Ухвала суду № 57538330, 28.04.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" квітня 2016 р. Справа № 918/235/16

Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М., розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальності "Рівнегаз збут"

до відповідача: Житлово-комунального підприємства "Перспективне"

про стягнення заборгованості в сумі 129 122 грн. 47 коп.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 30 березня 2016 року);

Від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 18 квітня 2016 року);

Статті 20,22 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Житлово-комунального підприємства "Перспективне" про стягнення заборгованості в сумі 129 122 грн. 47 коп., з яких: 123 331,70 грн. заборгованість за поставлений природний газ, 5 421,15 грн. пені, 369,62 грн. 3 проценти річних, позовні вимоги аргументувавши неналежним виконанням відповідачем умов договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 11410VDB5РАN016 від 01 січня 2016 року в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою суду від 31 березня 2016 року судом порушено провадження у справі № 918/235/16, розгляд справи призначено на 28 квітня 2016 року.

27 квітня 2016 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач позовні вимоги не визнає, оскільки на думку відповідача позивачем не дотримано досудового порядку врегулювання спору.

28 квітня 2016 року відповідачем подано клопотання про витребування у позивача документів, якими підтверджується місячний обсяг постачання газу, виділеного для забезпечення споживача.

Розглянувши подане клопотання суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки на думку суду матеріали справи містять достатньо доказів необхідних для розгляду справи та прийняття рішення, разом з тим, згідно положень статті 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, що перешкоджають його наданню;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;

4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Суд зазначає, що відповідачем не конкретизовано які саме докази на його думку необхідно витребувати, не вказано обставин, які перешкоджають відповідачу надати самому вказаний доказ та підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація.

Враховуючи викладене, в задоволенні вказаного клопотання слід відмовити.

28 квітня 2016 року відповідачем подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи до винесення рішення в іншій справі. При цьому вказане клопотання містить посилання на статтю 79 ГПК України що регулює порядок зупинення провадження у справі.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що відповідачем подано до суду заяву про визнання договору, на підставі якого звертається позивач про стягнення заборгованості, недійсним.

Розглянувши вказане клопотання суд не вбачає підстав для його задоволення оскільки суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи в порядку статті 77 ГПК України. Разом з тим, суд не вбачає підстава і для зупинення провадження у справі, оскільки відповідачем не надано доказів неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. Зокрема, відповідачем не надано суду доказів порушення провадження в іншій справі.

Враховуючи викладене, в задоволенні вказаного клопотання слід відмовити

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав.

Розглянувши матеріали справи, які подані учасниками судового процесу, давши належну оцінку доказам, які мають значення для справи, заслухавши представників сторін, господарським судом встановлено наступне.

01 січня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" (позивач, постачальник) та Житлово-комунальним підприємством "Перспективне" (відповідач, споживач) було укладено договір на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 11410VDB5РАN016, відповідно до предмету якого постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ (надалі - газ), а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах та порядку, що визначені договором.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що ціна газу всього з ПДВ становить 7687,8 грн. за 1000 куб.м.

Пунктами 4.1., 4.2.1., 4.2.3, договору передбачено, що оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в наступному порядку:

100 % місячної вартості запланованого обсягу газу сплачується до 25 числа, що передує місяцю постачання. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період.

Остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу (п. 3.6. договору) здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу.

На виконання умов договору позивач, відповідно до актів прийому передачі природного газу, у січні-лютому 2016 року поставив природного газу на суму 123 331,70 грн.

Відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого газу не виконав, доказів сплати заборгованості суду не надав.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Частиною 1 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 6.2.1. договору передбачено, що у разі порушення строків оплати передбачених розділом 4 договору споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

В зв'язку з простроченням позивачем нарахована пеня у розмірі 5 421,15 грн. за період з 11 лютого 2016 року. по 31 березня 2016 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобовязання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд приходить до висновку, що до задоволенні підлягають позовні вимоги про стягнення 5 421,15 грн. пені.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищенаведеної норми закону позивач нарахував відповідачу 3 проценти річних в сумі 369,62 грн. Перевіривши їх нарахування, суд прийшов до висновку, що вони є арифметично правильними, законними, а відтак позов підлягає задоволенню.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України на відповідача покладаються судові витрати, так як спір виник внаслідок його неправильних дій, в зв'язку з чим позивач був змушений звернутися до господарського суду за захистом своїх прав та інтересів.

Керуючись статями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволниити.

2. Стягнути з Житлово-комунального підприємства "Перспективне" (33016, м. Рівне, вул. Будівельників 1, код ЄДРПОУ 31479193) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" (33027, м.Рівне, вул. Білякова,4, ЄДРПОУ 39589441) 123 331 (сто двадцять три тисячі триста тридцять один) грн. 70 коп. заборгованість за поставлений природний газ, 5 421 (п'ять тисяч чотириста двадцять один) грн. 15 коп. пені, 369 (триста шістдесят дев'ять) грн. 62 коп. 3 проценти річних та 1 936 (одна тисяча дев'ятсот тридцять шість) грн. 84 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

повне рішення складено 29 квітня 2016 року

Суддя Качур А.М.