Рішення № 57514411, 25.04.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2016 р.Справа № 922/6553/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Макаренко О.В.

при секретарі судового засідання Нагірна М.Т.

розглянувши справу

за первісним позовом Приватного акціонерного товариства "Термолайф", м. Харків до Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 Сбербанку Росії" в особі відділення "Харківське відділення № 3 "АТ "Сбербанк Росії", м. Харків Треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних позовних вимог на предмет спору: 1. Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", м. Київ 2. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, м. Київ 3. Національний банк України, м. Київ про та за зустрічним позовом 3-ї особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору до про визнання недійсним частково договору та припинення зобов'язання за договором Товариства з обмеженою відповідальністю "Менеджмент логістик компані", м. Київ 1. Публічного акціонерного товариства "Сбербанк", м. Київ 2. Приватного акціонерного товариства "Термолайф", м. Харків Треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних позовних вимог на предмет спору: 1. Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", м. Київ 2. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, м. Київ 3. Національний банк України, м. Київ визнання недійсним повністю договору за участю представників:

ПрАТ "Термолайф" (позивач за первісним позовом, 2-й відповідач за позовом 3-ї особи) - ОСОБА_2, довіреність б/н від 27.08.2015 р.

ТОВ "Менеджмент логістик компані" (3-я особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору) - ОСОБА_3, довіреність б/н від 05.01.2016 р.

ПАТ "Сбербанк" (1-й відповідач за первісним позовом та за позовом 3-ї особи) - ОСОБА_4, довіреність №811 від 10.12.2015 р.

1-ї 3-ї особи - ОСОБА_5, довіреність № 09-32/662 від 19.11.2015 р.

2-ї 3-ї особи - не з'явився

3-ї 3-ї особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Термолайф" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Сбербанк", м. Київ в особі відділення "Харківське відділення № 3 Акціонерного товариства "Сбербанк Росії" (відповідача) про визнання недійсним в частині договору про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р., укладеного між ПрАТ "Термолайф" та ПАТ "ОСОБА_1 банк Сбербанку Росії" (нове найменування ПАТ "Сбербанк") щодо надання кредиту в розмірі 30 885 442,9 доларів США та про визнання припиненим зобов'язання ПрАТ "Термолайф" перед ПАТ "ОСОБА_1 банк Сбербанку Росії" (нове найменування (ПАТ "Сбербанк") з повернення суми кредиту 94 557,1 доларів США та відсотків за користування ним за договором про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що станом на дату укладення оскаржуваного договору про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 року відповідач та третя особа-1 були повязаними особами за ознакою "споріднені особи банку" відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" в редакції від 19.08.2012 р., що в силу приписів ст. ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання даного договору недійсним.

Разом з тим, позивач просить суд визнати припиненими зобов'язання позивача перед відповідачем з повернення суми кредиту 94 557,1 доларів США та відсотків за користування ним за договором про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р., мотивуючи дані вимоги виконанням позивачем в повному обсязі договірних зобов'язань в цій частині, що підтверджується наявними у справі копіями платіжних доручень. В обґрунтування цих вимог позивач посилається на ст. ст. 598, 599 ЦК України.

Ухвалою суду від 10.03.2016 р. у даній справі для спільного розгляду з первісним позовом прийнято до розгляду позов 3-ї особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ТОВ "Менеджмент логістик компані" (вх.№7807 від 10.03.2016 р., т. 3 а.с. 31-39) до ПАТ "Сбербанк" (1-го відповідача), ПрАТ "Термолайф" (2-го відповідача), 3-х осіб на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних позовних вимог на предмет спору: ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", м. Київ, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, м. Київ та Національний банк України, м. Київ про визнання недійсним повністю договору про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р., укладеного між ПрАТ "Термолайф" та ПАТ "ОСОБА_1 банк Сбербанку Росії" (нове найменування ПАТ "Сбербанк").

Свої вимоги ТОВ "Менеджмент логістик компані" обґрунтовує тим, що оскільки оскаржуваним договором передбачено надання кредитних коштів виключно з метою погашення кредитних зобов'язань ПрАТ "Термолайф" перед пов'язаною з Приватним акціонерним товариством "Термолайф" Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", даний договір, на думку 3-ої особи, слід визнати недійсним повністю з підстав його невідповідності ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України та ч. 5 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" в редакції від 19.08.2012 р.

Представник ПрАТ "Термолайф" (позивач за первісним позовом, 2-й відповідач за позовом 3-ї особи) у судовому засіданні підтримав первісні позовні вимоги, просив первісний позов задовольнити та заперечував проти заяви відповідача за первісним позовом про застосування до позовних вимог позовної давності та про накладення арешту на майно, яке передано в забезпечення виконання договору про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р., з підстав, викладених у запереченнях (вх.№.7122 від 02.03.2016 р., вх.№7814 від 10.03.2016 р.). Позовні вимоги 3-ї особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, підтримав в частині визнання недійсним оскаржуваного договору про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р. щодо надання кредиту в розмірі 30 885 442,9 доларів США. В решті вимог 3-ї особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, просив відмовити, з підстав, викладених у відзиві (вх.№12168 від 12.04.2016 р., т. 3 а.с. 145-149).

