Ухвала суду № 57509499, 26.04.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 130/3140/15-ц Провадження № 22-ц/772/1079/2016Головуючий в суді першої інстанції Камінський В. П.Категорія 30Доповідач Іващук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючогоІващука В.А.,суддів:Стеблюк Л.П., Якименко М.М., при секретаріСніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів на утримання дитини,

за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 2 лютого 2016 року,

у с т а н о в и л а :

із зазначеним позовом ОСОБА_6 звернулася в суд 30 листопада 2015 року.

Зазначала, що з згідно із заочним рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17 вересня 2014 року стягнуто з ОСОБА_7 на її користь аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/8 частини заробітку щомісячно, починаючи з 23 серпня 2013 року і до досягнення дитиною 18-річного віку. Однак відповідач не сплачував аліменти на утримання дитини з 23 серпня 2013 року до вересня 2015 року. Вказала, що на день звернення в суд борг становить 11029 грн. 22 коп., що підтверджується розрахунком заборгованості по сплаті аліментів проведеним державним виконавцем Сергієчко М.Ф. у розрахунку від 19 листопада 2015 року.

Посилаючись на ці обставини та положення статті 196 СК України, статті 549, 614 ЦК України, позивач просила стягнути з ОСОБА_7 на її користь пеню за прострочення сплати аліментів за період з 23 серпня 2013 року по лютий 2015 року, за березень, вересень та жовтень 2015 року до 27 листопада 2015 року у сумі 32728 грн. 69 коп., а також понесені витрати по судовому збору у розмірі 487 грн. 20 коп., всього 33215 грн. 89 коп. Встановити строк для сплати відповідачем вказаної суми - 30 днів.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 2 лютого 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 693 грн. 08 коп. та судові витрати в розмірі 487 грн. 70 коп. Розстрочено ОСОБА_7 сплату заборгованості за аліментами ОСОБА_6 в розмірі 693 грн. 08 коп. на три місяці, із сплатою щомісячно по 231 грн. 02 коп.

У апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне дослідження судом доказів, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати. Визнати недійсним розрахунок заборгованості по аліментам виданий 29 січня 2016 року державним виконавцем ВДВС Деснянського РУЮ в м. Києві Сергієнком М.Ф. Відновити провадження у справі, призначивши продовження слухання справи тим же судом першої інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення останньої, виходячи із наступного.

У відповідності до положень статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Із оскаржуваного рішення суду вбачається, що таке рішення є по суті правильним і справедливим, а тому скасованим бути не може.

Судом першої інстанції встановлено і не заперечувалось сторонами, що згідно із заочним рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17 вересня 2014 року з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 стягнуто аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 23 серпня 2013 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до 4 жовтня 2029 року (а.с.6).

Виконавчий лист видано 6 листопада 2014 року Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області, що підтверджується розрахунками заборгованості по аліментам виданих державними виконавцями (а.с.7-9).

Встановлено, що відповідачем у 2015 році заборгованість по аліментам частково погашалась, зокрема у вересні 2015 року сплачено 9185 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості по аліментам від 29 січня 2016 року №319/10, проведеним державним виконавцем Сергієнком М.Ф. Загальна заборгованість по аліментам ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6, згідно з вказаним розрахунком заборгованості, станом на 29 січня 2016 року, становила 6640 грн. 96 коп. (а.с.51).

Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи на користь ОСОБА_6 з ОСОБА_7 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_8 у загальному розмірі 693 грн. 08 коп. (за листопад 2014 року - 92,88 грн., грудень 2014 року - 95,98 грн., березень 2015 року - 458,49 грн., жовтень 2015 року 45,73 грн.), суд виходив, як це вбачається із змісту судового рішення, із фактичної заборгованості у вказаних окремих місяцях 2014-2015 років та виходив із наявності правових підстав для стягнення неустойки (пені) згідно із положенням частини 1 статті 196 СК України виходячи із встановлених обставин, зокрема наявності вини відповідача у виникненні цієї заборгованості. Відмовляючи у задоволенні іншої заявленої частини позовних вимог, суд виходив із того, що позивачем невірно здійснено розрахунок неустойки, оскільки такий розрахунок не відповідає суті та змісту статті 196 СК України через що остаточний розмір нарахованої позивачем неустойки значно завищений.

Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи і суд вирішуючи спір правильно застосував норми матеріального права до встановлених правовідносин.

Згідно з положенням частини 1 статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже за своєю суттю та змістом стаття 196 СК України передбачає, що пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів. При цьому сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались. Правило про стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. З огляду на те що аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.

Тобто неустойка (пеня) за один місяць рахується так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).

Саме на такий порядок обчислення неустойки (пені) вказує Верховний Суд України у правових позиціях викладених у Постановах від 11 вересня 2013 року (справа № 6-81цс13), від 25 листопада 2015 року (справа № 6-2022цс15), від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2696цс15), від 3 лютого 2016 року (справа № 6-1477цс15).

