Рішення № 57505690, 14.04.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 334/1842/15 Головуючий у 1 інстанції: Лихосенко М.О.

№ провадження 22-ц/778/1839/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1В

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„14 квітня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Савченко О.В.

суддів: Кочеткової І.В., Маловічко С.В.

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Ленінського районного відділу у м. Запоріжжя Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстраційного обліку, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, Ленінського РВ у м. Запоріжжя Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням , та зняття з реєстраційного обліку.

У позові зазначала, що на підставі договору купівлі-продажу нерухомості від 22 травня 1999 року, укладеного на товарній біржі "Арсенал" м. Запоріжжя між нею та ОСОБА_4, вона є власником квартири № 31 в будинку № 37"Б" по вул. Товариській в м. Запоріжжі.

У належній їй квартирі зареєстрований відповідач, який за зазначеною адресою фактично ніколи не проживав, оскільки забезпечений власним житлом - трикімнатною квартирою за адресою: м. Запоріжжя, вул. Товариська, буд.37"Б", кв.32.

Крім того, відповідач фактично проживає в будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Логінова, 6уд.19.

Договори на водопостачання, електропостачання квартири № 31 укладалися не з відповідачем, а саме з нею.

Реєстрація відповідача у квартирі стала підставою для оспорювання ним в судовому порядку її права власності на вказану квартиру, а саме, договору купівлі-продажу від 22.05.1999 року в частині покупця.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.11.2014 року, яке набрало законної сили 04.02.2015 року, у задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.

Посилаючись на те, що відповідач не являється членом її сім»ї, тривалий час без поважних причин у зазначеній квартирі не проживає, однак знятися з реєстрації у добровільному порядку не бажає, з підстав, передбачених ст.ст. 71, 72 ЖК України, просила суд визнати його таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі № 31 будинку № 37 «Б» по вул. Товариській в м. Запоріжжі, та зняти його з реєстраційного обліку по зазначеній адресі.

Заочним рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені.

Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме, квартирою, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Товариська, буд. 37 «Б», кв.31.

Ленінському районному відділу у м. Запоріжжі Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_2 в квартирі, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Товариська, буд. 37 «Б» кв. 31.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 лютого 2016 року заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у позові відмовити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання:1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам ухвалене по справі рішення не відповідає.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1, право власності на квартиру було зареєстровано в ОП «ЗМБТІ» 24.05.1999 року, у вказаній квартирі позивач не зареєстрована((а.с.12,13,4).

Згідно зі ст.15, п.4 ст. 2 ст. 16, ст.. 386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном.

Виходячи з положень ст.ст. 16, 391, 386 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Відповідно до ст. 31 ЦПК України підставами позову, які може змінити лише позивач, є обставини, яким позивач обґрунтовує свої вимоги.

Згідно роз»ясень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

В обґрунтування позову ОСОБА_3, пославшись на норми ст.ст. 71, 72 та 107 ЖК України, зазначала, що відповідач є колишнім чоловіком її дочки і членом її сім»ї не являвся, у вказаному житловому приміщенні тривалий час не проживає без поважних причин, а перешкоди в користуванні власністю чинить тим, що факт своєї реєстрації у спірній квартирі він використав для оспорення в судовому порядку її прав на цю квартиру.

В порушення вимог п.1 ч.6 ст. 130 , ст.ст. 212-215 ЦПК України позовні вимоги ОСОБА_3 суд не уточнював, а розглянув спір, керуючись ст.ст. 71,72 ЖК України, дійшовши висновку, що відповідач ОСОБА_2 втратив право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1, оскільки не навів доказів користування цією квартирою.

Між тим, згідно ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сімї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо особа відсутня понад встановлений ст. 71 ЖК України строк, у відповідності зі ст. 72 ЖК України суд може визнати її такою, що втратила право користування жилим приміщенням, якщо особа не проживає в спірній квартирі більше шести місяців без поважної причини.

Згідно ж зі ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, отже доведення факту непроживання особи у квартирі є процесуальним обовязком позивача, а не відповідача, останній же у разі встановлення такого факту має доводити причини свого не проживання, на що суд також уваги не звернув.

Відповідно до матеріалів справи, після розірвання шлюбу з дочкою позивачки, між ОСОБА_2 та колишньою дружиною існує спір щодо поділу спільного майна, до складу якого включено і сусідню із спірною квартиру АДРЕСА_2, а факт оспорювання ОСОБА_2 договору купівлі-продажу спірної квартири № 31 в частині покупця, оскільки він доводив, що фактично покупцем являлася не ОСОБА_3, що свідчить, що від права користування саме цією квартирою він у 2014 році не відмовлявся.

Розглянувши спір з застосуванням норм ст.ст. 71,72 ЖК України, які були зазначені у позовній заяві в якості обґрунтування вимог, суд залишив поза уваги, що квартира № 31 належить не до державного фонду, а є власністю позивача, отже питання визнання члена сім»ї власника таким, що втратив право користування цим житлом регулюються іншими нормами, зокрема, ст. 405 ЦК України та главою УІ розділу ІІІ ЖК України, а питання найму(оренди) житла - ст.ст. 810-826 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст. 405 ЦК України член сім»ї власника житла втрачає право на користування житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Виходячи з наведеного, при доведеності позивачем непроживання без поважних причин відповідача більше року у квартирі, він може бути визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням, на підставі цієї статті.

Між тим, фактичні обставини справи, у тому числі питання ж про те, в якості кого відповідач ОСОБА_2 був зареєстрований у належній ОСОБА_3 квартирі і яким чином його реєстрація порушує її права, як власника, суд належним чином не зясовував, в результаті дійшов помилкового висновку, що спірні правовідносини регулюються ст.ст. 71, 72 ЖК України, не врахувавши, що вимоги позивачки щодо захисту її прав на підставі зазначених норм не є належним способом захисту, оскільки не погоджуються з правовим статусу спірного житла.

Крім того, ухвалюючи рішення і покладаючи на Ленінський районний відділ у м. Запоріжжі Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області, як на відповідача, обовязок зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_2 в квартирі за адресою: м. Запоріжжя, вул. Товариська, буд. 37 «Б» кв. 31, суд не врахував, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить виключно від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням згідно з нормами житлового або цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 7 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання зняття особи з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Отже за наявності рішення суду про позбавлення особи права користування житловим приміщенням окремого рішення суду щодо зняття особи з реєстрації місця проживання не потребується.

За таких обставин ухвалене по справі рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості, а допущені судом при розгляді справи порушення норм матеріального та процесуального права відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування з ухваленням нового, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_2 на підставі ст.ст. 71, 72 ЖК України таким, що втратив право користування жилим приміщенням квартири № 31 будинку № 37 «Б» по вул. Товариській в м. Запоріжжі, та зняття з реєстраційного обліку, слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2015 року по даній справі скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: