Рішення № 57514500, 26.04.2016, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.04.2016 Справа № 920/334/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Еко-Енергія», с. Будилка Лебединського району Сумської області

до відповідача: Дочірньої компанії «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державної Акціонерної Компанії «Автомобільні дороги України», м. Суми

про стягнення 231 577 грн. 38 коп.

Суддя Джепа Ю.А.

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_1 (довіреність № 10 від 29.03.2016)

від відповідача не прибув

За участю секретаря судового засідання Зері Ю.О.

Суть спору: позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у сумі 231 577,38 грн., у тому числі 200 000,00 грн. основного боргу за договором безвідсоткової позики № 03/09П від 03.09.2015, штраф у розмірі 6 000,00 грн., 21698,63 грн. пені, 1 479,00 грн. 3% річних, 2 399,75 грн. інфляційних втрат; а також витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

У судовому засіданні 26.04.2016 представник позивача усно уточнив періоди, за які відповідачу ним були нараховані суми штрафних санкцій за договором та зазначив, що суми штрафу, пені та 3% річних нараховані відповідачу за період з 29.12.2015 по 29.03.2016, сума інфляційних втрат нарахована за період з 01.01.2016 по 01.03.2016.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву не подав, в судове засідання його повноважний представник не прибув, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача на повідомленні про вручення поштового відправлення від 07.04.2016.

У судове засідання 26.04.2016 представником позивача на виконання вимог судової ухвали від 01.04.2016 були подані для долучення до матеріалів справи додаткові документи на підтвердження позовних вимог.

Суд вважає за можливе розглядати справу за наявними у ній матеріалами, у відповідності до положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України без участі представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

03.09.2015 між сторонами у справі був укладений договір про надання безвідсоткової позики № 03/09П, за умовами якого позикодавець (позивач у справі) передав позичальнику (відповідачу у справі) грошові кошти у порядку та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязався повернути вказані кошти позикодавцю (пункт 1.1).

За умовами пункту 2.1 укладеного договору загальна сума позики склала 250 000,00 грн.

Відповідно до пунктів 3.1, 4.1, 4.2 Договору № 03/09П позика надається позикодавцем позичальнику на строк до 29.12.2015; строк користування позикою складає 141 день; позичальник зобовязаний повернути позику за цим договором в термін до 29.12.2015.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача суму позики у розмірі 250 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 6145 від 03.09.2015, копія якого міститься у матеріалах справи.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено поясненнями представника позивача у судовому засіданні та наданими підтверджуючими документами (платіжне доручення № 4268 від 21.12.2015, банківська виписка по особовому рахунку за 21.12.2015), відповідач сплатив позивачеві лише 50 000,00 грн. у рахунок повернення суми позики за договором № 03/09П.

Таким чином, на момент судового розгляду даної справи сума заборгованості відповідача перед позивачем за вищезазначеним договором становить 200000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 вищевказаного Кодексу наголошує, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору, а згідно вимог статті 610 цього ж Кодексу, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач свої обов'язки за договором належним чином та у повному обсязі не виконує.

Частина 1 статті 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Однак, суд зазначає, що відповідач в порушення умов укладеного договору та положень діючого законодавства не повернув позивачу грошові кошти, передані йому за договором № 03/09П від 03.09.2015.

Беручи до уваги, що відповідно до вимог чинного законодавства сторони зобовязані виконувати належним чином взяті на себе договірні зобовязання, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 20000,00грн. правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім цього, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 6000,00грн. штрафу, 21 698,63 грн. пені, 1 479,00 грн. суми 3% річних, 2 399,75 грн. інфляційних збитків.

Пунктом 5.1. договору 03/09П від 03.09.2015 сторони погодили, що у разі прострочення повернення позики (її частини) позичальник зобовязаний сплатити штраф у розмірі 3% від суми невиконаного зобовязання та пеню у розмірі 3% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожний день затримки повернення позики, а також сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Як пояснював у судовому засіданні представник позивача, останньою датою повернення відповідачем коштів є 28.12.2015, тому право позивача на нарахування сум штрафних санкцій за договором виникло з 29.12.2015.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Частиною шостою статті 232 ГК України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач правомірно вимагає стягнути з відповідача одночасно і пеню, і штраф.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

З урахуванням наведеного, судом був здійснений перерахунок заявлених до стягнення сум штрафних санкцій у межах уточнених представником позивача періодів, на підставі якого суд робить висновок про часткове задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача сум штрафних санкцій та про стягнення з останнього 21 698,63 грн. пені, 6 000,00 грн. штрафу, 1 479,00 грн. суми 3% річних та 992,80 грн. інфляційних збитків.

Згідно ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державної акціонерної компанії «Автомобільні дороги України» (40002, м. Суми, вул. Роменська, 79/2; код ЄДРПОУ 31931024) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Еко-Енергія» (42238, Сумська область, Лебединський район, с. Будилка, вул. Заводська, 1, корпус Г; код ЄДРПОУ 36031709) 200 00 грн. 00 коп. основного боргу, 21 698 грн. 63 коп. пені, 6 000 грн. 00 коп. штрафу, 1 479 грн. 00 коп. суму 3% річних, 992 грн. 80 коп. інфляційних збитків, 3 452 грн. 46 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 29.04.2016.

Суддя Ю.А.Джепа