Ухвала суду № 57517020, 04.05.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/18651/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В.П. Провадження № 22-ц/773/676/16 Категорія: 58 Доповідач: Шевчук Л. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Шевчук Л.Я.,

суддів - Данилюк В.А., Подолюка В.А.,

секретар с/з - Вергун Т.С.,

з участю:

представника позивача - Крючкова В.О.,

представника третьої особи - Дуди Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) «Ізолфа -Сервіс», третя особа на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ізолфа Україна», до Публічного акціонерного товариства акціонерно - комерційний банк (далі - ПАТ АКБ) «Львів», третя особа на стороні відповідача - відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, про звільнення майна з під арешту, за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізолфа - Сервіс» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 березня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач ТзОВ «Ізолфа - Сервіс» подав апеляційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду від 11 березня 2016 року, яким в позові товариства про звільнення майна з під арешту відмовлено.

В поданій на рішення суду апеляційній скарзі позивач, посилаючись на незаконність судового рішення із-за порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення

Судом першої інстанції установлено, що підстав для звільнення майна з під арешту не має.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, представник третьої особи апеляційну скаргу заперечив, просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Із матеріалів справи убачається, що 30 березня 2012 року між ПАТ АКБ «Львів» та ТзОВ «Ізолфа - Сервіс» був укладений кредитний договір, за умовами якого банк зобов'язувався надати позичальникові грошові кошти в розмірі 205000,00 грн., а позичальник зобов'язувався повернути кредит і сплатити проценти і комісії за користування ним (а.с.19-26).

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 15 червня 2015 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого Луцьким міськрайонним судом, про стягнення солідарно з ОСОБА_6 та ТзОВ «Ізолфа - Сервіс» в користь ПАТ АКБ «Львів» 2 054035,90 Євро, що в еквіваленті складає 22 024623,82 грн. (а.с.5-6).

15 червня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно боржника - ТзОВ «Ізолфа - Сервіс» в межах суми заборгованості - 22 024623,82 грн. В тому числі арешт був накладений на автомобіль марки КІА GRAND SPORTAGE, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску, який належить боржнику ТзОВ «Ізолфа - Сервіс».

ТзОВ «Ізолфа - Сервіс» в своїй позовній заяві просить звільнити даний автомобіль з під арешту на підставі статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» та зазначає, що спірний автомобіль використовується позивачем для здійснення господарської діяльності, внесення автомобіля до акту опису майна призвело до значного гальмування діяльності товариства та, як наслідок, зниження рівня прибутку.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТзОВ «Ізолфа - Сервіс» про звільнення майна з під арешту, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для звільнення майна з під арешту не має, оскільки спірний автомобіль належить ТзОВ «Ізолфа - Сервіс» і стаття 60 Закону України «Про виконавче провадження» не містить підстав для звільнення з-під арешту майна боржника у зв'язку із наведеними у позовній заяві обставинами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону.

Відповідно до статей 11, 57 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти певні дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення для самостійного виконання рішення та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.

Частина 1 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суд або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також проводяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.

Отже, за змістом зазначених вимог закону арешт, накладений на майно боржника, знімається у разі закінчення виконавчого провадження.

В даному випадку виконавче провадження не закінчено і посилання боржника на те, що арештований автомобіль використовується для здійснення господарської діяльності товариства і накладення арешту на даний транспортний засіб гальмує діяльність товариства, не є підставами в розумінні статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» для звільнення автомобіля з під арешту.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду, оскільки були предметом розгляду судом першої інстанції і суд дав їм правильну правову оцінку.

Рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізолфа - Сервіс» відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 березня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий:

Судді: