Рішення № 57503622, 04.05.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 638/302/14-ц Головуючий 1-ї інстанції Аркатова К.В.

Провадження № 22-ц/790/784/16 Доповідач Колтунова А.І.

Категорія: право власності

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«28» квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: Колтунової А.І.,

суддів: Гальянової І.Г., Зазулинської Т.П.,

при секретарі: Щербань Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника Харківської міської ради ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2014 року за позовом ОСОБА_2 в особі правонаступника - ОСОБА_3 до Харківської міської ради про визнання права власності,-

ВСТАНОВИЛА:

05 грудня 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради про визнання права власності.

В обґрунтування позову зазначила, що їй на праві власності належить житловий будинок з надвірними будівлями № 43, що розташований за адресою: вул. Джанкойська, м. Харків (далі будинок № 43).

З метою поліпшення житлових умов, в період часу з 2004 року по 2009 рік, нею було здійснено прибудову до будинку № 43 літ. «А1-2», мансарду літ. «Ам», балкон літ. «а6» та гараж літ. «З».

Будівництво вищезазначених обєктів здійснювалось самовільно та було закінчено у 2012 році.

Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» відмовлено у внесенні змін до технічної документації з підстави самочинного будівництва та відсутності акту приймання до експлуатації самочинно збудованих споруд.

Виконавчим комітетом Жовтневої районної ради м. Харкова у видачі вказаного акту відмовлено з підстави відсутності належним чином оформленої проектної документації на нові споруди.

Зважаючи на зазначене, просила суд визнати за нею право власності на прибудову літ. «А1-2» до житлового будинку літ. «А-1», мансарду літ. «Ам», балкон літ. «а6» та гараж літ. «З» у житловому будинку № 43.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2014 року позов ОСОБА_2 до Харківської міської ради про визнання права власності задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на прибудову літ. «А1-2» до житлового будинку літ. «А-1», мансарду літ. «Ам», балкон літ. «а6» та гараж літ. «З», житловою площею 108, 2 кв.м., загальною площею 200 кв.м. у житловому будинку № 43 по вул. Джанкойській в м. Харкові.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції представником Харківської міської ради було подано заяву про перегляд заочного рішення, яка ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2015 залишена без задоволення.

30 листопада 2015 року представником Харківської міської ради ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2014 року, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та на неправильне застосування норм матеріального права, неповне зясування обставин, що мають значення для вирішення справи та невідповідність висновків суду дійсним обставинам по справі. Зазначає, що доказам, які містяться в матеріалах справи, не надано належної оцінки. Вказує, що рішенням суду першої інстанції фактично здійснено узаконення самочинно збудованого нерухомого майна поза встановленим порядком. Судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що позивачем було самовільно зайнято частину земельної ділянки. Зважаючи на що суд, визнаючи право власності на самочинно збудоване нерухоме майно за позивачем, вийшов за межі наданих повноважень та фактично виконав обовязки територіальної громади.

Відповідно до актового запису про смерть № 10827 від 14 липня 2015 року ОСОБА_2 померла 09 липня 2015 року (а.с. 124).

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 14 квітня 2016 року залучено до участі у справі ОСОБА_3, яка є правонаступником після смерті ОСОБА_2, померлої 09 липня 2015 року

В суді апеляційної інстанції представник Харківської міської ради апеляційну скаргу підтримав.

Правонаступник ОСОБА_2 ОСОБА_3 та її представник проти задоволення апеляційної скарги заперечували.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 до Харківської міської ради про визнання права власності, суд першої інстанції виходив з того, що достатньо правових підстав для визнання за ОСОБА_2 права власності на самовільно збудоване нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці, що належить останній.

Колегія суддів вважає, що погодитись з висновками суду першої інстанції не можна, виходячи з наступного.

Судом встановлено, підтверджується письмовими доказами та не оспорюється сторонами, що ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 січня 2004 року, зареєстрованого в комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» (далі КП «ХМБТІ») за реєстраційним номером 1-51, на праві власності належав деревяний житловий будинок № 43 літ. «А-1», житловою площею 14,5 кв.м., з надвірними будівлями: вбиральня літ. Б, сарай літ. В, льох літ. Е, огорожа № 1, 2, 3, 4, 5, замощення I, що розташоване за адресою: вул. Джанкойська, м. Харків, на земельній ділянці розміром 441 кв.м., (а.с. 8,9).

