Рішення № 57501639, 27.04.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/973/16 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Єгорова С. М.

РІШЕННЯ

Іменем України

27.04.2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді:Єгорової С.М.

суддів: Дьомич Л.М., Письменного О.А.

із секретарем Яковлєвою Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14 березня 2016 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про захист честі і гідності,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2про захист честі, гідності, спростування недостовірної інформації.

В обґрунтування позову посилалась на те, що 21 січня 2016 року ОСОБА_2звернулась до голови Кіровоградської обласної державної адміністрації та голови Новомиргородської районноі державної адміністрації зі скаргами, в яких зазначала: «Я, ОСОБА_2, в липні 2015 року розлучилась з чоловіком ОСОБА_4, від шлюбу маю малолітнього сина, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розлучення ОСОБА_4 постійно вчиняє дебоші, проникає в нетверезому стані на територію нашого домоволодіння в будь-який час доби, гупає кулаками у вікна, ногами у двері, все трощить, ламає, що потрапляє йому в очі, виражається нецензурною лайкою, ображає нас с дитиною,погрожує розправою, я змушена звертатись до поліції. ОСОБА_4 побив мене, за що його притягнуто до кримінальної відповідальності. В зв'язку з тим, що син почав боятися ОСОБА_4, став погано спати, скаржитися на жахіття, боїться темряви, сам боїться залишатися в кімнаті, я звернулась до лікаря-психіатра і був поставлений діагноз нервовий розлад, який супроводжується порушенням сну. В серпні 2015 року я змушена була звернутись до служби у справах дітей, щоб переговорили зі ОСОБА_5, плинули на його поведінку та захистили мою дитину. Вони вислухали і сказали, що їм потрібні докази, які збирати вони не вповноважені. Наступного разу коли я вже зібрала докази, а саме: висновки з поліції, медичну довідку, негативну характеристику з останнього місця роботи колишнього чоловіка і прийшла з ними до служби у справах дітей, то вони взагалі не захотіли мене слухати. ОСОБА_3 з порогу накинулась на мене: "Чому ви сюди прийшли? Скандалу хочете? Ви до нас не приходили і не питали дозволу коли "робили" дитину. І взагалі ми посадові особи і не треба до нас ходить". Документи, принесені мною, ніхто не дивився. А потім взагалі обізвали мене нецензурними словами і виставили за двері. А потім ОСОБА_3 ще й зателефонувала ОСОБА_4 та повідомила його, що я приходила, а він знову розпочав терор та погрози. Я була шокована такою поведінкою, так як зіткнулась з повним непорозумінням, хамством, грубістю, незрозумілою для мене агресією. Вони повністю зайняли сторону мого колишнього чоловіка, як мені відомо, який не однократно до них приїздив і не з пустими руками, що вони і не заперечують. Також ОСОБА_4 не однократно з'являвся в дитячому садку, до якого ходить дитина, та вчиняв там дебоші, погрожував, виражався нецензурною лайкою. Працівники дитячого садка також змушені були звертатись до поліції та служби у справах дітей. поліція відреагувала, а служба у справах дітей відповіла те саме, що й мені: "Не скандальте, не вмішуйтесь. Вони ж не питали у вас дозволу, коли рожали дитину. Це ваші проблеми." Наразі ОСОБА_4 подав до суду позовну заяву про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та й її вихованні, де служба у справах дітей заявлена третьою особою. Цікаво, чи буде позиція цієї "третьої особи" в судовому засіданні незалежною? Виникає питання, чи є прийнятною така поведінка, як вони кажуть, "посадовим особам"? Прошу: з'ясувати причини такої поведінки ОСОБА_3 та ОСОБА_6 та прийняти відповідні міри стосовно них. 19.01.2016 р. ОСОБА_2О."

Зазначала, що інформація є недостовірною, її поширенням порушено її немайнові права, що виражається у негативному упередженому ставленні до неї з боку осіб, які отримали скарги відповідача, завдано шкоди її честі, гідності.

