Рішення № 57511836, 28.04.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1004/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Громіка Р.Д.

ОСОБА_2,

при секретарі: Томашевській К.В.,

за участю: представника позивача ПАТ «ВіЕс Банк» - ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 ОСОБА_6, на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 березня 2015 року за позовом Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,

в с т а н о в и л а:

26 червня 2014 року Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» (далі - Банк) звернулося до суду з вказаним позовом, який 17 лютого 2015 року остаточно уточнило, обґрунтовуючи вимоги тим, що 25 травня 2012 року між ОСОБА_7 та відповідачем ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №KF17503 з додатками, за яким позичальнику було передано грошові кошти в розмірі 200 000 грн. на строк до 24 травня 2017 року із сплатою 21,5 відсотків річних за користування кредитними коштами з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно згідно Графіку. Одночасно в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між ОСОБА_7 та відповідачем ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за №381, за яким відповідач передав в іпотеку ОСОБА_7 нерухоме майно, а саме квартиру №125, загальною площею 56,8 кв.м., житловою площею 39,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, буд. 32, яка належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 28 березня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрованого в реєстрі №512. Відповідач ОСОБА_4 порушив зобовязання за кредитним договором, 18 лютого 2014 року Банк направив боржнику іпотечне повідомлення №09-3/3260 з вимогою про дострокове погашення кредиту протягом 30 календарних днів та попереджено про звернення стягнення на предмет іпотеки, але лист ОСОБА_7 залишений без задоволення. З урахуванням збільшення розміру вимог станом на 09 лютого 2015 року виникла заборгованість в розмірі 224705,88, у тому числі: за кредитом - 156539,38 грн., за відсоткам за користування кредитом- 35716,68 грн., пеня за несвоєчасне виконання зобовязання по договору 28920,96 грн., витрати за проведення претензійно-позовної роботи 3528,86 грн. Відповідач ОСОБА_10 зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. 05 травня 2014 року Банк направив письмову вимогу №10-39208 про звільнення предмету іпотеки, яка залишена без виконання.

Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 526, 589,590, 610, 1049, 1054 ЦК України, ст. ст. 33, 34 Закону України «Про іпотеку», Банк просив суд звернути стягнення на квартиру №125, загальною площею 56,8 кв.м., житловою площею 39,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 32, яка належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28 березня 2006 року, шляхом визначеним ст. 38 Закону України «Про іпотеку», п.п. 6.5, 6.6 іпотечного договору , а саме на підставі рішення суду шляхом продажу майна ПАТ «ВіЕс Банк» від свого імені будь-якій особі покупцю згідно договору купівлі-продажу за ціною визначено уповноваженим експертом оцінювачем на день проведення продажу, для чого забезпечити право ПАТ «ВіЕс Банк» щодо всіх повноважень продавця (в тому числі, але не виключно: отримання дублікатів правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги, а також вільного доступу уповноважених представників банку до предмету іпотеки, тощо) необхідних для здійснення такого продажу, а кошти одержані від реалізації скерувати для задоволення вимог ПАТ «ВіЕс Банк» за кредитним договором №KF17503 від 25 травня 2012 року у розмірі 224705,88 грн.

Закріпити за ПАТ «ВіЕс Банк» права управителя, щодо: вільного доступу представників управителя та інших визначених управителем до майна, що передано в управління; укладення договорів оренди майна переданого в управління з третіми особами; розпорядження коштами, отриманими за результатами управління майном; укладення договорів відповідального зберігання майна, що передається в управління з третіми особами; представляти інтереси у всіх установах чи підприємствах незалежно від організаційної форми та підпорядкування з питань повязаних з замовленням, посвідченням, отриманням необхідних документів (в тому числі у відповідній райдержадміністрації, в органах місцевого самоврядування, в банківських установах, житлово-комунальних органах, в органах державної пожежної охорони, в органах газопостачання, у відповідному структурному підрозділі енергозабезпечувальної установи, в органах звязку, водоканалу та інших підприємствах, установах та організаціях) з питань, що стосуються належного здійснення управління майном, передачу в оренду, забезпеченням нерухомого майна електроенергією, водо- та газопостачанням, телефонним звязком; здійснювати реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в тому числі але не виключно права власності, інших речових прав, обтяжень речових прав тощо, що їх виконання, припинення, переходу, зміни тощо) підписувати і подавати заяви про надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про державну реєстрацію. Припинення іпотеки та державну реєстрацію припинення обтяження нерухомого майна; володіти, користуватися і розпоряджатися майном у встановлених чинним в Україні законодавством та цим договором; інші права необхідні для здійснення належного управління майном.