З 2004 року по 2009 рік позивачем було здійснено самочинне будівництво прибудови до житлового будинку літ. «А1-2», мансарди літ. «Ам», балкона літ. «а6» та гаражу літ. «З» (а.с. 16).

Крім того, загальна площа цієї прибудови складає 200,00 метрів квадратних, жила площа 108,2 метри квадратні.

Фактично позивачем без належного дозволу та затвердженого проекту було збудовано новий будинок.

За змістом ч.1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

В правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 04 грудня 2013 року по справі № 130цс13, зазначено, що в розумінні ч.1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом вважається не тільки новостворений обєкт нерухомості, а й обєкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого обєкту, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої у встановленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій обєкт втрачає тотожність із тим, на який власником отримано право власності.

Відповідно до ч.1 ст. 360-7 ЦПК України правові позиції Верховного Суду України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні одних і тих самих норм права.

Згідно ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За змістом розяснень, які містяться в п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону № 2780-XII спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства. За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК, частина перша статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК). У звязку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Проте, на виконання зазначених вимог позивачем не було надано до суду першої інстанції належних та допустимих доказів щодо звернення ОСОБА_2 до уповноважених органів Державної архітектурно-будівельної інспекції та ради з вимогою щодо прийняття до експлуатації самочинно збудованого обєкту нерухомого майна та наявності певного рішення, яке тягне за собою виникнення спору про право.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні не тільки відомості про прийняття даної прибудови в експлуатацію, але й не підтверджено факту звернення ОСОБА_2 до компетентних органів з заявою про прийняття прибудови в експлуатацію.

17 жовтня 2013 року позивачем було отримано Технічний висновок, відповідно до якого визначено, що експлуатація житлового будинку № 43 з мансардою літ. «А-1, Ам» з прибудовою літ. «А1-2», балконом літ «а6», переобладнаного приміщення 1-2, гаражу літ. «З», вбиральні літ. «Б», можлива, дефектів в несучих конструкціях та фундаментах побудов не виявлено. Технічний стан будівельних конструкцій житлового будинку, гаражу, вбиральні в цілому забезпечує надійну експлуатацію та безпеку для життя та здоровя осіб які проживають. Технічні рішення, що були прийняті при будівництві, відповідають вимогам діючих норм та правил державних стандартів будівельних, санітарних та протипожежних норм (а.с. 18- 27).

12 липня 2013 року КП «ХМБТІ» на імя ОСОБА_2 видано технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок № 43, в якому зазначено, що згідно рішення РВК 26 червня 1955 р. № 20 площа земельної ділянки складає 441 кв.м., а фактична площа земельної ділянки складає 458 кв.м. (а.с.10 - 16).

Разом з тим, даний висновок не свідчить про дотримання позивачем процедури оформлення самовільного будівництва та не є правовою підставою для визнання судом права власності на самовільне будівництво.

Крім того, з свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 січня 2004 року вбачається, що ОСОБА_2 належав житловий будинок з надвірними будівлями № 43, що розташований на земельній ділянці розміром 441 кв.м. Проте відповідно до технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок № 43 від 12 липня 2013 року, який було видано після завершення самовільного будівництва, вбачається, що фактична площа земельної ділянки складає 458 кв.м.

Під час ухвалення рішення судом першої інстанції дані обставини також не було взято до уваги.

Зважаючи на те, що самочинно збудовані обєкти нерухомого майна не були у встановленому законом порядку прийняті до експлуатації та на те, що не було надано у встановленому законом порядку земельну ділянку під уже збудоване нерухоме майно, на якій знаходиться самочинно збудована будівля, суд першої інстанції при ухваленні рішення всупереч вимогам ч.3 ст. 376, ст.ст. 316, 317 ЦПК України безпідставно дійшов висновку про визнання права власності на самочинне будівництво за відсутності відповідних дозволів та висновків.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності достатніх правових підстав для визнання за ОСОБА_2 право власності на самовільно збудований обєкт нерухомості.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У звязку з вищевикладеним, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції на підставі ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню.

Колегія суддів ухвалює нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Харківської міської ради про визнання права власності відмовляє.

На підставі викладеного, ст.ст. 303, 304, п.3 п.2 ч.1 ст. 307, п.4 ч.1 ст. 309, ст. 313, ст.ст. 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника Харківської міської ради ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2014 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 в особі правонаступника - ОСОБА_3 до Харківської міської ради про визнання права власності відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили.

Головуючий: А.І. Колтунова

Судді: І.Г. Гальянова

ОСОБА_4