Рішення № 57514250, 20.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2016Справа № 910/2484/16

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕГБУДПРОЕКТ» до публічного акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» про стягнення 98880,78 грн,

за участю представників:

від позивача: Демиденко В.А. (довіреність від 01.12.2015 № б/н);

від відповідача: Ашмінець І.В. (довіреність від 29.12.2015 № 2-132д),

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2016 року до Господарського суду міста Києва звернулося ТОВ «ЛЕГБУДПРОЕКТ» до ПАТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ», яким заявлено вимогу про стягнення 101112,04 грн.

Позов мотивований тим, що позивачем допущено прострочення виконання зобов'язання зі сплати послуг, наданих позивачем на підставі договору від 24.01.2013 № 29/13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 прийнято вищевказаний позов до розгляду та порушено провадження у справі № 910/2484/16.

18 квітня 2016 року до господарського суду надійшла заява позивача від 13.04.2016 № 02/16-119 про зменшення позовних вимог в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з вказаною заявою позивач просить суд стягнути з відповідача 98880,78 грн, з яких: 68301,10 грн - основна заборгованість; 124,31 грн - пеня; 2389,89 грн - 3 % річних та 28065,48 грн - втрати від інфляції. Крім того, позивач просить суд покласти витрати по оплаті послуг адвоката в сумі 9000,00 грн та судового збору на відповідача.

Заяву позивача від 13.04.2016 № 02/16-119 судом задоволено, а тому спір розглядається з урахуванням зменшених позовних вимог.

Ухвалою від 28.03.2016 суд задовольнив клопотання представників сторін спору та продовжив строк розгляду спору в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 69 ГПК України.

Відповідач, скориставшись своїм правом, наданим ст. 59 ГПК України, подав до суду відзив, яким позовні вимоги відхилив повністю, оскільки, як вважає відповідач, його грошові зобов'язання перед позивачем припинилися на підставі ст. 601 ЦК України на суму 27752,92 грн, яка встановлена рішенням Господарського суду Полтавської області від 16.07.2015 у справі № 917/721/15.

20 квітня 2016 року до суду надійшли додаткові письмові заперечення на позов від 18.04.2016 № юр-3586, у яких відповідач заперечує проти покладення на нього витрат по сплаті послуг адвоката.

В судовому засіданні 20 квітня 2016 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши повноважних представників сторін спору, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, судом встановлено таке.

Між ПАТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» в особі філії Газопромислове управління «ПОЛТАВАГАЗВИДОБУВАННЯ», як замовником, та ТОВ «ЛЕГБУДПРОЕКТ», як виконавцем, укладено договір від 24.01.2013 (зареєстровано 25.01.2013 за № 29/13) з додатками до нього та додаткову угоду від 30.12.2013 (зареєстровано 31.12.2013 за № 1241/13) (далі - договір), відповідно до предмета якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послуги з технічного обслуговування і ремонту баків, резервуарів та контейнерів металевих (послуги з проведення зачистки, видалення осаду з його подальшою утилізацією та тарування резервуарів та ємностей для зберігання паливно-мастильних матеріалів (далі - послуги), а замовник - прийняти і оплатити такі послуги (п. 1.1 договору).

Як вбачається з п. 5.1 договору (в редакції, викладеній у п. 1 додаткової угоди № 1), термін надання послуг - до 31 грудня 2014 року.

Здача-приймання послуг по договору здійснюється шляхом підписання сторонами актів здачі-приймання наданих послуг, складених у 2 (двох) примірниках, по одному для кожної сторони (п. 5.6 договору).

Підпунктом 6.1.1 договору передбачено, що замовник зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати за надані послуги.

Згідно з п. 4.1 договору розрахунки проводяться замовником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця протягом 30 (тридцяти) банківських днів після наданих послуг згідно з п. 1.4 на підставі підписаного сторонами акта здачі-приймання наданих послуг.

Як встановлено п.п. 7.2.5 договору, за порушення строків оплати замовник сплачує на користь виконавця за кожний день прострочення пеню у розмірі 0,001 % суми простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2014 року, а в частині розрахунків - до повного виконання зобов'язань сторонами (п. 10.1 договору в редакції, викладеній у п. 2 додаткової угоди № 1).

Так, відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 ЦК України).

Виходячи зі змісту правовідносин сторін спору, останні є відносинами з надання послуг, тому, права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.

Положеннями ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що згідно з актом здачі-приймання наданих послуг від 29.12.2014, підписаний керівниками сторін договору і скріплений відбитками їх печаток (засвідчена копія містяться у матеріалах справи), позивач надав, а відповідач отримав послуги на підставі договору на суму 68301,10 грн.

Спір між сторонами даної справи виник, як стверджує, позивач, внаслідок порушення відповідачем грошового зобов'язання, яке останній взяв на себе на підставі договору та цивільного законодавства, тобто відповідач у встановлений п. 4.1 договору строк послуги, надані позивачем згідно з актом від 29.12.2014 не оплатив, що стало наслідок звернення останнього до господарського суду з позовом у даній справі.

Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд зазначає таке.