Представник 3-ї особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору (ТОВ "Менеджмент логістик компані") у судовому засіданні просить задовольнити позовні вимоги 3-ї особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. Первісні позовні вимоги підтримує в частині, що не суперечить позовним вимогам 3-ї особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Представник ПАТ "Сбербанк" (1-й відповідач за первісним позовом та за позовом 3-ї особи) у судовому засіданні та у своєму відзиві на позов (вх.№6187 від 24.02.2016 р., т. 2 а.с. 141-145) первісні позовні вимоги не визнає, просить у первісному позові відмовити. Свої заперечення обґрунтовує тим, що згідно з інформацією, розміщеною на сайті Верховної ОСОБА_4 України, редакції Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. №2121-111 від 19.08.2012 р., на яку посилається ПрАТ "Термолайф" у позовній заяві, не існує.

Станом на 04.09.2012 р., яка є датою укладання оскаржуваного кредитного договору, вимоги ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. №2121-III слід розглядати в чинній станом на 24.07.2012 р. редакції, а саме в редакції від 24.05.2012 р. (далі-Закон).

Відповідно до Закону №2121-111 банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку.

Крім того, відповідач зауважує на тому, що згідно з електронним повідомленням Національного банку України №В/26-0004/9667 від 27.01.2016 р. станом на 04.09.2012 р. та на даний час рішення щодо визнання пов'язаними ПАТ "Сбербанк" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" відповідно до вимог ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національним Банком України не приймались.

З огляду на викладене, ПАТ "Сбербанк" вважає, що ПАТ "Сбербанк" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" не є пов'язаними особами в розумінні ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Крім того, ПАТ "Сбербанк" вважає необґрунтованим посилання ПрАТ "Термолайф" на рішення НКЦБФР (третьої особи-2) №1082 та №1078, які були прийняті на підставі Закону України "Про ліцензування певних видів господарської шості" та Закону України "Про оборону України", оскільки, на думку ПАТ "Сбербанк", зазначені рішення не встановлюють факту існування пов'язаності між ПАТ "Сбербанк" та третьою особою-1 у даній справі в розумінні Закону України "Про банки і банківську діяльність", а Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" та Закон України "Про оборону України" не надають правового визначення чи підстав для встановлення осіб, які є пов'язаними.

ПАТ "Сбербанк" також не визнає позовні вимоги 3-ї особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, з підстав, викладених у відзиві (вх.№10510 від 29.03.2016 р., т. 3 а.с. 120-122), обґрунтовуючи свої заперечення тим, що ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. №2121-III не може бути підставою для визнання оскаржуваного кредитного договору недійсним, оскільки ст. 52 "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. №2121-III регулює відносини щодо надання кредиту, а не щодо умов кредитного договору, а правове значення для вирішення питання про визнання кредитного договору недійсним має додержання його сторонами вимог закону саме при його укладенні, а не виконанні.

В обґрунтування вказаних тверджень ПАТ "Сбербанк" посилається на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 11.07.2012 р. у справі №6-63цс12.

Водночас представник ПАТ "Сбербанк" у судовому засіданні та у заявах (вх.№6183 від 24.02.2016 р., т. 2 а.с. 138-139, вх.№6835 від 01.03.2016 р., т. 2 а.с. 171-172) просить суд застосувати до позовних вимог позовну давність відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України та наслідки недійсності правочину, передбачені ч. 1 ст. 216 ЦК України, а також винести ухвалу в порядку ч. 3 ст. 86 ГПК України про накладення арешту на майно, яке передане в забезпечення виконання зобов'язань за оскаржуваним кредитним договором.

Представник третьої особи-1 (ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк") у судовому засіданні просить суд відмовити у первісному позові та у позові 3-ї особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Представник третьої особи-2 (Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку) у судове засідання не з'явився. Ухвалою суду від 02.03.2016 р. задоволено клопотання третьої особи-2 про розгляд справи без участі її представника. У наданих до суду письмових поясненнях (вх.№3644 від 04.02.2016 р., т. 2 а.с. 1-3) третя особа-2 просить суд вирішити первісний позов на розсуд суду. Письмових пояснень щодо позову 3-ї особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, третя особа-3 до суду не подала. При цьому у письмових поясненнях (вх.№3644 від 04.02.2016 р., т. 2 а.с. 1-3) третя особа-2 повідомила суду про те, що до її повноважень не відноситься питання контролю за укладенням договорів про відкриття кредитної лінії, що нею у відношенні ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" було прийнято рішення №1087 від 24.07.2015 р. "Про документальне підтвердження і встановлення факту контролю (вирішального впливу) осіб інших держав, що здійснюють збройну агресію протії України, за діяльністю ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", а також було прийнято рішення НКЦПФР у відношенні ПАТ "ОСОБА_1 банк Сбербанку Росії" від 24.07.2015 р. № 1078 "Про документальне підтвердження встановлення факту контролю (вирішального впливу) осіб інших держав, що здійснюють збройну агресію проти України, за діяльністю ПАТ "ОСОБА_1 банк Сбербанку Росії".

На підставі рішення НКЦПФР від 24.07.2015 р. № НОМЕР_1 "ОСОБА_1 банк Сбербанку Росії" рішенням НКЦПФР від 24.07.2015 р. № 1082 "Щодо анулювання ліцензій на провадження професійної діяльності на фондовому ринку ПАТ "ОСОБА_1 банк Сбербанку Росії" було анульовано ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку.

Аналогічно, на підставі рішення НКЦПФР №1087 від 24.07.2015 р. ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" було анульовано ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку рішенням НКЦПФР 24.07.2015 р. № 1090 "Щодо анулювання ліцензій на провадження професійної діяльності на фондовому ринку" ПАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк".

Представник третьої особи-3 (Національний банк України) у судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив. У письмових поясненнях (вх.№2829 від 28.01.2016 р., т. 2 а.с. 232-233) третя особа-3 повідомила суду про те, що відповідно до Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12.12.2015 р. №315, Національний банк України може визначати пов'язаною із банком особу відповідно до вимог статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" в редакції Закону України від 02.03.2015 р. № 218-VIII, із застосуванням окремих ознак, зазначених у главі 3 розділу цього Положення. Враховуючи вищенаведене та відповідно до функціональних обов'язків Управління моніторингу пов'язаних із банками осіб Національного банку України, 27.01.2016 р. останнім було повідомлено представника Національного банку України в Харківській області про те, що станом на 04.09.2012 р. та на даний час Національним банком України не приймались рішення щодо визнання пов'язаними ПАТ "Сбербанк" та ПАТ "Промінвестбанк" відповідно до вимог ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність". При цьому Національний банк України надав до суду копії документів, що містять інформацію щодо власників істотної участі в ПАТ "ОСОБА_1 банк Сбербанку Росії" (і/код 25959784) та в ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (і/код 00039002) станом на 01.01.2012 р. Крім того, Національний банк України повідомив суду про те, що за даними Департаменту реєстраційних питань та ліцензування Національного банку України у період з 01.01.2012 р. по 04.09.2012 р. інформація щодо змін у структурі власності по вищевказаним банкам до Департаменту не надходила.

У судових засіданнях оголошувались перерви: 09.02.2016 р. - до 12.02.2016 р., 12.02.2016 р. - до 24.02.2016 р., 24.02.2016 р. - до 25.02.2016 р., 12.04.2016 р. - до 25.04.2016 р.

Ухвалою суду від 02.03.2016 р. відмовлено у задоволенні клопотання ПАТ "Сбербанк" про передачу справи за територіальною підсудністю до господарського суду м. Києва.

Ухвалою суду від 25.02.2016 р. продовжено строк розгляду спору у даній справі на 15 днів.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.09.2012 року між ПАТ "ОСОБА_1 банк Сбербанку Росії" (нове найменування -ПАТ "Сбербанк") (ОСОБА_1) та ПрАТ "Термолайф" (позичальник) був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р. (далі - кредитний договір-1), за умовами п.1.1. якого банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті (доларах США), що надалі іменується "Кредитна лінія", надає позичальнику кредитні кошти (надалі - кредит) за рахунок кредитної лінії на умовах цього договору, а позичальник зобов'язується використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 5.1. цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути наданий йому кредит у розмірах та у терміни, зазначені у ст. 8 цього договору і виконувати інші умови цього договору.

За умовами п.1.5. кредитного договору-1 кредит надається на рефінансування заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 15-93/19-2560/07 від 25.06.2007 р., кредитним договором №15-93/19-24/11 від 04.03.2011 р., кредитним договором про відкриття кредитної лінії №15-93/19-3/11 від 02.02.2011 р., кредитним договором про відкриття кредитної лінії №15-93/19-2562/07 від 25.06.2007 р., укладеними між позичальником (ПрАТ "Термолайф") та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк". Позичальник зобов'язаний використовувати кредит лише за цільовим призначенням, зазначеним в цьому пункті договору, а також в будь-якому випадку не може використовувати надані йому за цим договором кошти на цілі, що прямо або опосередковано заборонені законодавством України або його установчими документами.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов кредитного договору-1, ПАТ "Сбербанк" надало ПрАТ "Термолайф" кредит на загальну суму 30 980 000,00 доларів США, що підтверджується належним чином завіреними копіями платіжних доручень № 30926142 від 05.09.2012 р. на суму 7 163 274,13 доларів США, №31130655 від 06.09.2012 р. на суму 2 149,02 доларів США та №31130371 від 06.09.2012 р. на суму 23 816 726,05 доларів США, відповідно вказані суми були в повному обсязі перераховані на поточний рахунок ПрАТ "Термолайф", відкритий у ПАТ "ОСОБА_1 банк Сбербанку Росії".

