Постанова № 57536001, 25.04.2016, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2016 року (о 17 год. 15 хв.)Справа № 808/765/16 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Лялько Ю.В.,

представника позивача Деревянко Л.Л.,

представників відповідача Стародумової А.С., Цюпи Т.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-будівельне підприємство «Форт»

до Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інженерно-будівельне підприємство «Форт» (далі - ТОВ «Інженерно-будівельне підприємство «Форт», позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) із позовом до Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - ДПІ у Хортицькому районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області, відповідач), в якому просить визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.02.2016 №0000441500, винесене відповідачем.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та надав пояснення, аналогічні викладеним в адміністративному позові. Зокрема, посилається на ст. 32 Податкового кодексу України, якою передбачено, що зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини не більш пізній строк. Зміна строку сплати податку здійснюється у формі: відстрочки, розстрочки, податкового кредиту. Вказує, що рішеннями Запорізького окружного адміністративного суду, якими розстрочена сплата податкових зобов'язань, фактично були змінені строки сплати податкових зобов'язань та встановлені нові строки сплати узгодженого податкового зобов'язання, що у свою чергу виключає можливість застосування штрафних санкцій та нарахування пені за умови своєчасного виконання платником податків ухвал суду про розстрочення оплати. Після прийняття судового рішення про стягнення податкової заборгованості нарахування будь-яких штрафів або пені можливе лиже в межах виконавчого провадження. На підставі вищезазначеного, вважає, що нарахування контролюючим органом штрафних санкцій на розстрочений податковий борг є неправомірним, а тому просить позов задовольнити та скасувати оскаржуване рішення відповідача.

Представники відповідача у судовому засіданні проти позову заперечили із підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов від 25.04.2016 №4010/10/08-31-10 (вх. № 13259). Зазначають, що незалежно від того, з яких причин платником податку не було своєчасно погашено узгоджену суму грошового зобов'язання, такий платник після фактичного погашення податкового боргу повинен сплатити суму штрафу у розмірі, який залежить від терміну прострочення. Норма пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України поширюється також і на випадки, коли погашення податкового боргу відбулось в примусовому порядку, на підставі рішення суду, ухваленого згідно з пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України. Зазначене пояснюється тим, що передбачена пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України відповідальність у вигляді штрафу застосовується в силу самого факту погашення податкового боргу з простроченням і розмір такої відповідальності залежить виключно від терміну прострочення, а не від способу і порядку погашення податкового боргу (добровільно чи примусово, в повній сумі або частинами). Відповідно, вважають, що розстрочення виконання судового рішення, застосоване адміністративним судом, не звільняє платника податків від відповідальності, передбаченої пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято згідно чинного законодавства. Просять суд у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

На підставі ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.

ТОВ «Інженерно-будівельне підприємство «Форт» (ідентифікаційний код 13615921) є юридичною особою та зареєстрована 27.08.2003 Виконавчим комітетом Запорізької міської ради, про що свідчить довідка АА №711168 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, що позивач має податковий борг перед бюджетом з пені по орендній платі з юридичних осіб. Рішеннями Запорізького окружного адміністративного суду, а саме, ухвалами від 29.05.14 №2а-0870/6954/11, 14.05.14 №0870/9776/12, 22.05.14 №808/7302/13-а, 22.05.2014 №2а-0870/12202/11, 22.05.2014 №0870/3399/12, 04.06.2014 №2а-0870/4922/11 були прийняті рішення, якими, вирішено питання про розстрочення (відстрочення) сплати податкового зобов'язання на 36 місяців, про що також зазначено у постанові Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 у справі №808/7814/14.

На виконання ухвал суду про розстрочення виконання рішення суду ДПІ у Хортицькому районі м. Запоріжжя складено графік погашення розстрочених на підставі рішення суду сум заборгованості за платежем орендна плата з юридичних осіб, який було погоджено керівниками податкового органу та підприємства.

На виконання зазначених ухвал починаючи з червня 2014 року підприємством щомісячно здійснюється перерахування визначених ухвалами сум у рахунок погашення податкового боргу. Указаний факт підтверджується копіями виписок з банківських рахунків ТОВ «Інженерно-будівельне підприємство «Форт», які долучено позивачем до матеріалів справи, та не заперечене представника відповідача.

У лютому 2016 року позивачем отримано податкове повідомлення-рішення від 01.02.2016 №0000441500, прийняте ДПІ у Хортицькому районі м. Запоріжжя на підставі Акту перевірки №07/1530/13615921 від 15.01.2016, яким встановлено порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб, визначеного п. 57.1 ст. 57, п. 287.3 ст.287 Податкового кодексу України та на підставі статті 126 глави 11 розділу ІІ Податкового кодексу України за затримку на 1113, 1147, 1117, 1155, 1173, 1142, 1172, 1201, 1169, 1200, 1229, 1201, 1231, 1263, 1232, 1232, 1261, 1292, 1262, 1289 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 172 493,10 грн. ТОВ «Інженерно-будівельне підприємство «Форт» зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 34 498,62 грн. До вказаного рішення додано розрахунок штрафних санкцій до податкового повідомлення-рішення.

Не погоджуючись з прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням ТОВ «Інженерно-будівельне підприємство «Форт» звернулось до суду із даним позовом про його скасування.

Проаналізувавши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 Податкового кодексу України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов'язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За приписами пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. (пункт 287.3 статті 287 Податкового кодексу України).

Із матеріалів справи вбачається та представником позивача не заперечене, що ТОВ «Інженерно-будівельне підприємство «Форт» має податковий борг перед бюджетом, який виник внаслідок несвоєчасної сплати позивачем податкових зобов'язань по орендній платі з юридичних осіб, що також встановлено у судових рішеннях Запорізького окружного адміністративного суду від 22.09.2011 по справі №2а-0870/6954/11, від 14.11.2012 по справі №0870/9776/12, від 30.09.2013 по справі №808/7302/13-а, від 27.01.2012 по справі №2а-0870/12202/11, від 08.08.2012 по справі №0870/3399/12, від 27.07.2011 по справі №2а-0870/4922/11, від 18.02.2013 по справі №0870/12156/12.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України визначено, що у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Зазначена норма є універсальним приписом, який підлягає застосуванню в будь-яких випадках прострочення встановленого Податковим кодексом України строку сплати узгодженого податкового зобов'язання.

Зі змісту даної статті слідує, що незалежно від того, з яких причин платником податку не було своєчасно погашено узгоджену суму грошового зобов'язання, такий платник після фактичного погашення боргу повинен сплатити суму штрафу у розмірі, який залежить від терміну прострочення.

Норма пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України поширюється також і на випадки, коли погашення податкового боргу відбулося в примусовому порядку, на підставі рішення суду, ухваленого згідно з пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України.

Зазначене пояснюється тим, що передбачена пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України відповідальність у вигляді штрафу застосовується в силу самого факту погашення податкового боргу з простроченням, і розмір такої відповідальності залежить виключно від терміну прострочення, а не від способу і порядку погашення податкового боргу (добровільного чи примусового, в повній сумі або частинами).

Ураховуючи наведене, розстрочення виконання судового рішення, застосоване адміністративним судом, не звільняє платника податків від відповідальності, передбаченої пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.

Обставини, які зумовлюють застосування штрафу, передбаченого пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, виникають у силу самого факту погашення грошового зобов'язання з простроченням строків, передбачених Податковим кодексом України, а не строків, визначених судом у порядку розстрочення виконання судового рішення згідно зі статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України. Судове рішення не може встановити інших строків сплати узгодженого податкового зобов'язання порівняно з тими, що визначені нормами Податкового кодексу України. Тому судове рішення щодо стягнення податкового боргу (про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу або про надання дозволу на реалізацію майна, що знаходиться в податковій заставі) ухвалюється в тому разі, коли податковий борг наявний, тобто узгоджені грошові зобов'язання не були своєчасно сплачені.

Судове рішення про розстрочення присудженої судом суми податкового боргу не змінює обсягу податкового обов'язку платника податків боржника (у тому числі суми податкового боргу, а також розміру штрафу за несвоєчасну сплату грошового зобов'язання), оскільки суд не наділений відповідними повноваженнями. Обсяг податкового обов'язку, а також відповідальність за його невиконання визначається виключно нормами податкового законодавства, у тому числі пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України. Факт дотримання при цьому строків сплати, встановлених у судовому рішенні, не впливає на порушення строків сплати узгоджених грошових зобов'язань, визначених Податковим кодексом України, і не може нівелювати правове значення останніх.

Правопорушення, відповідальність за яке встановлена пунктом 126.1 статті 126.1 Податкового кодексу України, полягає в несвоєчасній сплаті суми узгодженого грошового зобов'язання. Відповідне порушення є закінченим у момент збігу передбаченого податковим законодавством строку сплати узгодженого, але не сплаченого платником податків грошового зобов'язання, а розмір штрафу визначається нормативно та фактично залежить від тривалості прострочення до моменту погашення боргу (до 30 днів або понад 30 днів).

У свою чергу розстрочення судом у процесі виконання судового рішення присудженої ним з платника податків суми податкового боргу (сплата якої на час вирішення спору в суді вже є простроченою) не впливає на факт вчинення правопорушення, оскільки воно є вчиненим до моменту відповідного розстрочення, а тому розстрочення виконання не змінює обсягу відповідальності платника податків (не зменшує і не збільшує).

Дана правова позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 18.11.2014 № 1602/11/10/14-14, а правовий висновок з приводу застосування цих положень у разі порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов'язання в залежності від того, як платник податку її сплатив - добровільно чи на підставі рішення суду, у тому числі й у разі розстрочення його виконання, викладено у постанові Верховного Суду України від 18.09.2014 у справі № 21-279а14.

Положеннями частини першої статті 244-2 КАС України визначено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Аналізуючи вище викладені норми та матеріали справи, суд вважає, що позивачем правомірно та у відповідності до приписів законодавства позивачу нараховані штрафні санкції за несвоєчасність сплати позивачем податкового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб.

В зв'язку з вищенаведеним, суд дійшов висновку про правомірність прийнятого відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та застосування до позивача штрафних санкцій, що доводами позовної заяви та матеріалами справи не спростовується.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку

Згідно із частинами першою, другою статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Як встановлено частинами першою та другою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд, відповідно до статті 86 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 94, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Батрак