Рішення № 57513881, 29.04.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.04.16р. Справа № 904/2092/16

За позовом Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "ЕЛЕКТРОВОЗОБУДУВАННЯ", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАПЕРОВА ФАБРИКА", м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості за договором зберігання

Суддя Петрова В.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, дов. №1101/2016/3 від 11.01.16р.

від відповідача: не з"явився

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "ЕЛЕКТРОВОЗОБУДУВАННЯ" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАПЕРОВА ФАБРИКА" про стягнення основного боргу в розмірі 10 830,31грн., пені у розмірі 7 621,24грн., 3% річних у розмірі 461,58грн.

Позовні вимоги обгрунтовує неналежним виконанням відповідачем умов договору зберігання №9 від 02.03.2015р., укладеного між сторонами, в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг зі зберігання обладнання.

Відповідач основний борг визнає у повному обсязі, щодо пені та 3% річних зазначає, що розрахунок позивача не відповідає умовам договору та діючому законодавству України.

У судовому засіданні оголошувалась перерва згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

26.04.2016р. по даній справі оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

02.03.2015р. між Державним підприємством "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "ЕЛЕКТРОВОЗОБУДУВАННЯ" (зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАПЕРОВА ФАБРИКА" (володілець) був укладений договір зберігання №9, за умовами якого зберігач зобов"язався прийняти на зберігання згідно акту приймання-передачі, зберігати виготовлені зберігачем та передані останньому запасні частини (далі - обладнання), відповідно до Додатку №1, який є невід"ємною частиною договору, а володілець взяв на себе зобов"язання оплатити за зберігання та у подальшому прийняти обладнання назад.

Згідно п.1.3. договору зберігач зобов"язується зберігати обладнання за адресою: 49068, м. Дніпропетровськ, вул. Орбітальна, 13, ДП "НВК "ЕЛЕКТРОВОЗОБУДУВАННЯ", в умовах, які не дозволяють погіршення його якості.

Відповідно до п.1.4. договору загальна сума переданого на зберігання обладнання складає 10 366 393,75грн., з урахуванням ПДВ.

За п.2.2. договору володілець зобов"язаний прийняти обладнання після закінчення строку дії договору та повного розрахунку за зберігання обладнання зі зберігачем.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2016р., а в частині зобов"язань між сторонами - до повного їх виконання (п.5.1. договору, з урахуванням додаткової угоди №2 від 30.12.2015р.)

Згідно ч.1 ст.936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

На виконання умов договору відповідач передав, а позивач прийняв на зберігання обладнання загальною вартістю 10 366 393,75грн., що підтверджується актом приймання-передачі №1 від 02.03.2015р. (а.с.58-59).

28.09.2015р. сторони уклали додаткову угоду №1, якою змінили загальну суму переданого на зберігання обладнання, яка склала 7 594 393,75грн., з урахуванням ПДВ.

28.09.2015р. позивач передав відповідачу зі зберігання обладнання на суму 2 772 000,00грн., що підтверджується актом приймання-передачі №2 від 28.09.2015р. (а.с.61).

Як вбачається із матеріалів справи, за період з березня 2015р. по лютий 2016р. позивач надав відповідачу послуги зі зберігання на загальну суму 40 247,15грн., що підтверджується актами наданих послуг зі зберігання запасних частин, які підписані сторонами без зауважень, та виставив рахунки-фактури (а.с.63-88).

Відповідно до ч.1 ст.946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Згідно п.2.2. договору, з урахуванням додаткової угоди №1 від 28.09.2015р., володілець зобов"язаний сплатити зберігачу 0,001% від загальної вартості обладнання за кожний день зберігання. Платежі здійснюються у формі банківського переказу шляхом перерахування 100% оплати за кожний місяць зберігання до 5-го числа поточного місяця наступного за розрахунковим у розмірі 75,94грн., без урахування ПДВ, за кожний день зберігання обладнання протягом 5 банківських днів з моменту виставлення такого рахунку. Датою платежу є дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок зберігача.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із матеріалів справи вбачається та підтверджується сторонами, що відповідач за надані послуги зі зберігання обладнання розрахувався частково 23.12.2015р. у розмірі 29 416,74грн. (а.с.27).

Заборгованість, яку позивач просить стягнути з відповідача за період зберігання з березня 2015р. по лютий 2016р., становить 10 830,31грн., що підтверджується матеріалами справи, визнається відповідачем та підлягає до стягнення.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Відповідно до приписів статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання.

За ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов"язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст.611 Цивільного кодексу України).

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Одним із видів неустойки є пеня, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Цивільного кодексу України).

За ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п.4.2. договору у випадку затримки строків оплати, передбачених п.2.2. договору, володілець сплачує зберігачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої у цей період, нараховану на вартість такого зобов"язання за кожний день прострочки.

Відповідно до п.2.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова №14) умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Оскільки договором зберігання №9 від 02.03.2015р. не встановлено інший строк, за який нараховується пеня, застосуванню підлягає ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню за загальний період з 06.04.2015р. по 15.03.2016р. у розмірі 7 621,24грн. Розрахунок пені здійснений зі зростаючим підсумком загальної суми заборгованості без застосування обмеження щодо строку нарахування, включаючи в період день часткової оплати суми заборгованості.

Згідно п.1.9. Постанови №14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Отже нараховувати пеню слід за кожний місяць надання послуг окремо, з урахуванням шестимісячного строку та не включаючи в період нарахування день часткової оплати.

Господарський суд, перерахувавши пеню, встановив, що за загальний період з 06.04.2015р. по 15.03.2016р. вона складає 6 495,71грн. та підлягає до стягнення. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені суд вважає за необхідне відмовити.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних за загальний період з 06.04.2015р. по 15.03.2016р. у розмірі 461,58грн.

Господарський суд, перерахувавши 3% річних, не включаючи в період нарахування день часткової оплати, встановив, що за загальний період з 06.04.2015р. по 15.03.2016р. вони складають 427,73грн. та підлягають до стягнення. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних суд вважає за необхідне відмовити.

У зв'язку із частковим задоволенням позову судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.ст.44, 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до абз. 4 п.4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" правило статті 49 ГПК України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАПЕРОВА ФАБРИКА" (49098, м. Дніпропетровськ, вул. Каспійська, 2, ЄДРПОУ 39265179) на користь Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "ЕЛЕКТРОВОЗОБУДУВАННЯ" (49068, м. Дніпропетровськ, вул. Орбітальна, 13, ЄДРПОУ 32495626) основний борг у розмірі 10 830,31грн. (десять тисяч вісімсот тридцять грн. 31коп.), пеню у розмірі 6 495,71грн. (шість тисяч чотириста дев"яносто п"ять грн. 71коп.), 3% річних у розмірі 427,73грн. (чотириста двадцять сім грн. 73коп.) та 1 293,53грн. (одна тисяча двісті дев"яносто три грн. 53коп.) судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 29.04.2016р.

Суддя ОСОБА_2