Постанова № 57520069, 01.04.2016, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/3122/16-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2016 року Рівненський міський суд Рівненської області

в особі судді Музичук Н.Ю., розглянувши у порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про визнання дій протиправними та зобов'язання поновити виплату пенсії, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати із 01 червня 2015 року пенсії по інвалідності ІІІ групи, призначеної відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та зобов'язання поновити виплату призначеної їй пенсії з 01 червня 2015 року у попередньому розмірі.

В позовній заяві зазначено, що із 13 березня 2009 року позивач отримувала пенсію по інвалідності ІІІ групи загального захворювання, відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Виплата пенсії здійснювалась помісячно. З 01 квітня 2015 року нарахування та виплата призначеної пенсії їй припинена у зв'язку із набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VII та внаслідок її роботи на посаді завідувача сектором видатків та обслуговування розпорядників коштів та інших клієнтів місцевих бюджетів управління Державної казначейської служби України в м. Рівне Рівненської області, тобто на посаді, яка передбачена Законом України «Про державну службу».

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VII, який набрав чинності з 01.04.2015 року, тимчасово, у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2016 року, призначені пенсія або щомісячне грошове утримання не виплачується у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного грошового довічного утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України …, в тому числі Законом України «Про державну службу».

Відповідно п.5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України „Про державну службу", „Про службу в органах місцевого самоврядування", тощо.

Оскільки вказаний в п. 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення" Закону № 213-УІІІ, закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, до 1 червня 2015 року прийнятий не був, у зв'язку з чим із вказаної дати 1 червня 2015 року втратили чинність, зокрема, норми Закону України „Про державну службу", „Про службу в органах місцевого самоврядування", щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються. Тобто, із 01 червня 2015 року, особам, які працюють на посадах та підпадають під дію цих Законів, пенсія призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Враховуючи викладене, 17 лютого 2016 року вона звернулась до відповідача із вимогою відновити виплату їй пенсії, у зв'язку із відсутністю підстав для її невиплати. Згідно отриманої нею відповіді від 25.02.2016 року №103/10, їй відмовлено в задоволенні заяви, повідомлено, що з урахуванням положень ст. 47 Закону виплата пенсії із 01.04.2015 року припинена правомірно, оскільки на день звернення вона продовжує працювати на займаній посаді, то поновити їй виплату пенсії не вбачається можливим.

Вважає дії відповідача такими, що порушують її право на отримання пенсії, відмову відповідача - незаконною, така грубо порушує і обмежує її Конституційні права, суперечать усталеній практиці Європейського суду з прав людини, рішення якого відповідно до частини 2 ст. 8 КАС України є обов'язковими для судів України, та нормам Конституції України.

Ухвалою Рівненського міського суду відкрите скорочене провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про визнання дій протиправними та зобов'язання поновити виплату пенсії в межах встановленого законом строку звернення до адміністративного суду, а саме з 16 вересня 2015 року.

Відповідач у поданих суду запереченнях зазначив, що рішення про припинення виплати позивачу пенсії було прийняте на підставі зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 року №213-УІІІ, який не визнавався неконституційним та є чинним, тому відповідно до вимог ст.19 Конституції України є обов'язковим для виконання відповідачем. Оскільки Конституційний Суд України 15.10.2015 року розпочав розгляд справи за конституційним поданням Верховного суду України щодо невідповідності Конституції України положень частини третьої абзацу четвертого, першого речення абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», у взаємозв'язку з положеннями підпункту 5 пункту 2 пункту 17 розділу 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII та положень пункту 5 розділу ІІІ Прикінцеві положення цього Закону, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, відповідно п.3 ч.1 ст.156 КАС України, до вирішення справи, що розглядається в конституційному порядку. Крім того, заявляє про необхідність розгляду цієї справи у загальному порядку, адже скорочене провадження унеможливить звернення сторін до касаційного суду. Просив у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку скороченого провадження, відповідно ст. 183-2 КАС України.

Дослідивши подані сторонами докази, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення у повному обсязі, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що позивач із 13 березня 2009 року є отримувачем пенсії по інвалідності ІІІ групи загального захворювання, відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Нарахування та виплата пенсії здійснювалась їй щомісячно Управлінням Пенсійного фонду України у м. Рівне.

На підставі звернення позивача до відповідача листом від 17.02.2016 року встановлено, що із 01 квітня 2015 року нарахування та виплата призначеної пенсії позивачу припинено, у зв'язку із набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VII, та внаслідок її роботи на посаді завідувача сектором видатків та обслуговування розпорядників коштів та інших клієнтів місцевих бюджетів управління Державної казначейської служби України в м. Рівне Рівненської області, тобто на посаді, яка передбачена Законом України «Про державну службу».

Згідно відповіді управління Пенсійного фонду України у м. Рівне за вих. №103/10 від 25.02.2016 року вбачається, що виплата їй пенсії правомірно припинена на підставі ст.47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-УІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015 року. Оскільки на день звернення позивачка продовжує працювати на займаній посаді, то з огляду на діюче законодавство, поновлення виплати не вбачається можливим.

