Рішення № 57510079, 22.04.2016, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

22.04.2016

Справа №2/489/630/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2016 р. Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі: головуючого судді Губницького Д.Г., при секретарі Наумкіній І.М., Коденко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, яким просила визнати за собою право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.

Позов обґрунтувала тим, що вона та відповідач є співвласниками квартири згідно свідоцтва про право власності на житло від 28 лютого 1997 р. вони та ще двоє членів їх сімї набули квартиру спільну сумісну власність, а потім договором від 31 серпня 2009 р. визначили частки в праві власності на квартиру рівними.

У 2010 р. ОСОБА_3 як фізична особа підприємець був визнаний господарським судом банкрутом і в ході проведення ліквідаційної процедури ліквідатор ОСОБА_2 уклав із позивачкою нотаріальний попередній договір про продаж їй до 01 лютого 2013 р. ? частки квартири, що належала ОСОБА_3, попередньо ціну вона сплатила.

Проте укласти власне договір купівлі-продажу не було змоги, оскільки на всю квартиру було накладено арешт слідчим податкової міліції Голосіївського району м. Києва, хоча ще 26 грудня 2012 р. господарським судом при провадженні ліквідаційної процедури було знято арешт з ? частини квартири. Проте державна реєстраційна служба відмовилася виконувати ухвалу про зняття арешту.

Вважаючи, що ціну за частину квартири сплачена, вона фактично є реалізованою, що зазначено в постанові господарського суду, то просила визнати за собою право власності на зазначену частину квартири.

Ухвалою суду від 19 лютого 2016 р. до участі в справі залучено співвідповідачем ОСОБА_3

В судовому засіданні представник позивачки позов підтримав.

Відповідач - ліквідатор ОСОБА_2 позов визнав, суду пояснив, що іншого шляху ніж визнання за позивачкою права власності на частину квартири немає, оскільки його повноваження скінчилися, а арешт не знятий.

Відповідач ОСОБА_3 надіслав суду заяву про визнання позову та розгляд справи без його участі.

Суд заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

Згідно інформаційної довідки з державного реєстру речових прав від 19 лютого 2016 р. право власності на зазначену квартиру належить: ОСОБА_3 на ? частину на підставі свідоцтва про право власності від 28 лютого 1997 р., ОСОБА_4 на ? частину на підставі свідоцтва про право власності від 28 лютого 1997 р. ОСОБА_1 на ? частину на підставі свідоцтва про право власності від 28 лютого 1997 р. і також їй належить ? частина квартири на підставі нотаріального договору дарування від 16 березня 2010 р.

Нотаріальним договором від 31 серпня 2009 р. між співвласниками були визначені частки рівними по 1/4 за кожним.

26 серпня 2010 р. в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна була зареєстрована постанова слідчого СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 04 серпня 2010 р. про арешт нерухомого майна належного ОСОБА_4, при цьому обєктом обтяження зазначена квартира АДРЕСА_2 в цілому.(а.с. 25-29).

Зі змісту ухвали господарського суду Миколаївської області по справі №18/204/09 вбачається, що фізична особа ОСОБА_3 був оголошений банкрутом постановою від 22 січня 2010 р., відкрито ліквідаційна процедуру і ліквідатором призначено ОСОБА_2

Суду надано копію ухвали господарського суду Миколаївської області від 26 грудня 2012 р. якою скасовано арешт накладений постановою від 04 серпня 2010 р. СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва на майно ОСОБА_3 ? частку вказаної квартири та зобовязано реєстратора вчинити дії щодо скасування зазначеного арешту та скасовано будь-які арешти зареєстровані в к КП «Миколаївське МБТІ» стосовно цього ж майна.

06 червня 2013 р. державний реєстратор реєстраційної служби у м. Києві відмовив у реєстрації заяви поданої ОСОБА_2 про зняття арешту з ? частини квартири, оскільки арешт накладено на цілу квартиру (а.с.5).

24 вересня 2013 р. господарський суд Миколаївської області постановою припинив підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_3, затвердив звіт ліквідатора, провадження у справі про банкрутство припинив та припинив повноваження ліквідатора ОСОБА_2 При цьому в описово мотивувальній частині постанови судом зазначено, що ціну за 1/4 частину квартири що належить ОСОБА_3 ліквідатор отримав та розподілив між кредиторами і зроблено висновок, що ? частина квартири, що належить ОСОБА_4 є реалізованою, а реєстрації на нового власника перешкоджає накладений на цю частку арешт.

15 квітня 2016 р. державний реєстратор Миколаївського міського управління юстиції постановою відмовив у знятті арешту з ? частини у звязку із тим, що в реєстрі міститься запис про обтяження на цілу квартиру, в якому частка не виділена.

Підставою позову позивачка вказує попередній договір від 21 грудня 2012 р. між нею та ліквідатором ФОП ОСОБА_3 ОСОБА_2, погодженого протоколом комітету кредиторів від 19 листопада 2012 р., за яким сторони домовилися укласти в термін до 01 лютого 2013 р. договір купівлі-продажу ? частини, що належить ОСОБА_3 Ціну продажу як забезпечувальний платіж ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 у день підписання попереднього договору (а.с.4).

Втім, відповідно до ч. 3 ст. 635 ЦК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором. Тому правовідносини засновані на попередньому договорі від 21 грудня 2012 р. припинилися і не можуть бути підставою для задоволення позову. Крім того, ч. 2 цієї ж статті передбачено лише можливість відшкодування збитків в разі ухилення винної сторони від укладання основного договору.

Тому позов не ґрунтується на законі, висновок господарського суду Миколаївської області викладений в постанові від 24 вересня 2013 р. про фактичну реалізацію частини квартири дійсно має преюдиційне значення згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України, але не зазначає ані власника реалізованого майна ані ним час набуття ним права власності.

Однак позивачка не позбавлена можливості захистити свої права в інший спосіб, враховуючи що ? спірна частина квартири та її власник існування не припинили.

Згідно ст. 88 ЦПК України судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст. 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подання апеляційної скарги через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - в тому ж порядку і в той самий строк, який обраховується з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Д.Г. Губницький