Приписами ч. 1 ст. 903 ЦК України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Враховуючи наведені приписи норм права та умови, встановлені п. 4.1 договору, відповідач був зобов'язаний оплатити позивачеві послуги, надані згідно з актом від 29.12.2014, в термін до 12 лютого 2015 року, включно.

Обов'язок доказування відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи (ч. 1 ст. 34 ГПК).

Суд відзначає, що сторонами не надано належних доказів оплати відповідачем на користь позивача наданих останнім послуг у встановлені договором строки.

При цьому, відповідач вказує на те, що його грошові зобов'язання припинилися перед позивачем на суму 27752,92 грн на підставі заяви від 26.01.2016 (від 27.01.2016 № 22-947) про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Статтею 601 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Так, з вказаної заяви від 26.01.2016 вбачається, що сума у розмірі 27752,92 грн встановлена рішенням Господарського суду Полтавської області від 16.07.2015 у справі № 917/721/15, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.11.2015.

Таким чином, рішення суду від 16.07.2015 у справі № 917/721/15 набрало законної сили.

З усних пояснень представника відповідача вбачається, що на виконання рішення суду від 16.07.2015 у справі № 917/721/15 видано наказ про його примусове виконання.

Виходячи з наведених обставин, суд зазначає таке.

Матеріально-правовими вимогами позивача до відповідача у даній справі є стягнення з останнього суми основної заборгованості, яка виникла у зв'язку з несплатою наданих послуг на підставі договору, неустойки у вигляді пені та нарахувань, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

При цьому, згідно з заявою відповідача від 26.01.2016, останній має намір вчинити односторонній правочин, спрямований на припинення свого грошового зобов'язання перед позивачем, зокрема, в частині суми основної заборгованості, яка виникла на підставі договору, шляхом зарахування зустрічних грошових вимог, які складаються з сум пені, штрафу та судового збору.

Проте, Пленумом Вищого господарського суду України у п. 1.14 постанови від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Вищого господарського суду України від 18.12.2014 у справі № 18/2434/12 та від 30.03.2016 у справі № 917/1592/15.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач має на меті здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог, які за своєю природою не є однорідними, що унеможливлює здійснення такого зарахування зустрічних вимог, оскільки суперечить правилам, встановленим ст. 601 ЦК України.

Крім того суд звертає увагу на таке.

Як зазначалося вище, рішення суду від 16.07.2015 у справі № 917/721/15 набрало законної сили та на виконання якого видано наказ, який має виконуватися за правилами, встановленими Законом України «Про виконавче провадження».

При цьому, частиною 5 ст. 85 ГПК України встановлено, що рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів (ч. 1 ст. 93 ГПК України).

Тобто, виходячи із вказаних норм процесуального права, рішення, прийняте судом у даній справі, на момент його ухвалення не набрало законної сили.

Наведені доводи суду зводяться до того, що припинення зустрічних грошових вимог на даній стадії процесу спору між сторонами у даній справі є неможливим, оскільки грошові вимоги ТОВ «ЛЕГБУДПРОЕКТ» до ПАТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ», які є предметом спору у даній справі, станом на момент ухвалення даного рішення не є безспірними, порівняно із тими, які підтверджені судовим рішенням від 16.07.2015 у справі № 917/721/15.

Таким чином, на думку суду, єдиним ефективним способом врегулювання даного питання можливе шляхом укладення сторонами спору мирової угоди на стадії виконавчого провадження за наявності законних рішень у даній справі та у справі № 917/721/15.

З урахуванням викладеного суд зазначає, що зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 27752,92 грн на підставі заяви від 26.01.2016 між сторонами не відбулося.

Таким чином, підсумовуючи сукупність встановлених вище фактичних обставин, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача боргу в сумі 68301,10 грн підлягає задоволенню повністю, з тих підстав, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином останнім доведено, документально підтверджено, і в той же час відповідачем в порядку, визначеному статтями 33 і 34 ГПК України, не спростовано.

Крім того, як встановлено вище, відповідач своїми діями порушив зобов'язання за договором (ст. 610 ЦК України), тому він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 ЦК України), а відтак є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Відповідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи, що у правовідносинах сторін договору має місце допущене відповідачем порушення грошового зобов'язання, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені та нарахувань, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, є правомірними.

Суд, дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені та 3 % річних, визнав його арифметично невірним.

За розрахунками суду (наведено далі по тексту), пеня підлягає задоволенню в сумі 123,62 грн, а 3 % річних - 2385,86 грн, тобто частково.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір пені за кожний день простроченняСума пені за період прострочення68301.1013.02.2015 - 12.08.20151810.001 %123.62

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів68301.1013.02.2015 - 12.04.20164253 %2385.86

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції в сумі 28065,48 грн, то вказана вимога підлягає задоволенню судом у повному обсязі, за розрахунками позивача, які перевірено та визнано судом вірними.

Враховуючи вищевикладене, позов ТОВ «ЛЕГБУДПРОЕКТ» у даній справі підлягає задоволенню частково.