Згідно вимог статті 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно -правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Представник відповідача заперечуючи позов вказав у своїх письмових запереченнях від 2 лютого 2016 року (а.с.52) на необхідність врахувати судом, при застосуванні частини 1 статті 196 СК України, висновки Верховного Суду України щодо застосування вказаної норми прав, зокрема висновки у постановах по справах № 6-81цс13 від 11 вересня 2013 року та №6-2022цс51 від 25 листопада 2015 року.

Отже вказані висновки Верховного Суду України підлягають застосуванню при вирішенні цієї справи і суд правильно вирішив справу, дійшовши висновку який узгоджується із висновками Верховного Суду України в питанні щодо порядку обчислення розміру пені.

З огляду на зазначене вище позивач обрала помилковий порядок обчислення неустойки (пені) у розмірі 1 відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, що у сумі призвело до неправильного та надмірно великого розміру неустойки - 32215 грн. 89 коп. Тому суд першої інстанції правильно відмовив їй в цій частині у задоволенні позовних вимог та правильно обчислив неустойку (пен) у тих місяцях 2014-2015 років, у яких відповідачем було допущено прострочення сплати аліментів, а саме листопад 2014 року - 92,88 грн., грудень 2014 року - 95,98 грн., березень 2015 року - 458,49 грн., жовтень 2015 року - 45,73 грн.

Також правильно та обґрунтовано суд першої інстанції відмовив позивачу у стягненні неустойки (пені) за період з серпня 2013 року по жовтень 2014 року, оскільки виконавчий лист про стягнення аліментів був виданий 6 листопада 2014 року, а тому не можна вважати, що заборгованість за минулий період до видачі виконавчого листа виникла саме з вини ОСОБА_7

Положення частини 1 статті 196 СК України про відповідальність за прострочення сплати аліментів передбачають таку відповідальність за умови вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, за прострочення сплати аліментів, а отже за відсутності вини цієї особи відповідальність у вигляді стягнення неустойки (пені) не настає.

Доводів про порушення судом норм матеріального і процесуального права, які дають підстави для скасування чи зміни судового рішення, апеляційна скарга не містить. Зазначені у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновки суду.

Безпідставним є посилання позивача у апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_7 не міг знаходитись у трудових відносинах з ТОВ «Самурай-Груп» де, згідно довідки цього підприємства від 1 грудня 2015 року, він працює на посаді охоронця з 2 березня 2015 року. Такі доводи апеляційної скарги є припущенням позивача, оскільки видана для пред'явлення за місцем вимоги довідка ТОВ «Самурай-Груп» від 1 грудня 2015 року про місце роботи відповідача та його заробітну плату за період з березня по листопад 2015 року не викликає сумнівів як належний та допустимий доказ. Довідка містить необхідний підпис керівника підприємства який відповідно завірений печаткою підприємства (а.с.50).

Сам по собі факт перебування відповідача тривалий час за межами України не може безспірно свідчити про те, що відповідач не працює на вказаному ТОВ «Самурай-Груп» охоронцем, оскільки не виключено, що його робота може бути пов'язана, зокрема, з тривалим відрядженням.

Ураховуючи зазначене вище колегія суддів не знайшла підстав для задоволення заявленого ОСОБА_6 у апеляційній скарзі клопотання про направлення запиту до ТОВ «Самурай-Груп» про наявність трудових відносин з ОСОБА_7

Відповідно до вимог частини 2 статті 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено.

Доки відкрито виконавче провадження по виконанню виконавчого листа про стягнення аліментів з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 вказані обставини щодо працевлаштування відповідача та отримуваного ним заробітку (доходу) мають значення для примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів. Перевірка факту працевлаштування боржника може здійснюватися в рамках виконавчого провадження державним виконавцем, а тому у межах розгляду цієї справи за заявленими вимогами немає підстав для перевірки апеляційним судом факту працевлаштування боржника.

Разом із тим, позивач не позбавлена права в порядку примусового виконання судового рішення, як стягувач у виконавчому провадженні, ставити питання перед державним виконавцем про перевірку факту працевлаштування боржника у разі виникнення сумніву щодо цього питання.

Щодо вимог у апеляційній скарзі про визнання недійсним розрахунку заборгованості по аліментам виданого державним виконавцем Сергієнком М.Ф. 29 січня 2016 року, то такі вимоги у суді першої інстанції не заявлялись, а тому в силу положення частини 1 статті 303 ЦПК України про розгляд справи апеляційним судом в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, ці вимоги розглянутими бути не можуть.

За таких обставин рішення суду є по суті правильним і справедливим та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 2 лютого 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: /підпис/ В.А. Іващук

/підпис/ Л.П. Стеблюк

/підпис/ М.М. Якименко

Згідно з оригіналом

Суддя В.А. Іващук