприємство Холодногірської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області № 18 (61052, м. Харків, вул. Рубанівська, буд. 4, код ЄДРПОУ 08680862) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Максим (61036, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 32564242) інфляційні витрати у розмірі 6 101,10 грн., 3% річних у розмірі 622,016 грн. та судовий збір у розмірі 1367,00 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 04.05.2016 р.

Суддя ОСОБА_3