Рішення № 57529370, 28.04.2016, Селидівський міський суд Донецької області

2/242/232/16

242/170/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2016 року Селидівський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Пирогової Л. В., при секретарі Гречка К. О., за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань приміщення Селидівського міського суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Червоногвардійському районі м. Макіївка Донецької області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 21.01.2016 р. звернувся до суду з позовом до відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в у Червоногвардійському районі м. Макіївка Донецької області про стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що під час виконання трудових обов,язків на ПАТ «Шахта ім. О. Ф. Засядька», 02.06.2004 року з ним стався нещасний випадок на виробництві. Внаслідок нещасного випадку на виробництві, що він отримав трудове каліцтво, за результатами якого складено акт за формою Н1 від 05.06.2004 року. Висновком МСЕК від 02.02.2005 року первинно йому встановлено 25 відсотків стійкої втрати працездатності. Внаслідок отриманої травми він тривалий час знаходився на лікуванні, що порушило його особисті немайнові права, у зв,язку з чим переносив моральні страждання.

Просить суд стягнути з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди на його користь 20000 грн.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі.

Позивач ОСОБА_3, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з,явився, надав суду заяву з проханням розглянути справу без його участі, за участю його представників.

Представник відповідача - відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Червоногвардійському районі м. Макіївка Донецької області ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності, у судовому засіданні позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що позивач не вправі вимагати відшкодування моральної шкоди з Фонду, оскільки звернувся до суду в січні 2016 року, коли норми, за якими передбачено відшкодування вже не діяли та послався на ч. 8 ст. 36 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування». Вважав, що оскільки позивач протягом 11 років не звертався з заявою до відповідача, як передбачено ч. 3 ст. 34 Закону (у редакції 2005 року) та довідкою МСЕК не встановлено спричинення моральної шкоди, підстави для отримання моральної шкоди потерпілому відсутні. Крім того, зазначив, що позивач є особою з населеного пункту, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження і тому ОСОБА_3 мав би право на одержання страхових виплат, за умови переміщення до населеного пункту, де органи державної влади здійснюють свої повноваження. Оскільки позивачем не доведено, що він є внутрішньо переміщеною особою, тому підстав для задоволення позову немає. Просив суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що відповідно копії акту № 60 від 05.06.2004 р. за формою Н 1 з позивачем 02.06.2004 року ПАТ «Шахта ім. О. Ф. Засядька» стався нещасний випадок. Комісія дійшла до висновку, що причинами нещасного випадку є необережність при пересуванні; відсутність огородження конвеєру; не забезпечення безпечності виконання робіт з боку змінного нагляду дільниці. (а.с. 21-22)

Згідно копії довідки Донецької обласної медико-соціальної експертної комісії серії ДОН-04 № 046171 ОСОБА_3 встановлено первинно у зв,язку з трудовим каліцтвом ступінь втрати професійної працездатності 25 відсотків з 02.02.2005 року. (а. с. 45)

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Встановлення Законом обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати моральну шкоду є засобом реалізації потерпілим гарантованого державою усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (стаття 3 Закону № 1105-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону України № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» (в редакції Закону від 03.04.2003 року, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що завданням страхуванням від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Згідно ч. 3 ст. 28 вказаного Закону (в редакції Закону від 03.04.2003 року) за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

Відповідно до ч. 3 статті 34 Закону України № 1105- XIV «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» (в редакції Закону від 03.04.2003 року) моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. При цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.

Суд вважає неспроможними ствердження представника відповідача з приводу того, що позивач не вправі вимагати відшкодування моральної шкоди з Фонду, оскільки звернувся до суду в січні 2016 року, коли є чинними норми ч. 8 ст. 36 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування» виходячи з наступного.

З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці».

Згідно із ч.8 ст. 36 зазначеного Закону, відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Разом з цим, пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 р., зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини і громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують, або скасовують відповідальність особи

При вирішенні питання про право ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди, суд враховує вимоги статей 21, 28, 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в їх сукупності, чинними на час настання нещасного випадку, якими передбачено, що право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати компенсації за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії.

Оскільки втрату працездатності ОСОБА_3, згідно висновку МСЕК вперше встановлено з 02.02.2005 року, право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло до набрання чинності як Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», так і Законом України «Про Державний бюджет України на 2007», якими було зупинено дію норм, що передбачали право потерпілих на відшкодування моральної шкоди з Фонду соціального страхування незалежно від моменту звернення до суду та дати ухвалення судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 квітня 2012 року у справі № 6-26цс12.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Червоногвардійському районі м. Макіївка Донецької області, оскільки стійку втрату працездатності у зв,язку з травмою на виробництві йому було встановлено вперше у період із 01.04.2001 р. по 31.12.2005 р., під час дії законодавчих актів, які надавали йому таке право.

При встановлених судом обставинах, оцінюючи надані в силу ст. 30 ЦПК України докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що стійка втрата працездатності позивача у розмірі 25 відсотків внаслідок каліцтва, встановлена йому довідкою Донецької обласної медико-соціальної експертної комісії № 5 серії ДОН-04 № 046171 від 02.02.2005 року, змушувала його докладати додаткових зусиль для утримання себе, одержання повноцінного і своєчасного лікування. Втрата працездатності привела до порушення звичайного ритму життя, через відсутність можливості реалізації своїх потреб і здібностей у повному обсязі. Зазначені обставини приводять суд до переконання, що моральну шкоду позивачеві дійсно було заподіяно.

З урахуванням конституційної значимості здоров'я, як невідчужуваного і нерушимого блага, що належить людині від народження й охороняється державою, суд вважає що заявлена позивачем вимога обґрунтована і підлягає задоволенню.

Викладене є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди відповідачем.

Щодо заперечень представника відповідача з приводу того, що позивач є особою з населеного пункту, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження і мав би право на одержання страхових виплат за умови переміщення до населеного пункту, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 64 Конституції України встановлено: «Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватись окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи передбачені статтями 24,25,27,28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58,59,60,61,62, 63 цієї Конституції.

Окрім того, згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд враховує практику Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що жодне обмеження не може бути застосоване дискримінаційним чином (стаття 14 Конвенції та Протокол № 12) і саме тому знаходить неспроможними доводи представника відповідача з приводу того, що підстав для задоволення позову немає, оскільки позивачем не доведено, що він є внутрішньо переміщеною особою.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує стан здоров'я позивача, глибину фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей позивача та позбавлення можливості їх реалізації, внаслідок травми руки, важкість змушених змін у його життєвих зв'язках та враховує вимоги розумності і справедливості.

Таким чином, суд вважає, що розмір моральної шкоди у сумі 7500 грн., який повинен бути стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_3 А В., є достатнім для відшкодування завданої йому моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог позивача необхідно відмовити у зв,язку з їх необґрунтованістю.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує положення ст. ст. 79, 88 ЦПК України.

Оскільки позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, згідно вимог ч. 3 ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне судові витрати покласти на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути документально підтверджені витрати, пов,язані з розглядом справи, а саме витрати на правову допомогу, що складають 734 грн. 93 коп.

Керуючись ст. 58 Конституції України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ст. 5 ЦК України, ст.ст. 57, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Червоногвардійському районі м. Макіївка Донецької області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва задовольнити частково.

Стягнути з відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Червоногвардійському районі м. Макіївка Донецької області на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування моральної шкоди 7500 (сім тисяч п,ятсот) гривень та витрати, пов,язані з розглядом справи 734 (сімсот тридцять чотири) грн. 93 коп.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Червоногвардійському районі м. Макіївка Донецької області на користь держави судові витрати у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області через Селидівський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 04.05.2016 року.

Суддя Л. В. Пирогова