Просила суд визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, порушують права свободи, ганьблять честь і гідність позивача, скарги від 21.01.2016 року до голів Кіровоградської обласної державної адміністрації ОСОБА_7 та Новомиргородської районної державної адміністрації ОСОБА_8 від відповідача. Зобов'язати відповідача спростувати відомості, поширені нею у вказаних скаргах, у спосіб найбільш близький до способу їх поширення не пізніше п'ятнадцяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили.

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14 березня 2016 рокупозов задоволено частково.

Викладені відповідачем ОСОБА_2 факти у скаргах, що надійшли 21.01.2016 р. на адресу голів Кіровоградської обласної державної адміністрації ОСОБА_7 та Новомиргородської районної державної адміністрації ОСОБА_9 на дії та бездіяльність служби у справах дітей Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області, стосовно таких обставин, що начебто позивач ОСОБА_3 належним чином, тобто у передбаченому чинним законодавством порядку, не відреагувала на усну скаргу відповідача ОСОБА_2 щодо неправомірної поведінки колишнього чоловіка ОСОБА_4 у серпні 2015 р. та вела себе неетично; не відреагувала у передбаченому законом порядку на повторну усну скаргу відповідача ОСОБА_2 щодо неправомірної поведінки колишнього чоловіка ОСОБА_4 та вела себе неетично, буцімто обізвала відповідача нецензурними словами і виставила за двері службового кабінету, підтримувала неслужбові стосунки зі свідком ОСОБА_4, визнано недостовірними, тобто такими, що не відповідають дійсності та порушують охоронювані законом особисті немайнові права, ганьблять честь і гідність позивача ОСОБА_3

Зобовязано відповідача ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію про те, що начебто позивач ОСОБА_3 належним чином, тобто у передбаченому чинним законодавством порядку, не відреагувала на усну скаргу відповідача ОСОБА_2 щодо неправомірної поведінки колишнього чоловіка ОСОБА_4 у серпні 2015 р. та вела себе неетично, не відреагувала у передбаченому законом порядку на повторну усну скаргу відповідача ОСОБА_2 щодо неправомірної поведінки колишнього чоловіка ОСОБА_4 та вела себе неетично, буцімто обізвала відповідача нецензурними словами і виставила за двері службового кабінету, підтримувала неслужбові стосунки зі свідком ОСОБА_4, надіславши на адресу голів Кіровоградської обласної державної адміністрації ОСОБА_7 та Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області ОСОБА_9 відповідні письмові звернення, що повинні містити категоричне спростування вищенаведеної недостовірної інформації негативного змісту, не пізніше пятнадцяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили.

В решті позову відмовлено за його недоведеністю.

Вирішено питання про відшкодування судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Звертає увагу, що зазначені в позові скарги були подані нею на дії служби у справах дітей, вона висловлювала свої оціночні судження і мала на меті розібратись у даній ситуації, керуючись інтересами своєї дитини. Ці письмові звернення були подані нею до органів державної влади, які компетентні перевірити викладену нею інформацію та надати відповідь, що відповідно до ст. 40 Конституції України не можна вважати поширенням недостовірної інформації.

ОСОБА_3 подала письмові заперечення проти доводів апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції вважає законним і просить його залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача, яка підтримала свої заперечення, вивчивши матеріали справи та перевіривши у передбачених ст. 303 ЦПК України межах законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає. що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що частина інформації, яка міститься в листах ОСОБА_2 на ім'я голови Кіровоградської обласної державної адміністрації та голови Новомиргородської районної державної адміністрації стосовно ОСОБА_3 (в обумовленому судом обсязі) не відповідає дійсності, а тому є неправдивою, порушує особисті немайнові права позивача, що виражається у негативному упередженому ставленні до неї з боку керівників органів державної влади, які отримали скарги відповідача, а також характеризує позивача як особу, що з легкістю порушує закон та не має високих моральних цінностей, порочить честь і гідність позивача, має характер наклепу (поширення завідомо неправдивої інформації, що ганьбить іншу особу), не є оціночним судженням і підлягає спростуванню.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним нормам ухвалене судове рішення не відповідає.