За приписами ч. 5 ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, відносно розподілення судових витрат, пов'язаних зі сплатою послуг адвоката, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно зі ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру".

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Частинами 1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Так, між позивачем, як замовником, та адвокатом Савченко О.В. укладено договір від 01.06.2015 № 01/06-01 про надання правової допомоги, відповідно до предмету якого адвокат зобов'язується надати замовнику правову допомогу в стягненні заборгованості з ПАТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» на користь ТОВ «ЛЕГБУДПРОЕКТ» за договором від 24.01.2013 № 29/13 про надання послуг з технічного обслуговування і ремонту баків, резервуарів та контейнерів металевих (послуги з проведення зачистки, видалення осаду з його подальшою утилізацією та тарування резервуарів та ємностей для зберігання ПММ).

Згідно з п. 3.1 договору від 01.06.2015 № 01/06-01 про надання правової допомоги за даним договором, адвокат надає замовнику акт прийому-передачі виконаних робіт.

Так, між сторонами договору від 01.06.2015 № 01/06-01 підписано і скріплено відбитком печатки замовника акт прийому-передачі виконаних робіт від 29.09.2015, згідно з яким в період з 08 вересня по 29 вересня 2015 року адвокат виконав та передав замовнику, зокрема, такі роботи: A) надання усних консультацій замовнику - 5 годин; Б) надання письмових консультацій замовнику - 3 години; B) проведення юридичного аналізу договору від 24.01.2013 № 29/13 - 3 години; Г) юридичний аналіз первинних облікових документів та регістрів бухгалтерського обліку фінансово-господарських взаємовідносин між ТОВ «ЛЕГБУДПРОЕКТ» та ПАТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» згідно з договором від 24.01.2013 № 29/13 - 3 години (п. 1 названого Акту).

Як вбачається з п. 2 акту від 29.09.2015, вартість робіт становить 9000,00 грн.

У підтвердження оплати позивачем послуг адвоката, наданих останнім на підставі договору від 01.06.2015 № 01/06-01, на суму 9000,00 грн, позивачем додано до позову у даній справі платіжні доручення від 07.09.2015 № 2049 та від 29.09.2015 № 2105 (у вигляді засвідчених копій).

Також у матеріалах справи міститься засвідчена копія Свідоцтва від 20.07.2012 № 1273 про право на зайняття адвокатською діяльністю Савченком О.В.

Суд, розглядаючи дану вимогу позивача, виходить з такого.

У листі Вищого господарського суду України від 13.02.2002 № 01-8/155 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів» наведена така позиція: «вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи» (п. 11 вказаного листа).

У пункті 3 Правил адвокатської етики, затверджених Установчим З'їздом адвокатів України від 17.11.2012, передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

В сукупності наведених вище обставин та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що договір від 01.06.2015 № 01/06-01, акт прийому-передачі виконаних робіт від 29.09.2015 та розрахункові документи свідчать про надання адвокатом позивачеві правової допомоги у спорі з відповідачем, який виник внаслідок виконання договору від 24.01.2013 (зареєстровано 25.01.2013 за № 29/13), та їх оплати позивачем.

Доводи відповідача, наведені у письмових запереченнях від 18.04.2016 № юр-3586, судом відхиляються як безпідставні і необґрунтовані, та такі, що спростовуються матеріалами справи.

Однак, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, в сумі 9000,00 грн є достатньо завищеними та неспіврозмірними, порівняно з ціною позову та складністю даної справи.

За таких обставин, суд, з урахуванням матеріалів даної справи, зокрема, ціни позову та виходячи з розумної необхідності судових витрат для даної справи, вирішив зменшити розмір витрат на адвоката, які підлягають покладенню на відповідача, на 50 % та, при цьому врахувати приписи ч. 5 ст. 49 ГПК України, з тих підстав, що розмір, який позивач сплатив адвокатові, не є безумовною підставою для відшкодування йому судом таких витрат у повному розмірі, оскільки розмір таких витрат має бути доведений та документально обґрунтований з урахуванням співрозмірності.

Таким чином, витрати по сплаті послуг адвоката покладаються на відповідача у розмірі 4500,00 грн.

Керуючись статтями 33-34, 43-44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В :

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕГБУДПРОЕКТ» задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 26/28; ідентифікаційний код 30019775) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕГБУДПРОЕКТ» (39630, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Флотська, буд. 4-А; ідентифікаційний код 34987604) основну заборгованість в сумі 68301,10 (шістдесят вісім тисяч триста одна) грн 10 коп.; пеню в сумі 123,62 (сто двадцять три) грн 62 коп.; 3 % річних в сумі 2385,86 (дві тисячі триста вісімдесят п'ять) грн 86 коп.; втрати від інфляції в сумі 28065,48 (двадцять вісім тисяч шістдесят п'ять) грн 48 коп.; витрати по сплаті послуг адвоката в сумі 4500,00 (чотири тисячі п'ятсот) грн 00 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 1483,14 (одна тисяча чотириста вісімдесят три) грн 14 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. В іншій частині позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29 квітня 2016 року.

Суддя Я.А. Карабань