Постанова № 57537204, 28.04.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2016 року Справа № 876/4692/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді-доповідача Яворського І.О.,

суддів: Кухтея Р.В., Носа С.П.

секретаря судового засідання Болюк Н.В.

з участю осіб:

позивача по справі: представника Шевченка В.В.

відповідача по справі: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 березня 2015 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Маркан» до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Маркан» звернулося з позовом в суд до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області і просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області від 10.11.2014 року за №0015441501, №0015451501, №0015461501.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що жодним із чинних законів не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, у позасудовому порядку, визнавати недійсність договорів, а також даних зазначених платником податків у податкових деклараціях. Підставами для винесення іншого оскаржуваного податкового повідомлення-рішення послужило те, що позивачем у червні 2014 року за самостійним рішенням було проведено ліквідацію основних виробничих фондів всупереч вимогам ст. 189.9 статті 189 ПК України. Однак, позивач вважає, що дія цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 березня 2015 року в справі №807/3609/14 адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Державною податковою інспекцією у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 березня 2015 року в справі №807/3609/14 та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неправильне встановлення фактичних обставин справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області проведено документальну позапланову виїзну перевірку за результатами якої складено акт перевірки від 23.10.2014 року №2749/07-01-15- 01/34262126.

В акті перевірки встановлено наступні порушення:

- п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, ТзОВ «Маркан» завищено заявлену суму бюджетного відшкодування з ПДВ за липень 2014 року на суму - 40 492 грн.

- п.185.1 ст.185. п.188.1 ст.188, абз. «а» п.198.1. п.198.3 п.198.6 ст.198 , абз.1 п.189.9. ст. 189, пп. 14.1.19 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, ТзОВ «Маркан» занижено податкові зобов'язання за червень 2014 р. на 24 368,00 грн., завищено податковий кредит за червень 2014 року на 24 150,00 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту на 40 492,00 грн. заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту на 8 026,00грн.

- п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, абз. «а» п.198.1, п.198.3 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, ТзОВ «Маркан» занижено податковий кредит за липень 2014 року на 22 650,00 грн., що призвело до завищення від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за липень 2014 року на 22 650,00 грн., яке складає 13 646,00 грн.

На підставі акта перевірки були прийняті податкові повідомлення - рішення від 10.11.2014 року:

- №0015441501 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 40492 грн. та штрафна (фінансова) санкція (штраф) у розмірі - 10123,00 грн.;

- №0015451501 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 22650 ,00 грн.;

- №0015461501 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі - 10032,50 грн. (основний платіж - 8026 грн., штрафна (фінансова) санкція (штраф) - 2006.5 грн.).

В акті перевірки відповідач вказав, що угоди з ТОВ «Торговий Дім БЦ Шелтер» є такими, які завідомо суперечать інтересам держави та суспільства, а саме направленні на ухилення від сплати податків, оскільки ТзОВ «Торговий Дім БЦ Шелтер» здійснює операції з метою штучного формування податкового кредиту, та які не можуть мати реального товарного характеру. тобто вчиняло умисні дії, направлені на ухилення від сплати податків.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Необхідно зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак, судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Таким чином, вважати правочини нікчемними у суду апеляційної інстанції немає підстав.

При цьому установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Правові підстави віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового кодексу України, пунктом 198.1 якої передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку,' уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктами 198.2 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, формування податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснене і підтверджене належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Оцінюючи господарські операції позивача з ТзОВ «Торговий Дім БЦ Шелтер», суд апеляційної інстанції зазначає.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркан» включено до податкового кредиту за червень-липень 2014 року податкові накладні, отримані від ТзОВ «Торговий Дім Шелтер», а саме:

- податкова накладна №52 від 27.06.2014 на загальну суму 144 900,0 грн., у т.ч. ПДВ 24 150,0 грн. (номенклатура товару - нагляд виготовлення заготівок верху взуття, контроль відповідності, контроль маркування, контроль пакування) підписано від імені - ОСОБА_4;

- податкова накладна №242 від 31.07.2014 на загальну суму 135 900,0 грн., у т.ч. ПДВ 22 650,0 грн. (номенклатура товару - нагляд виготовлення заготівок верху взуття, контроль відповідності, контроль маркування, контроль пакування) підписано від імені - ОСОБА_4.

