Рішення № 57502754, 04.05.2016, Троїцький районний суд Луганської області

___________

Справа № 433/1578/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2016 року,Троїцький районний суд Луганської області у складі:

головуючого - судді Суського О.І.,

при секретарі Яковлєвій В.А.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у судовому засіданні в смт.Троїцьке цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5, третя особа Приватний нотаріус ОСОБА_6, про встановлення факту проживання однією сімєю, визнання договору дарування недійсним та розподіл спільно набутого майна, -

В С Т А Н ОВ И В :

Позивачка звернулася до суду з позовом, в якому, згідно уточнених позовних вимог, поданих від імені останньої її представником, просить суд встановити факт спільного проживання однією сімєю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у період з 27 квітня 2007 року по вересень 2012 року. Визнати спільним майном ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як чоловіка та жінки, які проживали однією сімєю, але не перебували у шлюбі між собою наступне майно: легковий автомобіль «Chevrolet Lacetti», зареєстрований за ОСОБА_4 15 грудня 2010 року, державний номер з дати реєстрації по 10 квітня 2013 року ВВ-9943-ВХ, знятий ОСОБА_4 з обліку для реалізації 10 квітня 2013 року; квартиру загальною площею 45 метрів квадратних, розташовану у АДРЕСА_1. Визнати недійсним договір дарування від 24 грудня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Кремінського районного нотаріального округу ОСОБА_7, відповідно до якого ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_5 прийняла у дар квартиру загальною площею 45 метрів квадратних, що розташована у м. Луганську, провулок Красноармєйській, б. № 4АДРЕСА_2. Розподілити спільне майно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як чоловіка та жінки, які проживали однією сімєю, але не перебували у шлюбі між собою: залишивши квартиру загальною площею 45 метрів квадратних, що розташована у м. Луганську, провулок Красноармєйській, б. № 4АДРЕСА_2, у спільній частковій власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4, визнавши за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право спільної часткової власності з розміром часток по ? кожному на квартиру загальною площею 45 метрів квадратних, розташовану у АДРЕСА_1. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування ? частини вартості автомобіля «Chevrolet Lacetti» 112740 гривень 00 копійок.

В обґрунтування уточнених позовних вимог зазначено, що з лютого 2003 року по вересень 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали однією сімєю без державної реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, несли взаємні права та обовязки. Місцем спільного проживання була квартира АДРЕСА_3. Представник позивачки вказує, що у позивачки та ОСОБА_4них спільних дітей не було, однак до дітей одне одного вони відносилися як до рідних дітей, відносини між дітьми були теплими, як між братом та сестрою. Діяльність, якою вони займалися з 2003 року, вимагала їхньої систематичної присутності у РФ. З метою придбання у РФ нерухомості, ведення підприємницької діяльності ОСОБА_3 14 вересня 2004 року уклала шлюб з громадянином РФ ОСОБА_8, 26 квітня 2007 року шлюб розірвала. Позивачка вказує, що проживаючи однією сімєю вона та ОСОБА_4 за спільні кошти придбали вищевказане нерухоме майно, яке вона згідно уточнених позовних вимог на даний час просить розподілити. Представник позивачки вказує, що за придбану квартиру вони передали ОСОБА_9 44000 доларів США, що відповідає станом на 19 січня 2015 року 698720 гривень. Рішення придбати квартиру у м. Луганську ОСОБА_3 та ОСОБА_4 приймали спільно, вивчали декілька варіантів, прийняли рішення укласти договір з ОСОБА_9 Строки укладення угоди, вартість квартири, порядок розрахунків, у тому числі порядок оплати послуг нотаріуса, обговорювались ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_9 спільно. За домовленістю між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стороною у договорах купівлі-продажу автомобіля та квартири був вказаний ОСОБА_4 Купуючи майно, останні виходили з того, що кожен з них виходить з інтересів іншого і діє з його згоди. У подальшому оплату комунальних послуг, внесення квартплати, ремонтні роботи здійснювали ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зі спільного бюджету. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 прийняли рішення припинити відносини, у звязку з чим виникло питання про розподіл спільно нажитого майна. 29 листопада 2012 року ОСОБА_4 власноручно написав заяву, відповідно до якої квартиру і все інше майно він згоден поділити з ОСОБА_3 чесно, в рівних долях. Після припинення спільних відносин, починаючи з грудня 2012 року ОСОБА_4 відмовляється визнати факт придбання автомобіля та квартири у період спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за їх спільні кошти. При цьому, на даний час спірну квартиру ОСОБА_4 подарував ОСОБА_5 Представник позивачки вважає вказаний правочин таким, що підлягає визнанню недійсним з огляду на вищезазначені обставини. Також представник позивачки вказує, що позивачка доглядала сина ОСОБА_4 ОСОБА_10 як свого рідного, останній у 2011 році тяжко захворів, а 23 липня 2012 року помер. ОСОБА_3, відчуваючи материнські почуття, фактично жила у лікарні, здійснювала догляд останнього. Лікування потребувало значних коштів, які вони заробляли спільно з ОСОБА_4 та спільно витрачали на лікування. На підставі вищевикладеного, представник позивачки просить суд задовольнити уточнені позовні вимоги у повному обсязі.

Позивачка ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснила, що з лютого 2003 року по вересень 2012 року вона разом з ОСОБА_4 проживали однією сімєю, як чоловік та жінка, без державної реєстрації шлюбу, мали спільний бюджет, займалися разом бізнесом. Спільних дітей у них не було, до дітей одне одного вони відносилися як до рідних дітей. Діяльність, якою вони займалися, вимагала їхньої присутності у РФ. З метою придбання у РФ нерухомості та ведення підприємницької діяльності, вона укладала шлюб з громадянином РФ ОСОБА_8, який згодом розірвала. Проживаючи однією сімєю, вона з ОСОБА_4 за спільні кошти придбали квартиру у м. Луганську та автомобіль марки «Chevrolet». Рішення придбати квартиру у м. Луганську приймали спільно, вивчали декілька варіантів. За домовленістю між ними, вказане майно було оформлене на імя ОСОБА_4 Оплату комунальних послуг, ремонтні роботи здійснювалися за спільні кошти. Надалі вони вирішили припинити відносини, у звязку з чим виникло питання про розподіл спільно нажитого майна. ОСОБА_4 власноручно написав заяву, відповідно до якої квартиру і все інше майно він згоден поділити з нею чесно, в рівних долях. Вона доглядала сина ОСОБА_4 як свого рідного, останній тяжко захворів, і у наслідок хвороби помер. Вона фактично жила у лікарні, здійснювала догляд сина ОСОБА_4 як свого рідного. Лікування потребувало значних коштів, які вони заробляли спільно з ОСОБА_4 та спільно витрачали на лікування. Просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивачки ОСОБА_1 у удовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Суду пояснив, що факт спільного проживання ОСОБА_11 та ОСОБА_3 однією сімєю з лютого 2003 року по вересень 2012 року підтверджує заява, яку ОСОБА_4 написав, відповідно до якої квартиру і все інше майно він згоден поділити з ОСОБА_3 чесно, в рівних долях. Позивачем надано у якості доказів фотографії, з докладним описом обставин, за яких вони були зроблені. Вказані фотографії безумовно свідчать про те, що сторони жили спільно однією сімєю, спілкувалися з родичами кожної з сторін. Допитані у судовому засіданні свідки підтвердили факт та обставини спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 Усі інші досліджені у суді докази, зокрема документи, підтверджують факт придбання та реєстрації спільного майна саме у час спільного проживання, та у час, коли кожна із сторін не перебувала у іншому шлюбі, підтверджують намагання відповідача ухилитися від поділу спільного майна шляхом таємного відчуження майна. За таких умов факт спільного проживання сторін на думку представника позивачки є безспірно доведеним.

Представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_12 просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не існувало подружніх стосунків, в тому числі і спільного проживання, що давало б підстави для вимог про розподіл майна. Твердження ОСОБА_3 про спільне проживання не відповідають дійсності, жоден із свідків не навів жодного прикладу спільного ведення домашнього господарства. Їх покази підтвердили лише те, що у ОСОБА_3 і ОСОБА_4 існував спільний бізнес, про поділ якого позивачка нічого не заявляє, оскільки фактично привласнила його використовуючи безпорадний стан ОСОБА_4 після смерті сина, свідки є зацікавленими особами. Пояснення ОСОБА_13, надані у судовому засіданні є суперечливими. У поданій до суду позовній заяві позивачка стверджує, що проживала з ОСОБА_4 у м. Сєвєродонецьку Луганської області. У той же час відповідно до змісту поданої до Богучарського районного суду Воронежської області РФ позовної заяви, ОСОБА_3 стверджує, що вона та ОСОБА_4 постійно проживали в м. Луганську у спірній квартирі. Усі свідки проживають у м. Сєвєродонецьку і фізично не можуть засвідчити факт проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у спірній квартирі. Докази того, що ОСОБА_3 доглядала сина ОСОБА_4 у лікарні, відсутні, крім того, для ведення бізнесу вона постійно виїжджала до РФ, що спростовує вказане. Безпорадний стан ОСОБА_4 через смерть свого сина ставить під сумнів те, що вищезазначена розписка була написана ним свідомо, оскільки ОСОБА_4 проходив відповідний курс лікування від нервового зриву. Ніякої участі у придбанні автомобілю та квартири, ОСОБА_3 не приймала. Вартість автомобіля на даний час представником позивачки значно завищена. Крім того, 14 вересня 2004 року ОСОБА_3 уклала шлюб з громадянином РФ ОСОБА_8, в якому пробула до 26 квітня 2007 року. Вважає доводи позивачки та її представника не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає до задоволення.

ОСОБА_5 направила до суду клопотання про розгляд справи без її участі, просить відмовити у задоволенні позову, судові витрати покласти на позивача.

Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні пояснила, що є мешканкою м. Сєвєродонецька Луганської області, знайома з ОСОБА_3 Їй відомо, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 фактично проживали однією сімєю як чоловік та жінка за місцем мешкання ОСОБА_3, вони виховували разом їхніх дітей, займалися разом бізнесом. Так як вони виїжджали до РФ, то ними було придбано автомобіль. Згодом, вони разом придбали квартиру у м. Луганську. Через деякий час син ОСОБА_4 захворів, їхні справи у бізнесі почали погіршуватися, а згодом вони розійшлися.

Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні пояснила, що є мешканкою м. Сєвєродонецька Луганської області, вона є приватним підприємцем. Займається бізнесом, з ОСОБА_3 знайома дуже довгий час, остання часто приходила до неї разом з ОСОБА_4, якого називала своїм чоловіком. Працювали вони завжди разом. Дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виховували та навчали разом як своїх рідних. Вони були дуже гарною родиною. Виїздили до РФ у звязку з веденням бізнесу, придбали разом автомобіль та квартиру. Коли захворів син ОСОБА_4, ОСОБА_3 доглядала його, той ставився до ОСОБА_3 як до рідної матері. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом лікували сина останнього та матеріально забезпечували лікування. Через деякий час син ОСОБА_4 помер, після чого відносини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 почали псуватися.

Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні пояснила, що є мешканкою м. Сєвєродонецька Луганської області, дуже довгий час знайома з ОСОБА_3, так як працювала вихователем та виховувала її дитину. ОСОБА_4 забирав дитину ОСОБА_3 від неї, фактично проживав разом з ОСОБА_3, займався вихованням дитини ОСОБА_3 До ОСОБА_3 приїздили родичі ОСОБА_4 на свята, фактично ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали однією родиною як чоловік та жінка, дітей виховували як рідних. Невдовзі вони разом купили в м. Луганську квартиру, а також машину, яку записали на ОСОБА_4, так само, як і квартиру. Через деякий час захворів син ОСОБА_4, ОСОБА_3 доглядала його. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом лікували сина останнього. Через деякий час син ОСОБА_4 помер, після чого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розійшлися. Їй відомо, що ОСОБА_3 дійсно укладала у період сумісного проживання з ОСОБА_4 шлюб з громадянином РФ для отримання громадянства. Фактично вказаний шлюб був фіктивни.

Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні пояснила, що є мешканкою м. Сєвєродонецька Луганської області, знайома з ОСОБА_3, часто заходила в гості до ОСОБА_3, остання та ОСОБА_4 проживали як чоловік та жінка, вона не знала, що шлюб між ними не зареєстровано. Дітей виховували як своїх рідних, разом забезпечували їх та матеріально утримували. Коли син ОСОБА_4 хворів, вони разом лікували його та доглядали. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 купили разом машину та квартиру в м. Луганську. Родина була дуже гарною, однак після смерті сина ОСОБА_4 відносини між ними зіпсувались і ОСОБА_4 покинув ОСОБА_3

Допитаний у судовому засіданні у якості спеціаліста лікар невропатолог ОСОБА_18 у судовому засіданні пояснив, що із вивченої медичної документації, яка наявна в матеріалах справи, ним не вбачається будь-яких лікарських препаратів, що приймав ОСОБА_4, які могли вплинути на свідомість останнього та при прийомі яких той не міг відповідати та не розуміти значення своїх дій.

Суд, вислухавши учасників судового засідання, вивчивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 13 лютого 2008 року ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_19 квартиру АДРЕСА_4 (т.1, а.с.12). Вказана квартира була зареєстрована на імя ОСОБА_4 13 лютого 2008 року (т.1, а.с.13), на неї було виконано технічний паспорт (т.1 ,а.с.4).

Згідно відповіді на адвокатський запит центру надання послуг, повязаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування м. Сєвєродонецька при УДАІ ГУМВС України в Луганській області № 11/8-64-1083 від 22 листопада 2013 року за ОСОБА_4 зареєстрований ряд транспортних засобів, у тому числі і автомобіль марки «Chevrolet Lacetti», номерний знак НОМЕР_1, зареєстрований 15 грудня 2010 року, знятий з обліку для реалізації 10 квітня 2013 року (т.1, а.с. 8).

Згідно розписки, вчиненої від імені ОСОБА_4 29 листопада 2012 року, останній зобовязується чесно розподілити квартиру у м. Луганську, у рівних долях, а також все інше майно (т.1, а.с.9).

Згідно довідки про укладення шлюбу № 422 від 30 грудня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 14 вересня 2004 року було укладено шлюб (т.1, а.с.18).

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії І-СИ № 643717 ОСОБА_3 та ОСОБА_8 26 квітня 2007 року розірвали шлюб (т.1, а.с. 17).

Також судом були дослідженні фотографії, на яких зафіксовані ОСОБА_3 та ОСОБА_4, їхні діти та інші особи на святах, відпочинку та в побуті (а.с. 35, 93-112); позовна заява, подана до Богучарського районного суду Воронежської області РФ, відповідно до змісту якої ОСОБА_3 та ОСОБА_4 постійно проживали в м. Луганську у спірній квартирі (т. 1, а.с. 123-126).

Власником квартири АДРЕСА_4 згідно договору дарування серії та номеру 1627, виданого 24 грудня 2013 року приватним нотаріусом Кремінського районного нотаріального округу Луганської області ОСОБА_7, на даний час є ОСОБА_5 (т. 2, а.с.8-10).

Квартира АДРЕСА_4 була предметом іпотечного договору, укладеного 13 лютого 2008 року між ОСОБА_4 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк».

