Рішення № 57513706, 25.04.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 квітня 2016 р. Справа № 902/226/16

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Малого приватного підприємства Фірма "Альфа-М", м.Київ

до: ОСОБА_1 частини А 2656, м.Вінниця

про стягнення 69 456,56 грн

За участю секретаря судового засідання Гнатовська Л.С.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_2, директор, витяг з наказу 1-К, паспорт серії СО 674699 виданий Мінським РУ ГУМВС України в м. Києві 19.07.2001 р.

відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 17 від 04.01.16, паспорт серії АВ №826630 виданий Немирівським РВ УМВС України у Вінницькій області 10.09.2008 р.

В С Т А Н О В И В :

Мале приватне підприємство Фірма "Альфа-М" звернулось з позовом до ОСОБА_1 частини А 2656 про стягнення 36 794 грн 65 коп. штрафних санкцій, з яких: 26 141,93 грн - сума збільшення основного зобов'язання за договором № 261-1 від 24.09.2010 р. за рахунок індексу інфляції за період з 01.04.2014 р. до 28.02.2015 р., 1 984, 96 грн - 3 % річних за період з 01.04.2014 р. до 28.02.2015 р. та 8 667,76 грн - пені за період з 21.03.2014 р. до 28.02.2015 р.

Ухвалою суду від 22.03.2016 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/226/16 та призначено справу до розгляду на 13.04.2016 р.

04.04.2016 р. на адресу суду від позивача надійшла заява № 32/3 від 29.03.2016 р. про збільшення розміру позовних вимог у зв'язку із збільшенням періоду прострочення виконання грошових зобов'язань за договором № 261-1 від 24.09.2010 р., що станом на 09.07.2015 р. становить 69 836,96 грн, з яких: 58 405,71 грн - сума збільшення основного зобов'язання за договором № 261-1 від 24.09.2010 р. за рахунок індексу інфляції за період з 01.04.2014 р. до 30.06.2015 р., 2 763,49 грн - 3 % річних за період з 01.04.2014 р. до 09.07.2015 р. та 8 667,76 грн - пені за період з 21.03.2014 р. до 28.02.2015 р., яка судом прийнята до розгляду, як така, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України (а.с.56-57, т.1).

13.04.2016 р. на адресу суду від відповідача надійшло ряд документів на виконання вимог ухвали суду та відзив на позовну заяву, яким останній просить суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що командуванням військової частини постійно вживаються заходи щодо виділення бюджетних коштів для погашення заборгованості перед МПП Фірма "Альфа-М" та на складність виконання договору № 261 у зв'язку з ліквідацією військової частини А1459 правонаступником якої визначено військову частину А 2656 (а.с.67-68, т.1).

Також у своєму відзиві відповідач посилається на нарахування пені позивачем всупереч приписам ч.6 ст.232 ГК України.

Ухвалою суду від 13.04.2016 р. розгляд справи відкладено до 25.04.2016 р. з огляду на неявку в судове засідання позивача.

21.04.2016 р. на адресу суду від позивача надійшла заява № 31/4 від 18.04.2016 р., якою останній просить суд стягнути з відповідача загальну заборгованість в сумі 69 456,56 грн, з яких: 58 405,71 грн - сума збільшення основного зобов'язання за договором № 261-1 від 24.09.2010 р. за рахунок індексу інфляції за період з 01.04.2014 р. до 30.06.2015 р., 2 763,49 грн - 3 % річних за період з 01.04.2014 р. до 09.07.2015 р. та 8 287, 66 грн - пені за період з 21.03.2014 р. до 28.02.2015 р.

За клопотанням позивача від 19.04.2016 р. справа розглядається в режимі відеоконференції.

Суд розглянувши в судовому засіданні вищезазначену заяву позивача з огляду на раніше заявлені позовні вимоги розцінює її, як заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені за період з 21.03.2014 р. по 28.02.2015 р. та приймає її до розгляду, як таку, що не суперечить приписам ст. 22 ГПК України.

В судовому засіданні представником відповідача подано заяву про переривання строку позовної давності нарахування пені позивачем відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України.

В судовому засіданні судом оголошувалась перерва з метою долучення для огляду в судовому засіданні матеріалів справи № 902/411/14.

Після перерви від представника відповідача надійшла заява, якою останній просить суд на підставі п.1. ч.2 ст.258 ЦК України відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, матеріали господарської справи № 902/411/14, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

06.08.2004 р. між позивачем - МПП Фірма "Альфа- М" (в договорі - "Виконавець") та відповідачем - ОСОБА_1 частиною А 1459 (в договорі - "Замовник") був укладений Договір № 261 на виконання робіт технічного обслуговування систем звязку на вузлах звязку в/ч А1459 (а.с.11, т.1 справи № 902/411/14).

