Ухвала суду № 57537412, 28.04.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/6302/15 Головуючий у 1-й інстанції: Блонський В.К.

Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.

28 квітня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Ватаманюка Р.В. Мельник-Томенко Ж. М. ,

за участю: секретаря судового засідання: Стаднік Л.В.,

представників позивача: Сторожука Андрія Вікторовича

Жолудя Ігоря Олександровича

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Прогрес-В" на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Прогрес-В" до Дунаєвецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

23 грудня 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Прогрес-В" (далі ТОВ "Агрофірма Прогрес-В") звернулося в суд з позовом до Дунаєвецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області (далі Дунаєвецька ОДПІ), про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.10.2015 року № 0000072200 та податкове повідомлення-рішення від 23.07.2015 року № 0000022200.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року позов задоволено частково.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень щодо формування податкового кредиту по взаємовідносинах із ТОВ "Аппела Консалт", позивач оскаржив їх в апеляційному порядку.

У судовому засіданні представники позивача підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги за наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення із наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що Дунаєвецькою ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Агрофірма Прогрес-В» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 09 липня 2015 року №0001/2200/35714140.

За результатами проведеної перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість всього в сумі 368535 грн., в тому числі за березень 2013 року в сумі 138743 грн., квітень 2013 року в сумі 142497 грн., травень 2013 року в сумі 5736 грн., червень 2013 року в сумі 4787 грн., липень 2013 року в сумі 2860 грн., серпень 2013 року в сумі 2842 грн., вересень 2013 року в сумі 3493 грн., жовтень 2013 року в сумі 2843 грн., листопад 2013 року в сумі 2843 грн., грудень 2013 року 22109 грн., січень 2014 року в сумі 2843 грн., лютий 2014 року в сумі 2842 грн., березень 2014 року в сумі 2843 грн., квітень 2014 року в сумі 3082 грн., травень 2014 року в сумі 3083 грн., червень 2014 року в сумі 2842 грн., липень 2014 року в сумі 2843 грн., серпень 2014 року в сумі 3174 грн., вересень 2014 року в сумі 3693 грн., жовтень 2014 року в сумі 6851 грн., листопад 2014 року в сумі 2843 грн., грудень 2014 року в сумі 2843 грн.

Також, позивачем порушено п. 119.2 ст. 119, п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України в частині подання податкового розрахунку за формою №1ДФ за 1 квартал 2014 року, 2 квартал 2014 року, 3 квартал 2014 року в неповному обсязі, відображення в податковому розрахунку за 4 квартал 2014 року недостовірних відомостей облікових карток платників податків.

На підставі акта перевірки Дунаєвецькою ОДПІ 23 липня 2015 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000022200, яким зменшено ТОВ "Агрофірма Прогрес-В" розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 2843 грн.

Крім того, на підставі рішення Головного управління ДФС у Хмельницькій області №9016/10/22-01-10-03-14 від 30 вересня 2015 року "Про результати розгляду первинної скарги" Дунаєвецькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000072200 від 26 жовтня 2015 року, яким зменшено ТОВ "Агрофірма Прогрес-В" розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 365692 грн., а податкове повідомлення-рішення №0000022200 від 23 липня 2015 року яким відповідач зменшив ТОВ "Агрофірма Прогрес-В" розмір від'ємного значення суми податку додану вартість в сумі 2843 грн., залишено без змін.