Судом також встановлено, що між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (третьою особою-1 у даній справі) та ПрАТ "Термолайф" (позичальником) був укладений кредитний договір про відкриття кредитної лінії №15-93/19-2562/07 від 25.06.2007 р. на суму 12 633 494,04 євро (далі - кредитний договір-2), кредитний договір №15-93/19-2560/07 від 25.06.2007 р. на суму 11900 000,00 євро (далі - кредитний договір-3), кредитний договір №15-93/19-24/11 від 04.03.2011 р. на суму 1 726 140,00 євро (далі - кредитний договір-4) та кредитний договір невідновлювальної кредитної лінії №15-93/19-3/11 від 02.02.2011 р. на суму 1 889 460,00 євро (далі - кредитний договір-5), на виконання яких ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" надало ПрАТ "Термолайф" кредит на зазначені суми.

Відповідно до п. 1.5. кредитного договору-1 кредит надається на рефінансування заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 15-93/19-2560/07 від 25.06.2007 р., кредитним договором №15-93/19-24/11 від 04.03.2011 р., кредитним договором про відкриття кредитної лінії №15-93/19-3/11 від 02.02.2011 р., кредитним договором про відкриття кредитної лінії №15-93/19-2562/07 від 25.06.2007 р., укладеними між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ПрАТ "Термолайф".

З матеріалів справи вбачається, що залишки заборгованості ПрАТ "Термолайф" за вищевказаними кредитними договорами-2, 3, 4 та 5 в сумі еквівалентній 30 885 442, 90 доларів США (на дату погашення) були погашені ПрАТ "Термолайф" на користь ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (1-й 3-й особі у даній справі) за рахунок кредитних коштів, отриманих ПрАТ "Термолайф" від ПАТ "Сбербанк" за кредитним договором-1.

Позивач стверджує, що з 30 980 000,00 доларів США кредитних коштів, що еквівалентно на дату видачі кредиту 247 623 140,00 грн., отриманих ПрАТ "Термолайф" від ПАТ "Сбербанк" за кредитним договором-1, 7150380,00 доларів США та 18780712,03 Євро, що еквівалентно на дату видачі кредиту 30885442,90 доларів США або 246 867 345,28 грн., було спрямовано на погашення кредитних зобов'язань ПрАТ "Термолайф" перед ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" за кредитними договорами-2, 3, 4 та 5, що, на думку ПрАТ "Термолайф", є грубим порушенням вимог чинного законодавства України та призводить до недійсності кредитного договору - 1, оскільки на момент укладення спірного кредитного договору-1 ПАТ "Сбербанк" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" були пов'язаними особами.

Проаналізувавши дані доводи ПрАТ "Термолайф" та надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так, частиною 5 ст. 52 Закон України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції станом на день укладення оскаржуваного договору) встановлено заборону банку надавати кредити будь-якій особі для погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку. Вказана норма є імперативною, за характером диспозиції є забороняючою і не містить виключень. Тобто, порушення вказаної норми при укладенні правочину є неприпустимим і є підставою для визнання такого правочину недійсним згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України.

В питанні застосування термінів для визначення ознак повязаності осіб суд керується ст. 2 "Про банки і банківську діяльність" (у редакції станом на день укладення оспорюваного договору), відповідно до якої:

Контроль - можливість здійснювати вирішальний вплив на управління та/або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння однією особою самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння можливість здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином;

Контролер - фізична або юридична особа, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином;

Істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи;

Афілійована особа банку - будь-яка юридична особа, в якій банк має істотну участь або яка має істотну участь у банку;

Споріднена особа - юридична особа, яка має спільних з банком власників істотної участі.

Структура власності - система взаємовідносин юридичних та фізичних осіб, що дає змогу визначити всіх осіб, які мають пряму та/або опосередковану істотну участь в юридичній особі, у тому числі відносини контролю між ними щодо цієї юридичної особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції станом на день укладення оскаржуваного договору) повязаними особами є: керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів правління банку; особи, які мають істотну участь у банку; керівники юридичних осіб, які мають істотну участь у банку; керівники та контролери споріднених осіб банку; керівники та контролери афілійованих осіб банку; афілійовані особи банку; споріднені особи банку; асоційовані особи будь-якої фізичної особи, зазначеної в пунктах 1-5 цієї частини; юридичні особи, у яких асоційовані особи, визначені в пункті 8 цієї частини, є керівниками або контролерами.

Станом на дату укладення кредитного договору-1 були чинними Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів (далі - положення про реєстрацію) та положення про порядок подання відомостей про структуру власності (далі - положення про структуру), затверджені Постановою Правління Національного банку України від 08.09.2011 р. № 306.

Положення про структуру втратило чинність на підставі постанови Національного банку України № 328 від 21.05.2015 р. (далі - постанова № 328), якою було затверджено Положення про порядок подання відомостей про структуру власності банку. Однак на дату укладення та виконання кредитного договору-1 положення про структуру було чинним і підлягає застосуванню до даних спірних правовідносин.