Відповідно до п.1.1 договору № 261 замовник передає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботи по технічному обслуговуванню систем зв'язку на вузлах звязки військової частини А 1459.

Згідно п. 8.3 Договору у випадку, коли Сторони не відмовляються від виконання в цьому договорі технічного обслуговування в 2005 та наступних роках, цей Договір вважається пролонгованим на наступні роки.

05.09.2007 р. до вказаного договору було укладено додатковий договір № 1 в якій зазначається, що правонаступницею військової частини А 1459 (яка була ліквідована) стає військова частина А 2656 (а.с.12, т.1 справи № 902/411/14).

В 2007 р. - 2008 р. МПП Фірма "Альфа-М" виконало технічне обслуговування внутрішніх станцій звязку військової частини А 2656, яка є правонаступником військової частини А 1459, в звязку з її ліквідацією згідно директиви Міністерства оборони України від 29.12.2006 р. № 322/1/016, згідно додаткових угод № 1 від 05.09.2007 р. до Договору № 261 від 06.08.2004 р. (акти виконаного технічного обслуговування, відповідно № 4/9 від 27.09.2007 р. та № 1/10 від 01.10.2008 р., а.с.13-14, т.1 справи № 902/411/14)

24.09.2010 р. сторони уклали договір № 261-1 про реструктуризацію боргу з метою зменшення витрат бюджетних коштів та недопущення арешту банківських рахунків ВЧ А 2656 та врегулювання спору щодо погашення заборгованості за технічне обслуговування внутрішніх станцій зв'язку (систем зв'язку) в/ч А 2656, виконане згідно додаткових угод № 3 від 02.09.2007 р. та № 4 від 11.09.2007 р. до договору № 261 від 06.08.2004 р. за кошторисами, відповідно, № 261/4 та № 261/5 (акти виконаного технічного обслуговування, відповідно, № 4/9 від 27.09.2007 р. та № 1/10 від 01.10.2008 р., рахунки фактури, відповідно, № 4/9 від 27.09.2007 р. та № 1/10 від 01.10.2008 р.) (а.с. 14, т. 1).

Відповідно до п.1.1 Договору Сторона 1 (ОСОБА_1 частина А 2656) зобов'язується погасити заборгованість Стороні 2 (МПП Фірма "Альфа-М"), визнану у відповіді № 1804 від 20.09.2010 р. на претензію № 5/7 від 21.07.2010 р. в сумі 72 504,50 грн за технічне обслуговування внутрішніх санкцій зв'язку в/ч А 2656 в терміни та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.2.1 договору в/ч А 2656 самостійно без пред'явлення рахунку від МПП Фірма "Альфа-М" перераховує на поточний рахунок суму боргу, вказану в п.1.1, не пізніше 31.03.3011 р. з урахуванням індексу інфляції за період з 30.06.2010 року до дня перерахування, якщо за цей період індекс інфляції перевищує 100 % та з урахуванням та 3-х процентів річних за період з 30.06.2010 р. до дня перерахування згідно п.2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до п.4.1 договору при порушенні строків платежів в/ч А2656 самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу згідно ст.ст. 534, 549 та п.3 ст.611 ЦК України.

З моменту набрання чинності зобов'язань за цим Договором припиняються (втрачають чинність) зобов'язання сторін, які виникли за актами виконаного технічного обслуговування № 4/9 від 27.09.2007 р. та № 1/10 від 01.10.2008 р. до додаткових угод, відповідно, № 3 від 02.09.2007 р. та № 4 від 11.09.2007 р. до договору № 261 від 06.08.2004 р. за кошторисами, відповідно № 261/4 та № 261/5 згідно п.2 ст.604 ЦК України (п.7.2 Договору).

Під час розгляду справи № 902/411/14 судом встановлено, що невиконання боржником ОСОБА_1 частиною А 2656 зобов'язань в строки визначені Договором № 261-1 від 24.09.2010 р., стало підставою для звернення позивача 21.03.2014 р. (дата здачі позовної заяви на пошту) з позовом до суду на підставі якого було порушено провадження у справі № 902/411/14 про стягнення з відповідача 102 007,89 грн - заборгованості за договором № 261-1 від 24.09.2010 р., з яких 79 972,46 грн - сума основного боргу за договором № 261-1 від 24.09.2010 р. з урахуванням індексу інфляції (інфляційних втрат) (у тому числі: 72 504,50 грн сума первісного основного боргу без урахування індексу інфляції та 7 467,96 грн сума збільшення основного боргу за рахунок індексу інфляції (інфляційні втрати), нарахованого за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2014 р.), 5 972,71 грн сума 3 % річних, нарахованих за період з 01.07.2010 р. до 31.03.2014 р., 11 253,59 грн сума пені, нарахованої за період з 01.04.2012 р. до 31.03.2014 р., 4 809,13 грн сума збитків від неодержаного доходу, нарахованих за період з 23.09.2011 р. до 31.03.2012 р.

Під час розгляду справи № 902/411/14 розмір заявлених позивачем вимог змінився в зв'язку із поданням позивачем заяви № 27/5 від 20.05.2014 р. про збільшення та зменшення розміру позовних вимог згідно з якою позивач просив стягнути з відповідача загальну заборгованість 100 557,30 грн, з яких 82 662,02 грн. сума основного боргу за договором № 261-1 від 24.09.2010 року з урахуванням індексу інфляції (інфляційних втрат) ( у тому числі: 72 504,50 грн сума первісного основного боргу без урахування індексу інфляції та 10 157,52 грн сума збільшення основного боргу за рахунок індексу інфляції (інфляційні втрати), нарахованого за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2014 р.) , 8 141,90 грн сума 3 % річних, нарахованих за період з 01.07.2010 р. до 31.03.2014 р., 4 944,26 грн сума пені, нарахованої за період з 21.03.2013 р. до 20.03.2014 р., 4 809,13 грн сума збитків від неодержаного доходу, нарахованих за період з 23.09.2011 р. до 31.03.2012 р. (а.с.51-52, т.1 справи № 902/411/14)

.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.05.2014 р. по справі № 902/411/14 позовні вимоги Малого приватного підприємства Фірма "Альфа-М" до ОСОБА_1 частини А 2656 про стягнення боргу 100 557,30 грн за договором № 261-1 від 24.09.2010 р. задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 частини А 2656 на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" - 72 504,50 грн - сума основного первісного зобовязання без урахування індексу інфляції, 10 157,52 грн сума збільшення основного первісного зобовязання за рахунок індексу інфляції за період з 01.07.2010 р. до 31.03.2014 р., 8 141,90 грн сума 3 % річних за період з 01.07.2010 р. до 31.03.2014 р., 4 944,26 грн сума пені за період з 21.03.2013 р. до 20.03.2014 р., в решті позовних вимог відмовлено (а.с.65-66, т.1 справи № 902/411/14).

13.06.2014 р. на виконання рішення суду від 28.05.2014 р. видано наказ, який надіслано позивачу для пред'явлення до виконання (а.с.67, т.1 справи № 902/411/14).

16.06.2014 р. на адресу суду надійшла апеляційна скарга на вищезазначене рішення, однак ухвалою апеляційної інстанції від 04.07.2016 р. дана апеляційна скарга була повернута скаржнику (а.с.70-74, т.1 справи № 902/411/14).

09.10.2014 р. Замостянським Відділом державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції винесено постанову № 45003775 якою відмовлено у відкритті виконавчого провадження за заявою стягувача № 35/9 від 29.09.2014 р. та повернуто виконавчий документ останньому.

В подальшому позивач звернувся до Господарського суду Вінницької області зі скаргою № 48/10 від 29.10.2014 р. МПП Фірма "Альфа-М" на неправомірність дій Замостянського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції, якій ухвалою суду від 08.12.2014 р. відмовлено в повному обсязі (а.с.88-89, 131-133, т.1 справи № 902/411/14).

При зверненні позивача з скаргами на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 08.12.2014 р. до вищих інстанцій скаргу МПП Фірма "Альфа-М" залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Вінницької області від 08.12.2014 р. залишено без змін (а.с.145-150, т.1 справи № 902/411/14).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач після винесення рішення від 28.05.2014 р. у справі № 902/411/14 лише 09.07.2015 р. провів частковий розрахунок з позивачем за договором сплативши останньому 7 638,18 грн (а.с.42, т.1).

