Рішення № 57501230, 20.04.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/2063/15-ц

Провадження № 22-ц/779/937/2016

Категорія 19

Головуючий у 1 інстанції Струтинський Р. Р.

Суддя-доповідач Бойчук І.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Бойчука І.В.,

суддів Ясеновенко Л.В.., Проскурніцького П.І.,

секретаря Драганчук У.М.,

з участю ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» про визнання договору недійсним та стягнення коштів за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Тисменицького районного суду від 24 лютого 2016 року

в с т а н о в и л а :

Рішенням Тисменицького районного суду від 24 лютого 2016 року задоволено позов ОСОБА_3 до ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» про визнання договору недійсним та стягнення коштів.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 002272, укладений 25 березня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» та ОСОБА_3.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_3, 19110 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» в користь ОСОБА_3, 487 грн. 20 коп. сплаченого судового збору.

Апелянт не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу в якій зазначає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а тому підлягає скасуванню.

Безпідставними є висновки суду про введення позивача відповідачем в оману.

Посилання позивача на те, що TOB "Лізингова компанія «Еталон» своїми діями ввела її, як споживача, в оману не відповідає дійсності, оскільки вона погодилася з умовами та самостійно підписала договір № 002272, обрала на власний розсуд предмет лізингу по договору і ознайомилася з його умовами, про що відповідно і зазначено у письмовій заяві від 25.03.2015 р.

Апелянт вважає, що позивачем не надано жодного доказу, що підтверджує факт вчинення відповідачем дій, під час укладення договору № 002272 від 25 березня 2015 року та при подальшому його виконанні, щодо введення позивача в оману, оскільки договір укладався сторонами вільно, умови договору визначалися на їх розсуд та ними погоджені, а відтак умови договору є погодженими сторонами та обов'язковими для виконання.

Не відповідають дійсності твердження суду першої інстанції про те, що умова договору про сплату комісії за організацію є несправедливою, оскільки її розмір є неспівмірний виконаній послузі лізингодавця при укладенні договору.

Однак, такі твердження суду є помилковими та не відповідають дійсності, оскільки відповідно до п. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Комісія за організацію договору відноситься саме до інших витрат, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Безпідставними є висновки суду про те, що умови договору порушують права ОСОБА_3 як споживача, оскільки не передбачають право позивача на його розірвання.

Такі висновки суду є помилковими, оскільки відповідно до п. 12.11 ст. 12 договору, у випадку його розірвання лізингоодержувачем до підписання акту приймання-передачі предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми авансового платежу.

Як вбачається зі змісту вказаного пункту договору позивач має право не лише розірвати договір зі своєї ініціативи, а й отримати компенсацію у зв'язку з його розірванням, а саме - відповідач повертає сплачені позивачем кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми авансового платежу

Позивачем не надано належних і допустимих доказів, на які він посилається.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати, а позов залишити без задоволення.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції прийшов до висновку, що договір фінансового лізингу №002272 від 25.03.2015 року є недійсним, оскільки він містить умови, які є несправедливими.

Однак, до такого висновку суд прийшов передчасно, без належного дослідження дійсних обставин справи та з порушенням вимог матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору.

Судом встановлено, що 25.03.2015 року між позивачем та ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон», в особі представника Чабан Наталії Миронівни, що діяла на підставі довіреності № 34 від 08.01.2015 року було укладено договір фінансового лізингу №002272 з додатками. Предметом договору виступив транспортний засіб, зокрема, новий автомобіль марки «Hyundai Accent». Після підписання договору, позивач оплатила на поточний рахунок лізингодавця кошти в сумі 19110,00 грн., в якості платежу за договором № 002272 від 25 березня 2015 року, як було домовлено під час попередніх переговорів. Вказані обставини підтверджуються копією договору фінансового лізингу № 002272 від 25 березня 2015 року, копією додатку № 1 до договору, копією додатку № 2 до договору, копією додатку № 3 до договору, копією квитанції від 25.03.2015 року, копією рахунку на оплату (а.с.7-22).

Відповідно до додатку №1 до вказаного договору вартість предмета лізингу становить 191 100 грн; відсоток платежів 50%; авансовий платіж 95 550 грн; щомісячний платіж 7 962,50 грн; комісія за організацію (10%) -19 110 грн; комісія за передачу (3%) 5 733 грн.

Позивачка у своїх поясненнях зазначає, що під час попередніх переговорів при укладенні договору, представник відповідача запевнила, що автомобіль буде отриманий нею на протязі трьох робочих днів після укладення договору та оплати коштів в сумі 19110,00 грн. на відповідний банківський рахунок відповідача. Однак, в тижневий строк після укладення договору та проплати коштів з позивачем ніхто не з'явився. В подальшому, відповідач відмовився передавати автомобіль з посиланням на те, що договором передбачено сплату 50% від вартості предмету лізингу, а сплачена позивачем сума є комісією за організацію та оформлення договору.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ст. 2 вказаного Закону відносини, що виникають за договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Нормами статей 638, 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Умови договору, які можуть бути несправедливими визначено у ч. 3ст. 18 цього закону.

Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст.3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві, внаслідок чого не визначили: які умови договору є несправедливими (враховуючи, що договір містить 16 пунктів); на підставі яких ознак умови договору є несправедливими, у чому саме полягає несправедливість окремих положень договору.

Колегія суддів вважає, що умови спірного договору не містять в сукупності вказаних ознак, тому підстав для визнання умов договору несправедливими немає.

З матеріалів справи вбачається, що з умовами договору позивач була ознайомлена, про що свідчить її власний підпис на кожній сторінці договору, додатках та заяві про отримання інформації про умови договору, заяві на отримання фінансового лізингу.

Відповідно до п. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати : а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Іншими витратами лізингодавця є: надання консультації менеджером, прийняття заяви на отримання фінансового лізингу, оформлення договору, робота з клієнтом, організація та супровід договору на протязі всього часу його дії (шість років), організаційні заходи щодо підписання договору та інші витрати пов'язані з виконанням договору лізингу.

Таким чином, комісія за організацію договору відноситься до інших витрат, що пов'язані з виконанням договору лізингу.

Авансовим платежем, визначеним у додатку №1 до договору, та згідно п. 2.1 договору є сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, в розмірі вказаному в додатку №1 до договору, сплачена лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця до дати передачі предмета лізингу.

Відтак, висновки суду про те, що комісія за організацію в розмірі 10% вартості предмета лізингу, визначена у договорі є необгрунтованою і такі умови договору є явно невигідними для споживача, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, оскільки ОСОБА_3 погодилася з усіма умовами договору під час його підписання і здійснила оплату комісії за організацію за послугу та оформлення договору при його укладенні, що визначено умовами договору, а тому вищевказані твердження позивача є безпідставними, а умови договору про оплату комісії за організацію в розмірі 10 % відповідають вимогам п. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Оспорюваний договір укладений з дотриманням вимог цивільного законодавства про свободу договору. Позивач підписала і отримала примірник договору та додатки до нього, у яких зокрема передбачено визначення термінів, що використовуються у цьому договорі, вказане слід розглядати як підтвердження факту ознайомлення, розуміння сторонами умов договору та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом угоди.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, висновки суду, викладені у оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, що полягає у неправильній оцінці встановлених судом фактичних обставин і помилковому визначенні юридичних наслідків цих обставин.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» задовольнити частково.

Рішення Тисменицького районного суду від 24 лютого 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» про визнання договору недійсним та стягнення коштів відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: І.В. Бойчук

Л.В. Ясеновенко

П.І. Проскурніцький