Згідно відповіді на адвокатський запит № 80 від 26 січня 2016 року ОСОБА_4 згідно картки хворого денного стаціонарної поліклініки знаходився на лікуванні з 23 листопада 2012 року по 03 грудня 2012 року. На адресу суду була направлена відповідна медична документація, досліджена у судовому засіданні допитаним у якості спеціаліста лікарем невропатологом.

Згідно відповіді на запит Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України з 10 листопада 2010 року по 31 грудня 2012 року ОСОБА_3 багаторазово перетинала державний кордон України та РФ (т.2, а.с. 12-13, 15-16).

Представником відповідача було надано до суду Додаток № 1 до Договору купівлі-продажу автомобіля № 314224-001176 від 09 грудня 2010 року, згідно якого ОСОБА_4 придбав спірний автомобіль за 127200 гривень. Згідно висновку експерта № 01/02/16 від 10 лютого 2016 року експертного авто товарознавчого дослідження про оцінку транспортного засобу марки «Chevrolet Lacetti», державний номерний знак НОМЕР_2, 2010 року випуску, двигун 1,8 куб.см., універсал 5 дверей ринкова вартість на час проведення дослідження, з урахуванням нормативного відсотку експлуатаційного зносу по часу використання та середньостатистичного нормативного пробігу та вільного цінофрормування в межах України становить 248135 тисяч 70 копійок.

Згідно свідоцтва про смерть серії І-ЕД № 333512 та довідки про причини смерті № 268 від 24 липня 2012 року ОСОБА_10 помер 23 липня 2012 року (т.1, а.с.129).

ОСОБА_3 було втрачено паспорт громадянина України серії ХІІЕД № 725574, виданого Рубежанським МВВС від 13 квітня 1988 року (т.1 ,а.с. 138); спірний автомобіль зареєстровано на ОСОБА_20 з 16 квітня 2013 року (т.1 ,а.с. 145, 161).

Відповідно до ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сімєю чоловіка та жінки без шлюбу. У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

За змістом ст. 3 ч.2 СК України сімю складають особи, які спільно проживають, повязані спільним побутом, мають взаємні права та обовязки.

Згідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сімєю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є обєктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 13 КпШС України, який діяв до набрання чинності СК України, права і обовязки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану.

Виходячи із приписів зазначених норм права, суд може розглядати вимоги позивачки в частині встановлення факту проживання однією сімєю чоловіка та жінки без шлюбу, які можуть впливати на права та обовязки останніх, саме з 01 січня 2004року, тобто з часу набрання чинності Сімейним кодексом України, оскільки до 01 січня 2004року, чинне, на той час, законодавство (зокрема КпШС України) такого поняття, як проживання однією сімєю чоловіка та жінки без шлюбу не передбачало, а отже не породжувало ніяких прав і обовязків у чоловіка і жінки як у подружжя, в тому числі щодо набутого ними майна, що з 2004 року передбачено ст. 74 СК України. З огляду на те, що згідно уточнених позовних вимог, позивачка ставить питання про визнання факту проживання однією сімєю чоловіка та жінки без шлюбу саме з 27 квітня 2007 року, а не з лютого 2003 року, як нею заявлялося раніше, суд не приймає до уваги відповідні правовідносини, які складалися між учасниками судового засідання до настання зазначеної дати.

При цьому, відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд, вивчивши та проаналізувавши надані до суду докази, вважає доведеним у повній мірі факт спільного проживання ОСОБА_11 та ОСОБА_3 однією сімєю як чоловіка та жінки без шлюбу з 27 квітня 2007 року по вересень 2012 року, виходячи з наступного.

Згідно розписки, вчиненої 29 листопада 2012 року від імені ОСОБА_4, вбачається, що останній квартиру і все інше майно згоден поділити з ОСОБА_3 в рівних долях. Ні відповідач, ні його представник не ставили під сумнів факт написання, авторство та час написання. Представник відповідача у суді підтвердив, що розписка написана власноручно ОСОБА_11 у час, зазначений у заяві та передана ОСОБА_3 відразу після написання. Текст розписки не суперечить іншим доказам у справі, підтверджується іншими доказами, сумнівів не викликає.

Твердження представника відповідача про те, що ОСОБА_11 під час написання розписки не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними є бездоказовим, безпідставним та спростовуються поясненнями допитаного у судовому засіданні у якості спеціаліста лікаря невропатолога ОСОБА_18 Таким чином, суд критично оцінює доводи представника відповідача про те, що вказана розписка написана ОСОБА_4 у стані, коли він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Позивачем надано у якості доказів фотографії, з докладним описом обставин, за яких вони були зроблені. Вказані фотографії безумовно свідчать про те, що сторони жили спільно однією сімєю, спілкувалися з родичами кожної з сторін.

Допитані у судовому засіданні свідки підтвердили факт та обставини спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_3

При цьому, ОСОБА_3 у судовому засіданні докладно розповіла про обставини спільного життя, про обставини придбання та спільного використання спірного майна. Жоден з матеріалів справи не спростовує та не супеерчить показам ОСОБА_3, покази останньої у повній мірі підтверджуються іншими доказами, а саме документами, які підтверджують факт придбання та реєстрації спільного майна саме у час спільного проживання, та у час, коли кожна із сторін не перебувала у іншому шлюбі. За таких обставин, суд вважає, що факт спільного проживання однією сімєю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як чоловіка та жінки без шлюбу є безспірно доведеним.

Таким чином майно, придбане у період з 26 квітня 2007 року, тобто коли ОСОБА_3 розірвала інший шлюб, і до 29 листопада 2012 року, а саме коли ОСОБА_3 та ОСОБА_4 припинили спільні відносини, є спільною власністю останніх.

Ст. 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно із ст. 368 ЦК України спільною власністю є не лише майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом, а й майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що набута за договором купівлі-продажу від 13 лютого 2008 року квартира АДРЕСА_4, а також легковий автомобіль «Chevrolet Lacetti», зареєстрований за ОСОБА_4 15 грудня 2010 року, державний номер з дати реєстрації по 10 квітня 2013 року ВВ-9943-ВХ, знятий ОСОБА_4 з обліку для реалізації 10 квітня 2013 року, є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3, як майно, що набуте жінкою та чоловіком які проживають однією сімєю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі (ст. 74 СК України).

Згідно до ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зі змісту ст. 357 ЦК України вбачається, що під терміном «визначення часток» законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні.

Отже, ОСОБА_3 має право на ? частину спірної квартири та автомобіля. Виходячи з наведеного, суд вважає за необхідне виділити та визнати за ОСОБА_3 право власності на частку у праві спільної сумісної власності, а саме право власності на ? частину квартира АДРЕСА_4.

Згідно розяснень п.30 Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сімї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. ОСОБА_4 продав спірний автомобіль без відома та згоди ОСОБА_3, тому вартість автомобіля необхідно врахувати при поділі майна шляхом стягнення з відповідача на користь позивача половини вартості автомобіля.

Відповідно до ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сімї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя. На підставі ст. 74 СК України дія ст. 61 СК поширюється на майно чоловіка та жінки, які проживали спільно без реєстрації шлюбу.

Таким чином половину вартості спірного автомобіля, проданого ОСОБА_4, згідно проведеної та документально підтвердженої його оцінки, необхідно стягнути на користь ОСОБА_3

При цьому, ст. 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобовязується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обовязок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Отже, обовязковою умовою договору дарування є його безоплатність та відсутність, з боку обдарованого, дій як майнового так і немайнового характеру.

Положеннями частини 3 статті 65 СК України передбачено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. На підставі ст. 74 СК України дія ст. 65 СК поширюється на майно чоловіка та жінки, які проживали спільно без реєстрації шлюбу.

