Постанова № 57507398, 27.04.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2016 р. Справа № 805/716/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Волгіної Н.П., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду у адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до Димитрівського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області,

про зобов'язати вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової допомоги при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Димитрівського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, в якому просив суд:

- стягнути з Димитрівського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 36 798,31 грн;

- зобов'язати Димитрівський міський відділ ГУМВС України в Донецькій області нарахувати грошове забезпечення за два місяці відповідно до штатної посади, яку позивач обіймав на день звільнення з ОВС, та стягнути вказані суми з відповідачів на користь позивача;

- стягнути з відповідачів на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.

Ухвалою суду від 18 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Димитрівського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про стягнення з Димитрівського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 36 798,31 грн - залишено без розгляду (а.с. 30).

В обґрунтуванні адміністративного позову позивач зазначає, що при його звільненні з органів внутрішніх справ йому не були виплачені належні суми грошового забезпечення, зокрема, не була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні, а також грошове забезпечення за два місяці, що мало бути сплачено позивачеві у зв'язку зі скороченням штату, що передбачено п. 3.4.8 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, а отже, з позивачем не проведено остаточний розрахунок при звільненні.

Позивач вважає, що за затримку розрахунку при звільненні йому належить до виплати середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні на підставі ст. 117 Кодексу законів про працю України (а.с. 3-6).

Позивач у судове засідання не з'явився, на адресу суду надіслав клопотання про розгляд справи без його участі (а.с. 29).

Представник відповідачів у судове засідання не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи установи повідомлялись судом належним чином.

26 квітня 2016 року на електрону адресу суду надійшло клопотання від представника відповідачів про розгляд справи без його участі (а.с. 69-70).

В матеріалах справи містяться заперечення від першого відповідача, що надійшли на електронну адресу суду, в яких останній просить суд відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог в повному обсязі враховуючи наступне.

Підставою для виплати грошового забезпечення за два останніх місяці є звільнення із займаної посади через скорочення штатів, що обумовлено організаційно-штатними змінами у структурі установи і не пов'язане із ліквідацією юридичної особи. У випадку звільнення позивача має місце звільнення з ОВС через скорочення штатів, а не звільнення з посади для подальшого визнання місця проходження служби в міліції, а, отже, такі суми не належить до виплату позивачу. Крім цього, за твердженням відповідача норми Кодексу законів про працю України не поширюються на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, а тому середній заробіток за час затримки виплати відповідачем одноразової грошової допомоги позивачу у зв'язку зі звільненням останнього, виплаті не підлягає (а.с. 36-40).

Згідно ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи, що позивач та представники відповідача надали суду заяву про розгляд справи у письмовому провадженні, суд вважає за можливе розглянути справу без проведення судового засідання у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній матеріалів.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, прийнятий на службу в органи внутрішніх справ з 15 серпня 1998 року на підставі наказу ДІВС МВС від 31 липня 1998 року № 168 (а.с. 9).

Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області № 376 о/с від 6 листопада 2015 року майора міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ з посади старшого слідчого відділення Димитрівського МВ ГУМВС України в Донецькій області у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с. 10, 41-42).

Відповідно до відмітки на вказаному наказі позивач був ознайомлений з ним 20 листопада 2015 року (а.с. 41).

Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області № 4 о/с лк від 7 грудня 2015 року унесено зміни до наказу Головного управління МВС України в Донецькій області № 376 о/с від 6 листопада 2015 року у частині звільнення майора міліції ОСОБА_1 старшого слідчого відділення Димитрівського МВ ГУМВС України в Донецькій області. Наказано вважати вислугу років позивача станом на 6 листопада 2015 року у календарному обчисленні та для виплати грошової допомоги - 17 років 2 місяці 21 день, встановивши у листопаді 2015 року премію у розмірі 70 відсотків (а.с. 11, 43).

Як вбачається із розписок позивача дублікат та оригінал трудової книжки він отримав 19 листопада та 16 грудня 2015 року (відповідно) (а.с. 44).

Відповідно до довідки від 18 лютого 2016 року № 16508 середньомісячне грошове забезпечення позивача за два останніх повних місяця роботи (вересень-жовтень 2015 року) склало 4 344,03 (а.с. 13, 52); згідно довідки від 28 березня 2016 року № 16548 середньоденне грошове забезпечення позивача склало 67,02 грн (а.с. 58).

Згідно листа першого відповідача від 8 лютого 2016 року (вих. № 1212/402/06-2016) та листа Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУМВС України в Донецькій області від 30 березня 2016 року № 291/01/26-2016, позивачу нарахована одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 37 358,69 грн (а.с. 14, 26).

Відповідно до довідки від 8 лютого 2016 року № 1214/402/06-2016 станом на 5 лютого 2016 року заборгованість перед ОСОБА_1 після його звільнення по виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні становить 36 798,31 грн (а.с. 15).

Платіжним дорученням від 12 квітня 2016 року № 16 першим відповідачем здійснено перерахування суми «одноразової грошової допомоги при звільненні з грошового забезпечення за квітень 2016 року згідно зі списком для першого відповідача, повн. терм. на 12 квітня 2016 року; заяв. № 1 від 12 квітня 2016 року» на суму 227 341,34 грн через Банк Держказначейства» (а.с. 66).

Як вбачається з матеріалів справи, а саме - з відомості нарахування коштів № 1 від 13 квітня 2016 року на загальну суму 227 341,34 грн, до вказаної суми включено 36 798,31 грн грошової допомоги, що підлягає виплаті позивачу (а.с. 65).

Відповідно до довідки першого відповідача від 19 квітня 2016 року № 16673, 13 квітня 2016 року заборгованість по виплаті одноразової грошової допомоги виплачені позивачу повністю (а.с. 64).

Зазначене не заперечується і позивачем у справі.

Не отримавши від відповідачів сплати сум середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, а також грошового забезпечення за два місяці відповідно до штатної посади, яку позивач обіймав на день звільнення з ОВС, позивач 25 лютого 2016 року звернувся до суду із даним позовом (а.с. 18).

Приймаючи рішення по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі з боку органів державної влади.

За правилами ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто, протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, до 6 листопада 2015 року (включно) були врегульовані Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ "Про міліцію".

Статтею 18 вказаного Закону передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Таким нормативно-правовим актом є Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 199 року № 114 (далі - Положення № 114), відповідно до п. 64 «г» якого особи середнього, старшого і вищого начальницького складу (до яких відноситься позивач) звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Як встановлено під час розгляду справи Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 6 листопада 2015 року № 376 о/с у зв'язку зі скороченням штатів позивача звільнено з органів внутрішніх справ на підставі п. 64 «г» Положення № 114.

При вирішенні справи в частині позовних вимог про зобов'язання Димитрівського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області нарахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення за два місяці відповідно до штатної посади, яку позивач обіймав на день звільнення з ОВС, та стягнення вказаних сум з відповідачів на користь позивача суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.4.8 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої Наказом МВС України № 499 від 31 грудня 2007 року (далі - Інструкція № 499) особам рядового і начальницького складу, звільненим з посад у зв'язку з скороченням штатної посади, з дня, наступного за днем звільнення із займаних посад (скорочення штатної посади), протягом двох місяців виплачується грошове забезпечення, яке особа отримувала за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення).

Грошове забезпечення в цьому випадку обчислюється виходячи з окладу за спеціальним званням, посадового окладу, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, розмір якої визначається за рішенням керівника та оголошується наказом. Після закінчення двох місяців грошове забезпечення виплачується тільки за рішенням Міністра внутрішніх справ України. Після закінчення перших двох місяців (та в разі неприйняття відповідних рішень щодо продовження виплати грошового забезпечення) особам рядового і начальницького складу виплачуються тільки оклади за спеціальними званнями. Під час визначення права на грошове забезпечення у строки, передбачені цією Інструкцією, не зараховуються періоди перебування особи на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я. За бажанням особи їй надається чергова відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку в разі звільнення з органів внутрішніх справ відповідно до законодавства.

З аналізу наведеної норми вбачається, що законодавством передбачена виплата грошового забезпечення за два місяця лише в разі скорочення певної штатної посади (а не скорочення штатів або ліквідації установи) та за умови подальшого (після звільнення) перебування особи рядового, начальницького складу (штатна посада якої скорочена) в розпорядженні органів внутрішніх справ.

Як вже зазначалось судом, позивача звільнено з органів внутрішніх справ саме зі скороченням штатів, а не посади, яку обіймав позивач.

З урахуванням зазначеного, суд вважає обґрунтованими заперечення відповідачів щодо правомірності не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за два місяці після звільнення.

Відповідно, у задоволенні позовних вимог позивача в цій частині має бути відмовлено.

Розглядаючи позовні вимоги позивача про стягнення з відповідачів на його користь середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні (тобто, у зв'язку із непроведенням остаточного розрахунку при звільненні) з 6 листопада 2015 року по день фактичного розрахунку, суд зазначає таке.

Нормативно-правові акти має межі своєї дії - у часі нормативно-правовий акт може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, у просторі - територією, на яку поширюється, за колом осіб - колом осіб, на яких поширюється.

Норми КЗпП України регулюють трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Разом із цим частиною 1 ст. 19 Закону України "Про міліцію" передбачено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", а також Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" та Інструкцією Про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ № 114.

Зазначені норми є нормами спеціального законодавства і підлягають до застосування при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Наведений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у п. 2 ч. 2 Постанови Пленуму Верхового Суду України "Про практику застосування судами законодавства про працю" від 24 грудня 1999 року № 13, якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Але при цьому суд зазначає, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст.ст. 1, 2 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; при цьому основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках гарантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до п. 3 Наказу МВС України від 31 грудня 2007 року № 499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ норм КЗпП України стосується саме норм, якими врегульований порядок здійснення оплати праці (виплати грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення (зокрема, спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати).

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, за затримку виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, що не є складовою заробітної плати (грошового забезпечення)) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, яке регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації, закріпленого у ст. 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Суду не надано доказів на підтвердження того, що у день звільнення позивач не працював, відповідно, остаточний розрахунок з ОСОБА_1 мав бути здійснений 6 листопада 2015 року (день звільнення позивача).

Відповідно до матеріалів справи при звільненні позивача йому не була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 36 798,31 грн.

За матеріалами справа вказана допомога була сплачена ОСОБА_1 13 квітня 2016 року.

Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем був здійснений першим відповідачем саме 13 квітня 2016 року.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (включно).

Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини у справі "Кечко проти України" органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Враховуючи наведене вище, беручи до уваги приписи ст. 117 КЗпП України, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача за затримку розрахунку при звільненні суми середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за період з 7 листопада 2015 року по 13 квітня 2016 року (включно).

Згідно п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л»).

Відповідно до п. 2 вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати для у всіх випадках збереження середньої заробітної плати (крім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням,

творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою

пов'язана відповідна виплата.

Як вбачається з матеріалів справи середньомісячна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача за вересень - жовтень 2015 року (останні два місяця, що передували звільненню позивача, складає 4 344,03 грн (а.с. 59).

Згідно Листа Міністерства праці та соціальної політики України від 9 вересня 2014 року № 10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» кількість робочих днів у вересні та жовтні 2015 року склала по 22 дня.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача за цей період склало 4 344,03 грн : 22 = 197,46 грн.

Період затримки розрахунку при звільненні позивача склав 159 днів (з 7 листопада 2015 року по 13 квітня 2016 року (включно)).

Таким чином, за затримку розрахунку при звільненні на користь позивача підлягає стягненню з першого відповідача 31 396, 14 грн (197,46 грн * 159 днів затримки).

Враховуючи наведене вище, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача про стягнення з першого відповідача середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 31 396,14 грн.

На підставі викладеного вище, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 7-11, 17-20, 69-72, 86, 94, 98, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Димитрівського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, про зобов'язати вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової допомоги при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Димитрівського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 23312044) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 7 листопада 2015 року по 13 квітня 2016 року в розмірі 31 396 (тридцять одна тисяча триста дев'яносто шість) грн 14 коп.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Волгіна Н.П.