Ухвала суду № 57537201, 28.04.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2016 року Справа № 876/4487/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді-доповідача Яворського І.О.,

суддів: Кухтея Р.В., Носа С.П.

секретаря судового засідання Болюк Н.В.

з участю осіб:

позивача по справі: не з'явився

відповідача по справі: представника Чубак Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2015 року в справі за позовом приватного підприємства «Галенерго» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

Позивач, приватне підприємство «Галенерго» звернулося з позовом в суд до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова та просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №0003742204 та №0003752204 від 15.10.2014 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що висновки про нікчемність та фіктивність проведених між контрагентами господарських операцій зроблені відповідачем без об'єктивного аналізу господарських операцій та ґрунтуються лише на припущеннях податкового органу щодо відсутності фактичного виконання робіт та постачання товару, визначених укладеними позивачем з контрагентами договорами. Реальність взаємовідносин між позивачем та його контрагентами - ТзОВ «Капістрано», ТзОВ «Вайз юніон», ТзОВ «Конді 50», ТзОВ «Домус-стиль» та ПП «ЗЕС» спростовується належними первинними документами. В основу висновків про допущені позивачем порушення покладено лише твердження про те, що підприємства-контрагенти мають ознаки фіктивності, зокрема такі як відсутність за місцезнаходженням, а також те, що вказані підприємства не мали матеріальної, виробничої та технічної бази для проведення господарських операцій по виконанню робіт. Вважає, що такі висновки відповідача є безпідставними та нічим не підтверджені, не можуть бути покладені в основу порушення позивачем податкового законодавства та нікчемності правочинів.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2015 року в справі №813/7464/14 адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова подано апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2015 року в справі №813/7464/14 та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неправильне встановлення фактичних обставин справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ДПІ у Галицькому районі м.Львова проведено позапланову виїзну документу перевірку ПП «Галенерго» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТзОВ «Капістрано», ТзОВ «Вайз юніон», ТзОВ «Конді 50», ТзОВ «Домус-стиль» та ПП «ЗЕС», а також документальне підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг) чи подальшу реалізацію цих товарів (робіт, послуг) від вищеперелічених контрагентів.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, ст.200, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого ПП «Галенерго» завищено податковий кредит, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 225 548,17 грн., в тому числі: за грудень 2011 року в сумі 900 грн., за січень 2012 року в сумі 24 556,66 грн., за лютий 2012 року в сумі 3 546,15грн., за серпень 2012 року в сумі 36 056,88грн., за вересень 2012 року в сумі 5 563,07грн., за жовтень 2012 року в сумі 8 333,33грн., за листопад 2012 року в сумі 28 905,40 грн., за грудень 2012 року в сумі 42 064,80 грн., за вересень 2013 в сумі 22 900,21 грн., за жовтень 2013 року в сумі 52 721,67 грн.

- п. 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України у зв'язку з ненаданням до перевірки первинних документів.

Результати перевірки оформлено актом від 17.09.2014 року №1341/13-04-22-40/34462266, на підставі якого відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 15.10.2014 року № 0003742204, яким збільшено суму грошового зобов'язання ПП «Галенерго» за платежем податок на додану вартість на загальну суму 338 322,26 грн., в тому числі за основним платежем 225 548,17 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 112 774,09 грн.;

- від 15.10.2014 року № 0003752204, яким збільшено суму грошового зобов'язання ПП «Галенерго» за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1 020,00 грн.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Необхідно зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Таким чином вважати правочини нікчемними у суду апеляційної інстанції немає підстав.

При цьому установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Правові підстави віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового кодексу України, пунктом 198.1 якої передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку,' уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктами 198.2 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, формування податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснене і підтверджене належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

В процесі проведення перевірки встановлено факт безпідставного відображення ПП «Галенерго» у податковому обліку господарських операцій з ТзОВ «Капістрано», ТзОВ «Вайз Юніон ЛТД», ТзОВ «Конді 50», ТзОВ «Домус-Стиль», ПП «ЗЕС» щодо виконання електромонтажних робіт та придбання товарно-матеріальних цінностей.

Оцінюючи господарські операції позивача з вказаними контрагентами, суд апеляційної інстанції зазначає.

Між ПП «Галенерго» (Замовник) та ТзОВ «Капістрано» (Підрядник) укладено договори підряду на проектні та електромонтажні роботи: від 10.07.2013р. №37/12П, від 17.07.2013р. №37/13П, від 20.07.2013р. №35/13 та від 01.08.2013р. №39/13П.

Відповідно до зазначених договорів ТзОВ «Капістрано» було виконано для ПП «Галенерго» робіт на загальну суму 637 646,28 грн., в т.ч. ПДВ - 106 274,55 грн.

Для підтвердження факту виконання договірних зобов'язань з вказаним контрагентом, позивачем долучено до матеріалів справи копії договорів, податкові накладні, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних робіт, розрахункові документи про оплату робіт.

Суми податку на додану вартість по операціях з ТзОВ «Капістрано» включено позивачем до податкового кредиту, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларацій з податку на додану вартість за серпень та вересень 2013 року.

Крім того, між ТзОВ «Капістрано», ТзОВ «Велас» та ПП «Галенерго» укладено договір про відступлення права вимоги від 20.09.2013 року ТзОВ «Велас», який скріплений підписами та печатками сторін.

Між ПП «Галенерго» та ТзОВ «Вайз Юніон ЛТД» укладено договори підряду на електромонтажні роботи: від 14.04.2012р. №31/12П, від 01.08.2012р. №1/2_08_2012, від 30.10.2012р. №48/12.

На виконання умов договорів ПП «Галенерго» отримано від ТзОВ «Вайз Юніон ЛТД» роботи в сумі 637 646,28грн., в т.ч. ПДВ 106 274,55грн.

Для підтвердження факту виконання договірних зобов'язань з вказаним контрагентом, позивачем долучено до матеріалів справи відповідні договори, податкові накладні, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за вказані у договорах періоди, акти приймання виконаних робіт, розрахункові документи, ліцензія на виконання будівельних робіт.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларацій з ПДВ за серпень 2012 року, листопад 2012 року, грудень 2012 року в загальній сумі ПДВ 106 274.55грн.

Крім того, між ТзОВ «Вайз Юніон ЛТД», ТзОВ «Конді 50» та ПП «Галенерго» укладено договір про відступлення права вимоги від 15.02.2013 року ТзОВ «Конді 50», який скріплений підписами та печатками сторін.

Між ПП «Галенерго» (Покупець) та ТзОВ «Конді 50» (Постачальник) укладено договори купівлі-продажу: від 10.09.2012р. №10/09-01 та від 01.11.2012р. №1/11.

На виконання умов договорів ПП «Галенерго» отримано від ТзОВ «Конді 50» продукцію в сумі 87 893,59 грн., в тому числі ПДВ 14 648,92 грн.

Для підтвердження факту виконання договірних зобов'язань з вказаним контрагентом, позивачем долучено до матеріалів справи відповідні договори, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні.

В подальшому отримана від ТзОВ «Конді 50» продукція була реалізована ТзОВ «Мебель-Сервіс», що підтверджується договором поставки №0108-1 від 01.08.2012 року, видатковою накладною №141 від 14.11.2012 року, видатковою накладною №146 від 28.11.2012 року, видатковою накладною №150, від 28.11.2012 року.

Між ПП «Галенерго» (Замовник) та ТзОВ «Фірма «Домус-Стиль» (Підрядник) укладено договори підряду на електромонтажні роботи: від 03.11.2011р. №2/3П, від 03.01.2012р. №1/3П_01_2012, від 07.02.2012р. №11/1П.

