Рішення № 57538174, 26.04.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" квітня 2016 р.Справа № 916/283/16

За позовом: "Одеське бюро подорожей та екскурсій" Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАТУРИСТ"

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2

про визнання недійсним договору

Суддя Цісельський О.В.

За участю представників сторін:

від позивача: Вовк Є.В. (за довіреністю)

від відповідача: ОСОБА_4 (за довіреністю)

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: позивач, "Одеське бюро подорожей та екскурсій" Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАТУРИСТ", звернувся до суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в якому просить суд визнати недійним договір купівлі-продажу від 08.01.2014р., укладений між "Одеське бюро подорожей та екскурсій" Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАТУРИСТ" в особі директора ОСОБА_2 і СПД ОСОБА_1 про продаж павільйону площею 12 кв.м., розташованого в м. Одеса (Старосінна площа), як укладений з порушенням майнових інтересів "Одеське бюро подорожей та екскурсій" Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАТУРИСТ" внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.02.2016р. позовну заяву (вх.№305/16) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №916/283/16, залучено ОСОБА_2 до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.03.2016р. суддею Петренко Н.Д. заявлено самовідвід від розгляду справи №916/283/16 за позовом "Одеське бюро подорожей та екскурсій" Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАТУРИСТ" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору.

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду №362 від 02.03.2016р., справу №916/283/16 було призначено до повторного автоматичного розподілу.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2016р., справу №916/283/16 було передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Цісельському О.В.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.03.2016р. суддею Цісельським О.В. прийнято справу №916/283/16 до свого провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача заявлені позивачем позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позов (вх.№5414/16 від 02.03.2016р.) додаткових письмових пояснень (вх.№7099/16 від 22.03.2016р.).

Представник третьої особи в судові засіданні не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, подав до суду письмові пояснення (вх.№5246/16 від 01.03.2016р.), відповідно до яких проти задоволення позовних вимог позивача заперечує.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В процесі розгляду справи учасниками процесу були надані додаткові докази, які оглянуті судом та залучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

08 січня 2014р. між "Одеське бюро подорожей та екскурсій" Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАТУРИСТ" (Продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу №1, згідно умов п.1.1. якого на умовах даного Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити павільйон, загальною площею 12.0 кв.м. за адресою м. Одеса, пл. Старосінна.

Згідно п.3.1. Договору ціна Договору складає 2 600,00 грн. (дві тисячі шістсот гривень 00 коп).

Пунктом 4.1. Договору встановлено, що передання об'єкта здійснюється Продавцем Покупцю протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту оплати цього Договору.

У відповідності до п.4.2. Договору передання об'єкта Продавцем і прийняття об'єкта Покупцем посвідчується Актом приймання-передачі, який оформлюється у відповідності до чинного законодавства України та згідно із вимогами, що звичайно ставляться.

За приписами п.4.3. Договору, право власності на об'єкт переходить від Продавця до Покупця з моменту фактичного передання об'єкта цього Договору.

Зі змісту п.8.1. Договору вбачається, що цей Договір складений при повному розумінні сторонами його умов та термінології українською мовою у двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, - по одному для кожної із сторін.

За актом приймання-передачі №1 від 10.01.2014р. "Одеське бюро подорожей та екскурсій" Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАТУРИСТ" передало фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 павільйон загальною площею 12,0 кв.м.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що відповідно до пп. Е, Л п.9.1. статуту позивача до виключної компетенції учасника відноситься затвердження угод на суму не більше 5 000,00 грн. та прийняття рішення про укладення кредитних договорів (угод), договорів позики, договорів застави та поруки, договорів з відчуження нерухомого майна Підприємства.

Згідно п.10.2. статуту директор вирішує всі питання діяльності підприємства, за винятком тих, що належать до компетенції учасника, а згідно п.10.4. директор діє від імені підприємства без доручення; розпоряджається майном підприємства для досягнення статутної мети діяльності підприємства, укладає (в межах своєї компетенції) і одноособово підписує договори і контракти; здійснює дії, спрямовані на досягнення статутної мети підприємства.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на те, що відповідно до акту перевірки фінансово-господарської діяльності ДП "ОДЕСЬКЕ БЮРО ПОДОРОЖЕЙ ТА ЕКСКУРСІЙ" від 21.11.2013р., який було складено головним бухгалтером ТОВ "ОДЕСАТУРИСТ" основним джерелом прибутку є робота павільйону, що знаходиться на площі Старосінна у м. Одеса, прибуток від якого складає більше ніж 70% від загального.

Тобто, за переконанням позивача, укладання вищенаведеного договору купівлі-продажу павільйону не відповідає меті підприємства, а навпаки унеможливлює як діяльність підприємства, так і збільшення прибутку, оскільки основним джерелом прибутку є діяльність саме цього павільйону.

Крім того, позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що вказаний павільйон єєдиним цінним майном підприємства, віднесеним до основних засобів.

Так, згідно бухгалтерської довідки, на балансі позивача знаходяться основні засоби на суму 7,8 тис. грн. з 01.01.2007р. по 31.12.2013р. серед яких кіоск на суму 5,1 тис. грн.