Разом з тим, Постанова № 328 не містить визначення терміну опосередкована участь. Однак, як зазначено у п. 9 Додатку № 2 до постанови № 328, якщо особа має опосередковану участь у банку, у відомостях про всіх остаточних ключових учасниках зазначаються всі особи, через яких особа має опосередковану участь у банку, - щодо кожної ланки в ланцюгу володіння участю в банку.

Матеріалами справи підтверджується, а сторонами та третіми особами у даній справі жодним чином не спростовується така структура власності ПАТ "ОСОБА_1 банк Сбербанку Росії" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на дату укладення кредитного договору-1, яка не зазнала істотних змін до цього часу:

Відкритому акціонерному товариству "Сбербанк Росіі" (зареєстроване за законодавством Російської Федерації) належала частка 100% статутного капіталу Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 банк Сбербанку Росії". В той же час, Центральному банку Російської Федерації належало 50,000000004% статутного капіталу Відкритого акціонерного товариства "Сбербанк Росії".

Державній корпорації "ОСОБА_1 розвитку та зовнішньоекономічної діяльності (Зовнішекономбанк)" (зареєстроване за законодавством Російської Федерації) належала частка 97,85% статутного капіталу Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк. В той же час, державі Російська Федерація належала частка 100% статутного капіталу Державної корпорації "ОСОБА_1 розвитку та зовнішньоекономічної діяльності (Зовнішекономбанк)".

При цьому суд погоджується з характеристикою Центрального банку Російської Федерації та Державної корпорації "ОСОБА_1 розвитку та зовнішньоекономічної діяльності (Зовнішекономбанк)", як юридичних осіб з ознаками, притаманними юридичним особам публічного права, яка наведена у Висновку науково-правової експертизи при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, виконаної на запит ПрАТ "Термолайф згідно з Законом України "Про наукову і науково-технічну експертизу" (т. 3 а.с. 157-177).

Крім того, суд погоджується з правовим обґрунтуванням, викладеним у вказаному висновку, з приводу того, що власником (опосередкованим) та контролером Центрального банку Російської Федерації та Державної корпорації "ОСОБА_1 розвитку та зовнішньоекономічної діяльності (Зовнішекономбанк)" є держава Російська Федерація.

Вказаний висновок окрім іншого підтверджується також чинними рішеннями третьої особи-2 у даній справі, прийнятими в межах компетенції та відповідно до завдань, покладених на неї чинним законодавством України, а саме:

- Рішенням НКЦПФР "Щодо встановлення факту контролю (вирішального впливу) осіб інших держав, що здійснюють збройну агресію проти України, за діяльністю ПАТ "ОСОБА_1 банк Сбербанку Росії", ідентифікаційний код юридичної особи 25959784" від 24.07.2015 р. N 1078, яким встановлено, що держава Російська Федерація, Центральний банк Російської Федерації та Публічне акціонерне товариство "Сбербанк Росії" здійснюють контроль (вирішальний вплив) на діяльність ПАТ "ОСОБА_1 банк Сбербанку Росії" шляхом прямого та опосередкованого володіння часткою у розмірі більше 50% у статутному капіталі ПАТ "ОСОБА_1 банк Сбербанку Росії";

- Рішенням НКЦПФР "Про документальне підтвердження встановлення факту контролю (вирішального впливу) осіб інших держав, що здійснюють збройну агресію проти України, за діяльністю ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (ідентифікаційний код юридичної особи 00039002) від 24.07.2015 р. N 1087, яким встановлено, що держава Російська Федерація та Державна корпорація "ОСОБА_1 розвитку та зовнішньоекономічної діяльності (Зовнішекономбанк)" здійснюють контроль (вирішальний вплив) на діяльність ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" шляхом прямого та опосередкованого володіння часткою у розмірі більше 50% у статутному капіталі ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

Таким чином, згідно з вказаними рішеннями ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (третя особа-1) - держава Російська Федерація опосередкованого володіє частками у розмірі більше 50 відсотків у статутних капіталах ПАТ "ОСОБА_1 банк Сбербанку Росії" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", тобто є особою, яка одночасно опосередковано має істотну участь у обох вказаних банках.

Суд звертає увагу на те, що викладена у позові правова позиція ПрАТ "Термолайф" знаходить своє підтвердження у висновку науково-правової експертизи, виконаної на запит ПрАТ "Термолайф" згідно з Законом України "Про науково-технічну експертизу" при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, який міститься в матеріалах справи (т. 3 а.с. 157-177).

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відсутність окремого рішення Національного банку України, яке б визначало ПАТ "ОСОБА_1 банк Сбербанку Росії" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" повязаними особами, сама по собі не може свідчити про відсутність ознак їх повязаності.

Так, Національним банком України до суду було надано пояснення про те, що рішення щодо повязаності вказаних осіб не приймалося, однак не вказано у звязку з чим таке рішення не приймалося і не зазначено чи взагалі досліджувалося питання повязаності ПАТ "ОСОБА_1 банк Сбербанку Росії" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на момент укладення оспорюваного договору (т. 2 а.с. 232).