Не погодившись з вказаними рішеннями позивач оскаржив їх до Хмельницького окружного адміністративного суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000022200 від 23.07.2015 року, яким Дунаєвецька ОДПІ зменшила ТОВ "Агрофірма Прогрес-В" розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 2843 грн. за грудень 2014 року та податкового повідомлення-рішення №0000072200 від 26 жовтня 2015 в частині зменшення позивачу розміру відємного значення податку на додану вартість в сумі 73906 грн., суд першої інстанції виходив з того, що по взаємовідносинах позивача із ТОВ "Апелла Консалт" операції із таким контрагентом не мали реального характеру, оскільки в ході проведення перевірки позивачем не надано будь-яких документальних доказів того, що послуги перелічені в актах здачі-приймання робіт (надання послуг) взагалі надавалися та не надано документів які б підтверджували зв'язок понесених витрат із підготовкою та організацією господарської діяльності.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Так, підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (ПК України) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.8 статті 201 ПК України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Так, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996) визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що за перевіряємий період між ТОВ «Агрофірма Прогрес-В» та ТОВ «Аппела Консалт» був укладений договір про надання абонентської юридичної допомоги.

На підтвердження виконання вказаних вище послуг в матеріалах справи містяться наступні первинні бухгалтерські документи: податкові накладні, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), платіжні доручення про оплату послуг.

Так, п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України №88 від 24 травня 1995 року (Положення) визначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, згідно із абз. 2 п. 2.1 Положення господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, для підтвердження отримання послуг необхідні документи, які, зокрема, підтверджують факт отримання цих послуг від іншої особи, а також підтвердження зв'язку понесених витрат із господарською діяльністю платника податку, серед яких: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю платника податку.

Відсутність сукупності зазначених чинників, які визначають зв'язок витрат платника податків з його господарською діяльністю, виключають можливість формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності оформлених первинних та розрахункових документів.

З огляду на наведені вище норми та зазначені фактичні обставини справи надані позивачем акти здачі-приймання робіт (надання послуг) не можуть вважатися первинними документами, які підтверджують факти виконання юридичних послуг, оскільки не містять інформації про конкретні обсяги та напрями, за якими згідно договору здійснювалися відповідні послуги.

Таким чином, у разі відсутності інформації щодо видів, змісту та обсягу спірних послуг виключає можливість зробити оцінку щодо відповідності зазначеної позивачем вартості цих послуг рівню звичайної ціни.

Крім того, кожен акт містить узагальнену інформацію стосовно наданих послуг протягом поточного місяця та відповідно до якого не має можливості визначити фактичну дату отримання послуг та обсяг отриманої юридичної послуги з урахуванням погодинної оплати; посади та прізвища осіб які безпосередньо здійснюють господарську операцію, а саме хто надає юридичні послуги.

Тобто, зазначені акти не розкривають суті наданих послуг та їх зв'язку з господарською діяльністю позивача.

Більше того, позивачем не надано документів, що свідчать про узгодженість між сторонами договору про обсяг юридичних послуг, що міститься в актах здачі-приймання послуг, а також викладена доцільність у отриманні юридичних послуг пов'язаних з веденням господарської діяльності ТОВ "Агрофірма Прогрес-В".

Також, позивачем не надано документів (звітів, аналізів, або будь-які інші документів), що підтверджують фактичне отримання юридичних послуг.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що надані позивачем первинні документи не підтверджують факти надання послуг, оскільки не містять характеристики кількісних та якісних показників, обсягу наданих послуг, зокрема, не визначають конкретні дії (конкретний перелік наданих послуг), а містять лише загальні назви.

Також, із наданих позивачем документів не вбачається, які саме критерії використовувались для визначення вартості послуг та, відповідно, необхідність та доцільність використання їх в господарській діяльності.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта на додатки до актів здачі-приймання робіт (надання послуг) в яких зазначені найменування робі, послуг та їх кількість, оскільки дані додатки не були надані податковому органу під час проведення перевірки, а також те, що вказані додатки надані позивачем вже під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що надані позивачем додатки до актів здачі-приймання робіт (надання послуг) оформлені з порушенням вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність будь-яких доказів відносно отримання ТОВ "Агрофірма Прогрес-В" юридичних послуг від ТОВ "Аппела Консалт", а також відносно використання у своїй господарській діяльності отриманих послуг та відносно відсутності у позивача підстав для віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Прогрес-В" залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 05 травня 2016 року.

Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Ватаманюк Р.В. Мельник-Томенко Ж. М.