За змістом ч. 1 ст. 202 ЦК України договір є правочином - дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно п.п. 1,5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладання договору, який потребує нотаріально посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріального засвідчена. ОСОБА_3 згоди на укладення правочину не давала, відомостей про укладений правочин не мала.

До спірного правочину необхідно застосувати наслідки, передбачені ст. 216, ч. 3 ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Спірний договір укладено ОСОБА_4 відразу ж після звернення до суду з позовом про поділ спільного майна, у тому числі квартири. Обдарована за спірним договором ОСОБА_5 проживає у місті Кремінна, наміру користуватися квартирою у м. Луганську з боку останньої судом не вбачається, фактично квартиру не прийняла, у квартирі не зареєструвалася.

Вказане свідчить про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали спірний договір дарування виключно з метою приховати квартиру від поділу.

Оскільки ОСОБА_3 має право на частку у праві спільної сумісної власності, а саме право власності на ? частину квартира АДРЕСА_4 та їй фактично підлягає до виділення зазначена частина майна, оскільки частки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 при поділі та виділенні майна є рівними, то позовні вимоги про визнання за ОСОБА_4 саме права спільної часткової власності на ? частину квартири задоволенню не підлягають, оскільки вони заявлені передчасно та не будуть відповідати у повній мірі положенням ст. 70 СК України та 357 ЦК України.

З огляду на вищезазначене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки вищевказаний правочин належить визнати недійсним саме в частині дарування належної ОСОБА_3 ? частини спірної квартири, яку ОСОБА_4 подарував ОСОБА_5 Належною ОСОБА_4 частиною квартири ОСОБА_4 розпорядився на власний розсуд, подарувавши свою ? частину квартири ОСОБА_5

Судові витрати згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України підлягають розподілу пропорційно задоволеним позовним вимогам. Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у сумі 3654 гривні 00 копійок, а також стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у сумі 243 гривні 60 копійок.

На підставі вищевикладеного, ст.ст.2, 60, 61, 65, 70, 74 СК України, ст. 202, 203, 215, 357, 712 ЦК України, керуючись ст.ст. 10,11,60, 88,212-215 ,256 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Встановити факт спільного проживання однією сімєю ОСОБА_3 та ОСОБА_21 у період з 27 квітня 2007 року по вересень 2012 року.

Визнати спільним майном ОСОБА_3 та ОСОБА_21 як чоловіка та жінки, які проживали однією сімєю, але не перебували у шлюбі між собою наступне майно:

-легковий автомобіль «Chevrolet Lacetti», зареєстрований за ОСОБА_21 15 грудня 2010 року, державний номер з дати реєстрації по 10 квітня 2013 року ВВ-9943-ВХ, знятий ОСОБА_21 з обліку для реалізації 10 квітня 2013 року;

-квартиру загальною площею 45 метрів квадратних, розташовану у АДРЕСА_1.

Визнати недійсним договір дарування від 24 грудня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Кремінського районного нотаріального округу ОСОБА_7, у частині дарування ? частини квартири загальною площею 45 метрів квадратних, що розташована у м. Луганську, провулок Красноармєйській, б. № 4АДРЕСА_2.

В порядку розподілу спільного сумісного майна, як чоловіка та жінки, які проживали однією сімєю, але не перебували у шлюбі між собою, виділити ОСОБА_3 та визнати за нею право власності на ? частину квартири загальною площею 45 метрів квадратних, що розташована у м. Луганську, провулок Красноармєйській, б. № 4АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_21 на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування ? частини вартості автомобіля «Chevrolet Lacetti» 112740 (сто дванадцять тисяч сімсот сорок) гривень 00 копійок.

Стягнути ОСОБА_21 на користь держави судовий збір у сумі 3654 (три тисячі шістсот пятдесят чотири) гривні 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у сумі 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Луганської області через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.І. Суський