До того ж, положення щодо прийняття відповідного рішення Національного банку України про пов'язаність особи (осіб) з банком та порядок його прийняття встановлено Положенням про визначення пов'язаних із банком осіб, затвердженого постановою Правління НБУ від 12.05.2015 року № 315, тобто вже після укладення оспрюваного договору.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги всі фактичні обставини справи і наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що ПАТ "ОСОБА_1 банк Сбербанку Росії" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" станом на дату укладення оскаржуваного кредитного договору-1 (станом на 04.09.2012 р.) були повязаними особами за ознакою "споріднені особи банку" відповідно до ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції станом на день укладення оскаржуваного договору). При цьому спільним опосередкованим власником істотної участі ПАТ "ОСОБА_1 банк Сбербанку Росії" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" була і є до цього часу держава Російська Федерація.

Пунктом 3 глави 4 Положення про реєстрацію визначено, що опосередковане володіння істотною участю в банку настає, зокрема, якщо: 1) особа володіє участю в банку через інших осіб і розмір участі такої особи в банку, розрахований за формулою, передбаченою цим Положенням, становить 10 і більше відсотків; 2) особа прямо або через інших осіб здійснює контроль одного або декількох акціонерів (учасника) банку, яким належить 10 і більше відсотків акцій (паїв) у статутному капіталі банку; 3) особа має права голосу в розмірі 10 і більше відсотків статутного капіталу банку на загальних зборах учасників банку згідно з довіреністю учасника або учасників банку (крім випадків, коли в довіреності на право участі та голосування визначено, яким саме чином представник має голосувати щодо питань порядку денного); 4) особа має незалежну від формального володіння можливість значного/вирішального впливу на управління або діяльність банку.

Пунктом 13 глави 4 Положення про реєстрацію визначено, що кінцевим власником істотної участі є фізична особа, юридична особа, у структурі власності якої не буде інших власників істотної участі в банку, визначених відповідно до пункту 3 цієї глави, міжнародна фінансова установа, публічна компанія, держава або територіальна громада в особі відповідного державного органу або органу місцевого самоврядування.

В той же час, згідно норм п. 1.4 глави 1 Положення про структуру опосередковане володіння участю в банку/юридичній особі настає, якщо особа самостійно або спільно з іншими особами групою асоційованих осіб або групою інших осіб, пов'язаних угодою або спільними економічними інтересами, відносинами економічної та/або організаційної залежності, у тому числі двом особам, кожна з яких не має контролерів та одночасно є контролерами однієї юридичної особи (групи юридичних осіб): здійснює контроль прямого власника участі в банку/юридичній особі, та/або здійснює контроль групи прямих власників банку/юридичної особи, та/або здійснює контроль особи, яка здійснює контроль зазначених вище осіб, та/або набуває права голосу в розмірі 10 і більше відсотків статутного капіталу банку на загальних зборах учасників банку/юридичної особи за дорученням учасника (учасників) банку/юридичної особи, та/або має незалежну від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність банку/юридичної особи чи будь-якої зазначеної вище юридичної особи, та/або здійснює контроль групи осіб, яка здійснює контроль зазначених вище осіб. Разом з тим, вказаний у цьому Положенні перелік опосередкованого володіння не був вичерпним.

За змістом частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 вказаного Кодексу.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що договір про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р. прямо суперечить частині 5 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній станом на день укладення оскаржуваного договору), а тому має бути визнаний судом недійсним в частині надання кредиту в розмірі 30 885 442,9 доларів США. За таких обставин, позовна вимога ПрАТ "Термолайф" про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р. в частині надання кредиту в розмірі 30 885 442,9 доларів США є правомірною, обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд вважає припиненими зобовязання ПрАТ "Термолайф" перед ПАТ "Сбербанк" з повернення дійсної частини кредиту в розмірі 94 557,1 доларів США та відсотків за користування ним відповідно до умов кредитного договору-1 з огляду на наступне.

ПрАТ "Термолайф" надало до суду належним чином завірені копії платіжних доручень щодо сплати частини відсотків за кредитним договором-1 на користь ПАТ "Сбербанк" в сумі, що значно перевищує залишок дійсної частини кредиту 94 557,1 доларів США. Вказана обставина ПАТ "Сбербанк" не спростовувалася, сторонами та третіми особами не заперечувалася.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вище викладені обставини і приписи закону, суд вважає, що позовна вимога ПрАТ Термолайф" про визнання припиненими зобов'язань з повернення повернення суми кредиту 94 557,1 доларів США та відсотків за користування ним за договором про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р. також є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Підсумовуючи вищевикладені обставини, суд вважає, що первісні позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окремо слід зазначити, що ПАТ "Сбербанк" в обґрунтування своїх заперечень проти первісного позову та позову 3-ї особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, посилається на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 11.07.2012 р. у справі №6-63цс12, наполягаючи на тому, що правове значення для вирішення питання про визнання кредитного договору недійсним має додержання його сторонами вимог закону саме при його укладанні, а не виконанні.