Для підтвердження здійснення господарських операцій із ТзОВ «Торговий Дім Шелтер» до перевірки надано наступні документи:

1) договір №02/6-14 від 02.06.2014 року, укладений із ТзОВ «Торговий Дім Шелтер». Згідно умов даного договору ТзОВ «Маркан» (Замовник) доручає, а ТзОВ «Торговий Дім Шелтер» (Виконавець) зобов'язується надати послуги з технічного нагляду виготовлення Замовником заготівок верху взуття (надалі продукції), контролю відповідності продукції вимогам технологічної документації та зразкам/еталонам, контролю якості маркування та пакування, тощо. Виконавець надає послуги безпосередньо на виробничих площах Замовника за адресою: 88000, м. Ужгород, вул. Мукачівська, 44. Замовник у повному обсязі забезпечує Виконавця всією технологічною та технічною документацією, згідно якої виготовляє продукцію та своєчасно надає інформацію, необхідну виконавцю для виконання умов договору. При виявленні недоліків готової продукції Виконавець зобов'язаний негайно повідомити Замовника щодо виявленого браку, надати свої пропозиції з його усунення та перелік усіх необхідних для цього заходів.

Приймання-передача даних послуг згідно договору здійснюється повноважними представниками сторін із підписанням відповідного акту. З моменту підписання акту Виконавець несе повну матеріальну відповідальність за якість продукції.

Даний договір укладений 02.06.2014 року у м.Ужгороді, підписаний зі сторони Замовника виконавчим директором ТзОВ «Маркан» - ОСОБА_3, зі сторони Виконавця директором ТзОВ «Торговий Дім Шелтер» - ОСОБА_4. Термін дії договору - з моменту його підписання і до 31 грудня 2014 року. Договір вважається продовженим на наступний рік на тих самих умовах, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не висловила письмового бажання про його розірвання.

Крім договору, позивачем долучено до матеріалів справи Акт приймання-передачі наданих послуг №ОУ-О627/О3 від 27.06.2014 року, Акт приймання-передачі наданих послуг №ОУ-0731/08 від 31.07.2014 року.

У вказаних актах приймання-передачі наданих послуг не зазначено, якими саме посадовими особами ТзОВ «Торговий Дім БЦ Шелтер» були надані послуги, який комплекс заходів по контролю та нагляду виготовлення заготівок верху взуття був здійснений, та не вказано використане обладнання.

Натомість, в обґрунтування правоти своєї позиції про визнання господарських операцій між ТзОВ «Маркан» та ТзОВ «Торговий Дім БЦ Шелтер» такими, що не відбулися, податкова інспекція надає наступні документи.

Акт Білоцерківської ОДПІ від 15.08.2014 року №2775/15-1/36596896 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Торговий Дім БЦ Шелтер» щодо підтвердження господарських відносин з ТзОВ «Маркан» за період з 01.06.2014 року по 31.07.2014 року.

У вказаному акті було встановлено, що підприємство за податковою адресою: вул. Надрічна, 68, м. Біла Церква, Київська область фактично не знаходиться ще з 30.10.2013 року, про що повідомив власник приміщення. Відсутня інформація щодо наявності основних засобів та чисельності працюючих на ТзОВ «Торговий дім БЦ Шелтер».

Оперативним управлінням Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області надано копію пояснення директора ТзОВ «Торговий дім БЦ Шелтер» ОСОБА_4 оперативному управлінню ДПІ у м. Ужгороді, яке отримано ДПІ у м. Ужгороді листом №2575/7/07-01-07-04 від 17.10.2014 року (вх. №1137/7 від 17.10.2014).

У даному поясненні директор ТзОВ «Торговий дім БЦ Шелтер» - ОСОБА_4 зазначив, що зареєстрував підприємство ТзОВ «Торговий Дім БЦ Шелтер» за грошову винагороду у розмірі 200 гривень. Підприємство зареєстровано на його прізвище без мети здійснення господарської діяльності. На прохання знайомого - Романа, йому було запропоновано зареєструвати підприємство ТзОВ «Торговий Дім БЦ Шелтер», яке у подальшому він і зареєстрував на своє прізвище. Чим саме підприємство повинно було займатись, йому не відомо. У квітні 2014 року лише підписав у нотаріуса в м. Дніпропетровську статут ТзОВ «Торговий Дім БЦ Шелтер». Після підписання документів у нотаріуса отримав грошову винагороду в розмірі 200 грн. Чим саме займається підприємство, йому не відомо. Де саме знаходяться статутні документи, печатки, бланки, податкова та бухгалтерська звітність підприємства, йому не відомо. Договори, податкову звітність, податкові накладні ТзОВ «Торговий Дім БЦ Шелтер» не підписував. Переговори від імені ТзОВ «Торговий Дім БЦ Шелтер» не вів, угод не підписував, товарно-матеріальні цінності від імені ТзОВ «Торговий Дім БЦ Шелтер» не купляв і не продавав. Чим саме і яким видом діяльності займається підприємство, йому не відомо. Чи є складські та офісні приміщення на підприємстві йому не відомо.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що платник податку повинен бути обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників. Позивачем під час розгляду справи не представлено будь-яких доказів на підтвердження того, що він перевірив повноваження осіб, які діяли від імені його контрагента, ідентифікував осіб, що підписували документи від їх імені.

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів.

У постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року

(справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

В постанові №21-1359а15 від 22 вересня 2015 року Верховний Суд України зазначив, що довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

В цій справі Верховний Суд України погодився з тим, що подані товариством договори, видаткові накладні, податкові накладні та рахунки-фактури не є достатніми доказами фактичного виконання розглядуваних поставок; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими ДПІ фактами щодо фіктивної діяльності спірних постачальників свідчить про безтоварність розглядуваних операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства.

Крім цього, перевіркою встановлено, що у червні 2014 року ТзОВ «Маркан» за самостійним рішенням (наказ №7 від 02.06.2014 року) проведено ліквідацію основних виробничих фондів - будівлі котельні м. Ужгород, вул. Мукачівська, 44 (літера 24), загальною площею 208 кв.м.

Вказане приміщення було придбано ТзОВ «Маркан» у ПАТ «Ужгородська взуттєва фабрика» відповідно до договору купівлі-продажу від 05.01.2008 року - витяг з Державного реєстру правочинів №5277906 від 05.01.2008 року. Згідно акта на списання основних фондів №@@-0000002 від 30.06.2014 року, станом на 30.06.2014 року залишкова вартість будівлі котельні складала 21 841.36 грн. (первісна вартість - 140 415 грн., сума амортизації -18 573,64 грн.). На замовлення ТзОВ «Маркан», експертом з технічного обстеження будівель і споруд Яремко М.Є. (кваліфікаційний сертифікат серія АЕ №000623 від 31.07.2012 року) було складено акт технічного обстеження, згідно якого загальний стан основних несучих елементів будівлі оцінено як незадовільний. За висновком та рекомендаціях по результатах обстеження технічного стану будівлі, подальша експлуатація або реконструкція будівлі, яка обстежувалась - неможлива. Основні несучі конструкції будівлі перебувають в незадовільному стані - аварійному. Будівля підлягає повній розборці.

Відповідно п. 189.9 ст. 189 Податкового Кодексу України, у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації. Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

ТзОВ «Маркан» подано до ДПІ у м. Ужгороді ГУ Міндоходів у Закарпатській області податкову декларацію з ПДВ за червень 2014 року (№9041060712) - 17.07.2014. На момент подачі вказаної декларації, в якій ТзОВ «Маркан» не нарахувало податкові зобов'язання на залишкову вартість будівлі котельні, підприємством не було подано контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Отже, підприємство неправомірно скористалось абз.2 п. 189.9. ст. 189 Податкового Кодексу України, та в порушення абз.1 п.189.9. ст. 189, п.185.1 ст.185 пп. 14.1.19 п. 14.1ст.14 Податкового Кодексу України не нарахувало податкові зобов'язання з ПДВ на залишкову вартість будівлі котельні у червні 2014 року в сумі 24 368 грн. і таким чином занизило податкові зобов'язання за червень 2014 р. на 24 368 грн.

Таким чином апеляційна скарга підлягає до задоволення, а постанова суду першої інстанції скасуванню.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.207, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області задовольнити, постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 березня 2015 року в справі №807/3609/14 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя-доповідач І.О. Яворський

Судді Р.В. Кухтей

С.П. Нос

Повний текст виготовлено 29.04.2016 року