Згідно договору від 08.01.2014р. зазначений павільйон із залишковою вартістю 2 400,00 грн. було продано за 2 600,00 грн., проте на думку позивача, для укладення цього Договору підприємство мало дотримуватись свого майнового інтересу та укладати договір з урахуванням вартості нерухомого майна.

Отже, з врахуванням вищенаведених обставин позивач вважає, що так як для укладання договору купівлі-продажу необхідно було рішення учасника на таке відчуження, оскільки зазначений павільйон є об'єктом нерухомого майна, у зв'язку з чим, оспорюваний договір було укладено в супереч ст.203 ЦК України, що й зумовило в свою чергу звернення останнього до господарського суду Одеської області із даним позовом, за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних правових підстав:

Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В пунктах 1-10 ч.2 ст.16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

До того ж, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

В силу частини 1 статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приписами ч.ч.1, 2 ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема визнання наявності або відсутності прав.

Метою подання такого позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою.

Законодавчо визначенні способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Отже, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений ст.16 ЦК України, але який встановлений законом або договором та є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Крім того, суд зазначає, що підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстави.

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.

Як правило, підстава має складний фактичний склад.

Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується вимога позивача.

Зобов'язання виникають із підстав, передбачених ст.11 ЦК України, зокрема договорів.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач у якості підстави визнання оспорюваного договору недійсним, зазначає про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу було вчинено внаслідок зловмисної домовленості директора позивача та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, яка працювала на момент вчинення правочину головним бухгалтером "Одеське бюро подорожей та екскурсій" Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАТУРИСТ".

З цього приводу суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1, 4 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Частина 1 ст.181 ГК України встановлює, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1, 2 ст.639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Частиною 2 ст.640 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Із системного аналізу тексту, укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою оспорюваний договір є договором купівлі-продажу.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права.

До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

За приписами ст.657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

У відповідності до ст.658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Приписи п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6.11.2009р. №9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз.3 п.1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" №02-5/111 від 12.03.99).

За положеннями абз.5 п.5 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6.11.2009р. №9 відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, тому обов'язком позивача, відповідно до ст.33 ГПК України є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Одночасно, суд, перевіривши доводи та докази, якими "Одеське бюро подорожей та екскурсій" Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАТУРИСТ" обґрунтовує свої вимоги, дійшов висновку про відсутність підстав для правового захисту його інтересів в межах даного спору, з огляду на наступне:

08 січня 2014р. третьою особою, на той час директором "Одеське бюро подорожей та екскурсій" Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАТУРИСТ", підписано з боку позивача договір купівлі-продажу павільйону, площею 12,0 кв.м., розміщеного за адресою: м.Одеса, Старосінна площа, за яким павільйон продано ФОП ОСОБА_1 за 2 600,00 грн.

Так, відповідно п.10.2 Статуту директор вирішує всі питання діяльності Підприємства, за винятком тих, що належать до компетенції Учасника, а згідно п.10.4 директор діє від імені Підприємства, без доручення, самостійно вирішує всі питання, що пов'язані з діяльністю Підприємства, у тому числі: розпоряджається майном Підприємства.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав є обов'язковою.

Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Положеннями ст. 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" малою архітектурною формою є невелика споруда декоративного, допоміжного чи іншого призначення, що використовується для покращення естетичного вигляду громадських місць і міських об'єктів, організації простору та доповнює композицію будинків, будівель, їх комплексів.

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів".

Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

Посилання позивача на те, що предметом договору купівлі-продажу є нерухоме майно, не відповідає дійсності, оскільки павільйон являє собою споруду полегшеної конструкції без фундаментів, яка установлена на існуюче асфальтобетоне покриття торгової площі, отже не відноситься до об'єктів нерухомого майна, у зв'язку з чим, у директора були наявні всі повноваження на укладення договору купівлі-продажу павільйону.

Також, судом не приймаються в якості належного обґрунтування позовних вимог посилання позивача на те, що договір купівлі-продажу павільйону, було вчинено внаслідок зловмисної домовленості колишніх директора та бухгалтера позивача.

Так, ст.232 Цивільного кодексу України закріплює правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною встановлено, зокрема правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Відповідно до п.3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року №11 зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин.

У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.

Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків.

При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.

Обов'язок доведення зловмисної домовленості покладається на позивача.

Однак, звертаючись до суду із даним позовом, позивач, всупереч наведених вище вимог, не навів належних та припустимих доказів саме зловмисної домовленості колишнього директора та головного бухгалтера "Одеське бюро подорожей та екскурсій" Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАТУРИСТ" при укладання договору купівлі-продажу №1 від 08.01.2014р., що в свою чергу призвело до порушення його прав та законних інтересів, для захисту яких він звернувся до суду.

Окрім того, як встановлено судом, павільйон взагалі було демонтовано та вивезенно з Старосінної площі, у зв'язку з її реконструкцією.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ч.1 ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та недоведеними, у зв'язку з чим відмовляє позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У позові "Одеське бюро подорожей та екскурсій" Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСАТУРИСТ" - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає чинності в порядку ст.85 ГПК України.

Повний тест рішення складено 04 травня 2016 р.

Суддя О.В. Цісельський