Невиконання відповідачем належним чином свого зобов'язання по виконанню договору № 261-1 від 24.09.2010 р. та рішення суду від 28.05.2014 р. у справі № 902/411/14, яке набрало законної сили 13.06.2014 р. спонукало позивача звернутись з позовом до суду про стягнення з відповідача 69 456,56 грн, з яких: 58 405,71 грн - сума збільшення основного зобов'язання за договором № 261-1 від 24.09.2010 р. за рахунок індексу інфляції за період з 01.04.2014 р. до 30.06.2015 р., 2 763,49 грн - 3 % річних за період з 01.04.2014 р. до 09.07.2015 р. та 8 287, 66 грн - пені за період з 21.03.2014 р. до 28.02.2015 р. з урахуванням поданої заяви № 31/4 від 18.04.2016 р..

З врахуванням встановлених обставин, суд надаючи оцінку доводам позивача в сукупності із аналізом фактичних обставин спору, дійшов наступних висновків щодо заявленого позову.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи відповідач станом на день розгляду справи в суді не здійснив повного розрахунку з позивачем на умовах Договору № 261-1 від 24.09.2010 р., не здійснивши цього обов'язку навіть після винесення рішення у справі № 902/411/14.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Вказана правова позиція відображена в постановах Верховного Суду України від 14.11.2011 р. у справі № 3-116гс11, від 23.01.2012 р. у справі № 3-142гс11, які в силу приписів ст.11128 ГПК України є обов'язковими для всіх судів України.

Аналогічні положення висвітлені в п.7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" в якій зазначено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку 3 % річних за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора судом виявлено помилку у проведеному обрахунку щодо 3 % річних, яка полягає у невірному визначенні позивачем кінцевої суми за вказаною вимогою.

Зокрема, при перерахунку судом отримано 2 765,10 грн за період з 01.04.2014 р. до 09.07.2015 р., в той час як позивачем заявлено до стягнення 2 763, 49 грн.

При цьому суд наголошує на тому, що при проведенні перерахунку 3 % річних ним не включалось до періоду прострочення 09.07.2015 р. виходячи з п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" згідно з яким день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Слід зауважити, що у випадку проведеного перерахунку із включенням 09.07.2015 р. судом в будь-якому випадку буде отримано більше значення 3 % річних ніж заявив до стягнення позивач.

Враховуючи те, що визначення ціни позову належить до виключної прерогативи позивача і на момент проведення судового засідання останнім не було подано, з поміж іншого, заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд задовольняє заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі вказаному позивачем у позовній заяві.

В розрахунку інфляційних втрат судом виявлено помилку, яка також полягає у невірному визначенні кінцевої суми, яка спричинена хибною методикою обрахунку інфляційних втрат.

Так, з розрахунку інфляційних втрат долучених до заяви позивача № 32/3 від 29.03.2016 р. вбачається, що останні здійснені позивачем на суму основного боргу з урахуванням інфляції за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2014 р. тобто на суму основного боргу 72 504,50 грн збільшену за рахунок інфляційних втрат до 82 727,63 грн.

Суд зауважує, що інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

При цьому індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п.3.1, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Законодавством не передбачено нарахування інфляційних на суму основного боргу разом із нарахованими за попередні періоди інфляційними втратами, а лише на суму основного зобов'язання, тобто в даному випадку - на суму 72 504,50 грн.

Так, судом при перерахунку отримано 51 153,23 грн за період з 01.04.2014 р. до 30.06.2015 р., в той час як позивачем заявлено до стягнення 58 405,71 грн інфляційних втрат з огляду на що в стягненні 7 252, 48 грн інфляційних втрат слід відмовити як заявлених безпідставно.

Дійшовши такого висновку, суд зауважує, що сума інфляційних втрат за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2014 р. вже була стягнута судом під час розгляду справи № 902/411/14.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 8 287,36 грн пені за період з 21.03.2014 р. по 28.02.2015 р. за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктом 4.1 Договору № 261-1 від 24.09.2010 р. при порушенні строків платежів в/ч А2656 самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу згідно ст.ст. 534, 549 та п.3 ст. 611 ЦК України.

Разом з тим, при розгляді вказаної вимоги суд зазначає наступне.

Із змісту позовної заяви слідує, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню за період з 21.03.2014 р. до 28.02.2015 р.

Як встановлено судом рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.05.2014 р. по справі № 902/411/14 (матеріали якої оглядались в судовому засіданні 25.04.2016 р.) позовні вимоги Малого приватного підприємства Фірма "Альфа-М" до ОСОБА_1 частини А2656 про стягнення боргу 102 007,89 грн за договором № 261-1 від 24.09.2010 р. задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 частини А 2656 на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" - 72 504, 50 грн - сума основного первісного зобовязання без урахування індексу інфляції, 10 157, 52 грн сума збільшення основного первісного зобовязання за рахунок індексу інфляції за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2014 р., 8 141, 90 грн сума 3% річних за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2014 р., 4 944, 26 грн сума пені за період з 21.03.2013 р. по 20.03.2014 р., в решті позовних вимог відмовлено.

Предметом розгляду справи № 902/411/14 була заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 100 557,30 грн, яка виникла з договору № 261-1 від 24.09.2010 р.

Таким чином рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.05.2014 р. по справі № 902/411/14 вже стягнуто з відповідача пеню за період до 20.03.2014 р.

Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

З огляду на те, що відповідачем в судовому засіданні 25.04.2016 р. подано заяву про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтями 257, 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила також за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ч.ч. 2, 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається із матеріалів справи, позовна заява надійшла до канцелярії суду 21.03.2016 р., а здана для відправки на відділення поштового зв'язку 16.03.2016 р. тобто після спливу річного строку з дня кінцевої дати нарахування позивачем пені (28.02.2015 р.).

З огляду на сплив позовної давності про застосування якої відповідачем 25.04.2016 р. подано відповідну заяву вимоги позивача про стягнення пені не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків за договором № 261-1 від 24.09.2010 р. (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Заперечення відповідача наведені у його відзиві щодо відсутності його вини по несплаті заборгованості та вжиттям заходів щодо виділення бюджетних коштів не приймається судом до уваги, оскільки на підставі ч. 2 ст. 617 ЦК, ч. 2 ст. 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі від 18.10.2005 р. "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 3-28гс12.

При цьому суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів вжиття відповідачем заходів з моменту укладення договору № 261-1 від 24.09.2010 р. щодо забезпечення фінансування видатків на оплату за ним із врахуванням того, що умовами вказаного договору передбачалось проведення оплати протягом поточного бюджетного 2010 року.

Посиланню відповідача про нарахування позивачем пені всупереч приписам ч.6 ст.232 ГК України судом не надається юридична оцінка, позаяк позовні вимоги про стягненні пені заявлені за межами строку позовної давності, що є самостійною та достатньою підставою для відмови в їх задоволенні.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні інфляційних втрат та щодо відмови в стягненні 8 287,36 грн пені.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача пропорційно до задоволеної суми позову відповідно до приписів ст. 49 ГПК України.

При прийнятті рішення судом враховано п.3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в якому вказано, що у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

При розподілі судового збору судом враховано, що новою ціною позову згідно заяви про зменшення позовних вимог № 31/4 від 18.04.2016 р. слід вважати 69 456,56 грн (58 405,71 грн - сума збільшення основного зобов'язання за договором № 261-1 від 24.09.2010 р. за рахунок індексу інфляції за період з 01.04.2014 р. до 30.06.2015 р., 2 763,49 грн - 3 % річних за період з 01.04.2014 р. до 09.07.2015 р. та 8 287,66 грн - пені за період з 21.03.2014 р. до 28.02.2015 р.).

Виходячи з нової ціни позову та дати подачі позовної заяви (16.03.2016 р.) позивач мав сплатити з урахуванням приписів Закону України "Про судовий збір" 1 378,00 грн судового збору, натомість ним сплачено 1 827,00 грн (платіжне доручення № 6 від 20.03.2015 р.), що свідчить про сплату судового збору у більшій сумі ніж передбачено чинним законодавством на 449,00 грн.

Також судом враховуючи часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні інфляційних втрат в сумі 7 252,48 грн та щодо відмови в стягненні 8 287,36 грн пені у зв'язку з чим сума до стягнення з відповідача становить 53 916,72 грн, покладає витрати на сплату судового збору на відповідача в сумі 1 069,69 грн (53 916,72/69 456,56 * 1 378 = 1 069,69).

При прийнятті судового рішення судом враховано положення, яке міститься в п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" згідно якого в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Таким чином, для повернення надмірно сплаченого судового збору позивачу необхідно подати до суду відповідне клопотання.

Оскільки позивачем не подано заяви про повернення з Державного бюджету України зайво сплаченої суми судового збору вказане питання не вирішується судом в даному судовому засіданні.

25.04.2016 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 частини А 2656, м.Вінниця, 7, 21007 (ідентифікаційний код - 07937980) на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М", АДРЕСА_1, 04053 (ідентифікаційний код - 30726900) - 51 153 грн 23 коп. інфляційних втрат, 2 763 грн 49 коп. - 3 % річних, 1 069 грн 69 коп. відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 7 252 грн 48 коп інфляційних втрат та 8 287 грн 36 коп. пені відмовити.

Повне рішення складено 04 травня 2016 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.