Постанова № 57508310, 27.04.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2016 року м. Київ справа № 826/18822/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Мідас Люкс»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Мідас Люкс» (надалі - Позивач/ТОВ «Торговий дім Мідас Люкс») до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві (надалі - Відповідач/ДПІ у Оболонському ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.03.2015р. № 0002072204.

У судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити із підстав, викладених в адміністративному позові, зокрема, зазначив про порушення Відповідачем положень Податкового кодексу України(надалі - ПК України) під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому таке підлягає скасування.

Представник Відповідача у судовому засіданні щодо задоволення позову заперечив, з підстав викладених у наданих письмових запереченнях, мотивуючи тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом правомірно, оскільки Позивачем порушені норми ПК України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-ХІV (надалі - Закон №996) та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. (надалі - Положення №88).

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов до переконання про можливість розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідачем проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Мідас Люкс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012р. по 31.12.2013р., за результатами якої складений акт №231/26-54-22-4/33783249 від 05.03.2015р. (надалі - Акт перевірки).

Проведено перевіркою встановлено допущення Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Мідас Люкс», порушень вимог податкового законодавства, зокрема пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, п. 137.1, п. 137.10 ст. 137 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 917 607,00грн., в тому числі за 2012рік на суму 379 068,00грн. та за 2013р. на суму 538 539,00грн.

Згідно із зазначеним, на підставі Акту перевірки ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві 31.03.2015р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0002072204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 722 925,00грн. в тому числі 578 340,00грн. за основним платежем, та 144 585,00грн. штрафних санкцій.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 31.03.2015р. №0002072204 протиправним, а, відтак, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з акту перевірки контролюючим органом зроблено висновок про заниження податкового зобов'язання позивачем податку на прибуток всього на суму 917 607грн.

На розрахунок вказаної суми вплинуло встановлені відповідачем під час проведення перевірки порушення допущені позивачем по взаємовідносинам з ПП "Полтімекс" та ТОВ "Бориспільбуд".

Зокрема, в порушення п. 137.10 ст. 137 ПК України позивачем було занижено інші доходи (рядок 03 ІД декларації з податку на прибуток) по взаємовідносинам з ПП "Полтімекс" на загальну суму 2853892грн. та з ТОВ "Бориспільбуд" на суму 1785616грн., а всього занижено інші доходи на суму 4639508грн.

Не погоджуючись з висновком акту перевірки позивач подав заперечення від 20.03.2015р. за результатами розгляду яких та наданих документів відповідач погодився з реальністю здійснених господарських операцій з ТОВ "Бориспільбуд" та з урахуванням заперечень виніс податкове повідомлення - рішення №0002072204 від 31.03.2015р.

Як вбачається із змісту акту перевірки, а також письмових заперечень з приводу заявленого позову, контролюючим органом встановлено, що протягом 2012- 2013 років ТОВ «Торговий дім Мідас Люкс» мало фінансово-господарські взаємовідносини з Приватним підприємством «Полтімекс» на підставі договору поставки від 09.01.2013р. № 1/13/1. Відповідно до наданих до перевірки видаткових і податкових накладних ТОВ «Торговий дім Мідас Люкс»» реалізувало на користь ПП «Полтімекс» товарів (будівельні матеріали) на загальну суму 2 859 076,00грн. (в т.ч. ПДВ - 476 512,00грн.). Розрахунки між сторонами здійснювалися в безготівкові формі, кредиторська чи дебіторська заборгованість по вказаному договорах відсутні.

Згідно даних декларацій з податку на прибуток ТОВ «Торговий дім Мідас Люкс» віднесло до складу валових доходів («доходів від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг)») вартість оплачених товарів без ПДВ у 2012 та 2013роках.

При цьому перевіряючим в ході проведення аналізу інформації з автоматизованих баз даних відносно ПП «Полтімекс», зроблено висновок про фіктивність створення і господарської діяльності контрагентів-покупців ТОВ ««Торговий дім Мідас Люкс»», та «безтоварність» укладених між ними договору поставки товару. На думку відповідача, товари реалізовані ТОВ ««Торговий дім Мідас Люкс»» на користь ПП «Полтімекс» фактично придбані без мети їх подальшого використання в господарської діяльності позивача та отримання прибутку, а тому у перевіряємого підприємства відсутні правові підстави для декларування доходів від реалізації таких товарів.

Окрім цього, відповідно до п. 137.10 ст. 137 Податкового кодексу України суми отримані ТОВ «Торговий дім Мідас Люкс» від ПП «Полтімекс» згідно договору поставки від 09.01.2013р. № 1/13/1 відносяться не до «доходів від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг)»), а до «інших доходів» (в даному випадку сума безповоротної фінансової допомоги).

Таким чином, внаслідок виявлених порушень норми п. 137.10 ст. 137 Податкового кодексу України ТОВ ««Торговий дім Мідас Люкс»» за перевіряємий період занизив показник «інші доходи» Декларацій, тоді як завищення показника «доходи від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг)» податковим органом не встановлено.

Суд не погоджується з такими висновками податкового органу виходячи з наступного.

В розумінні пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України)«доходи» - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до норми пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податок на прибуток підприємств є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Порядок визначення доходів платника податку на прибуток та їх склад встановлений ст. 135 ПК України.

В силу п. 135.1 ст. 135 цього Кодексу доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Підпунктом 135.4.1 п. 135.4 ст. 135 ПК України передбачено, що, зокрема, дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Згідно із п. 135.2 ст. 135 ПК України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Суми, відображені у складі доходів платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його доходів (п. 135.3 ст. 135 ПК України).

У відповідності до п. 137.1 ст.137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

При цьому за умовами норм п. 138.4 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Крім того, нормами п. 135.5 ст. 135 ПК України визначено, що інші доходи включають, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи (пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 цього Кодексу).

Суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом (п. 137.10 ст. 137 ПК України).

За приписами норм п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також п. 44.2 ст. 44 ПК України передбачено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому згідно норм до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Положення) яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Аналіз викладених норм Податкового кодексу України, Закону № 996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що для підтвердження даних податкового обліку (в тому числі облік доходів платники податків) можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Поряд із цим, суд також звертає увагу на інформаційний лист Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р., зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі п.1 ч.2 ст.110, ст.114 КАС України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

В ході судового розгляду судом було встановлено, що в 2012 році між ТОВ «Торговий дім Мідас Люкс» (Постачальник) та ПП «Полтімекс» (Покупці) укладено письмовий договір від 09.01.2013р. № 1/13/, за умовами яких позивач зобов'язувався поставити на адреси названих контрагентів товари (будівельні матеріали). Зазначені обставини визнаються представниками сторін та зафіксовані в Акті перевірки.

На підтвердження фактів проведення реалізації товарів ПП «Полтімекс» та отримання коштів за поставлені товари позивач надав суду копії видаткових накладних, виписок по особовому рахунку та ін..

Як зазначається податковим органом, відсутність настання реальних наслідків за правочином укладеним позивачем з ПП «Полтімекс» підтверджуються даними податкових баз даних "Податковий блок", та ін., з яких вбачається, що нібито придбаний у позивача товар не реалізовано покупцем далі, що на переконання відповідача, свідчить про відсутність поставки такого товару.

Разом з тим, такі аргументи відповідача, є лише припущеннями та не підтверджуються належними доказами, більш того, придбання того чи іншого товару не тягне за собою його подальшу реалізацію як обов'язкову умову, розпорядження особистим майном, у тому числі придбаними будівельними матеріалами, є виключним правом власника такого товару та здійснюється на власний розсуд.

Окрім цього, суд звертає увагу на ту обставину, що згідно з п. 3.4 Договору №1/13/1 від 09.01.2013р. та №1/12/1 від 10.01.2012р. передача товару здійснюється за місцезнаходженням товару на складі позивача.

На доведення факту наявності складських приміщень позивачем надано суду договір оренди нежитлових приміщень №6-М від 30.09.2011р. з додатковими угодами, а також лист від ПП «Полтімекс» №18-03/15 від 18.03.2015р., що вказаним товариством придбаний товар на складі було вивезено власним автотранспортом та використано у власній господарській діяльності.

Таким чином, у зв'язку з наявністю у позивача відповідних первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, суд дійшов висновку про обґрунтованість дій ТОВ " Торговий дім Мідас Люкс " щодо формування за рахунок отриманих від ПП «Полтімекс» саме графи «доходів від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг)», а не як безповоротну фінансову допомогу.

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997, (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Дану справу суд вирішує, як справу майнового характеру, на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України", зі змісту якого вбачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

У зв'язку з викладеним, протиправне винесення податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень становить втручання у мирне володіння майном суб'єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Розглядаючи справу "Інтерспав" проти України про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини висловив свою думку, яка полягає в наступному: "коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань".

У рішенні від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський суд з прав людини, зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до частини другої статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За таких обставин, продавець не може нести відповідальність за можливе порушення податкового законодавства покупцем-контрагентом, за умови необізнаності першим щодо таких порушень.

Відповідачем не надано доказів того, що позивач знав або міг дізнатися про те, що його контрагент можливо, порушує вимоги податкового законодавства, а також доказів того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагента у системі оподаткування.

Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

З огляду на викладене, за вказаними вище та відображеними в Акті перевірка №33 порушеннями, допущеними начебто Позивачем при взаємовідносинах із контрагентами, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що Позивач як платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємством було одержання Позивачем податкової вигоди, що свідчить про необґрунтованість зроблених Відповідачем висновків та протиправність прийнятих із зазначених підстав податкового повідомлення-рішення від 31.03.2015р. №0002072204, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частиною 1 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Позивача.

З урахуванням ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 560,28грн. з бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Мідас Люкс» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.03.2015р. №0002072204.

3. Присудити з бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Мідас Люкс» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 560,28грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя І.М. Погрібніченко