Судом установлено, що 21 січня 2016 року ОСОБА_2звернулась до голови Кіровоградської обласної державної адміністрації та голови Новомиргородської районноі державної адміністрації зі скаргами на дії та бездіяльність працівників служби у справах дітей Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області, зокрема позивача ОСОБА_3, в яких виклала вищезазначені обставини свого звернення до працівників служби у справах дітей та просила з'ясувати причини такої поведінки ОСОБА_3 та ОСОБА_6 та прийняти відповідні міри стосовно них (а.с.11-12, 13-14).

Частиною 4 ст. 32 Конституції України встановлено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сімї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 270 ЦК України встановлено, що відповідно до Конституції України фізична особа, зокрема, має право на повагу до гідності та честі.

Згідно положень статті 277 ЦК України та роз'яснень, які містяться в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Згідно із ч. 2 ст. 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема: критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема: гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

У ст. ст. 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету ОСОБА_10 Європи, указується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У звязку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Судом розглядався спір щодо захисту честі, гідності та ділової репутації позивача ОСОБА_3, яка є посадовою особою, начальником служби у справах дітей Новомиргородської райдержадміністрації Кіровоградської області, а відповідачем є громадянка ОСОБА_2, яка у своїх скаргах до посадових осіб органів влади виклала певну інформацію, яку ОСОБА_3 вважає недостовірною та такою, що порушує її особисті немайнові права (честь і гідність).

При розгляді справи суд першої інстанції зосередив свою увагу лише на тому, чи відповідає поширена інформація дійсності, пославшись також на те, що позивач має право на захист честі та гідності.

Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснено, що згідно положень статті 40 Конституції України та з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. У випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, а не поширення недостовірної інформації.

Разом із тим звернення має бути адресоване органу державної влади, органу місцевого самоврядування та посадовій і службовій особам цих органів, що компетентні розглянути таке звернення. Наявність у зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і це звернення було викликано не наміром виконати свій громадський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Вважаючи встановленим факт поширення у скаргах на імя голови Кіровоградської обласної державної адміністрації та голови Новомиргородської районної державної адміністрації інформації щодо ОСОБА_3, а саме: начебто остання належним чином, тобто у передбаченому чинним законодавством порядку, не відреагувала на усну скаргу відповідача ОСОБА_2 щодо неправомірної поведінки колишнього чоловіка ОСОБА_4 у серпні 2015 р. та вела себе неетично; не відреагувала у передбаченому законом порядку на повторну усну скаргу відповідача ОСОБА_2 щодо неправомірної поведінки колишнього чоловіка ОСОБА_4 та вела себе неетично, буцімто обізвала відповідача нецензурними словами і виставила за двері службового кабінету, підтримувала неслужбові стосунки зі свідком ОСОБА_4, яка в ході перевірки не знайшла свого підтвердження, та вважаючи її недостовірною, суд першої інстанції не врахував, що мала місце реалізація особою конституційного права, а не поширення недостовірної інформації.

При цьому, суд першої інстанції не з'ясував у позивача, яка саме інформація, що вказана у листах є негативною та підлягає спростуванню, та у своєму рішенні безпідставно припустився вільного викладення та трактування вказаних у скаргах обставин.

Зазначена у скаргах інформація направлялась відповідачем не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами. Оцінюючи ці факти, суд дійшов необґрунтованого висновку, що в даному випадку мало місце поширення неправдивих відомостей.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що немає фактів, які б доводили, що зазначені вище листи (скарги до органів державної влади на дії та бездіяльність посадової особи) мотивовані цілеспрямованими діями на приниження честі, гідності чи ділової репутації позивача.

Не здобуто доказів, які б свідчили про поширення відповідачем відомостей серед інших осіб, та що викладена у скаргах до голів обласної та районної державних адміністрацій інформація не стосувалась підстав поданих скарг, тому у суду першої інстанції не було достатніх підстав для задоволення позову.

Згідно ст. 309 ЦПК України суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

За таких обставин ухвалене у справі рішення без змін залишатися не може і підлягає скасуванню згідно п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14 березня 2016 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про захист честі і гідності відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя:

Судді: