Ухвала суду № 57508595, 26.04.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 р. Справа № 876/10745/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Пліша М.А.,

з участю секретаря судового засідання Кудєрової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 липня 2013 року у справі за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, у якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в сумі 6 821, 82 грн. та пеню в сумі 80, 24 грн.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 липня 2013 року в задоволенні позову відмовлено. Постанова мотивована тим, що відповідач вжив всіх необхідних заходів щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходи щодо інформування відповідних органів, визначених ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», про наявність на підприємстві робочих місць для працевлаштування інвалідів, чим надано можливість виконання цими органами свого обов'язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів. Сам факт відсутності працюючого інваліда не є підставою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив позивач, вважає, що суд порушив норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного її вирішення. Просить постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідач у 2012 році подавав у центр зайнятості звіти форми 3-ПН про наявність для інвалідів вакансії коваля ручного кування, яка супроводжується надто високими вимогами до осіб з обмеженими фізичними можливостями, оскільки, зокрема, пов'язана з важкою фізичною працею.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною третьою статті 18 Закону України № 875-ХII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» № 803-XII підприємства, установи і організації незалежно від форми власності зобов'язані щомісяця подавати місцевим центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників особового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Тобто, законом на підприємство покладено обов'язок створити (пристосувати), атестувати належним чином робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомити про це органи, перелічені в ч. 1 ст. 8 Закону, а ті, в свою чергу, зобов'язані направити підприємству на працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

При цьому порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій згідно ч.2 цієї статті тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХII, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу,встановленого ч.1 ст. 19 цього Закону.

Судом встановлено, що згідно поданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік форми № 10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 11 осіб, до їх числа не входять особи, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність. Кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-ХII, становить 1 особу.

Виконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів підтверджується наявними в матеріалах справи копіями звіту за формою №3-ПН, у яких зазначена наявність вакансії для працевлаштування інвалідів, а саме коваля ручного кування. При цьому звіти за формою №3-ПН про наявність вакансії для працевлаштування інвалідів до центру зайнятості відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" фізична особа - підприємець ОСОБА_1 подавав щомісячно.

Крім того, відповідач додатково повідомляв Тернопільський міськрайонний центр зайнятості про намір працевлаштувати одного інваліда на відкриту вакансію коваля ручного керування та звертався до центру зайнятості з листом № 01-02 від 02.02.2012 року щодо розміщення у газеті ТОЦЗ «Ринок праці» оголошення про роботу для людей з обмеженою працездатністю на цю вакантну посаду з проханням повторити вказане оголошення у номерах газети у березні, червні, вересні та грудні 2012 року.

Середньорічна заробітна плата штатного працівника фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 становила приблизно 13 640 грн. (13 643, 64 грн. згідно розрахунку позивача).

За невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 нараховано 6 821, 82 грн. адміністративно - господарських санкцій. Строк сплати заборгованості за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році закінчився 15.04.2013 року, у зв'язку з чим згідно ч. 2 ст. 20 Закону 875-ХII, Порядку нарахування пені та її сплати, розрахунку одноденного розміру пені з врахуванням ставки Національного банку України позивачу нарахована пеня, яка виникла за період з 16.04.2013 року по 13.06.2013 року (по дату звернення до суду з адміністративним позовом) за несвоєчасну сплату таких санкцій в сумі 80, 24 грн.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Незважаючи на щомісячне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, центр зайнятості не направляв інвалідів для працевлаштування до відповідача, які б відповідали кваліфікаційним вимогам вказаного вакантного місця, у зв'язку з чим працевлаштування інвалідів не відбулося.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені, оскільки щомісячне подання останнім у 2012 році звітів за формою №3-ПН із зазначенням у графі «15» наявність вакансій для працевлаштування інвалідів ІІ або ІІІ груп слід вважати виконанням обов'язку щодо створення робочих місць для інвалідів та належним інформуванням центру зайнятості про їх наявність.

При цьому обов'язок підприємства по створенню робочих місць інвалідів не супроводжується обов'язком щодо їх працевлаштування. Роботодавець вжив всіх необхідних заходів для недопущення порушення, а факт не працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, у зв'язку з їх відсутністю, не може мати наслідком накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 липня 2013 року у справі № 819/1544/13-а за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Л. Я. Гудим

М.А. Пліш

Повний текст ухвали виготовлений 04.05.2016 року