Ухвала суду № 57533733, 05.05.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №589/4487/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Свиненко М. Д.Номер провадження 22-ц/788/787/16 Суддя-доповідач - Кононенко О. Ю. Категорія - 19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Кононенко О. Ю.,

суддів - Семеній Л. І. , Сибільової Л. О.

за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 25 березня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 25 березня 2016 року в задоволені позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, незаконність та необґрунтованість рішення суду, просить його скасувати і ухвалити нове про задоволення позову.

При цьому зазначає, що розписка відповідача свідчить, що він дійсно брав у нього кошти в борг у сумі 10000 доларів США та сплачував щомісяця відсотки в сумі 400 доларів США, тобто 4% від суми боргу.

Сторони повідомлені про час і місце розгляду справи в установленому законом порядку, але в судове засідання не з'явились.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено та зі змісту наданої позивачем розписки від 20 березня 2015 року вбачається, що ОСОБА_4 просить в борг 10 тис. доларів США. Дає в залог автомобіль Оутлендер 2008 року випуску. Борг зобов'язується віддати в строк з відсотками, обумовлений раніш, 4% на 5 міс.

В розписці наявні відмітки щодо видачі відповідачем і отримання позивачем по 400 доларів США 20 числа кожного місяця з квітня по липень 2015 року (а.с. 3).

Ухвалюючи рішення про відмову позивачу у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна розписка не є доказом укладення сторонами договору позики.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст. 1049 ЦК України).

Отже, договір позики за своєю юридичною природою є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей і саме факт передання коштів повинен бути підтверджений розпискою позичальника.

Разом з тим, за змістом частин 1, 2 статті 207 і частини другої статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов'язанням її повернення), так і дата її отримання.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, та не суперечить постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-144 цс15, на яку у рішенні послався суд першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що наявна в матеріалах справи розписка не є доказом укладення договору позики, оскільки з розписки не убачається підтвердження отримання відповідачем грошових коштів, умови їх надання та обов'язок повернення, а лише зазначено, що ОСОБА_4 просить в борг 10000 доларів США.

Відмітки щодо видачі відповідачем і отримання позивачем по 400 доларів США 20 числа кожного місяця з квітня по липень 2015 року, не є письмовим документом на підтвердження укладення договору позики та його умов у розумінні статті 207 та частини другої статті 1047 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. ст. 10-11, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проте, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження укладення договору позики. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

За таких обставин, оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 25 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набрала законної сили з моменту її проголошення і з цього дня на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді -