Постанова № 57508192, 04.05.2016, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2016 року м. Чернігів Справа № 825/3733/15-а

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.

за участі секретаря - Гайдука С.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представників відповідача - Дрогана С.В., Двараковського В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського прикордонного загону (військова частина 2253) про визнання протиправним рішення, стягнення грошового забезпечення та коштів за надання юридичних послуг, проведення експертизи,

В С Т А Н О В И В:

Позивач 03.12.2015 звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівського прикордонного загону (військова частина 2253) (далі - Прикордонний загін) та, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:

- визнати протиправним рішення відповідача про проведення йому розрахунку середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в неповному обсязі;

- стягнути з відповідача на його користь грошове забезпечення в сумі 191 415,06 грн., за час вимушеного прогулу з 28 серпня 2009 року до дня поновлення 09 липня 2015 року на військовій службі з урахуванням раніше виплаченої суми в розмірі 103368,67 грн.;

- стягнути з відповідача на його користь кошти в сумі 2460,00 грн., сплачених за судову експертизу;

- стягнути з відповідача на його користь кошти в сумі 43 700,00 грн. за надання юридичних послуг.

Свої вимоги мотивує тим, що постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2015 року по справі № 2а-11264/09/2570 його позовні вимоги були задоволенні частково та, в тому числі, стягнуто з відповідача на його користь середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 28.09.2009 по день фактичного поновлення на посаді відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Однак, згідно довідки-розрахунку відповідачем рішення суду в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, на його думку, виконано частково та виплачено лише 101 810,10 грн. Зазначив, що при проведенні розрахунку Прикордонний загін керувався розміром його грошового забезпечення виходячи з 1531,00 грн., в той час коли насправді воно становило 1850,00 грн. Крім того, при здійсненні розрахунку середнього грошового забезпечення відповідачем було порушено вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 та не включено до нього надбавки за чергові військові звання, вислугу років. Внаслідок вказаних дій йому недоплачено суму середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Також, через його незаконне звільнення з військової служби він поніс матеріальні затрати у зв'язку із зверненням за юридичною допомогою та необхідністю проведення судово-економічної експертизи. Зокрема, сума понесених ним витрат за отримання юридичних послуг становить 43700,00 грн., сума витрат за судово-економічну експертизу - 2460,00 грн., які відповідно до вимог чинного законодавства мають бути стягнені з Прикордонного загону.

В судовому засіданні позивач та його представник уточнили другу позовну вимогу та просили стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 88 046,39 грн., в іншій частині позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили відмовити в їх задоволенні, надали письмові заперечення та зазначили, що керівництво Прикордонного загону діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також, при здійсненні розрахунку середнього грошового забезпечення ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу було враховано вимоги постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.05.2015 № 2а-11264/09/2570 та постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з Прикордонного загону витрат за отримання юридичних послуг зауважили, що оскільки вони надавались переважно в межах розгляду справи № 2а-11264/09/2570, то відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України саме в межах вказаного провадження має вирішуватись питання про відшкодування вказаних коштів. Крім того, питання про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення судових витрат може бути заявлено до закінчення строку на виконання судового рішення. Однак заяв від позивача щодо вирішення питання про судові витрати до закінчення строку на виконання судового рішення подано не було.

Також зазначили, що в порушення вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ні позивачем, ні його представником не було надано відповідних розрахунків виконаної юридичної допомоги та документів, що підтверджують її оплату.

Заслухавши пояснення позивача, його представника та представників відповідача, дослідивши матеріали справи, судово-економічної експертизи, суд вважає, що позовні вимоги мають бути задоволені частково, з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в Прикордонному загоні. Наказом відповідача від 27.08.2009 № 117-ос його було звільнено в запас Збройних Сил України згідно п. «Е» ч. 6 ст. 26 (за службовою невідповідністю займаній посаді) (а.с. 47).

Вважаючи вказаний наказ протиправним позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.05.2015 по справі № 2а-11264/09/2570 позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково: визнано протиправними дії відповідача та скасовано наказ про звільнення; зобов'язано Прикордонний загін поновити ОСОБА_1 на військовій службі; стягнуто з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 28.09.2009 по день фактичного поновлення на посаді відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Наказом начальника Прикордонного загону від 09.07.2015 № 162-ос відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України та на підставі постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.07.2015, наказу Чернігівського прикордонного загону від 09.07.2015 № 1022-АГ, ОСОБА_1 було поновлено на посаді старшого техніка групи пожежної безпеки відділу персоналу (ВОС-966878Р) з 28.08.2009 (а.с. 9).

Наказами начальника Прикордонного загону від 16.07.2015 № 172-ос, від 17.07.2015 № 173-ос відповідно до п. 299 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України позивачу з 22.12.2010 та з 22.12.2012 присвоєно чергові військові звання (а.с. 10, 11).

Також на виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.07.2015 № 2а-11264/09/2570 та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1266) відповідачем було здійснено нарахування ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Відповідно до довідки Прикордонного загону сума нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу становить 107 787,98 грн. (а.с. 61-62).

З нарахованих позивачу коштів відповідачем було утримано суми податків і зборів, а саме: єдиний соціальний внесок 2,6 % - 2 802,49 грн. та військовий збір 1,5 % - 1 616,82 грн.

Враховуючи наведене, Прикордонним загоном фактично було перераховано на картковий рахунок позивача 103 368,67 грн.

Факт перерахування вказаних коштів ОСОБА_1 підтверджується виписками по картці/рахунку позивача (а.с. 23-34).

Вважаючи, що відповідачем невірно здійснено розрахунок грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, внаслідок чого позивачем недоотримано кошти, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України регламентовано наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 № 425 (далі - Наказ).

Цим наказом з 01 січня 2008 року введено в дію Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 1.2 Наказу грошове забезпечення - це гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається в залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Місячне грошове забезпечення - це грошове забезпечення на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець, згідно із чинним законодавством.

До складу місячного грошового забезпечення входять: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія).

Суд вважає за необхідне зазначити, що спеціальними нормами, зокрема, Інструкцією не врегульовано порядок обчислення грошового забезпечення, для розрахунку середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за рішенням суду та оподаткування середнього грошового забезпечення.

Враховуючи наведене, суд вважає, що при здійсненні ОСОБА_1 розрахунку грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, слід користуватися загальними нормами.

Так, законодавство про оплату праці ґрунтується на Конституції України і складається з Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР та інших законодавчих актів України.

Зокрема, для розрахунку середньої заробітної плати діє Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України 08.02.1995 за №100 (зі змінами і доповненнями) (далі - Порядок № 100). Крім того, суд звертає увагу, що постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.05.2015 по справі № 2а-11264/09/2570 відповідача зобов'язано здійснити вищевказаний розрахунок з врахуванням вимог Порядку № 100.

Обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу провадиться відповідно до абзацу «з» п. 1.1 Порядку № 100.

Відповідно до п. 2 Порядку № 100 у разі обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати й надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками, які працюють погодинно; високі досягнення у праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років тощо); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії й теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються у заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток у частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді (п. 3 Порядку № 100).

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі (абзац третій п. 3 Порядку № 100).

У випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей (абзац перший п. 10 Порядку № 100).

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів) ( абзац другий п. 10 Порядку № 100).

Відповідно до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи (у тому числі оплата вимушеного прогулу), провадиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які повинні оплачуватися за середньою заробітною платою.

Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства.

З вищевказаного випливає, що для розрахунку середньої заробітної плати (грошового забезпечення) виникає необхідність у визначенні середньомісячного числа робочих днів.

Аналогічна позиція щодо визначення середньомісячної заробітної плати з урахування обов'язкового визначення середньомісячного числа робочих днів викладена у Постанові Верховного суду України від 23.01.2012 у справі № 6-87цс11.

Як передбачено ч. 1 ст. 50 Кодексу законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті. При встановленні меншої норми тривалості робочого часу слід мати на увазі, що оплата праці в цьому випадку має провадитись за повною тарифною ставкою, повним окладом.

Нормативне регулювання службового часу військовослужбовців є сукупністю правових норм, що визначають тривалість, режим, склад, розподіл, і порядок обліку службового часу.

Під тривалістю службового часу слід розуміти час між початком і кінцем виконання службових обов'язків військовослужбовцями без врахування часу, що виділяється на обідню перерву.

Статтею 10 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011) врегульовано тривалість службового часу і часу відпочинку для військовослужбовців.

Пунктом 1 ст. 10 Закону № 2011 встановлено, що загальна тривалість службового часу військовослужбовців на тиждень не може перевищувати нормальної тривалості робочого часу за відповідний період, визначеної законодавством України, за винятком випадків, передбачених пунктом 5 статті 10 Закону (відповідно до статті 50 Кодексу законів про працю України нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень).

Згідно із п. 2 ст. 10 Закону № 2011 розподіл службового часу військовослужбовців протягом доби і протягом тижня у військових частинах здійснюється таким чином, щоб забезпечити у військовій частині постійну бойову готовність і проведення занять з бойової підготовки та створити умови для підтримання порядку, військової дисципліни та виховання військовослужбовців, підвищення їх культурного рівня, всебічного побутового обслуговування, відпочинку і харчування.

Відповідно до п. 3 ст. 10 Закону № 2011 розподіл службового часу військовослужбовців визначається розпорядком дня, який затверджує відповідний командир (начальник) у порядку, визначеному статутами Збройних Сил України, з додержанням встановленої загальної тривалості щотижневого службового часу.

Пунктом 4 ст. 10 Закону № 2011 передбачено, що для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, встановлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, а для військовослужбовців строкової військової служби і курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів та курсантів вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, навчальних центрів (частин) - шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем.

Згідно із п. 5 ст. 10 Закону № 2011 військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби в добовому наряді та інші заходи, пов'язані із забезпеченням боєготовності військових частин, здійснюються без обмеження загальної тривалості службового часу.

Відповідно до п. 6 ст. 10 Закону вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов'язків. Ці дні згідно з планами, а також вільний від занять час відводяться для відпочинку, проведення культурно-освітньої роботи, спортивних заходів та ігор.

Відповідно до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України на військовослужбовців покладаються обов'язки, що визначаються статутами та порадниками Збройних Сил України.

Слід зазначити, що ці випадки не обмеження загальної тривалості службового часу (військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби в добовому наряді та інші заходи, пов'язані із забезпеченням боєготовності військових частин) мають об'єктивний характер, обумовлені специфікою військової служби та характерні саме для військової служби.

Отже, відповідно до Кодексу законів про працю нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Ця норма (нормальна тривалість) реалізується у відповідному режимі робочого часу. Звичайні режими робочого часу припускають додержання нормальної тривалості робочого часу - 40 годин на тиждень, хоча допускається встановлення й такого режиму, за якого впродовж конкретного тижня нормальна тривалість робочого часу перевищується. При цьому нормальна тривалість робочого часу має бути додержана підсумково, за відповідний період.

Із вищевказаного слідує, що загальна тривалість службового часу військовослужбовців (за винятком випадків не обмеження) законодавчо прирівнюється до нормальної тривалості робочого часу працівників та має тижневу норму.

З аналізу наявного в матеріалах справи розрахунку середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, здійсненого Прикордонним загоном вбачається, що останнім було визначено середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу виходячи із середньомісячного грошового забезпечення за останні два місяці, що передують звільненню, без розрахунку середньомісячного числа робочих днів.

Крім того, в розрахунку середньомісячного грошового забезпечення не врахована індексація за червень - липень 2009 року, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17.07.2003 № 1078 і включена до особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2009 рік (а.с. 115).

Відповідно до п. 2 Постанови кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку індексації грошових доходів населення» від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат, установлених законодавством);

стипендії;

оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер;

грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно із п. 2 ст. 9 Закону № 2011 до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно із нормами ст. 3 Порядку № 1078 виплати, які обчислені з середньої зарплати не індексуються (лікарняні, відпускні тощо), в т.ч. не індексується і середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу. Однак, відповідно до п.10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Як вбачається з наказів Адміністрації Державної прикордонної служби України протягом періоду з 28.09.2009 по 08.07.2015 відбувалися зміни у структурі грошового забезпечення військовозобов'язаних прикордонної служби України, зокрема у відсотках надбавки за виконання особливо важливих завдань, премій (а.с. 119-153).

Отже, протягом вищевказаного періоду грошове забезпечення військовозобов'язаних прикордонної служби збільшувалось за рахунок збільшення відсотка надбавки за виконання особливо важливих завдань та відсотка премії.

Крім того, відповідно до вимог чинного законодавства України при здійсненні розрахунку грошового забезпечення за час вимушеного прогулу має враховуватись присвоєння спеціальних звань та календарна вислуга років військовослужбовця. Однак, як вбачається із довідки Прикордонного загону, вказані показники були враховані ним не в повному обсязі.

Ухвалою суду від 19.01.2016 Чернігівському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз було призначено проведення судово-економічної експертизи документального підтвердження розрахунку середнього грошового забезпечення ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 28.08.2009 по 08.07.2015, з урахуванням вимог чинного законодавства України, відповідно до поставлених питань (а.с. 91-92).

За результатами проведеної експертизи складено Висновок експерта від 14.04.2016 № 527/16-24 з додатками (а.с. 177-189).

Експертом ОСОБА_5 зроблено наступні висновки:

розрахунок середнього грошового забезпечення ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу в розмірі 103 368,67 грн. за період з 28.08.2009 по 08.07.2015 проведений Чернігівським прикордонним загоном Північного регіонального управління на підставі постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.05.2015 справа № 2а-11264/09/2570 з урахуванням вимог чинного законодавства України, документально не підтверджується.

За результатами проведеного дослідження розмір середньомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 28.08.2009 по 08.07.2015 без врахування податків та зборів становитиме 191 415,06 грн.

Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, суд погоджується із зазначеними висновками судово-економічної експертизи.

ОСОБА_1 в своїх позовних вимогах, з урахуванням висновку експерта, просив стягнути з відповідача на його користь грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 88 046,39 грн. Однак, з вказаним розміром коштів, що мають бути стягнуті з Прикордонного загону, суд погодитись не може, оскільки позивач фактично отримав на свій картковий рахунок 103 368,67 грн. (з врахуваннями податків і зборів), а кошти в сумі 191 415,06 грн.-це загальний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу (без виключення податків і зборів). Відповідно до довідки відповідача позивачу було нараховано грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 107 787,98 грн. (без виключення податків і зборів).

Таким чином, недоотримане грошове забезпечення ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу становить: 191 415,06 грн. - 107 787,98 грн. = 83 627,08 грн.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь грошового забезпечення за час вимушеного прогулу має бути задоволена частково.

Стосовно позовних вимог про стягнення з Прикордонного загону на користь позивача коштів в сумі 2460,00 грн., сплачених за судову експертизу та в сумі 43 700,00 грн. за надання юридичних послуг, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктами 1, 3 ч. 3 ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підтвердження здійснення оплати за проведену судово-економічну експертизу ОСОБА_1 надано копію рахунку від 08.02.2016 № 935, згідно із яким сума до сплати: 2 460,00 грн. (40 год. * 61,50 грн/год) та копію квитанції від 13.02.2016 № 776 про сплату позивачем на рахунки експертної установи зазначених у рахунку коштів (а.с. 194).

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з Прикордонного загону на його користь коштів в сумі 2460,00 грн., сплачених за судову експертизу, мають бути задоволені у зв'язку з їх належним документальним підтвердженням.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 43 700,00 грн. за надання юридичних послуг, суд зазначає таке.

23.02.2015 між ОСОБА_1 (замовник) та ОСОБА_2 (юрист) було укладено договір щодо надання юридичних послуг (а.с. 17-18).

Відповідно до умов договору замовник доручає, а юрист бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до п. 4.1 Договору за роботу передбачену договором, виконану юристом, замовник сплачує юристу вартість послуг за надання консультацій та вартість складення і виготовлення процесуальних документів. Вартість робіт визначається юристом в залежності від складності процесуального документу або кількості часу, потрібного для проведення консультації у повному обсязі.

На підтвердження факту надання юристом юридичних послуг та їх оплати позивачем надано акт виконаних робіт про надання юридичних послуг ОСОБА_1 по адміністративним справам про поновлення на військовій службі та виплаті грошового забезпечення за час вимушеного прогулу. У вказаному акті зазначено, що надано юридичних послуг та сплачено на загальну суму 43 700,00 грн. (а.с. 19).

Відповідно до частин. 1, 3 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Витрати на правову допомогу - це витрати сторін та третіх осіб, які вони несуть у зв'язку із оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця у галузі права, котрі беруть участь у справі.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною і особою, яка надає правову допомогу.

Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01.10.1999, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Розмір гонорару і порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі, тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Відповідно до ст. 34 Правил адвокатської етики адвокат має право, окрім гонорару, стягувати з клієнта кошти, необхідні для покриття фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення, якщо обов'язок клієнта з погашення цих витрат визначено угодою. В угоді про надання правової допомоги мають бути визначені види передбачуваних фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов тощо): порядок їх погашення (авансування, оплата по факту в певний строк та ін.) та може бути визначений їх обсяг.

Таким чином, до складу витрат, пов'язаних із оплатою правової допомоги, включаються витрати на оплату праці адвоката або іншого фахівця у галузі права (гонорар), а також відшкодування витрат, зумовлених наданням правової допомоги (наприклад, витрати у зв'язку із відрядженнями, нотаріальним посвідченням документів, перекладом; витрати, пов'язані із виконанням процесуальних дій по справі (наприклад, збір доказів, копіювання документів). Усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв'язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.

Одночасно, суд вважає за необхідне зазначити, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником (а не будь-ким) витрати.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.10.2002 по справі № 30/63 в якій зазначено, що судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Судом встановлено, що на підтвердження оплати отриманих від адвоката послуг позивачем надано акт виконаних робіт, однак враховуючи вищенаведене, суд вважає, що останній не може бути належним доказом здійснення такої оплати, оскільки не відповідає встановленим законодавством вимогам оформлення розрахункових документів.

Крім того, як вбачається з вищевказаного акту в ньому відображені юридичні послуги, які надавались позивачу ОСОБА_2 під час розгляду справи № 2а-11264/09/2570 (складання апеляційної та касаційної скарг, участь у судових засіданнях в м. Києві, отримання та подача виконавчих листів).

Статтею 168 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд який ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадку, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Тобто, питання щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, які надавались ОСОБА_1 під час розгляду справи № 2а-11264/09/2570, має вирішуватись саме в межах вказаного провадження.

Враховуючи наведене, а також відсутність належного документального підтвердження витрат на правову допомогу, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача коштів в сумі 43 700,00 грн. слід відмовити.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, пояснення позивача, його представника та представників відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Чернігівського прикордонного загону (військова частина 2253) про проведення розрахунку середнього грошового забезпечення ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу в неповному обсязі.

Стягнути з Чернігівського прикордонного загону (військова частина 2253) (код ЄДРПОУ 14321765) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 83 627 (вісімдесят три тисячі шістсот двадцять сім) грн. 08 коп. (сума зазначена без виключення сум податків і зборів).

Стягнути з Чернігівського прикордонного загону (військова частина 2253) (код ЄДРПОУ 14321765) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати в сумі 2 460 (дві тисячі чотириста шістдесят) грн. 00 коп. за проведення судово-економічної експертизи.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя С.В. Бородавкіна