Виселити відповідача ОСОБА_4 з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та стягнути з відповідача судові витрати в сумі 2245,06 грн. (а.с.1-2, 3, 45-47, 49).

Справа розглянута за відсутністю відповідача ОСОБА_4

Заочним рішенням суду першої інстанції позов ПАТ «ВіЕс Банк» задоволено. Суд звернув стягнення на квартиру №125, загальною площею 56,8 кв.м., житловою площею 39,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 32, яка належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28 березня 2006 року, шляхом визначеним ст. 38 Закону України «Про іпотеку», п.п. 6.5, 6.6 іпотечного договору , а саме на підставі рішення суду шляхом продажу майна ПАТ «ВіЕс Банк» від свого імені будь-якій особі покупцю згідно договору купівлі-продажу за ціною визначено уповноваженим експертом оцінювачем на день проведення продажу, для чого забезпечити право ПАТ «ВіЕс Банк» щодо всіх повноважень продавця (в тому числі, але не виключно: отримання дублікатів правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги, а також вільного доступу уповноважених представників банку до предмету іпотеки, тощо) необхідних для здійснення такого продажу, а кошти одержані від реалізації скерувати для задоволення вимог ПАТ «ВіЕс Банк» за кредитним договором №№KF17503 від 25 травня 2012 року у розмірі 224705,88 грн.;

закріпив за ПАТ «ВіЕс Банк» права управителя, щодо: вільного доступу представників управителя та інших визначених управителем до майна, що передано в управління; укладення договорів оренди майна переданого в управління з третіми особами; розпорядження коштами, отриманими за результатами управління майном; укладення договорів відповідального зберігання майна, що передається в управління з третіми особами; представляти інтереси у всіх установах чи підприємствах незалежно від організаційної форми та підпорядкування з питань повязаних з замовленням, посвідченням, отриманням необхідних документів (в тому числі у відповідній райдержадміністрації, в органах місцевого самоврядування, в банківських установах, житлово-комунальних органах, в органах державної пожежної охорони, в органах газопостачання, у відповідному структурному підрозділі енергозабезпечувальної установи, в органах звязку, водоканалу та інших підприємствах, установах та організаціях) з питань, що стосуються належного здійснення управління майном, передачу в оренду, забезпеченням нерухомого майна електроенергією, водо- та газопостачанням, телефонним звязком; здійснювати реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в тому числі але не виключно права власності, інших речових прав, обтяжень речових прав тощо, що їх виконання, припинення, переходу, зміни тощо) підписувати і подавати заяви про надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про державну реєстрацію. Припинення іпотеки та державну реєстрацію припинення обтяження нерухомого майна; володіти, користуватися і розпоряджатися майном у встановлених чинним в Україні законодавством та цим договором; інші права необхідні для здійснення належного управління майном;

виселив відповідача ОСОБА_4 з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та стягнув з відповідача на користь ОСОБА_7 судові витрати в сумі 2245,06 грн. (а.с. 59-62).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року заяву відповідача ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення (а.с. 90-91).