Проаналізувавши вищевикладені доводи відповідача та правову позицію Верховного Суду України, на яку посилається відповідач в їх обґрунтування, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Зі змісту вищевказаної постанови Верховного Суду України вбачається, що предметом позову у справі, що ним переглядалася, були позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору на підставі ст.ст. 203, 207, 215, та 1046 ЦК України. Зокрема, заявниця вказувала на те, що кредитний договір є укладеним з моменту фактичного одержання грошей, а вона їх не одержувала, що, на її думку, є підставою для визнання кредитного договору та додаткових договорів до нього недійсними.

Проаналізувавши зміст постанови Верховного суду України від 11.07.2012 р. №6-63цс12, суд вважає за можливе відступити від викладеної в цій постанові правової позиції, оскільки підставами для визнання недійсними кредитного договору та додаткових угод до нього у справі №6-63цс-12 слугували зовсім інші обставини, ніж ті, що визначено позивачем у даній справи.

Так, позивач у даній справі просить суд визнати кредитний договір недійсним як такий, що порушує приписи ч. 5 ст. 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність", в той час як зі змісту постанови Верховного Суду України вбачається, що правовою підставою для визнання недійсним кредитного договору у справі №6-63цс12 була невідповідність цього договору вимогам ст. 1046 ЦК України.

За таких обставин, суд вважає посилання відповідача на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові №6-63цс-12, необґрунтованими, оскільки цей висновок стосується застосування інших норм права.

Представник ПАТ "Сбербанк" у судовому засіданні та у своїй заяві (вх.№6183 від 24.02.2016 р., т. 2 а.с. 138-139) просить суд застосувати до первісних позовних вимог позовну давність відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, обґрунтовуючи дану заяву тим, що у вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням позовної давності у спорах, що виникають у зв'язку з визнанням недійсними правочинів (господарських договорів), господарським судам слід враховувати п. 2.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 28.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання практики вирішення господарськими судами спорів про визнання недійсними правочинів" застосовується загальна позовна давність щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними.

На думку ПАТ "Сбербанк", оскільки оскаржуваний кредитний договір був укладений 04.09.2012 р., тому строк звернення до суду про визнання недійсним оскаржуваного кредитного договору закінчується у вересні 2015 р., але ПрАТ "Термолайф" звернулося до суду з даним позовом у грудні 2015 р., що свідчить про те, що ПрАТ "Термолайф" пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Розглянувши заяву ПАТ "Сбербанк" про застосування до первісних позовних вимог позовної давності, суд дійшов таких висновків.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В питанні застосування норм, встановлених статтями 257, 261 ЦК України, суд виходить із розяснень, викладених в пункті 2.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 Про деякі питання практики вирішення господарськими судами спорів про визнання недійсними правочинів (господарських договорів).

Так, щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України, з урахуванням водночас наведеного в підпунктах 2 і 3 пункту 5 Перехідних та прикінцевих положень від 20.12.2011 р. № 4176-VI). Перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), за винятком випадків, зазначених у частинах другій і третій цієї статті.

Оцінюючи обєктивну можливість ПрАТ "Термолайф" знати про обставини порушення його прав, суд дійшов висновку про те, що така обєктивна можливість для нього є обмеженою і її настання визначається моментом офіційного оприлюднення відповідно до закону відомостей про власників істотної участі (як прямих та і всіх опосередкованих) ПАТ "ОСОБА_1 банк Сбербанку Росії" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

Як вбачається з матеріалів справи, інформацію про власників істотної участі за 2012 рік було складено ПАТ "ОСОБА_1 банк Сбербанку Росії" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" 01.01.2013 р., після чого вона була подана до Національного банку України та оприлюднена на його офіційному сайті.

Крім того, рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №1078 від 24.07.2015 р. та №1087 від 24.07.2015 р., які є доказами у справі і якими встановлене опосередковане володіння державою Російська Федерація істотною участю в ПАТ "ОСОБА_1 банк Сбербанку Росії" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" були прийняті лише 24.07.2015 р. та оприлюднені після цієї дати.

За таких обставин суд вважає, що в даному випадку дата початку перебігу строку позовної давності не може бути визначеною раніше 01.01.2013 р., за умови, що її офіційне оприлюднення на офіційному інтернет-сайті Національного банку України відбулося в той же день - 01.01.2013 р.

Оскільки, позов ПрАТ "Термолайф" предявлений до настання вказаної дати, суд дійшов висновку про те, що позовна давність не є такою, що спливла.

Разом з тим, розглянувши позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, суд встановив таке.

В обґрунтування своїх позовних вимог, 3-я особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, посилається на Рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 (справа про "охоронюваний законом інтерес"), яким визначено, що акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оскарження чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Як випливає із вказаного рішення, порядок судового захисту порушених будь-ким, зокрема третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.

Згідно з розясненнями, викладеними в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства.

Крім того, частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.