На виконання умов договорів, ПП «Галенерго» отримано від ТзОВ «Фірма «Домус-Стиль» роботи в сумі 168 616,83 грн., в тому числі ПДВ 28 102,81 грн.

Для підтвердження факту виконання договірних зобов'язань з вказаним контрагентом, позивачем представлено до перевірки та долучено до матеріалів справи відповідні договори, податкові накладні, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за вказані у договорах періоди, акти приймання виконаних робіт, кошторис на проектні та вишукувальні роботи.

Судом також встановлено, що ПП «Галенерго» отримано за період листопад-грудень 2011 року від ПП «Західна енергетична спілка» товар в сумі 5 400,00 грн., в тому числі ПДВ 900,00 грн.

На підтвердження факту виконання договірних зобов'язань з вказаним контрагентом, позивачем долучено до матеріалів справи видаткові та податкові накладні, розрахункові документи.

На противагу доводів позивача заперечуючи правомірність відображення у податковому обліку господарських операцій з ТзОВ «Капістрано», ТзОВ «Вайз Юніон ЛТД», ТзОВ «Конді 50», ТзОВ «Домус-Стиль», ПП «ЗЕС», податковим органом при оформленні матеріалів перевірки використано акти перевірок, які проводилися ДПІ в Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 16.10.2013 №305/22- 04/38402939 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Капістрано», ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 24.05.2013 року № 1796/2210/37569727 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Вайз Юніон ЛТД», ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 17.05.2013 року №1695/22-3/38149196 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Конді 50», ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 18.07.2013 року №352/26-55-22-08/31215859 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Фірма «Домус-Стиль», ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі ГУ Міндоходів у Львівській області «Про результати позапланової невиїзної перевірки ПП «Західна енергетична спілка».

Ненадання контрагентами первинної документації для підтвердження господарських операцій із позивачем чи невідображення таких операцій у податковій звітності, а так само як і відсутність контрагента позивача за місцезнаходженням станом на момент проведення перевірки, не є підставою для притягнення до відповідальності позивача, а може тягнути негативні наслідки виключно для платника податків, який таке порушення допустив. Слід зазначити, що на момент надання послуг та видачі податкових накладних, сам позивач та контрагент позивача були зареєстровані як платники ПДВ, що не заперечується сторонами, їм було видано відповідні свідоцтва.

Крім того, згідно частини 1 статті 838 ЦК України, підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Наявні в матеріалах справи договори із замовниками робіт (послуг) свідчать про відсутність застереження (заборони) залучення до виконання робіт (надання послуг) субпідрядників.

Згідно практики Європейського суду з прав людини повноваження державних органів мають рамки визначеності, які обмежують широкі межі оцінки того, що складає публічні інтереси держави. (див. рішення у справі Lithgow and Others v. The United Kingdom, від 08 липня 1986, Series A №. 102, пункти. 50-51, § § 121-22). Так, в п. 38 Рішення Суд зазначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.»

З наведених рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що при розгляді даної категорії справ Європейський суд з прав людини виходить з того, що держава в особі податкових органів може і повинна вживати заходів для недопущення та/або зупинення зловживань у сфері сплати ПДВ та бюджетного відшкодування, але відмова у бюджетному відшкодуванні платнику податків, який добросовісно виконав свої зобов'язання перед бюджетом і виконав всі передбачені національним законодавством умови для отримання такого відшкодування, тільки на тій підставі, що податковий орган не встановив сплати ПДВ з боку постачальника та/або його контрагентів у ланцюгу, за умови відсутності шахрайських дій з боку отримувача відшкодування, на думку Європейського суду з прав людини, порушує права такого платника податків.

Таким чином, апеляційна скарга не підлягає до задоволення, а постанова суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2015 року в справі №813/7464/14 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя-доповідач І.О. Яворський

Судді Р.В. Кухтей

С.П. Нос

Повний текст виготовлено 29.04.2016 року