Аналізуючи спірні правовідносини, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст.1 Конституції, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Згідно з ч.2 ст.3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Основний Закон України у ст.22 визначає, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з ст. 46 Конституції України, передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму встановленого законом.

Згідно з ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з ст. 64 Конституції України, конституційні права людини не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Коституцією України.

Конституційний суд України у рішенні від 11.10.05 року № 8-рп/2005 чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося таке звуження: «звуження обсягу прав та свобод це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики».

Також Конституційний суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 року №6-рп/2007 зазначив, що «невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави». Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є «складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права».

Як зазначено в пункті 2 Постанови Пленуму Верховною Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8 має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення повинні ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Судом встановлено, що станом на березень 2009 року позивач виконала усі необхідні умови щодо отримання пенсії по інвалідності за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у звязку з чим відповідачем було прийняте рішення про призначення та виплату пенсії з 13 березня 2009 року.

Отже, право на пенсію у ОСОБА_1 виникло з березня 2009 року, з того часу вона постійно отримувала пенсійні виплати, тому дії відповідача щодо припинення виплати їй пенсії по інвалідності з квітня 2015 року є звуженням її існуючих прав, а саме: права на пенсію, визначеного у ст.46 Конституції України.

Враховуючи вищенаведене, відповідач у порушення зазначених вище конституційних норм обмежив існуюче у позивача право на пенсію, а відтак, на переконання суду, його дії є протиправними.

При прийнятті рішення суд також враховує, що згідно з частиною 1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 КАС України). Частиною 2 ст. 8 КАС України також передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Крім того, ч. 1 ст.7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV передбачає рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Зупинення виплати пенсії у зв'язку з перебуванням ОСОБА_1 на посаді державного службовця є прямим порушенням цієї норми.

При прийнятті рішення суд також приймає до уваги, як обґрунтовані наступні доводи позивача.

Відповідно до ст. 47 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зі змінами, внесеними Законом України №213-VII, тимчасово, у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року у період роботи особи ( крім інвалідів І та ІІ групи, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія п.1 ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законами України «Про статус народного депутата України», «;Про державну службу», „Про службу в органах місцевого самоврядування", «Про судоустрій та статус суддів», тощо, пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.

Згідно із п.5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України „Про державну службу", „Про прокуратуру", „Про судоустрій і статус суддів", „Про статус народного депутата України", „Про Кабінет Міністрів України", „Про судову експертизу", „Про Національний банк України", „Про службу в органах місцевого самоврядування", „Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

На виконання пункту 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення" Закону № 213-УІІІ, закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, до 1 червня 2015 року прийнятий не був, у зв'язку з чим із вказаної дати 1 червня 2015 року втратили чинність, зокрема, норми Закону України „Про державну службу", щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються. Тобто, із 01 червня 2015 року, особам, які працюють на посадах державних службовців відповідно із Законом України «Про державну службу" пенсії не призначається, а призначається пенсія відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, із 1 червня 2015 року посада, на якій працює позивач, не дає права на призначення їй пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України „Про державну службу", у зв'язку з чим підстави для невиплати позивачу пенсії, на які покликався відповідач в своїх запепреченнях, відсутні.

Крім того, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача щодо розгляду справи у загальному порядку з огляду на те, що скорочений порядок розгляду адміністративних справ щодо пенсійних виплат визначений п.2 ч.1 ст.183-2 КАС України.

У відповідності до ч.4 ст.183-2 КАС України суд, оцінюючи повідомлені позивачем у позові та відповідачем у запереченнях обставини, вважає їх достатніми для прийняття законного рішення у скороченому провадженні та не бачить підстав для виклику осіб та проведенні судового засідання за загальними правилами КАС України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності дій з приводу відмови у відновленні нарахування і виплати пенсії позивачу з червня 2015 року, а позивач повністю довів обґрунтованість позовних вимог в межах встановленого законом строку звернення до адміністративного суду, а саме з 16 вересня 2015 року.

Враховуючи вищенаведене, суд поновлює права позивача шляхом винесення постанови про визнання протиправними дій Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії та зобов'язання поновити виплату їй пенсії в межах встановленого законом строку звернення до адміністративного суду, а саме з 16 вересня 2015 року у попередньому розмірі.

Керуючись статтями 160-163, 183-2 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне щодо припинення нарахування і виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 червня 2015 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне поновити виплату ОСОБА_1 пенсії по ІІІ групі інвалідності загального захворювання, згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в межах встановленого законом строку звернення до адміністративного суду, а саме з 16 вересня 2015 року у попередньому розмірі.

Стягнути із Державного бюджету на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 551,20 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, відповідно до частини 3 статті 160 КАС України, а також прийняття постанови в письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо була подана апеляційна скарга судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Рівненського міського суду Н.Ю. Музичук