До них належать: 1) визнання права; 2)визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обовязку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8)відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10)визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту субєктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Зясовуючи характер оспорюваних третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору правовідносин між сторонами договору поруки (предмет та підставу позову), характер порушеного права третьої особи та можливість його захисту в обраний ним спосіб, суд дійшов висновку про те, що оспорюваний кредитний договір не порушує права третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору як акціонера.

Натомість, під час розгляду судом справи 3-я особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, не надала до суду будь-яких додаткових доказів порушення її прав, як третьої особи (без врахування її статусу мажоритарного акціонера ПрАТ "Термолайф"), внаслідок укладення та чинності кредитного договору-1.

З огляду на викладені обставини і приписи закону, суд вважає, що позовні вимоги 3-ї особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Розглянувши заяву ПАТ "Сбербанк" (вх.№6183 від 24.02.2016 р., т. 2 а.с. 138-139) про застосування до позовних вимог наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 1 ст. 216 ЦК України та винесення ухвали в порядку ч. 3 ст. 86 ГПК України про накладення арешту на майно, яке передане в забезпечення виконання зобов'язань за оскаржуваним кредитним договором, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.04.2016 р. у даній справі задоволено клопотання ПАТ "Сбербанк" в частині накладення арешту на майно, яке передане в забезпечення виконання зобов'язань за оспорюваним кредитним договором.

Щодо застосування судом наслідків недійсності правочину відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

За таких обставин, з врахуванням вимог ст. 216 ЦК України ПАТ "Сбербанк" вправі звернутися з окремим позовом про застосування наслідків недійсності правочину в порядку застосування реституції, зокрема, шляхом звернення до господарського суду з відповідним позовом.

Аналогічної позиції притримується і Вищий господарський суд України при розгляді аналогічного питання щодо застосування реституції, про що зазначено у постанові: від 23.03.2010 р. по справі №62/220-09.

Жодною із сторін не вказані та не обґрунтовані доказами розміри фактично сплачених сум, що мають бути повернені іншою стороною у випадку застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину. В матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про розмір погашених кредиту, відсотків, штрафних санкцій, розмір залишку заборгованості. Заява про застосування наслідків ПАТ "Сбербанк" не містить в собі чітких вимог та розрахунку зобов'язань, тому у суду немає ані підстав, ані фактичних даних для обєктивного застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Як зазначено у п. 2.13. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 р. №11 у вирішенні питання про застосування передбачених законом наслідків недійсності правочину, який є оспорюваним (а не нікчемним), господарському суду слід виходити зі змісту позовних вимог. Якщо спір з приводу таких наслідків між сторонами відсутній, у господарського суду немає правових підстав зобов'язувати їх вчиняти дії, прямо передбачені законом, зокрема частиною першою статті 216 ЦК України, частиною другою статті 208 ГК України.

Крім того, як зазначено у пункті 2.13. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" судовий збір, оскільки інше не передбачено Законом України "Про судовий збір", сплачується окремо за подання кожної позовної заяви (заяви, скарги).

Також, відповідно до п. 2.4.1. даної постанови законом передбачено, що суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (частина друга статті 9).

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину є майновою, а тому у випадку її предявлення, сторона має сплатити судовий збір у визначеному законом розмірі. Оскільки жодна із сторін не надала до суду доказів сплати судового збору за розгляд судом майнової вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, правові підстави для розгляду і задоволення вказаної вимоги відсутні.

Щодо розподілу судових витрат слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 49 ГПК України при задоволенні позову судовий збір покладається на відповідача, при відмові в позові - на позивача.

Таким чином, у даному випадку судовий збір за первісним позовом покладається на ПАТ "Сбербанк" (відповідача за первісним позовом), а за позовом 3-ї особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ТОВ "Менеджмент логістик компані", судовий збір покладається на ТОВ "Менеджмент логістик компані".

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 6, 11, 203, 215, 261, 599 Цивільного кодексу України, ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. ст. 1, 4-3, 4-6, 12, 32-34, 43, 49, 82-85, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним в частині договір про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р., укладений між Приватним акціонерним товариством "Термолайф" та Публічним акціонерним товариством "ОСОБА_1 банк Сбербанку Росії" (нове найменування Публічне акціонерне товариство "Сбербанк") щодо надання кредиту в розмірі 30 885 442,9 доларів США.

Визнати припиненими зобов'язання Приватного акціонерного товариства "Термолайф" перед Публічним акціонерним товариством "ОСОБА_1 банк Сбербанку Росії" (нове найменування (Публічне акціонерне товариство "Сбербанк") з повернення суми кредиту 94 557,1 доларів США та відсотків за користування ним за договором про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 46, код ЄДРПОУ 25959784) на користь Публічного акціонерного товариства "Термолайф" (61071, м. Харків, Шосе Карачівське, буд. 44, код ЄДРПОУ 34015182) судовий збір в розмірі 2 436,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ТОВ "Менеджмент логістик компані" - відмовити повністю.

Повне рішення складено 04.05.2016 р.

Суддя ОСОБА_6