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_6, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального і матеріального права та вважала, що судом не враховано те, що в порушення норм процесуального права відповідач ОСОБА_4 не викликався в судове засідання належним чином, що позбавило його права на участь в судовому засіданні, заперечувати проти позову та надавати докази, уточнені позовні вимоги позивача про збільшення суми заборгованості за кредитом від 17 лютого 2015 року не були направленні відповідачу, судом не проведено попереднє судове засідання, відсутня ухвала призначення справи до судового розгляду, резолютивна частина заочного рішення суперечить вимогам ст. ст. 38, 39 Закону України «Про іпотеку», а саме суд не зазначив усіх необхідних реквізитів, визначених законом (всі складові частини заборгованості за кредитом, початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації), не дав оцінки співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, на яке звернуто стягнення, не надав доказів направлення та отримання відповідачем письмової вимоги про усунення порушень з виплату кредиту, передбаченої ст. 35 Закону України «Про іпотеку», іпотечне житло не було придбано за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, тому відповідач не може бути виселений без надання іншого постійного житла, , не встановлена загальна сума боргу за кредитом, оскільки по цивільній справі №522/11627/14-ц за позовом ПАТ «ВіЕс Банк» до ОСОБА_11, про стягнення заборгованості за кредитним договором ухваленого рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2015 року, яким стягнуто борг за кредитом в розмірі 224705,88 грн. та судові витрати в сумі 2368,86 грн., та яке у теперішній час переглядається апеляційним судом (а.с. 95-100).

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_6, пояснення на апеляцію представника позивача ПАТ «ВіЕс Банк» - ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість заочного рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника відповідача підлягає задоволенню частково за таких підстав.

Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 589, ст. 590 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотекодавець особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобовязання або зобовязання іншої особи перед іпотеко держателем, іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; іпотекодержатель кредитор за основним зобовязанням.

Згідно із ч. 5 ст. 3 вказаного Закону Іпотека має похідний характер від основного зобовязання і є дійсною до припинення основного зобовязання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Частиною 1 ст. 17 вказаного Закону передбачено, що Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобовязання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку) та виселення всіх мешканців (ч. 2 ст. 39 Закону України "Про іпотеку").

Судом першої інстанції встановлено, що 25 травня 2012 року між ОСОБА_7 та відповідачем ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №KF17503 з додатками, за яким позичальнику було передано грошові кошти в розмірі 200 000 грн. на строк до 24 травня 2017 року із сплатою 21,5 відсотків річних за користування кредитними коштами з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно згідно Графіку (а.с. 5-11, 11а-12, 13-18, 19-20).

Одночасно в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між ОСОБА_7 та відповідачем ОСОБА_4 був укладений договір іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за №381, за яким відповідач передав в іпотеку ОСОБА_7 нерухоме майно, а саме квартиру №125, загальною площею 56,8 кв.м., житловою площею 39,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, буд. 32, яка належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 28 березня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованого в реєстрі №512 (а.с. 21-26).

Відповідач ОСОБА_4 порушив зобовязання за кредитним договором, 18 лютого 2014 року Банк направив боржнику іпотечне повідомлення №09-3/3260 з вимогою про дострокове погашення кредиту протягом 30 календарних днів та попереджено про звернення стягнення на предмет іпотеки, але лист залишений без задоволення (а.с. 27).

З урахуванням збільшення розміру вимог 17 лютого 2015 року станом на 09 лютого 2015 року виникла заборгованість в розмірі 224705,88 грн., у тому числі, за кредитом - 156539,38 грн., за відсоткам за користування кредитом- 35716,68 грн., пеня за несвоєчасне виконання зобовязання по договору 28920,96 грн., витрати за проведення претензійно-позовної роботи 3528,86 грн. (а.с. 49).

Згідно із частинами та 2 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

У разі порушення іпотекодавцем обов'язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки іпотекодержатель може скористатися правами, визначеними згідно з частиною першою цієї статті, або вжити заходів для збереження чи страхування предмета іпотеки у власних інтересах та за власний кошт. Іпотекодавець зобов'язаний

негайно на вимогу іпотекодержателя відшкодувати останньому всі витрати, понесені у зв'язку з вжиттям заходів щодо збереження та страхування предмета іпотеки.

Згідно із пп. 6.5., 6.6. іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки за цим договором може здійснюватись на підставі рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; цього договору шляхом задоволення вимог іпотекодержателя.

Реалізація предмету іпотеки може здійснюватись наступними способами: шляхом продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів на підставі рішення суду; шляхом продажу предмета іпотеки іпотеко держателем від свого імені будь-якій особі згідно договору купівлі-продажу на підставі рішення суду; шляхом продажу предмета іпотеки іпотеко держателем від свого імені будь-якій особі згідно договору купівлі-продажу на підставі цього договору (в порядку, встановленому Розділом 7 цього договору); шляхом набуття іпотеко держателем права власності на предмет іпотеки на підставі цього договору (в порядку, встановленому Розділом 7 цього договору) (а.с. 24зв.-25).

З гідно із частинами 1, 5, 6 та 10 ст. 38 Закону України, якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.

За таких обставин, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позичальник та одночасно іпотекодавець, відповідач ОСОБА_4, не виконує взяті на себе зобовязання за кредитним договором в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором та договором іпотеки. Тому права позивача були порушені і у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України підлягають судовому захисту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором способом продажу вказаного предмету іпотеки банком будь-якій особі згідно договору купівлі-продажу на підставі рішення суду.

Однак колегія суддів не погоджується з розміром заборгованості за кредитним договором, визначеної судом першої інстанції, 224705,88 грн., у тому числі, за кредитом - 156539,38 грн., за відсоткам за користування кредитом- 35716,68 грн., пеня за несвоєчасне виконання зобовязання по договору 28920,96 грн., витрати за проведення претензійно-позовної роботи 3528,86 грн. (а.с. 49) а наступних підстав.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2016 року по цивільній справі за позовом ПАТ «ВіЕс Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким апеляційна скарга ОСОБА_10 задоволена частково, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2015 року змінено й ухвалено нове рішення про задоволення позову частково. Суд стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 заборгованість за кредитним договором №KF17503 від 25 травня 2012 року станом на 09 лютого 2015 року у розмірі 198 605,92 грн., у тому числі: за кредитом - 156 539,38 грн., за відсоткам за користування кредитом- 32 066,54 грн., пеня за несвоєчасне виконання зобовязання по договору 10 000 грн.

Колегія суддів вважає, що встановлений апеляційним судом у вказаному рішення розмір заборгованості за кредитним договором є обставиною, яка у відповідності до ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню, та приймається до уваги при вирішенні спору у даній справі.

Доводи представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_6 в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки в порушення норм процесуального права відповідач ОСОБА_4 не викликався в судове засідання належним чином, що позбавило його права на участь в судовому засідання, заперечувати проти позову та надавати докази, уточнені позовні вимоги позивача про збільшення суми заборгованості за кредитом від 17 лютого 2015 року не були направленні відповідачу, судом не проведено попереднє судове засідання, відсутня ухвала призначення справи до судового розгляду, не можуть служити підставою для скасування рішення суду першої інстанції за таких підстав.

За змістом ст. ст. 11, 27 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобовязані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обовязки.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_4 неодноразово в встановленому законом порядку викликався за зареєстрованим у встановленому законом порядку в судове засідання на 23 вересня 2014 року, 30 жовтня 2014 року, 03 грудня 2014 року, 04 лютого 2015 року, 12 березня 2015 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення йому поштового відправлення «Судова повістка» (а.с. 31,32, 35, 36, 37, 42, 52,53, 55), але відповідач ОСОБА_4 не скористався своїми процесуальними правами і не зявлявся у поштові відділення для отримання судової повістки.

Згідно із ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення до неправильного вирішення справи.

У пункті 19 постанови №12 Пленуму «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року зазначено, що за наявності підстав, передбачених статтею 309 ЦПК, апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення або змінює його й не має права передавати із цих підстав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зазначеними підставами є: неповне зясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Тому порушення норм процесуального права, зокрема, ст. ст. 74-76 ЦПК України, ст. 130 ЦПК України не можуть служити підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Посилання представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_6, в апеляційній скарзі на те, що рішення суду не відповідає вимогам закону, оскільки Банк не дотримався положень ст. 35 Закону України "Про іпотеку" щодо надіслання іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобовязання, не приймаються до уваги за таких підстав.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

У пункті 6.3. іпотечного договору зазначено, що, у разі порушення основного зобовязання та /або умов цього договору іпотекодержатель надсилає боржнику і іпотекодавцю письмову вимоги про усунення порушення, в якій іпотекодержатель зазначає стислий зміст порушених боржником та/або іпотекодавцем зобовязань, вимогу про виконання порушеного зобовязання у тридцятиденний або більш тривалий строк, встановлений іпотекодержателем та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом строку встановленого іпотекодержателем письмова вимога залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору та чинного законодавства.

У пункті 37 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ розяснив, що невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобовязання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

За таких обставин, іпотекодержатель вправі був звернутись за захистом порушеного права безпосередньо до суду.

Твердження представника відповідача ОСОБА_12 ОСОБА_13, в апеляційній скарзі про те, що рішення суду не відповідає вимогам закону, оскільки суд не врахував співмірність заборгованості за договором позики з вартістю іпотечного майна та не зазначив у резолютивній частині рішення положень ст. 39 Закону України "Про іпотеку", не приймаються до уваги за таких підстав.

Дійсно судом першої інстанції резолютивна частина рішення суду викладена з порушенням ст. 215 ЦПК України, однак зазначена обставина сама по собі не може служити підставою для скасування рішення суду й ухвалення нового рішення суду про відмову у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються загальний розмір вимог та усі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки: опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У пунктах 41, 42 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ розяснив, що

При вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобовязання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

Резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обовязковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

При цьому суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення статті 11 Закону України «Про іпотеку» (або статті 589 ЦК щодо заставодавця).

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні ст. 38, 39 Закону України «Про іпотеку» Верховний Суд України у постанові від 27 травня 2015 року у справі №6-61цс15 висловив такий правовий висновок: Положеннями частини першої статті 39 Закону «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку», судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду Українидійшли правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону».

Пунктом 1.5 іпотечного договору передбачено, що за домовленістю сторін заставна вартість предмету іпотеки, відповідно до Висновку про ринкову вартість субєкта оцінки №01277, 24 квітня 2012 року складеного ТОВ «Компанія «Парус» становить 491 376 грн. (а.с. 21 зв.).

Тому вартість предмет іпотеки 491376,00 грн. та сума заборгованості за кредитним договором 198605,92 грн. грн. є співмірними.

Колегія суддів не приймає до уваги наданий представником відповідача ОСОБА_4 суду апеляційної інстанції висновок про вартість іпотечного майна від 23 березня 2016 року в розмірі 1 240438 грн., оскільки вказаний доказ наданий з порушенням ч. 2 ст. 303 ЦПК України.

З урахуванням зазначених вимог закону та розяснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ колегія суддів вважає, що резолютивну частину заочного рішення суду необхідно викласти в наступній редакції: «Звернути стягнення на квартиру №125, загальною площею 56,8 кв.м., житловою площею 39,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 32, яка належить відповідачу ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28 березня 2006 року, шляхом визначеним ст. 38 Закону України «Про іпотеку», п.п. 6.5, 6.6 іпотечного договору , а саме на підставі рішення суду шляхом продажу майна ПАТ «ВіЕс Банк» від свого імені будь-якій особі покупцю згідно договору купівлі-продажу за початкової ціни предмету іпотеки в розмірі 491376,00 грн., визначено згідно із п. 1.5. іпотечного договору, для чого забезпечити право ПАТ «ВіЕс Банк» щодо всіх повноважень продавця необхідних для здійснення такого продажу, а кошти одержані від реалізації скерувати для задоволення вимог ПАТ «ВіЕс Банк» за кредитним договором №№KF17503 від 25 травня 2012 року, укладеному між ПАТ «ВіЕс Банк» та відповідачем ОСОБА_4, станом на 09 лютого 2015 року у розмірі 198 605,92 грн., у тому числі: за кредитом - 156 539,38 грн., за відсоткам за користування кредитом- 32 066,54 грн., пеня за несвоєчасне виконання зобовязання по договору 10 000 грн.».

Згідно із абзацом 2 п. 42 постанови № 5 від 30 березня 2012 року Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що при цьому суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення статті 11 Закону України «Про іпотеку» (або статті 589 ЦК щодо заставодавця).

У даному випадку немає підстав для вважати, що Банк одночасно звернув стягнення на предмет іпотеки та стягнення суми заборгованості за кредитним договором.

Не підлягають задоволенню також і вимоги позовної заяви про закріплення за ОСОБА_7 прав наданих продавцю рішенням суду, оскільки ці права при продажу предмету іпотеки з укладенням договору купівлі-продажу з будь-якою особою передбачені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК Украйни під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи в частині вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи, та скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Не погоджується колегія суддів із висновком суду першої інстанції про те, що є законні підстави для виселення відповідача ОСОБА_4 з квартири, яка є предметом іпотеки, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_10 зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 22).

Квартира №125, загальною площею 56,8 кв.м., житловою площею 39,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, буд. 32, належить на праві власності відповідачу ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 28 березня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованого в реєстрі №512.

На а.с. 23 міститься письмова вимога ОСОБА_7 від 05 травня 2014 року №10-39208 про звільнення предмету іпотеки, яку Банк направив відповідачу.

Частиною ч. 3 ст. 47 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобовязання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

У частинах 1 та 2 статті 40 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР, а саме, звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Ураховуючи зазначене, примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо добровільно мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення, на яке звернуто стягнення, як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника, або в інший погоджений сторонами строк.

У пункті 43 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ розяснив, що при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.

Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 3940 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачем не надано доказів щодо виконання вищевикладених вимог, оскільки позивач ОСОБА_7 направив відповідачу письмову вимогу про виселення відповідача, але в матеріалах справи відсутні докази того, що вказана вимога відповідачем була отримана.

Згідно із ч. 2 ст. 109 ЖК України, громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР Верховний Суд України у постанові від 18 березня 2015 року у справі №6-39цс15 висловив такий правовий висновок: «за змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у звязку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР)».

Аналогічний висновок, висловлений Верховним Судом України у постанові від 24 червня 2015 року у справі 6-447цс15, якій у відповідності до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обовязковим для всіх судів України.

Таким чином, відповідач ОСОБА_10 придбав предмет іпотеки не за рахунок кредиту, але його не забезпечено іншим постійним житлом.

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційного суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що недотримання ОСОБА_7 вищевказаної процедури виселення та не забезпечення відповідача іншим постійним житлом є підставою для відмови у позові про виселення з приміщення, що є предметом іпотеки і на яке звертається стягнення, тому вимоги ОСОБА_7 про виселення є передчасними.

Порушення норм процесуального права, а саме, ст. ст. 214, 215 ЦПК України і матеріального права, а саме, ст. ст. 38, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», ч. 2 ст. 109 ЖК україни, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в частині виселення.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч. 1 п. 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 ОСОБА_6, задовольнити частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 березня 2015 року змінити й ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_4 про виселення з предмету іпотеки відмовити.

Викласти резолютивну частину заочного рішення Приморського районного суду від 12 березня 2015 року в наступній редакції:

Звернути стягнення на квартиру №125, загальною площею 56,8 кв.м., житловою площею 39,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 32, яка належить ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28 березня 2006 року, шляхом визначеним ст. 38 Закону України «Про іпотеку», п.п. 6.5, 6.6 іпотечного договору , а саме на підставі рішення суду шляхом продажу майна Публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банк», код ЄДРПОУ 19358632, МФО 325213, зареєстроване місце знаходження: 79000, м. Львів, вул.. Грабовського, 11, від свого імені будь-якій особі покупцю згідно договору купівлі-продажу за початковою ціною предмету іпотеки в розмірі 491376,00 грн., визначеною згідно із п. 1.5. іпотечного договору, для чого забезпечити право Публічному акціонерному товариству «ВіЕс Банк» щодо всіх повноважень продавця необхідних для здійснення такого продажу, а кошти одержані від реалізації скерувати для задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» в рахунок заборгованості за кредитним договором №KF17503 від 25 травня 2012 року, укладеному між Публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банк» та ОСОБА_4, станом на 09 лютого 2015 року у розмірі 198 605,92 грн., у тому числі: за кредитом - 156 539,38 грн., за відсоткам за користування кредитом- 32 066,54 грн., пеня за несвоєчасне виконання зобовязання по договору 10 000 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

ОСОБА_14

ОСОБА_2